 | | |
Землі, на яких стоїть нинішній Радомишль, належать до поліської частини України. Ця територія здавна славиться багатою фауною та розкішною флорою. Поліські річки, окрім того, що створюють неповторну красу навкруги, забезпечують місцеве населення рибою. Саме через те оселилися наші предки кілька тисячоліть тому на берегах місцевих річок Тетерів та Мика. З тих давніх часів і до сьогодні головними заняттями поліщуків стали мисливство, рибальство та деревообробка.
Наприкінці ІХ ст. місцеве поселення отримало назву Микгород – на честь місцевої річки Мика. Згодом назва змінилися на Мичеськ, а пізніше – Мисько над Тетеревом. З Радомишлем тісно пов’язано ім’я Київської княгині Ольги. За однією з версій, саме звідси вона випустила голубів із тліючими паличками на Коростень, щоб помститися коростенчанам за смерть її чоловіка князя Ігоря. І хоча це всього лише версія, проте з кінця XVIII ст. і до сьогодні на гербі міста були зображені три голуби зі смолоскипами. Щоправда, в наші часи на дещо зміненому гербі голуби тримають зелені гілочки, але тема княгині Ольги все одно залишилась тут домінуючою.
Прославився Радомишль на початку XVII ст., коли архімандрит Києво-Печерського монастиря Єлисей Плетенецький, який виступав гарячим поборником Православної віри, збудував тут першу на території сучасної України паперову фабрику для потреб своєї обителі. У 1612 році була построєна паперова фабрика, і збереглася назва нашої вулиці Папірня. Папір, який виготовлявся в Радомишлі, переправлявся по річці Тетерів у Києво-Печерську Лавру і з нього друкувалися книжки та інші цінні папери.
Через певний час на місці фабрики було побудовано млин, що зберігся і до нашого часу. Незважаючи на те, що віднедавна він уже не працює, його могутня споруда на березі Мики заворожує будь-кого, хто потрапить до цього міста.
У другій половині XVIII ст. Радомишль стає адміністративним центром уніатських єпископів. Приміщення консисторії збереглося і до наших днів – сьогодні у її стінах знаходиться загальноосвітня школа. У ті неспокійні часи місцевий Троїцький храм було перетворено на уніатський.
1864 року в Радомишлі розпочалося зведення кам’яного Свято-Микільського храму. У той час, коли його будували, в Києві зводили Володимирський собор, тому розписи всередині радомишльського храму мають велику схожість із живописом київського собору. Деякі дослідники навіть припускають, що радомишльська церква була своєрідною творчою майстернею, де робилися попередні ескізи та планувалися експозиції, що пізніше втілювалися в київській споруді.
В епоху атеїзму в місті було знищено старовинний Троїцький храм. Тепер від нього залишилися лише фотографії. Микільській церкві пощастило більше – її перетворили на зерносховище, але свою величну дзвіницю храм втратив. Відродившись у роки Великої Вітчизняної війни, собор поки що так і залишається зі зрізаною верхівкою. Та війна залишила в храмі один досить небезпечний сюрприз, що майже півстоліття таїв у собі велику небезпеку для собору та його прихожан, і лише на початку 90-х років цей сюрприз знешкодили.
Милість Божа проявилася над Радомишлем в останні часи і через Іверську ікону Пречистої Богородиці. Образ знаходився в місцевій родині лікарів. Сталося це 1994 року. «Перед Благовіщенням чоловік помітив, що на іконі з’явились якісь крапельки. Ми покликали наших знайомих, вони подивилися, вирішили позвати отця Євгенія. Батюшка прийшов, подивився, дзвонив до владики Віссаріона. Потім приїхали, служили акафіст протягом двох тижнів», — розповідає Тетяна Караченко, колишня власниця ікони.
Після того урочистим Хресним ходом ікону було перенесено до місцевого храму, де для неї віруючі радомишляни приготували різьблений кіот праворуч від головного вівтаря. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви у день перенесення образу до храму – 10 квітня за новим стилем – вшановують цю святиню, яка відтоді отримала назву Радомишльська. З того часу 10 квітня кожного року в храмі звершується урочисте богослужіння, присвячене рідному для міста святу.
Кожної неділі перед чудотворним образом звершують молебень з акафістом, на які збираються віруючі з усієї околиці. Молячись до Божої Матері перед Радомишльською іконою, люди отримують духовну втіху та зцілення від своїх недугів.
А нинішній Радомишль органічно поєднує в собі майже незайману красу поліської природи та сучасний промисловий розвиток. Тут знаходиться один із найбільших у країні пивних заводів, що випускає відоме радомишльське пиво. Також місто займається і традиційною для Полісся деревообробною промисловістю.
Проте, Радомишль все ж залишається тихим українським містечком із населенням у півтора десятка тисяч. І головним заняттям його жителів залишається сільськогосподарська праця. Знаходячись між Києвом і Житомиром, Радомишль має спільні риси і з одним, і з другим містом. Так, головна вулиця тут має таку ж назву, як і старовинна вулиця столиці – Велика Житомирська.
Розташований на берегах Тетерева і Мики, оточений з усіх боків густим лісом, сьогодні Радомишль є однією з найяскравіших і найбагатших сторінок нашої історії. Ці землі приймали у себе великих князів, тут вперше в історії південно-західної Русі вивчали мистецтво виготовлення паперу. За володіння цими краями у різні часи боролися монголо-татари, литовці, поляки та німці.
Але, переживши потрясіння минулих епох, нинішній Радомишль залишається тихим українським куточком, де хочеться залишитися довше, щоб помилуватись красою річкових порогів та величчю вікового лісу.
Єдина в місті церква прикрашає його центральну площу. Тут, як і в тисячах інших храмів, звершується постійна молитва за мир, за спокій та за добробут нашого боголюбивого народу. Прохаючи у Господа та Небесної Цариці милості, ми в той же час маємо бути безмежно вдячні Творцеві за те, що саме для нас Він створив красу на землі, щоб ми, споглядаючи неповторність земної природи, могли би краще пізнати велич її небесного Творця.
Ті, хто сьогодні приїздить у Радомишль, можуть водночас ознайомитися і з сучасними досягненнями цивілізації, і з пам’ятками давнього минулого. Але Господь і в наші дні звершує милість над цим містом, являючи чудеса через образ Своєї Матері. Відтепер Радомишльська ікона назавжди стане видимим знаком великої любові до нас Господа та Його Пречистої Богородиці. |