Підгірці

[./] Контакти Чорний список Guest-Up-Oh? Галерея І Галерея ІІ Населені пункти Типи об'єктів Новини Блог Топ-13 Львівщина Броди і район Броди Броди: фотопрогулянка Конюшків Лешнів Пліснеськ Підгірці Підгірці. Костел Підгірці. Замок Підкамінь Підкамінь архівний Старі Броди Язлівчик Городок і район Дрогобич і район Жидачів і район Жовква і район Золочів і район Івано-Франкове Кам'янка-Бузька і район Куткір Лопатин Львів Миколаїв і район Мостиська Мостиська: Рудники Новий Милятин Олесько Опорець Перемишляни і район Пустомити і район Рудки Самбір Сколе. Палац Гредлів Сокаль і район Старий Самбір і район Стрий і район Cудова Вишня Турка Щуровичі Явора Яворів Підгорецький замок Костел Вацлава Жевуського. Червень-2006 Див. також мою статтю в журналі " Мир Туризма " та сторінки, присвячені окремо замку і костелу в Підгірцях. Стародавнє село в 20 км. на північ від Золочева. Замок в Підгірцях, разом з замками Золочева та Олеська , творить так звану Золоту Підкову України , виплекану серцем та руками Б.Г. Возницького . Вже на під‘їздах до селища бачимо пам‘ятку історії промисловості – Підгорецький пивзавод , збудований в середині 18 ст. графом Вацлавом Жевуським. Недалеко від пивзаводу є хутір Гута , де в давньоруський період видобували руду і виплавляли залізо для могутнього тоді міста Плісненська , яке згадується у Галицько-Волинському літописі під 1188 та 1232 рр. і в “Слові о полку Ігоревім” . Сліди городища ще й дотепер добре помітні. Тут збереглись фортифікаційні вали давньоруського міста. На основі археологічних досліджень відомо, що городище займало близько 160 га. і було укріплене сімома рядами валів (!). Крім цього, городище мало ще й східний оборонний вал. Тут можна знайти укріплення, починаючи з Х ст., які весь час удосконалювалися і остаточно оформилися в ХІІ-ХІІІ ст. З Пліснеськом пов‘язано багато легенд і переказів. В одному розповідається про княжну Олену , яка заснувала в Пліснеську монастир. Вона нібито була сестрою Белзького князя Олександра Всеволодовича. Можливо, на основі цього переказу ченці Василіанського монастиря в Пліснеську (а до нього добратися не так і складно. На під‘їздах до Підгірець буде вказівник на монастир. До якого – 1,5 км.) зробили відповідний напис на кам‘яній плиті в монастирській церкві, побудованій у 1706 р. У записі латинкою говориться, що монастир заснувала у 1180 р. княжна Олена Всеволодівна. З переказів також відомо, що княжна загинула героїчною смертю під час нападу половецької орди. Так цю частину Пліснеська і називають – “Оленин парк” . Вже під’їжджаючи до Підгірців, бачимо багато прикрашений костел , від якого алеєю, колись прикрашеною клумбами, а зараз цілком девастованою, потрапляємо, можливо, в найгарніший з українських замків. Цей замок більше схожий на палац, ніж на фортецю, і різко контрастує з суворими, войовничими форпостами Поділля. Уперше у 1445 р. згадане в актах Бродських дворище Батиїв у селі Підгірці. Можливо, це латинська назва укріплення на Підгорецькій горі. Припускають, що великий мурований замок у Підгірцях побудований у 1635-1640 рр. правдоподібно Г. де Бопланом . Триповерховий палац спорудив, мабуть, А. Дель Аква . Службові приміщення утворювали квадратний двір з терасою, пристосованою до оборони. З трьох боків весь палац оточений глибоким ровом, з північного боку, зверненого до долини, він мав гарну терасу з балюстрадою і скульптурами. Від двору – відкриті аркади-галереї. До замку в‘їжджали через велику браму – портал з двома колонами. Брама, щеджро прикрашена різбленням, збереглася. Під час визвольної війни під приводом Хмельницького замок був частково знищений. Дворянин короля Владислава ІV писав у 1651 р.: “Я бачив Підгірці, гарний палац і фортеця... тепер в більшості руками розлюченого хлопства місцями зруйновані і напсовані” . Наприкінці XVII ст. замок відремонтували, провели реконструкцію приміщення палацу. Зберігся докладний опис замку, зроблений в 1680-х рр. У другій половині XVII - на початку XVIII ст. село було власністю Конецпольських (1646-1682 рр.), Собєських (1682 – 1720 рр.). У 1720 р. від сина Яна ІІІ – Костянтина – замок разом з численними селами перейшов до Жевуських . Вацлав Жевуський зібрав у замку велику колекцію цінних картин, книг, зброї, меблів. Переніс сюди також усе найцінніше з Олеського замку . Перед замком завжди стояла парадна військова варта, декілька гармат. У палаці відбувались гучні забави, що тривали тижнями, на які з‘їжджалася навколишня шляхта. Їх прикрашали феєрверки, військові паради та гарматні залпи. Тут були свій оркестр, театр, працювала друкарня. У замковому парку прогулювалися рідкісні птахи. Для численних гостей та їх слуг у XVIII ст. біля замку збудували корчму-заїзд з сонячним годинником на стіні, який зберігся й дотепер. Тут зупинявся Оноре де Бальзак . Жевуські влаштовували для численних гостей розваги, організувавши для цього оркестр і театр. Працювала тут і друкарня. Реставрація замку, побудова у 1752-1763 рр. багато оздобленого костелу, гучні бали і бенкети, численна військова залога і таке інше вимагали великих коштів. Прикрашали палац та замковий костел відомі скульптори і художники. Деякі з цих робіт зараз можна побачити в Олеському замку, музеях Львова. Тут була чудово оздоблена їдальня – величезний зал, прикрашений портретом гетьмана Конецпольського на стелі і цілою серією портретів державних і духовних діячів (разом 72 портрети), а також інші твори мистецтва. Чорний мармуровий стіл, перевезений з Олеська, на якому хрестили короля Яна ІІІ, більярд і стародавнє фортепіано - список раритетів можна було б продовжити. Були в замку кармазинова кімната, а також китайський, золотий, дзеркальний, мозаїчний, зелений кабінети. Усі цінності, що зберігалися в кабінетах і залах, відповідали їх назвам. Крім цього, в замку був арсенал, величезна бібліотека та архів. Окремо зберігалися особисті речі короля Яна ІІІ Собєського і трофеї, здобуті у битвах Вацлавом і Северином Жевуськими. У 1787 р. власником села став Северин Жевуський , який за 201 000 злотих купив Підгірці разом з селами Хватів, Гутище і Загірці при розпродуванні за борги на публічних торгах олеського маєтку. Він нічим не гребував, щоб збільшити своє багатство. Він навіть займався пошуками скарбів на території Пліснеського городища, по-хижацькі вирубував ліси, визискував селян. У гонитві за наживою він влаштував в замку алхімічну лабораторію, де намагався перетворювати неблагородні метали на золото. З цього часу замок почав підупадати, багато цінних творів мистецтва зникає без слідів. Польський письменник У. Немцевич оглядав у 1820 р. замок: в ньому ще зберігалося чимало вартісних картин, але стіни кімнат були вогкі, багато картин пожовкло. Поблизу замку cтояла невелика дерев‘яна церква XVIII ст. (згоріла в 2006 р.). Костел збудовано в 1752-1756 рр. за проектом самого Вацлава Жевуського. А в Пліснеському монастирі зберігалися архіви, серед рукописів яких був твір самого Івана Вишенського “Літопис Підгорецького монастиря” , та єдина відома копія твору Петра Могили “Книга душі” . Єдиний на Україні королівський замок радянська влада прирекла на знищення: спочатку вивезли до Ленінграда дивовижні скульптури, які прикрашають тепер Літній Сад, а згодом відкрили в замку обласний санаторій для хворих на туберкульоз. На початку ХХ ст. власниками замку Сангушками була проведена ґрунтовна реставрація палацу, тоді ж в ньому почав діяти музей. В 1940 р. замок було передано Львівському історичному музею. Під час Другої Світової війни споруда сильно постраждала, а після війни художні цінності були значною мірою знищені радянськими військовослужбовцями Золочівського гарнізону, а те, що залишилось, передали до львівських музеїв. В 1956 р. в замку сталася велика пожежа і від палацу залишились голі стіни. В 60-х рр. споруду відреставрували, проте ні плафонів, ні мармурових підлог відновити не вдалось. 1997 р. розпорядженням Львівської держадміністрації замок передано Львівській галереї мистецтв. Того року був створений благодійний фонд відродження Підгорецького палацу, президентом якого був обраний Б.Г. Возницький. В фондах галереї збереглося 85% творів мистецтва з палацу, що можуть повернутися до відновленої споруди, в якій планується розмістити музейно-культурний центр. Зараз триває розчищення залів від пізніших перебудов та надання їм первісного вигляду. Фрагмент статті "Давні мури береже Біла Пані, а зберігає молочна сироватка" ( Олена ЛАНЬ ): Перед грозою Підгорецький замок виглядав особливо величним. Над пам’яткою архітектури XVI століття нависли свинцеві хмари і гнітюча тиша. Коли ми вирушали до Підгірців, директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький переконував нас, що там ідуть реставраційні роботи. Але, підходячи до палацу з тилу, ми не побачили біля нього ні душі. Виявляється, гроза зігнала реставраторів з даху, і вони рядочком посідали перед парадним входом до цієї філії Львівської галереї мистецтв. - Ну от,- бідкався інженер Василь Медвідь, - дах ще не доремонтували, і тепер вода на третій і другий поверхи протече. Там ще 200 листів бляхи бракує, а грошей на них нема. Бляха ж дорога – по 180 гривень за лист. От хлопці і покривають дах поволі. А два тижні тому атланта на куполі встановили – того, що під час пожежі у 1956 році згорів. Гарний такий – Землю на плечах тримає. Невдовзі і хрест на іншому куполі встановлять – зараз він у комірчині стоїть. Від картинної галереї нас тут у замку 20 осіб – науковці, завідувачка, сторожі, майстри, їздовий. А чого ви дивуєтесь? Нам, як у давнину, без коней не можна. Цементу треба підвезти, піску… Сам я з реставраторів буду. Пропрацював у Львівській реставраційній майстерні 44 роки. Тепер тут будівельними роботами керую. Від галереї майстрів тут четверо. То там щось потече, то тут відвалиться. От балюстраду полагодили, кам’яні вази попіднімали з землі, балясини – але то все, звичайно, мізер. (Ми переходимо по розкуроченій підлозі на другий бік палацу.) - Бачите, - каже наш співрозмовник, вказуючи на стовпи кам’яних перил,- щоб витесати з піщаника одну балясину, треба з півмісяця. Раніше я сам такі речі у майстерні для Золочівського замку робив, а тепер матеріал став дорогий, балясини нам привозять зі Львова, а у Львівській реставраційній майстерні їх робить один-єдиний чоловік. Останню роки три тому привозили. Щоб піщаник не псувався, його треба покрити особливим розчином, який роблять на основі молочної сироватки та відвару дубової кори. Без нього цей камінь, як зуб без емалі, вмить починає кришитися. А знаєте, чому давній вапняковий розчин тримає каміння краще, ніж сучасний цемент? Бо люди заготовляли в ямах вапно на кілька років наперед, перш ніж починали будівництво. Цей замок звели на замовлення великого коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського всього за 5 років. Архітектор Андреа дель Аква будував його від 1635 року до 1640-го. А вапно завезли задовго до того. Та ще й час від часу кидали до нього мертвих тварин – диких звірів, а то й коня. Органіка гашене вапно сильно скріплювала. А зараз як роблять? Сьогодні загасили вапно, а завтра з ним вже працюють – ледь не гарячим. Будівельне дерево – це зовсім інша технологія. Насамперед для столярки його треба різати взимку, коли соки у корінь ідуть. А з сосни, яку використовують для вікон, дахів та дверей, не можна спускати живицю. (Живиця – це як сік у берези). Років 20-30 тому її усюди стягали для каніфолі, а саме вона не пропускає у деревину вологи. Така сосна може і у річці лежати – не буде гнити. Колишні майстри про це добре знали. Тому їхні двері та рами від живиці жовтуваті були. А хто не розумівся - брав до роботи біле, знекровлене дерево. Тут, у замку, старої деревини нема. Вся згоріла. Чого тільки цей палац не пережив! До 1939 року тут княгиня влітку жила. А ти спробуй таке махинище взимку протопити. Каміни - це ж так, для краси, хоча вони у замку дуже гарні, з карпатського мармуру. Пізніше, до 1950 року, тут був музей – знаменитий на цілу Європу. Зокрема, у ньому була дуже гарна лицарська зала – з латами, картинами на стелі. Ми піднімаємося сходами на другий поверх і йдемо через порожні кімнати повз холодні зіниці камінів. Від колишньої величі лицарської зали не лишилося жодного сліду. До речі, у 60-90-х роках у лицарській залі розташовувалося гінекологічне відділення. Ординаторська була у капличці. - Під час війни росіяни зробили тут свою казарму, а пізніше німці свою, та ще й частину тераси, як відходили, підірвали. Пожежа сталася у 1956 році, коли тут вже була туберкульозна лікарня. Палац загорівся, як сірник, – перекриття ж бо були дерев’яні, все лаковане, - вів далі пан Василь. - Ледь встигли винести хворих. Словом, лишилися самі стіни. Та до 1961 все відремонтували, відкрили санаторій, а у 1997 році директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький цю будівлю під музей відвоював. Тут, коли санаторій був, люди парком гуляли, на терасах танцювали – дім був веселий, а тепер стоїть тихий, як на згарищі. Тільки ми та реставратори інструментами грюкаємо. А то екскурсанти приїдуть. Ми спускаємося крутими сходами у підвал. “Що ж ви вдень до нас приїхали? - жартує мій екскурсовод. - От якби вночі, я б вас з нашим привидом познайомив – Маруською” . (Це він так називає Марисеньку – дружину Яна ІІІ Собеського або Білу Пані . Працівники музею не раз бачили її у палаці.) “А що, вештається?”, - пожвавлююся я. “Та кажуть... Але мене Господь милував. Я за життя ще жодного привида не бачив, хоча багато де на реставраційних роботах був і навіть сам у давніх церквах ночував. Це підгорецькі дітиська в Маруську вірять. Набіжать до палацу і все просять: “Заведи нас у підвали на привида подивитися”. А в нас і щури під землею довго не затримуються, тільки поламані труби центрального опалення “живуть”. Навпомацки пробираємося до тої стіни підвалу, яка має під стелею маленьке віконечко з ґратами. Навколо тихо, на диво чисто і холодно. Десь у кутку зі стелі крапає вода. “Ви не курите? А шкода,- порушує мовчанку Василь Медвідь. - Бачите, електрики в нас нема. А взимку без неї і взагалі погано”. ”Бомжі до замку не пробираються?”- цікавлюся. “Ні! Ми бомжів на роботу не приймаємо. Ми належимо до міністерства культури!”. “За княгині замок доглядали польські майстри,- розповідав пан Василь. - Лагодили, що треба, переважно по вихідних днях, а так працювали у Львові. Висококласні були фахівці. Поляки жили у верхніх Підгірцях, а українці - у нижніх. У нас своє життя було, у них своє. Вони звели собі бароковий костел у 1752-1766 роках. Ми собі - дерев’яну церкву св.Михаїла у 1720-му. Наших людей до палацу наймали хіба дров нарубати… А наглядав за ним в останні “богатирські роки” наш підгірець Ільящук. Я його ще з вигляду пам’ятаю. Здоровенний чолов’яга був – за 100 кг вагою та під 2 метри зросту. Він ще і за музеєм дивився, а його донька сестрою-господинею у санаторії була. Отака історія – все життя при палаці... Гарно тут колись було – парк ХVIII століття, скульптури, фонтан. Тут і досі липа стара збереглася, під якою сам Богдан Хмельницький відпочивав, коли цей замок брав. Величезна – обхопити її можуть 5 людей. Шкода, що табличку про те, що вона охороняється державою, вкрали. Певно, здали на металобрухт. А зрештою, Борис Григорович хоче тут все відновити – зробити під’їзди, відпочинкові зони, символічний оборонний вал”. “А немає відчуття, що це тільки мрії? З майстрів від галереї вас тут четверо. Навколо все валиться…”. “Нема. Ми з Возницьким ще Олеський замок разом відкопували, як він наполовину завалений був. Тут справа у грошах. Будуть гроші - і фахівці знайдуться. Бачите, які дачі теперішні начальники собі будують? А пам’ятки архітектури щось дуже холодно сприймають”. Вісім місяців тому Кабінет Міністрів України видав постанову “Про розвиток музеїв України до 2005 року”. Згідно з нею, Львівська облдержадміністрація мала виділити 6,5 мільйона гривень на реставрацію пам’яток архітектури “Золотої підкови” Галичини. Півмільйона цих грошей мали піти на Олеський замок, 2,5 - на Золочівський і 3,5 - на Підгірці. Та в області таких великих “зайвих” коштів нема. “За офіційними підрахунками, останні вибори до Верховної Ради України поглинули 300 мільйонів гривень, - каже директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. - За неофіційними - 9 мільярдів. Та в будь-якому випадку цих грошей вистачило б на те, щоб відремонтувати усі пам’ятки архітектури нашої країни!”. (2002) Блека в каміні одного з залів палацу. План замку План замку - І території. Замок на літографії Наполеона Орди Більше старих видів замку див. на присвяченій цьому сторінці. Герб на брамі Заїжджий двір XVIII ст. 06/05/06 Миколаївська церква. Згоріла в травні 2006р. Інтер'єр замкової каплиці Сторожова вежа в саду Старий козацький цвинтар Атлант на даху однієї з веж Яка красива я на фоні Лувру "Трьох мушкетерів"! І скільки навколо кульбаб! Естетствую Так було колись Сад-інвалід Брама замку Колись костел виглядав ось так © All rights reserved. Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України. Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю Розробник