Фото | Новини | Проекти | Форум | "Вісник"
Галинка Лободзець
2008.01.21
03:23
В твої сімнадцять
Люблю тебе в твої сімнадцять,
коли весь світ тобі малий,
коли думок враз кільканадцять,
вже не малий а молодий.
Люблю тебе в твої сімнадцять.
Довіри повен чистий взір,
коли тобі лишень зібраться
і без турбот дістатись зір.
Коли слова твої рішучі,
про почуття і світолад,
коли думки такі жагучі,
від вражень, віршів і балад.
Люблю тебе в твої сімнадцять,
мій ангел щирого пера...
20,01,08
коли весь світ тобі малий,
коли думок враз кільканадцять,
вже не малий а молодий.
Люблю тебе в твої сімнадцять.
Довіри повен чистий взір,
коли тобі лишень зібраться
і без турбот дістатись зір.
Коли слова твої рішучі,
про почуття і світолад,
коли думки такі жагучі,
від вражень, віршів і балад.
Люблю тебе в твої сімнадцять,
мій ангел щирого пера...
20,01,08
Богдана Шацька
2008.01.21
00:21
Знайомому
Мій геній злий. Та Ваш, мабуть, хороший.
Це все від сонця, навіть попіл мрій.
Йому не треба тих нещасних грошей.
Він благородний, та чомусь німий.
Повірити у власну винятковість
Чомусь завжди не дозволяє страх.
Та не така вже й чиста випадковість
Нова ідея у старих думках.
Боїться правди, як страшних агоній,
Йому зневага ближча, хоч гірка.
Хронічний скептик, а в диму іроній
Цікавість зачаїлася людська.
Невпевненість маскує під нахабство,
А очі теплі! – погляд аж горить.
Любов сховалась за відверте хамство,
Так, ніби серце можна обдурить.
Стосунки перетворені в формальність,
Слова – в банальність, у буденне «щось».
Але ж любити – це і є нормальність!
Чому тоді цього ми боїмось?...
Це все від сонця, навіть попіл мрій.
Йому не треба тих нещасних грошей.
Він благородний, та чомусь німий.
Повірити у власну винятковість
Чомусь завжди не дозволяє страх.
Та не така вже й чиста випадковість
Нова ідея у старих думках.
Боїться правди, як страшних агоній,
Йому зневага ближча, хоч гірка.
Хронічний скептик, а в диму іроній
Цікавість зачаїлася людська.
Невпевненість маскує під нахабство,
А очі теплі! – погляд аж горить.
Любов сховалась за відверте хамство,
Так, ніби серце можна обдурить.
Стосунки перетворені в формальність,
Слова – в банальність, у буденне «щось».
Але ж любити – це і є нормальність!
Чому тоді цього ми боїмось?...
ондо линдэ
2008.01.20
23:48
слова с Че)). Отказ.
Бедна твоя немота.
Молчи, ты уже лишен
Голоса. Вот черта,
И ты ее перешел.
Вот черт, он на букву злей,
Чем этот твой рубикон.
Молчи, ты уже ослеп.
Забудь, ты уже прощен.
Ты спросишь, в чем виноват.
И кто выносил вердикт.
Вы-чер-кивай всех подряд,
Ты сам себя осудил.
Твоя черта - не солгать.
И ты отказался петь.
Твоя немота - че-стна;
Прощая других, ослеп.
Молчи, ты уже лишен
Голоса. Вот черта,
И ты ее перешел.
Вот черт, он на букву злей,
Чем этот твой рубикон.
Молчи, ты уже ослеп.
Забудь, ты уже прощен.
Ты спросишь, в чем виноват.
И кто выносил вердикт.
Вы-чер-кивай всех подряд,
Ты сам себя осудил.
Твоя черта - не солгать.
И ты отказался петь.
Твоя немота - че-стна;
Прощая других, ослеп.
Василь Шляхтич
2008.01.20
23:17
Є надія
Вогні тліють
Є надія
Є надія
Вже раніє
Правда гріє
Є надія
Ти ще плачеш
Сльози криєш
Є надія
Ворон кряче
Ворог риє
Є надія
Мале дитя
Личко миє
Є надія
Іде життя
Мрії сіє
Є надія
Тіні злого
Є надія
Що зігниють
Той хто з Богом
Є надія
Зрозуміє.
Є надія
Є надія
Вже раніє
Правда гріє
Є надія
Ти ще плачеш
Сльози криєш
Є надія
Ворон кряче
Ворог риє
Є надія
Мале дитя
Личко миє
Є надія
Іде життя
Мрії сіє
Є надія
Тіні злого
Є надія
Що зігниють
Той хто з Богом
Є надія
Зрозуміє.
Василь Шляхтич
2008.01.20
22:38
???
сини
весни
до чекали
німа
вона
все ж цвіте
сумні
пісні
вчули хвалу
сестра
брехня
нищить все.
весни
до чекали
німа
вона
все ж цвіте
сумні
пісні
вчули хвалу
сестра
брехня
нищить все.
Лаура Тільки
2008.01.20
21:53
* * *
Ніч чатує сон,
Годинник тік-так, тік-так…
Холод жде за вікном,
Під ковдрою затишно всяк.
Подушка в валик зібгана,
Розтерлись на ній думки,
Тіло лиш ліжку віддане,
Ну звісно й тобі… Прости…
Вже північ пробила – дін - дон,
І місяць як срібний маяк
Із холодом жде за вікном,
А з тобою затишно всяк.
До тебе припнулась під ковдрою,
Як до матрацу, а ти…
Шепочеш мені скоромовкою:
„Кохаю, люблю, обійми”.
Годинник тік-так, тік-так…
Холод жде за вікном,
Під ковдрою затишно всяк.
Подушка в валик зібгана,
Розтерлись на ній думки,
Тіло лиш ліжку віддане,
Ну звісно й тобі… Прости…
Вже північ пробила – дін - дон,
І місяць як срібний маяк
Із холодом жде за вікном,
А з тобою затишно всяк.
До тебе припнулась під ковдрою,
Як до матрацу, а ти…
Шепочеш мені скоромовкою:
„Кохаю, люблю, обійми”.
Євген Плужник
2008.01.20
21:30
* * * Зі збірки «Дні»
Одірвались від днів слова,
В'януть собі по книжках, а у днях —
мов у темному лісі!
Радість у мене нова:
Дощ осінній по стрісі.
Брешете ви, кому ясно усе!
Перед мрією всі ми ниць!
Дні! який це музей
Дрібниць!
1926
В'януть собі по книжках, а у днях —
мов у темному лісі!
Радість у мене нова:
Дощ осінній по стрісі.
Брешете ви, кому ясно усе!
Перед мрією всі ми ниць!
Дні! який це музей
Дрібниць!
1926
Євген Плужник
2008.01.20
21:29
* * * Зі збірки «Дні»
Розминувся зі мною сон.
Дні повій, галіфе й героїв...
Хто у сквері під цей газон
Грунт угноїв?
Певне, мріяв:ось прийде час...
Рости, травко зелена!
Що ж! Шинелька його якраз
І на інші рамена.
Тільки ґудзик приший новий,—
Та і мрій собі серед буднів...
Ви!
Майбутні!
1926
Дні повій, галіфе й героїв...
Хто у сквері під цей газон
Грунт угноїв?
Певне, мріяв:ось прийде час...
Рости, травко зелена!
Що ж! Шинелька його якраз
І на інші рамена.
Тільки ґудзик приший новий,—
Та і мрій собі серед буднів...
Ви!
Майбутні!
1926
Валентин Бендюг
2008.01.20
18:53
ПІСНЯ ДЖУРИ
Гей ти, Буже, козаченьку-друже!
Невеселі твої береги,
А над хвилями чаєнька тужить,
Бо обсіли тебе вороги.
Я куплю в Межибожі коня,
Гостру шаблю, сідельце і збрую
Та й поїду у полк Богуна,
До братів-козаків полечу я.
Посічем ворогів до ноги,
Потече чорна кров в синє море, -
Звеселяться твої береги
І забудеш, наш Буженьку, горе.
Забуяють лани і гаї,
Забіліють святкові кошулі,
Защебечуть усі солов’ї,
Сотні літ накують нам зозулі.
Невеселі твої береги,
А над хвилями чаєнька тужить,
Бо обсіли тебе вороги.
Я куплю в Межибожі коня,
Гостру шаблю, сідельце і збрую
Та й поїду у полк Богуна,
До братів-козаків полечу я.
Посічем ворогів до ноги,
Потече чорна кров в синє море, -
Звеселяться твої береги
І забудеш, наш Буженьку, горе.
Забуяють лани і гаї,
Забіліють святкові кошулі,
Защебечуть усі солов’ї,
Сотні літ накують нам зозулі.
Марвел Кохана
2008.01.20
18:51
Кодекс писаки
Можна писати
Про себе
Пальцями по руках
Можна писати
Як небо
Зливою злизує дах
Можна писати
На стелі
Очима водити танки
Також про те,
Як в пустелі
Захлинулись водою піски
Можна за вітром писати
А можна,
щоб вітер в лице
Цим можна займатись
А можна писати про це
Можна писати
Для нього
Звісно, якщо він захоче
Не можна писати такого:
У спину і поза очі.
Про себе
Пальцями по руках
Можна писати
Як небо
Зливою злизує дах
Можна писати
На стелі
Очима водити танки
Також про те,
Як в пустелі
Захлинулись водою піски
Можна за вітром писати
А можна,
щоб вітер в лице
Цим можна займатись
А можна писати про це
Можна писати
Для нього
Звісно, якщо він захоче
Не можна писати такого:
У спину і поза очі.
Ванда Савранська
2008.01.20
18:31
Валентинка Присвячую однокласниці N
1.
Про тебе й про мене говорять…
На парту сусідню я ледве дивлюся,
Долонею очі собі прикриваю –
А раптом хто-небудь побачить, вгадає,
Що я і дихнути на тебе боюся?
Та все видає мене. Як це стерпіти!
Мовчу, наче раб, занімілий в кайданах.
Про тебе й про мене говорять в романах.
Про тебе й про мене – всі формули світу.
2.
Лицар
Дражни мене, смійся. Штовхни мене в груди.
І я подражню тебе – злегка, довільно.
За коси посмикаю трохи, не сильно, –
Нехай не подумають лишнього люди.
Якби тобі хтось заподіяв лихого,
Я так покарав би − ніхто б і не пискнув.
Тебе ж би на руки узяв і притиснув,
І ніс би, і ніс би − далеко і довго…
3.
Якщо почуття моє зветься коханням…
Нема тебе. Пустка заходить у душу,
І щось відбувається в мертвому класі:
Немов попливли і розтанули в часі
Учителька, друзі, портрети байдужі.
Я бачу, як дошка пливе із завданням,
І парти пливуть, загубили причали…
Якщо почуття моє зветься коханням,
Скажіть же, чому в ньому стільки печалі?
4.
Твій голос у телефоні
Хоч скільки дивися – пуста твоя парта,
І я байдужію, тупію, сумую.
Твій профіль на кожній сторінці малюю,
А ти ні сьогодні не прийдеш, ні завтра.
А ти захворіла. Мені ж всемогутній
Чаклун віднедавна наклав заборони
На пошту твою і твої телефони.
«Алло?» – ось і все, що я можу почути.
5.
Невже так буває?
Це мука. Немає ні жартів, ні злості.
Я робот. А живлення – тільки на рухи.
Та хтось підмикає мене до напруги:
– Ходімо, зібрались до подруги в гості…
До тебе? Додому? Невже так буває?
Тебе, і твій дім, і батьків я побачу?!
Від думки такої я мало не плачу.
Так просто – не можу. Я просто тікаю...
6.
Ти - сонце
Сиджу я і вірші про тебе «шифрую»,
І тоскно дивлюся на парту четверту.
Аж ось обпекло і звеліло завмерти
Те сяйво, що я навіть спиною чую.
Ти входиш, як сонце. Просте порівняння.
Так сяє веселка у свіжім озоні,
Так промінь пробуджує котики сонні.
Ти – сонце, та й все. Моє сонечко раннє!
Невідомий із твого класу
Про тебе й про мене говорять…
На парту сусідню я ледве дивлюся,
Долонею очі собі прикриваю –
А раптом хто-небудь побачить, вгадає,
Що я і дихнути на тебе боюся?
Та все видає мене. Як це стерпіти!
Мовчу, наче раб, занімілий в кайданах.
Про тебе й про мене говорять в романах.
Про тебе й про мене – всі формули світу.
2.
Лицар
Дражни мене, смійся. Штовхни мене в груди.
І я подражню тебе – злегка, довільно.
За коси посмикаю трохи, не сильно, –
Нехай не подумають лишнього люди.
Якби тобі хтось заподіяв лихого,
Я так покарав би − ніхто б і не пискнув.
Тебе ж би на руки узяв і притиснув,
І ніс би, і ніс би − далеко і довго…
3.
Якщо почуття моє зветься коханням…
Нема тебе. Пустка заходить у душу,
І щось відбувається в мертвому класі:
Немов попливли і розтанули в часі
Учителька, друзі, портрети байдужі.
Я бачу, як дошка пливе із завданням,
І парти пливуть, загубили причали…
Якщо почуття моє зветься коханням,
Скажіть же, чому в ньому стільки печалі?
4.
Твій голос у телефоні
Хоч скільки дивися – пуста твоя парта,
І я байдужію, тупію, сумую.
Твій профіль на кожній сторінці малюю,
А ти ні сьогодні не прийдеш, ні завтра.
А ти захворіла. Мені ж всемогутній
Чаклун віднедавна наклав заборони
На пошту твою і твої телефони.
«Алло?» – ось і все, що я можу почути.
5.
Невже так буває?
Це мука. Немає ні жартів, ні злості.
Я робот. А живлення – тільки на рухи.
Та хтось підмикає мене до напруги:
– Ходімо, зібрались до подруги в гості…
До тебе? Додому? Невже так буває?
Тебе, і твій дім, і батьків я побачу?!
Від думки такої я мало не плачу.
Так просто – не можу. Я просто тікаю...
6.
Ти - сонце
Сиджу я і вірші про тебе «шифрую»,
І тоскно дивлюся на парту четверту.
Аж ось обпекло і звеліло завмерти
Те сяйво, що я навіть спиною чую.
Ти входиш, як сонце. Просте порівняння.
Так сяє веселка у свіжім озоні,
Так промінь пробуджує котики сонні.
Ти – сонце, та й все. Моє сонечко раннє!
Невідомий із твого класу
Ірина Заверуха
2008.01.20
17:11
Твоя вода - лід
Ти голодний? - налий собі чаю,
Не займай, будь ласка, фіранки.
Ти такий незграбний, мій Каю.
Скільки льоду? Всього пів-склянки?
Ти прийшов - і вікна розквітли,
Тільки стало холодно спати;
Попсувала в домі всі мітли,
Щоби вимести сніг із хати.
Пригорнула - губи холонуть:
Поцілую очі сніжинки...
Ти підеш - нестимеш в долонях
Теплі сльoзи слабкої жінки...
Не займай, будь ласка, фіранки.
Ти такий незграбний, мій Каю.
Скільки льоду? Всього пів-склянки?
Ти прийшов - і вікна розквітли,
Тільки стало холодно спати;
Попсувала в домі всі мітли,
Щоби вимести сніг із хати.
Пригорнула - губи холонуть:
Поцілую очі сніжинки...
Ти підеш - нестимеш в долонях
Теплі сльoзи слабкої жінки...
Христина Лисюк
2008.01.20
13:20
Джиммі Моррісону (соліст групи The Doors 60-х. Помер від розриву серця у ванні)
Джим, твій дим, твій сон,
одеколон, містичний дім
я згадую
шмаль, рояль, таку чомусь жіночну шаль
І шал в якому ти тримав свій зал.
Пропав. Одного дня,
коли світилася від щастя Арізона,
пустельний дух смоктала височінь,
ти подумки із вежі Вавилону
летів, гадаючи, що Бог, то все ж глибінь.
Взяла журба, лилася й розросталась,
ти бачив ясність поміж струн кількох,
ти заливав і сипав, бо любив, коли здавалось..
що гнівиться на тебе наш всесильний Бог
І ти ж один негідник знав,
що вмреш від сну, від передозу,
від вічності, від божих чар,
останнім буде серце..а не мозок.
Джим..а може ти того святий,
як сонце, що не згасло, а зайшло,
що ти не лисий і беззубий - молодий,
не кусень м'яса, - ціле тло.
Моррісон, тонни солі тобі на рани,
ніж у шрами, якесь божевілля в вуста,
пробач, уявляю як ти тоді в ванні..
великим, ще більшим став.
одеколон, містичний дім
я згадую
шмаль, рояль, таку чомусь жіночну шаль
І шал в якому ти тримав свій зал.
Пропав. Одного дня,
коли світилася від щастя Арізона,
пустельний дух смоктала височінь,
ти подумки із вежі Вавилону
летів, гадаючи, що Бог, то все ж глибінь.
Взяла журба, лилася й розросталась,
ти бачив ясність поміж струн кількох,
ти заливав і сипав, бо любив, коли здавалось..
що гнівиться на тебе наш всесильний Бог
І ти ж один негідник знав,
що вмреш від сну, від передозу,
від вічності, від божих чар,
останнім буде серце..а не мозок.
Джим..а може ти того святий,
як сонце, що не згасло, а зайшло,
що ти не лисий і беззубий - молодий,
не кусень м'яса, - ціле тло.
Моррісон, тонни солі тобі на рани,
ніж у шрами, якесь божевілля в вуста,
пробач, уявляю як ти тоді в ванні..
великим, ще більшим став.
Христина Лисюк
2008.01.20
13:16
Божевілля
О божевілля в глибині житейській,
колаж засліплення, задумання, заслання
у темний дім, де лиш кураж поезій
тривожить душу, хвору, безнастанну,
несповнену, невтішену, забуту,
затоптану у бруд і мох слизький,
злилась ти з тілом, в болі окунуте,
твій епатаж лиш зайвий і низький.
Ти кажеж "ні" вже черговій любові,
яка стукоче в двері кам'яні.
Чому мені, а не тому хто в змові
із сатаною у п'янкій труні.
Або тому, хто встоїть на пружині
дурного світу форми ДНК
і дасть йому найкращу половину
свого руйнуючого всього "я".
Чому любов, мов у залізній клітці,
у грудях б'ється і розносить в друзки
усе збудоване за правилами міці,
терплячості..покірності..Мотузки!!!
Вся філософія в її палких обіймах,
що стиснуть душу і розчавлять біль,
реальність впаде на підтятих крилах,
цей струм пройде крізь тіло, наче дриль.
Останні надходження: 7 днів | 30 днів
Останні коментарі: сьогодні | 7 днів

Автори /
Кока Черкаський /
Поезія
Ленін у Жовтні
Ленін у Жовтні
Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Без парасолі,
Закутаний в плащ
Йде одинокий пацан.
Шо він шукає тут ?
Дума про що ?
Чом не сидить у теплі ?
Схопить застуду,
Пійма менінгіт,
Й навіки спочине в землі ...
Та не про себе він
Дума в цю мить,
Дума про нас , день і ніч !
Цей одинокий
Замерзлий чувак –
Юний у Жовтні Ілліч !
Знає він :
Скоро буржуям каюк !
Вигляне сонце з-за хмар,
І розкуркулений
Згине навік
Підлий і капосний цар !
Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Він усміхається,
Добра рука
Міцно стискає наган.
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Без парасолі,
Закутаний в плащ
Йде одинокий пацан.
Шо він шукає тут ?
Дума про що ?
Чом не сидить у теплі ?
Схопить застуду,
Пійма менінгіт,
Й навіки спочине в землі ...
Та не про себе він
Дума в цю мить,
Дума про нас , день і ніч !
Цей одинокий
Замерзлий чувак –
Юний у Жовтні Ілліч !
Знає він :
Скоро буржуям каюк !
Вигляне сонце з-за хмар,
І розкуркулений
Згине навік
Підлий і капосний цар !
Місяць за хмарами,
Капає дощ,
Мряка навколо й туман,
Він усміхається,
Добра рука
Міцно стискає наган.
| Найвища оцінка | Редакція Майстерень | 5.5 | Майстер-клас / Майстер-клас |
| Найнижча оцінка | Олександр Морщавка | 4.5 | Любитель поезії / Любитель поезії |
Про публікацію
Коментарі