На традиційній прес-конференції за підсумками року міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров попередив, що у світі існує ще 200 регіонів, які можуть піти шляхом Косова в разі проголошення незалежності цієї сербської автономії.

Щоправда, міністр не назвав ці регіони. Ба, більше – він підкреслив, що навіть у разі проголошення незалежності Косова Росія не визнаватиме незалежності грузинських автономій Абхазії та Південної Осетії. Однак справи це не змінює.

Що насправді хотів сказати російський міністр? Чи дійсно він намагався підтримати Сербію, цього немовби традиційного союзника Росії, який опинився у традиційно непростій ситуації? Чи справді намагався пояснити, які проблеми очікують на міжнародне співтовариство у випадку, якщо Косово стане міжнародно визнаною державою? Чи хотів своїми заявами стримати ентузіазм албанців краю, які вже почали готуватися до проголошення омріяної незалежності? Ні, міністр говорив про щось інше, набагато важливіше для російської дипломатії. Він попереджав, що у тих, хто спекулюватиме на проблемах сепаратизму, після проголошення незалежності Косова будуть розв’язані руки. І що ситуація в непростих регіонах може змінюватися карколомно – навіть і без російської участі. Москва взагалі поводитиметься напрочуд благородно і стримано – що їй заважатиме?

Росія не визнає незалежності Абхазії та Південної Осетії тому, що усвідомлює – таке рішення не буде підтримане світовим співтовариством. Що з того, що Туреччина визнає незалежність Північного Кіпру? Жодна інша країна до неї не приєдналася. І в Анкари проблеми тепер не лише з Афінами, а й із Брюсселем. А якби Туреччина утрималася від цього кроку? Турецька республіка Північного Кіпру існувала б без дипломатичних відносин з Анкарою, а проблем у керівництва Туреччини було б набагато менше. Саме так Росія діє у випадку грузинських автономій. До того ж, завжди залишається надія, що у московську пастку потрапить і сама Грузія – зовсім не випадково Сергій Лавров їздив на інавгурацію Міхаїла Саакашвілі…

Однак поза цим можливостей створювати нові й нові центри напруги у випадку визнання незалежності Косова стає набагато більше. Або інакше – примушувати держави, які бажають ліквідації таких центрів сепаратизму, йти на серйозні зовнішньополітичні поступки Росії. Не випадково саме зараз, коли до проголошення незалежності Косова залишаються якщо не тижні, то місяці, почала змінюватися позиція Молдови. Колишня бунтівна республіка взамін на вирішення проблеми Придністров’я може піти на реальні зміни у зовнішній політиці й стати взірцем нейтралітету на кордонах НАТО. Саме цього вимагає Росія від молдовського президента Володимира Вороніна. І саме за це може погодитися на відновлення забутої вже територіальної цілісності Молдови. Щоправда, найімовірніше, Молдови федеративної. Однак це вже буде перемогою Кишинева над придністровською ідеєю конфедерації. Ось і буде приклад російського конструктиву і вміння вирішувати складні проблеми – тільки варто забути про НАТО. Наступний кандидат на таку ж роль – Грузія, із Саакашвілі або після нього.

І не варто жити ілюзією, що в НАТО мріють про приєднання маленької бідної країни, яка не контролює величезну частину власної території. А потім – Азербайджан, керівництву якого так чи інакше доведеться шукати вихід з карабаського глухого кута. Що ж залишається від славетного ГУАМу? Україна з її потенціальними кримськими проблемами? Немає таких проблем? Але ж Сергій Лавров російською мовою пояснив – вони з’являться. Чи є гарантії, що серед згаданих міністром 200 регіонів немає Криму? Ну, навіть дивно якось було б…

Насправді незалежність Косово у тактичній перспективі дійсно виглядає вигідною для Росії. Це потім стане зрозумілим, що серед 200 регіонів можуть опинитися й російські автономії. А поки що косовський прецедент дозволяє Москві відновити свої впливи на пострадянському просторі – навіть ті, які здавалися назавжди втраченими. Ви ще не знаєте, що ваші регіони потрапили до «переліку Лаврова»? Тоді ми летимо до вас…

[right]Віталій Портников[/right]