http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/476261acefbbf/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") 30 листопада 2007 року Надзвичайними зборами "Україна – зона культурного лиха" було затверджено звання Ворога української культури. Вперше в історії України ми наважуємося у лице назвати ворога ворогом. Зараз сумнівна честь носити цей титул належить: Дмитру Табачнику, Миколі Азарову, Олександру Лавриновичу, Євгену Романенку, Олегу Копилу, Володимиру Яцубі, Євгену Шевчуку, Анатолію Уманцю. Fri, 14 Dec 2007 12:57:48 +0200 Звання "Ворог української культури" присвоюється фізичним особам за дії, спрямовані проти закладів культури, пам'яток історії та культури, інших об'єктів культури та культурного ландшафту України. Представлення кандидатів на отримання звання Ворога української культури відбувається на сайті www.cultura.net.ua на підставі пропозицій від культурної громадськості. До розгляду приймаються пропозиції, які містять описи конкретних дій, спрямованих проти культури, та доказову базу – копії документів або свідчення людей, які доводять такі дії, а також опис наслідків та шкоди, яку завдали ці дії. Присвоєння кандидатам звання Ворога української культури відбувається під час Надзвичайних Зборів "Україна – зона культурного лиха" або шляхом голосування на сайті www.cultura.net.ua. Вороги української культури заносяться до Чорного списку, який розміщено на сайті www.cultura.net.ua Виключення з Чорного списку та позбавлення звання Ворога української культури відбувається на підставі особистої заяви фізичної особи, яка носить це звання, рішенням Надзвичайних зборів або голосуванням на сайті www.cultura.net.ua. Заява має свідчити про те, що Ворог української культури розкаявся та містити докази того, що він вжив заходів для подолання наслідків своїх дій проти української культури, а якщо це з якихось причин неможливо – зробив щось корисне для розвитку і збереження української культури, причому масштаб зробленого має перевищувати масштаб завданої шкоди. Звання Ворога української культури не може бути надане посмертно, водночас смерть людини, що вже отримала це звання, не є підставою для виключення з Чорного списку. Звання Ворога української культури вживається разом з іменем особи, що його носить, на рівні з іншими званнями – науковими, державними, почесними та ін. Наприклад: Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч мистецтв, ворог української культури і т.д. Усім представникам культурної громади України рекомендується ставитися до Ворогів української культури як до своїх особистих ворогів. Не рекомендується тиснути їм руку, бажати здоров'я, вітати зі святами, спілкуватися на неслужбові теми тощо. Заохочуються усі інші способи прояву громадського осуду по відношенню до цих людей. Пропонується вживати звання Ворог української культури у всіх публікаціях, інтерв'ю, некрологах та т. ін. поруч з іменем людини, що його носить. Підтримується найширше інформування громадськості про присвоєння звання Ворога української культури, повідомлення про це громаді за місцем проживання, колективу за місцем роботи, у випадку участі у політичних кампаніях – інформування керівництва політичних організацій та усіх виборців. Державним органам, політичним та громадським організаціям не рекомендується призначати осіб, відзначених званням Ворог української культури на посади, пов'язані з культурною сферою та зі спілкуванням з громадськістю. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/476261acefbbf/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/4744716e9d8b9/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Друзі! Скільки можна терпіти зневагу від іноземних посольств? Вони не поважають нас, примушують стояти в чергах, відверто знущаються. Давайте раз і назавжди дамо їм по руках. Давайте примусимо ставитися до себе гідно. Зайдіть на www.cultura.net.ua проголосуйте за іноземне посольство або консульство, яке зневажає українських громадян. ЦЕ – ОСОБИСТА СПРАВА КОЖНОГО З НАС! Шановні журналісти! Повідомте про цю ініціативу своїх читачів, глядачів, слухачів! Ми готові надати додаткові матеріали, прокоментувати особисто у ефірі або на шпальтах вашого ЗМІ. ДАВАЙТЕ РАЗОМ ЗАХИСТИМО СВОЮ ГІДНІСТЬ! Wed, 21 Nov 2007 19:57:02 +0200 "ОБЕРЕЖНО! ЗЛІ ЯК СОБАКИ!" До уваги українців та іноземних гостей щорічні нагороди: "Золотий Намордник" та "Золотий Нашийник" Сайт www.cultura.net.ua в межах підготовки до Надзвичайних Зборів "Україна – зона культурного лиха" представляє новий спосіб самозахисту культури: рейтинг державного та іноземного хамства. На сайті www.cultura.net.ua проводиться голосування і на початку 2008-го року "переможцям" буде вручено Народні відзнаки "Золотий Намордник" та "Золотий Нашийник". Рейтинг іноземного хамства "ЗОЛОТИЙ НАМОРДНИК" Більшість українців їздили коли-небудь за кордон. І більшість наражалися на відверту неповагу до себе з боку іноземних консульств та амбасад. Тут і грубість персоналу, і безпідставні вимоги, і погана організація роботи, яка примушує нас терпіти незручності і витрачати зайвий час, й інші ущіпливі для самолюбства наших громадян дії. Повідомити про неповагу іноземних організацій, які ви відчули на собі, можна на сайті www.cultura.net.ua Іноземне представництво, яке збере найбільше таких повідомлень, отримає приз "ЗОЛОТИЙ НАМОРДНИК". Навчимо іноземців поважати нас! Рейтинг вітчизняного хамства "ЗОЛОТИЙ НАШИЙНИК" Звертаючись до органів влади, державних організацій та установ, ми часто потерпаємо від хамства – як у ставленні держслужбовців до нас, так і у ставленні держави до своїх громадян. Якщо з вами грубо розмовляють міліціонери, судді, чиновники, якщо висувають необґрунтовані вимоги, ганяють "по колу", примушують довго стояти в чергах – повідомляйте про це на сайті www.cultura.net.ua Державна установа, яка збере найбільше скарг, отримає приз "ЗОЛОТИЙ НАШИЙНИК". Навчимо державу поважати своїх громадян! Урочисте вручення призів переможцям рейтингів відбудеться 2008-го року. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/4744716e9d8b9/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/4742eb61ef920/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Якщо амбітна людина не може реалізуватися у своїй галузі, вона часто іде у політику. Якби Авраам Лінкольн зосередився на адвокатурі, Яків Джугашвілі – на теології, а Ернесто Че Гевара – на медицині, вони, певно, досягли б великих успіхів, а історія пішла б іншим шляхом. У той час, коли Юлія Тимошенко заснувала свій перший кіно-відео бізнес, в Україні існувало 25 тисяч кіноустановок. Кіномеханік тоді був найкозирнішим хлопцем у райцентрі. А за дефіцитну "Анжеліку" возили хабарі до Києва, і там-таки отримували додаткові комплекти квитків. Кіно було супер-прибутковим бізнесом. І якби пані Юлія мала змогу залишитися в ньому, зараз вона б напевно керувала кіностудіями і представляла вітчизняні фільми на "Оскар". Однак українській владі за 16 років вдалося знищити весь кінопрокат, задавити потужне кіновиробництво і не тільки його. Tue, 20 Nov 2007 16:12:49 +0200 Українська театральна традиція не потребує рекомендацій. Імена Карпенка-Карого, Саксаганського, Кропивницького, Заньковецької, Курбаса говорять самі за себе. Як владі вдалося знищити розвинуту театральну культуру? Говорять відвідувачі сайту www.cultura.net.ua: "У місті Кременчук Полтавської області з населенням понад 200 тисяч немає жодного театру. А до війни було три..." "На всю Донецьку область – 5 театрів!". "А от на всю Кіровоградську область – лише 4 театри. З них у Кіровограді – два, при населенні 250 тисяч". Іноземні театри влаштовують масштабний "чос" в українських містах, а вітчизняні театри ледь жевріють. Ціни квитків на спектаклі російських труп перевищують українські в рази. Більш за те – вони перевищують ціни на виступи тих-таки театрів на їхній батьківщині – в Москві та Пітері. Україна перетворилася на театральну провінцію. А інститут імені Карпенка-Карого готує акторів, доля яких – другорядні ролі в російських телесеріалах. Українська культура досі живе у радянському минулому. Нічого не змінилося у структурі її функціонування, ані у структурі керування. В СРСР мистецтво презентувало авторитарний лад. У танці цю функцію успішно здійснював балет. Україна тягне за собою цей вантаж, але що він репрезентує сьогодні? Багато говорено про те, що закриваються культурні заклади, художників виганяють з майстерень... Сучасний танець ніхто не відкривав, тому ніхто не може його закрити. Танець є своєрідним показником життєздатності суспільства. Українське кіно сьогодні є, мабуть, найпарадоксальнішим явищем у світі. "Українського кіно не існує" – цей штамп виглядає переконливо, особливо якщо стати перед афішею найближчого кінотеатру. Але з іншого боку, за останні кілька років українські режисери вполювали двох берлінських ведмедів і зірвали золоту гілку з канської пальми, не кажучи вже про десяток інших міжнародних фестивальних відзнак. Скажіть будь ласка, як може отримати пальмову гілку те, чого немає? Знову говорять відвідувачі сайту www.cultura.net.ua: "У Полтаві лише 2 кінотеатри на 315 тисяч населення". "У Івано-Франківську на 234 тисячі населення лише 3 кінотеатри." "Щоб вижити, працівники кінотеатру "Чернівці" торгують одягом та білизною". "Останніми роками в Луганській області ліквідовано 22 кінотеатри з 38." "В Охтирському районі Сумської області немає жодного кінотеатру". "При закритті державних кінотеатрів у Рівному та області міська влада сказала, цитую: "в їхньому існуванні немає потреби." "Влада міста хоче залишити Львів зовсім без кінотеатрів. Мало того, що останнім часом вже було закрито 2 кінотеатри – так ще й Виконком Львівської міської ради прийняв рішення про закриття інших 7 кінотеатрів (їх всього 7 у місті!!) ". Колись в Україні працювало 25 тисяч кіноустановок. Площа середнього кіноекрану складає 15 кв. м. Отже, якщо помножити 25 000 на 15, виходить, що загальна площа українського кіноекрану складала близько 40 гектарів! 40 гектарів кіно! Нагадаємо, що тоді Україна була одним з найбільших виробників кінопродукції в СРСР. Тільки кіностудія ім. О. Довженка знімала до 30 фільмів за рік. А Київська студія хронікально-документальних фільмів – значно більше. Ялтинська кіностудія, Одеська кіностудія, Київнаукфільм, – ви часто зустрічаєте ці назви у титрах? Сьогодні більшість з них перетворилися на "кіностудії закритого типу". За Укранімафільм та Укртелефільм іде війна через територію. Вітчизняні кінопавільйони простоюють, чи дають притулок телевізійникам, або орендуються іноземними кіношниками для зйомки своїх "шедеврів". Кінофакультет інституту ім. І. Карпенка-Карого щороку випускає 10-15 режисерів. Тільки вартість навчальних фільмів, що знімає кожен з них, складає 100 тисяч грн. Отже, кожен рік Україна витрачає понад 1,5 млн гривень для того, щоб російські знімальні групи мали кваліфікованих помічників режисера, акторів другого плану та хлопчиків на побігеньках – адже головні ролі, так само як і головні гроші, завжди залишаються російським зіркам. Операція із зачистки кіно-території блискуче вдалася. Замість зруйнованих кінотеатрів у обласних містах потрошку будуються нові, які показують майже виключно американську продукцію. Українські знімальні майданчики зайняті російськими групами, а українські кінофестивалі – заїжджими зірками другої та третьої свіжості. Залишилося тільки одне – знайти спосіб оголосити, що усе це і є українське кіно! Оргкомітет Надзвичайних Зборів "Україна – зона культурного лиха" http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/4742eb61ef920/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/473c6c205f039/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") Усі ми пам'ятаємо 2004 рік, коли, немовби у романі Рея Бредбері, під Кабміном України палали невидані рукописи. Це був протест проти Бюджету, який ввів ПДВ на українські книжки. Здавалося, тоді ми відбилися. Але настав 2007-й – Рік української книги, і, немовби за іронією долі, ми отримали новий удар. Тепер у вигляді масового виселення книгарень на виконання знов-таки Бюджету, а конкретно – 118-ї його статті. Thu, 15 Nov 2007 17:56:16 +0200 У діях влади простежується залізна логіка. Якщо 1991-го року в Україні було понад 3000 книгарень, то сьогодні – заледве 500. Це – підсумки роботи трьох Президентів, а Прем'єр-міністрами за цей час були усі, хто бажав. В результаті одна книгарня у нас припадає на 100 тисяч населення. У сусідній Польщі – на 10 тисяч. Для того, аби досягнути польського рівня, нам треба ЩОДЕННО ВІДКРИВАТИ ПО ОДНІЙ КНИГАРНІ ПРОТЯГОМ 10 РОКІВ! Але Бюджет-2007 поставив під загрозу не тільки книгарні. Видавництва, редакції журналів, мистецькі заклади – усі опиняються на вулиці. Сьогодні видавці замість "Як справи?" вітаються одне з одним фразою: "Що поганого?". Тільки в центрі Києва знищено: Книгарню "Дружба" (вул. Хрещатик) Книгарню "Мистецтво" (вул. Хрещатик) Книгарню "Ноти" (вул. Хрещатик) Книгарню "Зміна" (вул. Хрещатик) Книгарню "Планета" (вул. Хрещатик) Книгарню "Технічна книга N1" (вул. Богдана Хмельницького) Книгарню "Ноти" (вул. Богдана Хмельницького) Книгарню "Передплатні видання" (вул. Богдана Хмельницького) Книгарню "Медична книга" (Площа Льва Толстого) Книгарню "Книги" (Майдан Незалежності) Книгарню "Поезія" (вул. Михайлівська) Книгарню "Пропагандист" (бульвар Т.Шевченка) Книгарню "Сузір'я" (бульвар Т.Шевченка) Книгарню "Світогляд" (вул. Червоноармійська) Книгарню "Спортивна книга" (вул. Червоноармійська) Книгарню "Дніпро" (вул. Володимирська) Книгарню "Сучасник" (проспект Перемоги) Книгарню "Книга поштою" (вул. Пирогова) Книгарню "Книжковий світ" (вул. Дмитрівська) Книгарню "Методична книга" (вул. Ярославська) Зараз добивають: Книгарню "Знання" (вул. Хрещатик) Головна редакція пошукової агенції "Книга пам'яті України" (вул. Богдана Хмельницького) Редакція дитячого журналу "Соняшник" (вул. Богдана Хмельницького) Редакція літературного журналу "Райдуга" (вул. Богдана Хмельницького) Видавництво "Українська енциклопедія ім. М.Бажана" (вул. Богдана Хмельницького) Видавництво "Київська Русь" (вул. Богдана Хмельницького) Книгарню "Сяйво" (вул. В.Васильківська) Книгарню "Абзац" (вул. Рейтарська) Видавництво "Мистецтво" (вул. Золотоворітська) Видавництво "Музична Україна" (вул. Пушкінська) Видавництво "Обереги" (вул. Саксаганського) Видавництво "Алатон" (вул. Ярославів Вал) Видавництво "Дніпро" (вул. Володимирська) Видавництво "Урожай" (вул. Урицького) Інформація постійно поповнюється. Ви можете повідомити про закриті у вашому місті книгарні та видавництва на сайті www.cultura.net.ua Але навіть ті книгарні, які поки що жевріють, сьогодні окуповані іноземним продуктом. На 9 імпортних книжок в Україні продається лише 1 вітчизняна. Ця ганебна статистика не змінюється протягом останніх років попри багато слів про захист української книжки. Книжники готові до найрадикальніших засобів захисту. А поки що пропонують відкрити чорний список ворогів української культури двома прізвищами: Копил Олег Георгійович, начальник комунально підприємства "Київжитлоспецексплуатація" – за неодноразові спроби виселення магазину "Знання" Азаров Микола Янович, віце-прем'єр Кабінету Міністрів України, міністр фінансів – автор Бюджету-2004, який ввів ПДВ на українські книжки та Бюджету-2007, який виселяє культурні заклади з приміщень. Результати на сайті cultura.net.ua Але наша влада не обмежилася боротьбою з українською книжкою. За 16 років українська наука з провідної галузі перетворилася на жебрачку. За цей час зокрема: Скорочено обсяги державної підтримки наукової діяльності З 1992 року бюджетне фінансування науки зменшилося з 0,82% до 0,3% ВВП, тобто до рівня слаборозвинених країн. Рівень сукупних витрат на науку з урахуванням усіх джерел фінансування складає близько 1% ВВП України, (в країнах ЄС – це 2% від ВВП, рівень якого не можна навіть порівняти з нашим). Наслідком цього стало фізичне зубожіння вчених, зниження суспільного статусу наукового працівника, масовий відплив наукових кадрів за кордон. Протягом періоду незалежності Україну безповоротно залишили близько 4000 докторів наук. З урахуванням того, що за світовими стандартами вартість підготовки одного такого вченого становить близько мільйона доларів (сюди входить і вартість підтримання відповідного наукового середовища), це означає, що Україна подарувала іноземним державам суму близько 4 мільярдів доларів. Загальне число наукових співробітників скоротилося з 295 тисяч у 1991 р. до 132 тисяч у 2001 р... Зараз науковців в Україні у 5 разів менше, аніж міліціонерів. Сьогодні в Україні на одного науковця витрачається щороку майже в чотири рази менше коштів, ніж у Росії, у 24 рази менше, аніж у Бразилії, і майже в 100 разів менше, ніж у США. За образним спостереженням відомого українського наукознавця Б.Малицького, річний бюджет НАН України сьогодні дорівнює сукупному бюджетові двох футбольних команд – "Динамо" і "Шахтаря". Відбулося різке "старіння" української науки. Середній вік кандидатів наук перевищує сьогодні 40 років, докторів наук – наближається до 60. Матеріально-технічна база науки за останні роки майже не поновлювалась. У той же час в передових країнах заміна парку приладів та устаткування проводиться раз на 5-7 років. Тому сьогоднішня матеріально-технічна база української науки не відповідає вимогам не тільки сьогоднішнього, але і вчорашнього дня, і за багатьма напрямками просто виключає можливість проведення досліджень на світовому рівні. Водночас в ряді випадків мало місце розмивання фахових та моральних критеріїв роботи науковця. В умовах безгрошів'я та правової незахищеності наукові установи практично не наважуються відхиляти відверто куповані дисертації грошовитих і посадових пошукачів. "Енциклопедія сучасної України", роботу над якою розпочато з ініціативи академіка Івана Дзюби, видається уже 10 років. Але зараз до друку йде лише том на літеру "Д". З такою швидкістю "Енциклопедія СУЧАСНОЇ України" побачить світ лише за 82 роки! Приблизно такий вік зараз має дореволюційне видання Брокгауза-Ефрона. Оргкомітет Надзвичайних Зборів "Україна – зона культурного лиха" http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/473c6c205f039/