http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/476c2b31048aa/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Сьогодні в програмі Савіка Шустера "Свобода слова" в черговий раз почув видумані історії щодо виникнення проблеми знецінених заощаджень. Враховуючи, що не всі мали можливість прочитати мою статтю з цього приводу на вебсайті агентства УНІАН, дозволю собі розмістити її на вебсайті "УП". [10.12.2007 12:48] Борис Кушнірук "Історія знецінених заощаджень: як це було" Своєю обіцянкою повернути знецінені заощадження протягом двох років пані Тимошенко спровокувала палкі дискусії. Водночас людей, що розуміються на історії цієї проблеми, не так багато, а тих, хто достеменно знає, як розвивались події навколо вкладів громадян під час розпаду СРСР, взагалі одиниці. Fri, 21 Dec 2007 23:08:01 +0200 ...Усе починалося в далекому 1922 році, коли Рада Народних Комісарів прийняла рішення відновити при Держбанку СРСР систему ощадних кас, яка існувала ще з часів царської Росії. Спочатку головною метою залучення заощаджень громадян було кредитування промисловості й торгівлі на комерційних умовах. Пізніше радянський уряд запровадив практику, коли всі кошті громадян, додатково залучені протягом року у вигляді вкладів, вилучалися з Держбанку й централізовано спрямовувалися на фінансування інвестиційних проектів, пов'язаних з будівництвом народногосподарських об'єктів загальносоюзного значення. Щорічно при затвердженні Державного бюджету СРСР на наступний рік у закритій статті закону про держбюджет визначалася загальна сума коштів, сформованих за рахунок заощаджень громадян, яка мала бути вилучена з Держбанку СРСР і перерахована до Міністерства фінансів у вигляді доходів Державного бюджету. Цією ж статтею визначався перелік проектів, що фінансуються за рахунок цих коштів. У 1987 році пройшла реформа банківської системи, під час якої на базі системи ощадних кас Держбанку СРСР був створений спеціалізований Ощадний банк СРСР з відповідними республіканськими управліннями, яким було відкрито коррахунки в установах республіканських управлінь Держбанку СРСР. На баланс Ощадбанку були передані зобов'язання з усіх вкладів ощадних кас Держбанку. При цьому кошти, які щорічно протягом десятиріч вилучалися у держбюджет, були оформлені у вигляді зобов'язань Держбанку перед Ощадбанком. Діяльність Ощадбанку СРСР принципово нічим не відрізнялася від діяльності ощадних кас Держбанку. Кредитуванням цей банк фактично не займався, тому практика вилучення коштів, залучених на ощадны вклади, з метою фінансування статей Державного бюджету, продовжилась і після 1987 року. Щорічно всі додатково залучені кошти за винятком певних лімітів, що залишалися в мережі кас Ощадбанку (так званих коштів "оборотних кас") станом на 1 січня поточного року, перераховувалися з коррахунків республіканських управлінь на коррахунок Ощадбанку в Держбанку СРСР. Потім усі ці кошти перераховувалися на рахунки Міністерства фінансів СРСР у вигляді доходів Державного бюджету СРСР. Ці кошти також оформлювалися у вигляді додаткових зобов'язань Держбанку перед Ощадбанком. Наприкінці 1991 року Радянський Союз як суб'єкт міжнародного права припинив своє існування, але система Ощадбанку СРСР ще існувала, і тому, як і в попередні роки, українське республіканське управління Ощадбанку здійснило свій черговий переказ. Під час переговорів між Росією та республіками колишнього Радянського Союзу, які проводилися в 1992 році, з'ясувалося, що Росія як правонаступник СРСР категорично відмовляється від виконання будь-яких зобов'язань не тільки щодо вкладів Ощадбанку СРСР, а й щодо страховим внесків Держстраху СРСР, облігацій Державної цільової безпроцентної позики 1990 року, облігацій Державної внутрішньої виграшної позики 1982 року, державних казначейських зобов'язань СРСР та сертифікатів Ощадбанку. Логіка російського керівництва полягала в тому, що кошти, які залучалися в системі ощадних кас Держбанку СРСР, а потім Ощадбанку СРСР, спрямовувалися на фінансування Державного бюджету СРСР, у тому числі й на реалізацію інвестиційних проектів на території колишніх республік, що стали незалежними державами, а тому й зобов'язання перед своїми громадянами вони мають виконувати самостійно. У цих умовах Ощадбанк України, створений у 1992 року на базі українського республіканського управління Ощадбанку СРСР, був змушений усі заощадження, які були на рахунках громадян станом на 1 січня 1992 року (таких рахунків колишнього Ощадбанку СРСР близько 53 мільйонів) винести на окремий позабалансовий рахунок, маючи на увазі, що їхню долю має вирішити український уряд. 21 листопада 1996 року наші народні депутати ухвалили Закон України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України", яким установили, що заощадження відновлюються у співвідношенні 1 карбованець заощаджень на 1,05 гривні за станом на 1 жовтня 1996 року. Цим самим законом було визначено загальну суму компенсації заощаджень, що гарантується державою – на 1 жовтня 1996 року вона становила 131,96 млрд. грн., та встановлено, що подальша компенсаційна індексація заощаджень громадян здійснюється при видачі вкладів, страхових внесків, погашенні цінних паперів відповідно до індексу інфляції. Але не були б наші обранці народними депутати України, якби сказавши "а", вони досить скоро фактично не відмовились від цих державних зобов'язань. 23 січня 1997 року був прийнятий Закон України "Про структуру державного внутрішнього боргу України за станом на 1 січня 1996 року і граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1996 та 1997 роки", у якому зобов'язання щодо цих заощаджень не були відображені. У разі бажання реально розв'язати проблему знецінених заощаджень, починати потрібно з максимально складної роботи зі створення єдиного загальнодержавного реєстру потерпілих вкладників. Необхідно буде документально оформити зобов'язання щодо повернення знецінених заощаджень з кожним громадянином, враховуючи, що більшість із цих людей – це особи похилого й дуже похилого віку. І тільки після цього можна буде вести відповідальну розмову про розмір боргу держави за цими знеціненими заощадженнями та строки його погашення. Борис Кушнірук, економіст P.S. Особиста подяка колишньому Голові Ощадбанку України пану Андрію Колесникову за деякі цікаві подробиці історії виникнення проблеми знецінених заощаджень. постiйна адреса статтi: http://www.unian.net/ukr/news/news-225738.html http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/476c2b31048aa/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47699e66cd25e/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) 19 грудня починається відлік перших ста днів уряду пані Тимошенко, і за європейським принципом протягом цього часу засоби масової інформації мають уникати критичних висловів на адресу уряду. Але на початку цього періоду на мій погляд було б досить цікаво стисло проаналізувати позитиви, негативи першого та ризики нового прем'єрства Юлії Тимошенко. На мою думку до позитивів її першого керування урядом слід віднести: - суттєве зростання сум зібраних податків (багато в чому це було пов'язано з переляком значної частини представників великого бізнесу у зв'язку з приходом до влади нового Президента, обраного на хвилі Майдану; ризик попасти під каток реприватизації змусив їх зменшити обсяг прибутків, що виводились за межі України); Thu, 20 Dec 2007 00:42:46 +0200 - реалізацію програми "контрабанді стоп" (реалізація цієї програми на певний час дозволила скоротити обсяг контрабанди та збільшити обсяг зібраних митних зборів та податків; в той же час ця програма не могла бути ефективною та дієвою у довгостроковому плані, бо не передбачала впровадження дієвих заходів, які б зменшили тотальну корупцію на митницях України; досить очевидним є те, що без впровадження систем, які б унеможливлювали контрабанду, сірий імпорт та псевдо експорт, всі ці ефектні "летючі загони, що борються з контрабандою" неминуче мали б закінчитись чичиковським "пора"); - реприватизацію та подальший продаж "Криворіжсталі" (хоча продаж "Криворіжсталі" відбувся вже після завершення прем'єрства Юлії Володимирівни дозволю собі всі дії, пов'язані з цим підприємством у 2005 році, віднести до позитивів пані Тимошенко, бо саме після публічного і тріумфального продажу "Криворіжсталі" з ліцитатором в особі Тимошенко, мало б відбутись її публічне "гримання дверима" і перехід в опозицію напередодні початку виборчої кампанії, з метою максимального схилення на свій бік "помаранчевого" електорату. В цьому випадку ми би мали можливість побачити корупційний скандал зі звинуваченням на адресу Порошенка, Третьякова та Мартиненка і може ще кого-небудь не наприкінці серпня, початку вересня, а десь у листопаді – грудні 2005 року); До негативів першого прем'єрства Юлії Володимирівни не можу не віднести: - відсутність реальної урядової програми (урядова програма уряду Тимошенка зразка 2005 року, написана у такому собі "філософсько-поетичному вигляді", мала б право на існування, якщо би за загальними фразами цієї програми, урядовці і сама пані Тимошенко мали б реальну стратегію розвитку країни: тобто певним чином сформульовану національну ідею, визначення цілей та сукупності і послідовності заходів, спрямованих на їх реалізацію, визначення відповідного інструментарію тощо. На жаль, відсутність таких стратегій розвитку країни є однією із болючих проблем усього нашого політикуму, починаючи з Президента Віктора Ющенка, лідерів основних політичних сил і взагалі усієї політичної еліти країни); - "революційний хаос" та повний розвал системи виконавчої дисципліни (масова заміна вищої та середньої ланки управлінського апарату в міністерствах, в державних адміністраціях та прихід нових людей, не рідко відверто непрофесійних та непридатних до управлінської роботи, підібраних за принципом особистої відданості та на знак визнання їх заслуг під час президентських виборів, призвів до повного управлінського хаосу та розвалу системи виконавчої дисципліни; на рівні Кабінету Міністрів та міністерств рішення готувались в більшості випадків на досить низькому професійному рівні, а їх впровадження ще більше нівелювалась поганим виконанням на всіх рівнях державного управління); - не розуміння цілей та завдань адміністративної реформи (у тому числі і територіально-адміністративної реформи) та спроби розглядати на рівні Кабінету Міністрів велику кількість питань, рішення щодо яких було б доречно приймати на рівні міністерств та відомств (не розуміння Юлію Володимирівною змісту та цілей адміністративної реформи, примітивізація та спрощене уявлення про існуючи проблеми щодо її впровадження призвели до вкрай неефективної діяльності Кабінету Міністрів як колегіального органу, що покликаний вирішувати стратегічні питання розвитку країни. Серед фахівців в галузі державного управління досі як анекдот згадуються публічні заяви пані Тимошенко щодо її впевненості у можливості провести адміністративну реформу протягом півтора-двох місяців, а члени уряду та співробітники апарату Кабінету Міністрів зразка 2005 року і зараз з жахом згадують 10-12 годинні засідання уряду, на яких урядовці змушені були вникати у проблеми тих сфер, в яких вони не були і не повинні бути обізнані, до того ж більшість з яких мали б вирішуватись максимум на рівні відповідних міністерств); - проголошення широкої реприватизації (публічне проголошення формування списків 300 або навіть 3000 підприємств, що підлягають реприватизації, про що заявляла пані Тимошенко, не могло не призвести в 2005 році до призупинення та навіть повної зупинки програм розвитку майже усіх "великих" та навіть "середніх" за розміром підприємств в Україні. Навколо таких підприємств з'явилось досить багато ділків, які почали представлятись у якості посланців "нової влади" і пропонувати заплатити відкупні або продати свій бізнес "потрібним людям" за не включення у подібні списки. І тільки можна припускати чиї ж інтереси насправді вони представляли – свої чи певних можновладців. Зрозуміло, що ідеї подібних списків, не могли не дискредитувати "помаранчевих" лідерів. В країни, в якій майже вся власність за часи президентства Кучми була набута незаконним та напівзаконним шляхом, масова реприватизація заздалегідь корупційна за своє суттю. У цьому випадку завжди виникатиме питання, чому потрібно реприватизовувати ті чи інші "великі" чи "середні" підприємства і не можна малі, якщо зрозуміло, що і ті, і ті приватизовані напівзаконним чином, та якій "дядя" одноосібно або навіть колегіально буде визначати, які підприємства та об'єкти власності реприватизовуватимуть, а які ні. На моє переконання наші державні мужі мали інший шлях вирішення цієї проблеми. Потрібно було поставити питання доплат (з розстрочкою у 3-5 років) за стратегічні підприємства (так звані, підприємства групи "Г"), щодо всіх інших прийняти закон, який унеможливлював реприватизацію взагалі). Питання високого рівня інфляції, так звану, "м'ясну" кризу не можна включати до переліку негативів прем'єрства Тимошенко, хоча саме на них їй досить часто нарікають. Головні причини цих криз закладались протягом багатьох років з періодичним їх загостренням. Протягом всіх років незалежності України, впровадженням механізмів, що мають запобігати таким кризам, реально жоден уряд не займався, вирішуючи всі ці проблеми "ручним" управлінням. При такій же саме оцінці "бензинової" кризи, не можу не сказати, що мене досить мучать певні смутні сумніви. Ця криза продовжувалась протягом місяця літом 2005 року і закінчилась лише після прийняття парламентом рішення про відміну митних зборів на пальне. Цікаво, хто був тим "розумником", що під час цієї кризи передбачливо закупив та привів до берегів України декілька танкерів з пальним як раз напередодні цього рішення, розуміючи, що ввозити його в України має сенс лише у разі відміни цих зборів. До переліку негативів урядування пані Тимошенко її критики включають також рішення про ризьке зміцнення курсу гривні до долару США наприкінці березня 2005 року. З цією критикою я погодитись не можу, але враховуючи, що тема курсоутворення та інфляційного таргетування потребує більш детального коментування, спробую пізніше присвятити цій проблемі окремий блог. І остане – щодо ризиків нового прем'єрства Юлії Тимошенко. Вони випливають із очевидної і логічної цілі Юлії Володимирівни стати Президентом України. Об'єктивно на сьогодні у неї найкращі шанси для цього. Саме її політичній силі належить більшість голосів в уряді та весь його економічний блок зараз повністю підпорядкований безпосередньо їй. В цих умовах вся політика пані Тимошенко буде побудована на спробах подобатись виборцям. Жодні скільки не будь не популярні кроки, пов'язані з реформою системи соціального забезпечення, пенсійної системи, комунальної реформи, проводитись не будуть. Це характерно для передвиборчого періоду у будь-якій країні. При цьому буде існувати серйозна загроза гіперінфляції, бо з одного боку зростатимуть ціни на газ, з іншого, будуть спроби здійснити суттєві виплати по знеціненим вкладам (тобто мова йтиме щонайменше про суми в розмірі п'ятнадцяти-двадцяти мільярдів гривень вже в 2008 році), до того ж дадуться взнаки спроби виконувати інші соціальні зобов'язання, видані під час виборів. До цього всього не потрібно забувати про обов'язкове до виконання рішення Конституційного Суду щодо відновлення державних виплат по усім соціальним пільгам, що широкою рукою затверджувались парламентом протягом усіх років незалежності, хоча потім більшість з них так реально і не фінансувалось державою. Ціна питання – додаткові 60-80 млрд. грн. бюджетних коштів на рік. P.S. Я буду вдячний усім дописувачам, хто наведе конкретні приклади інших позитивів та негативів першого та ризики нового прем'єрства Юлії Тимошенко. Я ж з вашого дозволу не буду відповідати на коментарі, бо протягом цих перших ста днів діяльності нового уряду буду утримуватись від жодної критики на його адресу. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47699e66cd25e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4767a952b5da2/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Шановні прихильники Юлії Тимошенко, ваша істеричність неодноразово проявлялась в коментарях в різних інтернет виданнях, але ж майте хоч трохи етики і порядності. Образи в бік Івана Сподаренка абсолютно не коректні і аморальні. Івану Сподаренку 75 років. Він став народним депутатом від НУ-НС за квотою Юрія Луценка. За повідомленням ЗМІ у цієї похилої людини стався інсульт. Він знаходиться в важкому стані в реанімації. Що таке інсульт, я сподіваюсь, знають всі, і знають які можуть бути наслідки цієї хвороби, особливо якщо в цьому стані людину куди-небудь везуть чи ведуть. Я розумію ваше бажання бачити пані Тимошенко Прем'єр-Міністром, але не забувайте про таке поняття як людяність. Tue, 18 Dec 2007 13:04:50 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4767a952b5da2/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47604908a994e/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Я не знаю як у кого, а у мене події, що відбуваються з вівторка у парламенті, викликають відверту огиду. Чи може якісь інші почуття викликати ситуація, коли в присутності Президента України, послів багатьох країн світу, коаліційна більшість не може з технічних причин провести результативне голосування за призначення Прем'єр-Міністра, а депутати Партії регіонів та комуністів бурхливо радіють цьому і брутально заважають провести повторне голосування. Чи можна відчувати щось інше ніж злість в ситуації, коли, наприклад, Олександр Омельченко змушений виправдовуватись, правда не відомо за що, з приводу не спрацювання системи для голосування. Навряд чи у когось є сумнів, що пан Омельченко дійсно тиснув на кнопку "За". Тоді чому ж потрібно було ганьбити парламентаризм, в цілому Україну, в очах міжнародного співтовариства та власних громадян. Wed, 12 Dec 2007 22:48:08 +0200 Пані Тимошенко може не подобатися а ні по професійним, а ні по морально-етичним якостям, але вона є кандидатом в Прем'єр-Міністри офіційно створеної коаліції. При чому не важко зрозуміти, що іншої коаліції більшості, сформованої на основі української конституції, тобто фракціями, а не окремими депутатами, при цьому складі парламенту бути не може. Як можуть ставитись українські та іноземні фірми до ведення бізнесу в Україні, якщо законно сформованій більшості заважають затвердити уряд держави. Ну з комуністами все зрозуміло. Їх попередники знищили мільйони українців, та і людей інших національностей, що жили на теренах України. Їх сьогоднішні послідовники значно більш дріб'язковіше. Вони можуть шкодити України та її народу лише як вміють. Чим буде більше дискредитована українська держава, тим для них краще. При цьому їх партійні бонзи не можуть собі відмовити в своїх "маленьких" слабкостей на кшталт гарного віскі, гаванських сигар та дорогих годинників. Але чому мають радіти "регіонали". Очевидно, що уряд Януковича, навіть якщо не ставити поруч з посадами урядовців приставку "в.о.", все-рівно є вже тимчасовим. Він не здатний на забезпечення нормального функціонування. Добре відомо, що вже з наступного дня після виборів, усі вищі чиновники Кабінету Міністрів та міністерств сидять, як то кажуть, на валізах. Навіть вкрасти вже мало, що зможуть, за ці дні. Усі чиновники добре усвідомлюють, що надто легко можна підставитись, тому що коли прийде нова урядова команда, найбільш прискіпливо перевірятимуться рішення, прийняті саме у ці останні місяці і дні. Чому мають радіти бізнесмени, представлені у фракції "регіоналів", з ситуації невизначеності і непередбачуваності, що спровокована зависанням процедури затвердження нового Прем'єр-Міністра. Аргументи на кшталт того, що уряд Тимошенко буде слабким та непрофесійним, не спрацьовують, бо по-перше, це твердження може підтвердити лише життя, а по-друге, відсутність будь-якого уряду для країни на порядок гірше. Нажаль, ми ще раз стаємо свідками того, наскільки убога наша "так звана" політична еліта. Вона не здатна а ні нащо інше, окрім бажання отримати депутатство та посади заради власного збагачення. Як ця ситуація позначиться на добробуті звичайних громадян України, що буде з іміджем держави у світі, їх абсолютно не цікавить. Відчуття огиди, лише огиди. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47604908a994e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4756aa281a209/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Прихильники Юлії Володимирівни мене питають, чому я не критикую, наприклад, В.Януковича. Пояснюю. Критика дій Юлії Володимирівни стосується моральних аспектів її вчинків, а дії "донецьких" частіше за все носять відверто кримінальний характер, і критикувати можна лише вщерть корумповану систему прокуратури, яка ніяк не може побачити нічого протиправного в діях цих панів. (http://obozrevatel.com.ua/news/2007/12/4/204771.htm) Цікаво, що вони мають привселюдно грабанути, щоби це помітила наша Генеральна прокуратура. Wed, 05 Dec 2007 15:39:52 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4756aa281a209/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/475687cc8afca/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Шановний Ігорю! Ви помістили коментар "Ахметов, Коломойский и К потребляют 33 млрд. кубов газа в год" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/4755c94768a42/). Змушений прокоментувати його. Коли хтось з дописувачів пише дурниці, то це справа така. Все-рівно ми не знаємо справжнє ім'я цих людей. В той же час, коли висловлювати свої думки починає один із блогерів "УП", то він має усвідомлювати, що критика його некоректних думок та даних, буде мати конкретний адресат. Wed, 05 Dec 2007 13:13:16 +0200 Бажано, якщо в якійсь тематиці Ви не є фахівцем, то краще взагалі уникати її обговорення або надзвичайно ретельно перевіряти свою інформацію перед винесенням на загал. Насправді розподіл використання газу наступний: (http://www.energoatom.kiev.ua/ua/about_nngc/esu2030/chapter2): 2005 І. Ресурси газу, усього 76,4 у тому числі: 1.1. Видобуток газу, усього 20,5 у тому числі: видобуток з власних запасів 20,5 за межами України* 0 1.2. Імпорт 55,9 ІІ. Споживання газу, усього 76,4 у тому числі: 2.1. Виробничо-технологічні потреби, сировина та витрати (втрати) при транспортувані 9,0 2.2. Споживання, усього 66,9 у тому числі: 2.2.1. На виробництво електро-, тепло енергії на ТЕС 15,3 2.2.2. Металургійний комплекс 9,5 2.2.3. Хімічний комплекс 8,6 2.2.4. Машинобудування та металообробка 1,5 2.2.5. Інші промислові споживачі 6,7 2.2.6. Агропромисловий комплекс 0,7 2.2.7. Населення 18,0 2.2.8. Інші непромислові споживачі 6,6 2.3. Заміщення на транспорті рідкого палива на газ 0,5 У 2005 р. Україна спожила 76,64 млрд. кубометрів (шосте місце у світі за рівнем споживання газу). У структурі споживання первинних енергоносіїв в Україні газ складає 41-45%, що втричі більше, ніж у світі, та вдвічі – ніж у Європі. Франція у 2005 р. спожила 48 млрд. кубометрів, Іспанія – 30 млрд. кубометрів, Польща – 13 млрд. кубометрів. Головним неефективним споживачем газу є населення та система теплокомуненерго. Також у нас відверто завищені "виробничо-технологічні потреби, сировина та витрати (втрати) при транспортувані". Вони мають бути щонайменше у двічі менше ніж є зараз. Багато в чому це пов'язано з поганим обліком та контролем за використанням газу, тобто, називаючи речі своїми словами, це пов'язано з його розкраданням. Доведення ціни на газ до європейського рівня як для промислових споживачів, так і для населення, потрібно і якомога скоріше. І головний аргумент для цього полягає у тому, що тільки коли ціна на газ буде дорівнювати європейській і його не можна буде споживати не сплативши за нього, почнеться реальне його збереження і скорочення споживання. Крім того його перестануть красти і відправляти за межі України, бо ціна, що там, що тут буде однакова. Споживання дешевого ресурсу призводить лише до деградації країни. Приведу приклад Турції щодо енергозбереження та використання, так званих, нетрадиційних видів енергії. В Турції ціна на електроенергію для населення та комунального сектору еквівалентна 0,7 долара США за квтч. В Україні – трохи більше 0,0 45 дол. США. Ось тому, кожний, хто приїздить у Турцію, може бачити сонячні батареї майже на кожному будинку, поза залежності чи то суперсучасна будівля, чи то старенька хібара. З повагою Борис Кушнірук http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/475687cc8afca/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4755564c10835/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Прихильники Юлій Володимирівни мене постійно питають, за що я її не люблю. Є дві основні причини. Перше, і головне, я принципово не згодний з її методами управління економікою країни. Враховуючи, що пані Тимошенко таки стане Прем'єр-Міністром, чому я, повірте, щиро радий, у мене буде ще не одна нагода прокоментувати на конкретних прикладах "ефективність" подібного керування. Деякі дописувачі зробили спробу повісити на мене клеймо ліберала, що в їх уявленні є найстрашнішим гріхом. Але у своєї нелюбові вони далеко непоодинокі. Можна хоча б згадати Леніна, Сталіна, Гітлера, які на нюх не виносили слів про непорушність прав на приватну власність, прав вибору поглядів, віросповідання, невтручання у поточну бізнесову діяльність, мінімізації участі держави в комерційному господарюванні. Тому, можна сказати, що вони гарні спадкоємці "гідної компанії" попередників. Вичавити з себе "хомо советікус" досить важко, дехто це зробити вже не зможе ніколи. Tue, 04 Dec 2007 15:29:48 +0200 Але є і друга причина моєї нелюбові особисто до неї. Вчинки тих чи інших, скажемо так, не вельми порядних людей, які є десь поруч з нами, чи навіть тих, хто опиняється у парламенті, на наше життя, як правило, впливають не дуже серйозно. Зовсім інша ситуація, коли такі вчинки здійснюють особи, від яких дійсно може багато що залежати в країні. Пані Тимошенко як раз відноситься саме до таких персон. Готовність Юлії Володимирівни до публічної багаторазової неправди, використання відверто непорядних людей у своїх цілях, у мене особисто викликає, чого скривати, відверту огиду. Проголошена мета, на думку багатьох, виправдовує засоби. Але досвід вчить, що засоби, значно точніше вказують не реальну, а не проголошену ціль. Про людей з кримінальним минулим у її списку мені вже доводилось писати (http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/473dde26a1339/#form). Дехто робив спробу мене, а скоріше за все себе, переконати, що вона могла не знати про їх не тільки близьке минуле, та мабуть і їх таке ж саме сьогодення. Але хочу спитати, як вона могла не знати про діяльність Антона Яценко, особи, яка завдячуючи створенню мережі підставних структур, заробила, за багаторазовими згадуваннями у пресі, понад 7 млрд.грн. бюджетних коштів та коштів державних підприємств. І те, що це було можливе лише за рахунок масової корупції, навряд чи кому-небудь слід доводити. Де межа використання "нечистоплотних" осіб, що оббирають державу, і їх "брудних коштів", на які готова піти Юлія Володимирівна заради можливості отримати владу. Інколи мені здається, що у неї такої межі не має взагалі. Ну що ж тоді прошу познайомитись поближче з паном Антоном Яценюком, депутатом від БЮТ. "Підраховані шалені прибутки тендерної імперії Антона Яценко у 7 млрд" (http://www.grivna.eu/?cat=news&id=1179649260). У даному списку наведені підприємства,які дають прибуток клану Антона Яценка (http://www.zn.ua/img/st_img/2007/662/postanova.gif), через корупційні особливості пролобійованого ним закону про держзакупівлі. ТОВ Європейське консалтингове агентство ЄДРПОУ 31172276 Вартість тендерної документації: 450 -800 грн ТОВ Центр тендерних процедур ЄДРПОУ 31307651 Сервіси порталу:1000 грн ТОВ Центр тендерних процедур м.Києва ЄДРПОУ 32555607 Вартість тендерної документації: 500 -700 грн ТОВ Центр тендерних процедур – регіони ЄДРПОУ 32311003 Укладання договору: 1000 грн ТОВ Центр тендерних процедур міжрегіональний ЄДРПОУ 32911884 Юридичний та інформаційний супровід торгів: 300 грн ТОВ Центр тендерних процедур України ЄДРПОУ 32109289 Вартість тендерної документації: 700-900 грн ТОВ Центр тендерних процедур всеукраїнський ЄДРПОУ 32851490 Укладання договору про закупівлю: 1200-2500 грн ТОВ Портал Державні закупівлі України ЄДРПОУ 32913703 Юридичний та інформаційний супровід торгів: 200-1700 грн ТОВ Український вексельний союз ЄДРПОУ 32769857 Тендерне забезпечення (оформлення векселя, поруки: 4% від розміру тендерного забезпечення але не менше 500 грн ТОВ Інвестиційне гарантійне агенство ЄДРПОУ 32046156 Тендерне забезпечення (оформлення векселя, поруки 2,2% -3 % від розміру тендерного забезпечення але не менше 350-400 грн ТОВ Інститут державних закупівель ЄДРПОУ 33597923 Навчання:650 грн Підприємство Інформаційні видання ТПУ ЄДРПОУ 33691939 Передплата:2160 грн Замовники торгів – розпорядники бюджетних коштів сплачують 1) за розміщення інформації про торги в інформаційній системі по процедурі запиту цінових котирувань – кількість процедур – 37448; Вартість розміщення -300 грн; Сума-11234400 грн по процедурам відкриті та двоступеневі торги, торги з обмеженою участю – кількість процедур – 17016; Вартість розміщення -800 грн грн; Сума-13612800 грн 2) за користування сервісами порталу: кількість процедур – 54464; Вартість розміщення -1000 грн; Сума-54464000 грн Загальна сума коштів складає 79 311200 грн, навіть при залученні 50% ринку це 39655600 грн бюджетних коштів. Учасники торгів – при участі у тендерах сплачують 1) за тендерну документацію – кількість процедур-54464; середня вартість тендерної документації- (450+900): 2 = 675 грн; кількість учасників, які подали пропозиції для участі у торгах-190253; Сума-6994309089,6 грн 2) за користування сервісами порталу – кількість учасників, які подали пропозиції для участі у торгах-190253; Вартість-1000 грн; Сума-190253000 грн 3) Укладання договору про закупівлю – Кількість укладених договорів-76140; Вартість послуги- (1000+2500): 2 = 1750; Сума-133245000 грн 4) юридичний та інформаційний супровід – Кількість укладених договорів-76140; Вартість послуги- (200+1700): 2 = 950; Сума-72333000 грн 5) тендерне забезпечення (оформлення векселю, поруки) – Кількість учасників торгів-190253; Вартість послуги- (350+500): 2 = 425; Сума-80857525 грн Загальна сума коштів складає 6994785778,1 грн. Якщо враховувати, що свої комерційні ризики учасники перекладають на ціни, які пропонуються замовникам торгів, а це від 30 до 100% витрат щодо участі у торгах, то бюджетні витрати збільшуються саме на цю цифру. Загальний прибуток підприємств контрольованих А.Яценко складає: 7550308815 грн. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4755564c10835/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4750a097496cb/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) З думками Юрія Івановича Єханурова, що висловлені у статті "Чому я проти популізму або Чим сьогодні ризикує Україна" (http://pravda.com.ua/news/2007/11/29/67607.htm), важко не погодитись, але мені здається, що про дещо він промовчав. Насправді, популізм, який як метастази, роз'їдає усе українське суспільство, відображає декілька досить сумних тенденцій розвитку України. По-перше, популізм затребуваний переважною частиною громадян України. Вони щиро вірить в диво. Причому у диво, яке буде не наслідком їх тяжкої праці, особистої відповідальності та моральності, а яке буде надано їм політиками та державними чиновниками. Вони готові вірити в повернення вкладів за два роки, в припинення призову з будь-якого дня, в те що можна вже зараз жити як Західній Європі, а працювати так, як звикли з радянських часів, вірити, що держава може усім їм надати соціальні пільги в необмеженому розмірі, вірити в російську, як другу державну мову, а точніше в те, що вона буде першою і єдиною, а головне – вони щиро вірять, що замість поганих, чужих політиків, потрібно будь-якими, навіть самими аморальними та злочинними, шляхами привести до влади своїх і тоді майже царство небесне на землі їм гарантовано вже сьогодні. І коли їх спіткає розчарування в певних політиках, вони починають вірити в інших, але з тим же несамовитим оптимізмом. Sat, 01 Dec 2007 01:45:27 +0200 Другою сумною тенденцією є те, що головна мета використання популізму – це можливість дорватись до державної власності, за рахунок якої можна збагатітись, а там хоч потоп. І тоді, коли цю ненажерливу істоту спробують відірвати від цього "корита", вона починає кричати до нестями, що це її переслідують за боротьбу з "донецькими" бандитами, бандеровськими націоналістами, за те, що вона бореться з корупціонерами або комусь заважала красти тощо. І третьою, може найбільш трагічною, тенденцією є те, що і ті, хто зараз роздає популістські обіцянки, і майже всі ті, хто розповідає наскільки поганий цей популізм, не має конкретної стратегії розвитку країни і професійно виписаних механізмів її реалізації. І воно їм і не потрібно. Не для того вони хочуть бути при владі. P.S. Прочитавши відгуки дописувачів, змушений зробити цей єдиний коментар. У прихильників Юлії Володимирівни надзвичайно розвинутий умовний рефлекс. Достатньо лише натяку, що ті чи інші критичні зауваження можуть стосуватись і пані Тимошенко, як вони готові облаяти таку людину останніми словами. Жовч та активне слиновиділення поглинає усю їх сутність, і до уважного прочитання, написаного автором, вони вже абсолютно не здатні. В той же час, хочу підкреслити, що коли я писав цей пост, то не мав на увазі конкретно пані Тимошенко, а лише вказував на вкрай негативні тенденції розвитку суспільства. А саме: 1) на сьогоднішній день більше 60% громадян України має право на ті чи інші соціальні пільг, і за даними соціологів абсолютна більшість цих громадян вважає, що вони потребують цих пільг і держава має їх їм надати; 2) політики усіх мастей активно використовують цю затребуваність переважної частини громадян у своїх цілях, спрямованих на можливість за рахунок публічної підтримки цих настроїв отримати владу та використати її для власного збагачення; 3) надзвичайно значна частина громадян країни готові на особисті не зовсім чесні вчинки або готові підтримати та виправдати такі дії інших осіб, якщо вони сприятимуть приходу до влади любих їм політиків; 4) жодна скільки не будь значна політична сила в України не має власної стратегії розвитку країни; при цьому мова йде не про набір гасел і ідей, інколи дуже навіть не поганих, а про сукупність продуманих цілей, яких прагне досягти ця політична сила при реалізації цієї стратегії, послідовність досягнення, механізмів та строків її реалізації тощо. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4750a097496cb/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4745f1b630091/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Сьогоднішня інформація щодо ходу обговорення у Президента України Віктора Ющенка кандидатури на посаду Голови Верховної Ради (http://pravda.com.ua/news/2007/11/22/67250.htm) дає можливість зробити певні досить цікаві висновки. Десь 56 депутатів від НУНС вже остаточно здали Ющенка і не вірять у його шанси стати наступним Президентом України. Багато про що говорить їх готовність голосувати саме за В'ячеслава Кириленка у якості кандидата на посаду спікера парламент навіть всупереч позиції Президента. Хоча очевидним фактом є його повна орієнтація на підтримку Юлії Тимошенко, як наступного Президента, і він лише чекає зручного часу, коли про це зможе офіційно оголосити. Та ж сама ситуація і з Юрієм Луценко, амбіції якого підупали, і який лише сподівається, що саме його кандидатуру на наступних виборах мера Києва підтримає Юлія Володимирівна. Зрозумілі ці розклади і самому Віктору Ющенку. Також очевидно, що навколо таємного голосування за кандидатуру В'ячеслава Кириленка, будуть відбуватись досить бурхливі рухи з боку Юлії Володимирівни, яка вкрай зацікавлена саме в цій кандидатурі на посаді Голови ВРУ. Очікуючи, що певна частина депутатів від НУНС може не проголосувати за Кириленка, вона зробить все можливе і неможливе задля того, щоби заручитись підтримкою у цьому голосуванні членів фракції Литвина і навіть комуністів, які вкрай слабкі к певним, скажемо так, вагомим аргументам. Але в цьому буде не зацікавлена фракція Партії регіонів, тому вони теж будуть вживати всі заходи задля того, щоби не допустити саме такого розвитку подій. Слід також враховувати, що показовим буде вже перше голосування, коли в списку кандидатів на посаду Голови ВРУ буде не тільки спільна кандидатура НУНС та БЮТ, але ще і кандидати від Блоку Літвина, компартії та ПРУ. Певна іронія тут полягає в тому, що ніхто відверто не визнає, як він проголосував, а тому якщо Кириленка набере більше 225 голосів, то в будь-якому разі буде проголошено, що це досягнуто саме завдяки одностайній позиції членів НУНС. Отож слідкуємо за розвитком подій. Thu, 22 Nov 2007 23:16:38 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4745f1b630091/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47448da3dd003/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Тотальна корумпованість українських суддів, починаючи від якогось місцевого суду і закінчуючи Верховним Судом України та Конституційним Судом України, стала вже настільки кричущою, що говорять і пишуть про це достатньо багато і гучно. В той же час досить часто ліки, що пропонуються для лікування цієї хвороби українського суспільства, можуть не тільки не покращити ситуацію, а навпаки призвести до повного колапсу України як цілісної держави. Я вже висловлював своє критичне ставлення до однієї такої "мікстури" – вибірності суддів (http://pravda.com.ua/news/2007/9/24/64323.htm). Безглуздим на мою думку є і спроби провести переатестацію усіх суддів. По-перше, "а судді хто", тобто хто буде проводити цю переатестацію; по-друге, усі судді, перед тим як стати суддею, вже проходили атестацію, і яка гарантія, що результати так вже будуть відрізнятись від попередніх, якщо оцінювати будуть ті ж самі особи, що робили це раніше. До того існує загроза, що під час переатестації виникнуть спроби викинути з суддівського корпусу тих поодиноких дійсно незалежних і порядних суддів. Wed, 21 Nov 2007 21:57:23 +0200 Те, що корупція судової системи, є перше за все проблемою моральної деградації політичної еліти, зрозуміло хоча б з того, що досить очевидні кроки для подолання корумпованості суддівського корпусу, як до речі і корупції в цілому в країні, наші "державні мужі" вперто не бажають робити. Ось з приводу цих кроків хотілось би і висловитись. Ключовим методом боротьби з корупцією серед державних службовців є введення обов'язкового декларування та контролю за доходами та витратами для усіх суддів та їх родин (дітей, батьків, братів, сестер). Яскравим прикладом наслідків відсутності такого законодавчого обов'язку декларування доходів та витрат і знущанням над суспільством, можна було б назвати історію з Сюзаной Станнік. Пам'ятаєте, наш аматор-лицедій, він же сумісництвом колишній Генеральний прокурор Піскун наголошував, що в діях пані Станік він не бачить жодного злочину, а в багатомільйонних подарунках у вигляді нерухомості її мамі тим більше. Або не менш показову історію з Шуфричем, який називав перевірку джерел отримання доходів його матері політичним терором. Правда, цій пані добре за сімдесят років, але вона виявилась "великим" бізнесменом, що отримувала багатомільйонні доходи, і до заробляння яких державний службовець пан Нестор Шуфрич не мав ну жодного відношення. Я вже писав раніше (http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/4702e5f1b997c/), що відсутність з боку державних службовців, у тому числі і суддів, документально підтвердженого обґрунтування своїх доходів та витрат або не здіснення такого декларування має автоматично призводити до втрати ними своїх посад, навіть при відсутності прямих доказів щодо їх корупційних діянь. При цьому доцільно до введення процедури декларування доходів та витрат провести легалізацію (амністію) майна зі сплатою податку на доходи з фізичних осіб. Єдина відмінність для суддів та працівників правоохоронних органів по відношенню до інших держслужбовців має полягати в тому, що вони мають бути позбавленні своїх посад, хоча і без жодних кримінальних наслідків для них. Така відмінність пов'язана з тим, що ці категорії держслужбовців повинні мати бездоганні морально-етичні характеристики і щодо цього не повинно існувати жодних сумнівів. Важливим механізмом боротьби із зловживаннями у суддівському корпусі, на мою думку, має стати зміна порядку визначення суддів, які розглядатимуть справи, що надійшли у суд. Потрібно передбачати обов'язковість визначення судді, що розглядає справу, шляхом жеребкування, при обов'язковій присутності сторін та мотивованому (до початку проведення жеребкування) відводі суддів сторонами процесу або самовідводу судді. Таким чином можна подолати розповсюджену практику передачі справи "потрібному" судді. Ще один захід боротьби із корупцією у суддівському корпусі передбачає внесення змін до законодавства щодо автоматичного позбавлення прав займати посаду судді осіб, які два та більше разів протягом, наприклад, трьох років порушили певні, визначені у законі, норми процесуального права, і це встановлено у рішенні вищестоящого суду. Я знаю, що ця моя пропозиція викличе жорстке не сприйняття у колі юристів, і тим більше у суддівському корпусі, але спробую пояснити свою точку зору. Достатньо відомо, що головним механізмом зловживання або відвертого непрофесіоналізму судді є порушення ним тих чи інших норм процесуального права, таких, наприклад, як не надання повної оцінки тим чи іншим доказам однієї із сторін судового процесу або відмова взагалі залучати їх у документи справи, прийняття до розгляду справу, що належать до іншої юрисдикції тощо. При цьому особливість ситуації полягає в тому, що в таких порушеннях суддів першої інстанції зацікавленні і судді вищестоящих судів. Якщо суддя першої інстанції прийняв, з порушенням норм процесуально права, рішення в інтересах однієї із сторін, то сторона, що програла справу, вимушена звертатись в апеляційну інстанцію. В цьому випадку, сторона, що виграла справу, змушена зацікавлювати вже суддів апеляційного суду для того, щоб ті закрили очі на порушення судді першої інстанції і відмовили іншій стороні у задоволенні її апеляційної скарги. При цьому сторона, що програла, теж шукає можливості, як надати суддям апеляційної інстанції "вагомі аргументи", щоб ті все ж таки визнали факт порушення норм процесуального права і підтримали її сторону у судовому спорі. Таж сама гра і з такими ж правилами продовжується і в касаційній інстанції. Єдина різниця між інстанціями лише у тому, що ціна питання у кожній наступній зростає у арифметичній, а інколи і у геометричній прогресії. При цьому жодної серйозної відповідальності за порушення норм процесуального права судді, як правило, не несуть. Ну, дійсно, навіщо ж перекривати механізм, що дає можливість заробляти гроші, які навіть на продажу наркотиків не отимаєш. Виключення можуть бути лише, коли своїми неправомочними, а інколи і правомочними, рішеннями судді зачепили інтереси "сильних світу цього". От тоді дійсно можна отримати по повній програмі. У такому випадку можна отримати і за попередні гріхи, про які ніхто до цього не згадував. Суттєво змінити цю гру якраз покликані запропоновані зміни. Вони призводять до того, що так звана, "корпорація правосуддя" перестає бути єдиним взаємопов'язаним та взаємозацікавленим механізмом тотального хабарництва. Бо у разі прийняття апеляційною чи касаційною інстанцією рішення про порушення норм процесуального права першою або апеляційною інстанцією, це автоматично означає попереджувальний сигнал для судді чи колегії суддів щодо позбавлення їх займаних посад. Таким чином, щоби прийняти рішення на користь сторони судового спору, яка програла справу у попередній інстанції, суддям апеляційної чи касаційної інстанції потрібно в судовому порядку визнати факт порушення норм процесуального права з боку суддів нижчестоящих інстанцій. При цьому це є судовим рішенням, тобто встановленим у судовому порядку і воно вже не потребує додаткових розглядів у дисциплінарних комісіях. Зрозуміло, що у цьому випадку, судді повинні мати можливість оскарження рішення про порушення ними норм процесуального права у окремій комісії Верховного Суду України. При цьому задля забезпечення прозорості цього процесу, на цих засіданнях повинні мати права бути присутніми, як журналісти, так і всі інші зацікавлені особи. Але якщо буде визнано правоту цього судді, то це, у свою чергу, передбачає перегляд справи, по якій встановлені факт порушення норм процесуального права, у відповідній палаті Верховного Суду України, і тоді вже мають нести відповідальність ті судді, що визнали рішення нижчестоящого суду, прийнятим з порушенням норм процесуального права. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47448da3dd003/