Київський національний університет ім. Тараса Шевченка

23 березня 2007 року

Шановні пані та панове!

Я хотів би подякувати ректорові Київського національного університету ім. Шевченка за те, що саме у його знаменитому університеті відбувається святкування дійсно історичної для Європейського Союзу події – підписання Римських договорів, яке відбулося п’ятдесят років тому. Ці договори заснували Європейське eкономічне cпівтовариство, яке стало передвісником Європейського Союзу, а також Європейське cпівтовариство з aтомної енергії, яке було утворено для забезпечення умов розвитку ядерної енергетики в Європі.

Я думаю, що немає потреби розповідати українській аудиторії про жахіття війни, особливо Другої світової. Саме ця війна, саме її жахіття змусили багатьох людей після 1945 року замислитися над тим, а чи не могли б європейські нації знайти кращий шлях для вирішення своїх проблем. Багато з цих людей, серед них і мій батько, були звичайними громадянами, які провели майже шість років свого життя на фронті. Деякі з них були далекоглядними політичними діячами, які мали можливості змінити той світ, у якому вони жили.

Як добре відомо, першим кроком на шляху до об’єднання Європи було створення в1950 році Європейського об’єднання вугілля та сталі. Чому саме вугілля та сталі? Тому, що у ті часи саме вони були основною сировиною для ведення війни (тепер це супутники і мікросхеми). Відповідно вважалося, що якщо ці ресурси будуть контролюватися єдиним повноважним органом, це ускладнить можливість їх використання для національних – войовничих – цілей. Цікаво, що промова Робера Шумана, колишнього міністра закордонних справ Франції, виголошена ним 9 травня 1950 року, чітко вказує, що мета створення Об’єднання вугілля та сталі носить не економічний, а політичний характер – сприяти миру в Європі.

І після цього відбулася подія, яку ми сьогодні відзначаємо. 25 березня 1957 року було підписано Римські договори, які заснували Європейське економічне співтовариство – економічне об’єднання, але, як ви помітите, з політичною метою створити „дедалі тісніший союз” держав. Але як сказав Жан Моне, один з батьків-засновників об’єднаної Європи: „Ми об’єднуємо не держави, ми єднаємо людей”.

Римські договори підписали шість держав: Бельгія, Франція, Німеччина, Італія, Люксембург і Нідерланди. Основною метою договорів було вирішувати питання, пов’язані з торгівлею та сільським господарством. Варто зазначити, що Римські договори не містять майже жодної згадки про зовнішні відносини (про які говоритиме посол Німеччини). Це не означає, що Європейське співтовариство було внутрішньо орієнтованим, на що вказували деякі критики, однак воно дійсно намагалося дбати про власні справи.

Першим суттєвим зверненням Європейського співтовариства до інших країн світу стала його політика розвитку, спрямована спочатку на країни Африки, потім басейнів Карибського моря і Тихого океану (тобто на колишні колонії Франції та Великої Британії), і після цього Південного та Східного Середземномор’я, Південно-Східної Азії, Індійського субконтиненту та Латинської Америки (особливо після приєднання Іспанії та Португалії). Варто зазначити, що нині Європейський Союз та країни, що входять до нього, є найбільшими донорами, які надають понад 60% усієї допомоги для розвитку в усьому світі. У той же час, ЄС є найбільшим торговим блоком у світі (і найбільшим торговим партнером України).

Протягом усього цього періоду Європейське співтовариство розвивало відносини з іншими країнами, а саме започаткувало так зване Політичне співробітництво, що передувало Спільній зовнішній політиці та політиці безпеки, а також Спільній політиці оборони та безпеки.

В 1985-1995 роках, коли Президентом Європейської Комісії був Жак Делор, Європейський Союз, яким стало Співтовариство, досяг значного прогресу.

Наприклад, Комісія запропонувала завершити створення внутрішнього ринку, функціонування якого забезпечується понад 200 законодавчими актами. Варто зазначити, що спільний ринок мав би бути створений ще Римськими договорами, але країни-члени та їхні галузеві лобісти проявляли все більшу майстерність у знаходженні шляхів, щоб обійти вимоги договорів. Сьогодні ми маємо чотири свободи руху товарів, послуг, капіталу та людей, однак навіть ці свободи не є повними.

У той же час, Європейська Комісія вирішила, що Європейський Союз не повинен існувати лише для бізнесменів та політиків (незважаючи на їхню безумовну важливість). Тому Комісія запровадила поняття „економічного гуртування” для забезпечення досягнення різними регіонами європейських країн, у міру можливості, такого ж самого рівня життя, що і найзаможніші регіони. Таким чином усе суспільство змогло би побачити користь від еволюції Європейського Союзу. Кошти регіонального розвитку відіграють дуже важливу роль у розвитку цілого ряду країн ЄС.

Комісія також розробила можливості для розвитку безпосередніх контактів між людьми, зокрема за допомогою таких програм, як „Сократ/Леонардо” та „Еразмус”, які дозволили понад одному мільйону студентів з Європейського Союзу навчатися в інших країнах ЄС. Це є потужним інструментом для поширення ідеї міжнародного порозуміння та почуття співдружності серед людей різних національностей. Деякі з цих програм поступово починають працювати і для українських студентів.

Ще одним важливим досягненням є роль Європейського Союзу у галузі юстиції, свободи та безпеки. Це стосується питань, які багато років належали до компетенції національних урядів, зокрема таких як міграція, надання притулку, торгівля наркотиками, людьми та зброєю, відмивання грошей, тероризм, організована злочинність тощо. Очевидно, що за своєю суттю ці явища не обмежуються державними кордонами. Тому, це було великим кроком уперед, коли ці питання почали розглядатися на рівні ЄС, і у результаті стали також невід’ємною частиною відносин з нашими партнерами, такими як Україна.

Також саме у цей період було закладено основи для запровадження євро – спільної валюти для дванадцяти, а скоро тринадцяти країн ЄС. Без сумніву, за ними приєднаються й інші. Багато людей шкодували – а дехто шкодує і досі – з приводу зникнення їхніх національних валют, однак євро дало значні переваги для бізнесу та туризму, а також успішно конкурує з доларом у багатьох сферах міжнародних фінансів.

Нещодавно Європейський Союз почав – дехто скаже, що запізно – вирішувати споріднені виклики у сфері енергетики та охорони довкілля, запроваджуючи інтегрований підхід до політики у кліматичній та енергетичній сферах. Ці питання обговорювалися на останньому Європейському самміті, де було розроблено Енергетичну політику для Європи. Один з її пунктів наголошує на потребі створити спільний підхід до зовнішньої енергетичної політики.

Європейський Союз часто критикують за те, що йому бракує демократичної законності, що ніби то існує так званий „демократичний дефіцит”.

Такій критиці можна заперечити, що починаючи з 1979 року всенародним голосуванням обирається Європейський Парламент; Рада міністрів складається з представників урядів, яких обрали виборці країн ЄС; а Європейська Комісія складається з комісарів, які призначаються демократично обраними урядами та затверджуються Європейським Парламентом. Незважаючи на це, звичайний громадянин ЄС все одно сприймає „Брюссель” як щось віддалене та неосяжне. Багато людей побоюються, що Європа буде продовжувати безмежно зростати не тільки у відношенні кількості країн-членів, але і сфер життя, за які вона відповідатиме. Це одна з причин, чому Європейську Конституцію не було підтримано на референдумах у Франції та Нідерландах. Конституція має на меті підвищити ефективність Європейського Союзу, адже ті методи, які працювали для шістьох країн, не підходять для двадцяти семи. Крім того, через Конституцію Європейський Союз намагався посилити свою присутність на міжнародній арені, маючи постійного Президента (замість зміни країни, що головує, кожні шість місяців), Міністра закордонних справ (замість того, щоб обов’язки з ведення зовнішніх відносин були поділені між Комісією та Генеральним секретарем/Високим представником ЄС) і, нарешті, Дипломатичну службу ЄС (остаточну форму якої ще потрібно розробити, але яка, скоріше за все, мала б спиратися на 130 Представництв Європейської Комісії в усьому світі).

Звичайно, зовнішні та внутрішні аспекти ЄС, з його спорідненими процесами розширення та поглиблення, стають все більше взаємопов’язаними.

Одним з найбільш вражаючих особливостей Європейського Союзу було бажання двадцять однієї держави приєднатися до початкових шести, тоді як іще є країни, які прагнуть членства в ЄС. Спочатку нові члени ЄС приходили з Європейської зони вільної торгівлі, але пізніше такими країнами стали держави, які скинули військову диктатуру або вийшли з Радянського Союзу (Балтійські країни) чи Варшавського договору.

Європейський Союз існує для сприяння добробуту, стабільності та безпеці. Вражає те, що коли країни досягають рівня, коли вони є вільними у власному виборі, вони починають прагнути стати частиною цього Союзу, незважаючи на його недосконалість. Я готовий відстоювати думку, що розширення 2004 та 2007 років є одними з найважливіших досягнень ЄС.

У вас може виникнути запитання: що ця річниця означає для України? Це не просте запитання, хоча всі намагаються добитися від мене відповідь на нього.

Україна, як і багато країн, які нині є членами Європейського Союзу, дивиться на ЄС як на те, з чим вона пов’язує своє майбутнє. Європейські прагнення України відомі та визнаються ЄС. Багато українців шкодують про відсутність сигналу з боку ЄС. Однак, я би сказав, що такі сигнали було подано – можливо, вони не є такими голосними або чіткими, як комусь хотілося б, але вони є. Все, що ЄС робить у відносинах з Україною, спрямовано на її зближення з Європейським Союзом. Статус держави з ринковою економікою, підтримка членства України в СОТ, готовність до переговорів щодо створення зони вільної торгівлі, укладання угоди про спрощення візового режиму, співпраця в енергетичній галузі, нова посилена угода, переговори щодо якої розпочалися 5 березня, збільшення фінансування у рамках програм TACIС і Європейського інструменту сусідства та партнерства, План дій – усе це і набагато більше (все, що пропонується Європейською політикою сусідства) має на меті поступово інтегрувати Україну до простору Європейського Союзу та підтвердити позицію України як важливого члена Європейської родини.

Ніщо з цього не може наперед визначити, якими будуть наші відносини, але саме це є однією з характерних особливостей ЄС. Він завжди був дорогою з багатьма поворотами, але у той же час дорогою, яка не має визначеного кінця.

Батьки-засновники об’єднаної Європи, які 50 років тому підписали Римські договори, могли бути настільки далекоглядними, щоб побачити результат їхньої спільної спроби у 2007 році, хоча я маю у цьому сумнів. У будь-якому разі, я підозрюю, що таких людей було мало. Для більшості з нас, звичайних смертних, має бути достатньо того, що ми знаємо та віримо, що ми рухаємося у „вірному напрямку”.