Автори / Esthetic Education / Юрій Хусточка: Те, що ми робимо, це не просто музика — це процес

Небуденна подія трапилася у львівському «клубному» житті, не вельми щедрому на події взагалі. Мабуть, невипадково про це повідомляли ефектні сіті-лайти в центрі міста — робота «Нашої справи», що передовсім старшенно сподобалася самим музикантам.

Увечері 23 червня в клубі «Пікассо» виступили дві абсолютно «неформатні» (з погляду насамперед вельми специфічного «українського формату») групи «Горгішелі» й Esthetic Education. На прес-конференції, яку того ж дня перед концертом організувала «Львівська газета», учасники висловили захоплення одне одним.

До речі, особливістю обох груп є і їхній «інтернаціонал»: ядро львівської команди становлять сестри-грузинки Горгішелі, а фронтменом Esthetic Education є швейцарець за походженням Луї Франк. Не менш цікавими співрозмовниками виявилися й інші учасники, зокрема колишній львів’янин та екс-бас-гітарист «Океану Ельзи» Юрко Хусточка, з яким і ведемо розмову… про естетичне виховання, звісно.

— З якого моменту розпочато відлік групи, яку сьогодні вперше почуємо у Львові?

— Насправді є декілька дат в історії Esthetic Education: дата першого концерту, дата останнього концерту з «Океаном Ельзи», дата виходу з цієї групи. А ще — день наради, коли ми вирішили, що вийдемо з групи, — це було у квітні минулого року, або день, коли почали працювати над музикою до фільму «Марфа» — 5 вересня 2003 року. Та найголовніше — це момент, від якого гурт почав існувати в кожному з нас.. І це десь приблизно з квітня…

— Не менш важливою, гадаю, стала й дата виходу вашого першого альбому — Face Reading. Тепер його можна придбати і в Києві, і у Львові, і навіть у Сінгапурі, як сказав на прес-конференції Луї. Чи означає це, що перший альбом уже живе самостійним від вас життям, що це ваша «дитина», котра пішла собі у світ?…

— Наразі наш перший альбом ще не існує сам по собі. І не існуватиме, аж доки не створимо наступного. Ми так чи інакше залишаємося до нього прив’язаними, стежимо за його долею, переживаємо, хоча водночас розуміємо, що музично вже переросли його ракурс. У цьому альбомі найкраще, що є, — це внутрішня свобода передачі музики. Можливо, оскільки писали музику до фільму, його форма дуже розмита. Але в цьому й «родзинка». Колись ми слухатимемо альбом та думатимемо: «Які ж ми були молоді…» Звісно, будуть інші альбоми, але цей ми справді любимо…

— Ви приблизно уявляєте слухача цього альбому, і наскільки він відрізняється від того, що приходить до вас на концерт?

— Думаю, слухач який «схавав» цей альбом, уже з нами й залишиться. Як правило, це люди, які трохи засумували за внутрішньою вільною музикою. І таких небагато, вони в меншості. Але завдяки цьому альбому, сподіваюся, долучатимуться до нас. А ті, що вже є з нами, з нами й залишаться.

— Мабуть, це повинні бути й достатньо музично освічені люди. Адже в альбомі ви наче експериментуєте в різних стилях рок-музики, там є дуже багато впізнаваних і водночас нових моментів… На ваших концертах також присутня здебільшого ця «щаслива меншість»? Який приблизно віковий ценз ваших шанувальників?

— За ідеєю, ними мали б стати дорослі люди, які прослухали за життя вже багато музики і визначилися, чого вони шукають. Але, як не дивно, є й багато 14–15-річних дівчат. І їхня кількість збільшується. Мене це приємно дивує. Я радий, що й молодь знаходить у цьому щось для себе.

— Можливо, певний відсоток цих дівчат просто «перекочував» із концертів «Океану Ельзи»?

— Ну, щодо цього варто було б зробити анкетування (сміється). Але думаю, що певний відсоток таких шанувальників і справді є. Гадаю, наразі наша аудиторія складається з двох основних груп слухачів: це колишні «фани» «Океану Ельзи», і з другого боку — люди, які ніколи не любили «Океану Ельзи».

— Як часто вас досі називають екс-"ОЕ"? І як реагуєте на це?

— Щоразу менше. Особливої співпраці з «ОЕ» не склалося, хоча на останньому концерті в Києві з нами працював їхній звукорежисер, а музиканти з «ОЕ» телефонують нам, коли щось потрібно. Тобто на побутовому рівні якась співпраця є, а от на глобальному — ні. Кожен із нас пішов своїм шляхом, у кожного свої друзі. В мене залишилися дружні стосунки з Денисом Глиніним, і думаю, вони такими збережуться назавжди.

— Трохи більше ніж рік тому ви оголосили про свій вихід з «ОЕ», чим спричинили немалі «хвилі в океані». Нещодавно гурт, із власної волі чи ні, покинув Павло Гудімов. Ви можете якось оцінити цю ситуацію, порівняти?

— Думаю, що не можу давати цьому оцінку. І відмовлявся весь той час, доки розвивався конфлікт. Одного разу навіть втрапив у курйозну ситуацію: мене запросили на зйомки телепередачі, а я не прийшов, оскільки думав, що знову йтиметься про Гудімова. Як пояснив мені потім Славко Вакарчук, програма була зовсім на іншу тему.

— Esthetic Education — це свідома концепція, далека від попсовості, й свідомий пошук меншого кола шанувальників?

— Не думаю, щоб усе це відразу було свідомим. Це був імпульс, пісні народжувалися самі собою. І ми мало замислювалися над майбутнім.

— А назва?

— Назва також народилася сама. Ми просто йшли коридором репетиційної бази і побачили табличку «Група естетичного виховання». І подумали, що класно, вирішили так і свою групу назвати.

— Тобто насправді ви не маєте наміру когось виховувати?

— Звісно, що ні. Ми вже не раз хотіли і групу перейменувати. Багато хто гадає, що граємо таку музику, щоб когось чогось навчити, щось показати. А насправді це не так. Ми пожартували, а всі це сприйняли серйозно. І тепер мусимо нести тягар відповідальності.

— Як розподілилися функції учасників Esthetic Education? Чи у вас справжній паритет?

— Справжній паритет — це, з одного боку, дуже добре, а з другого — дуже складно, і складно його утримувати в групі. Загалом у нас паритет, але в окремих галузях хтось у чомусь краще розуміється.

— Команда все-таки «інтернаціональна». Чи створює це якісь комунікативні проблеми? Ментальні, мовні тощо?

— Проблеми, звісно є. Але разом із виникненням певних проблем з’являються і нові можливості, тому все компенсується.

— Як гадаєте, що нового приніс — не лише у вашу групу, а й у нашу музику загалом — Луї Франк?

— По-перше, і це ні для кого не таємниця, — більшість українських музикантів, яких ми бачимо по телевізору, намагаються бути кращими, ніж є насправді. Тобто, умовно кажучи, в кожному кліпі повинні бути не обшарпані стіни, не реальне життя, а гламур, Лас-Вегас. Луї ж певний час жив у Лас-Вегасі, його це абсолютно не цікавить, він демонструє те, що є насправді.

— Після розпаду «Океану Ельзи» та моменту, коли ви оголосили про створення Esthetic Education, багато хто змальовував вам майбутнє в не найсвітліших барвах, погрожуючи в тому числі й матеріальними проблемами, здатними зруйнувати будь-яку мрію. Наскільки справдилися ці прогнози?

— Те, що ми робимо, це не просто музика — це процес, у який втягнено багато елементів. Ми, наприклад, зробили свою студію. У це, звісно, вклали шматок свого бюджету. Так, ми заробляємо своєю музикою гроші й тепер, але витрачаємо їх не на життя, а вкладаємо в подальший розвиток групи. Без цього не зможемо досягнути належного музичного рівня, певного статусу. А гроші рано чи пізно таки почнемо заробляти. Зрештою, повторю, ми вже почали це робити.

— Як сприймають вашу музику за межами України?

— У Росії, зокрема в Москві, ми дуже модна група, так би мовити, в «тусовці». Не переконаний, що нас наразі слухають десь, скажімо, в Тамбові (сміється)… А якщо говорити про наші концерти в Англії, у Франції, там ситуація інша… Там ми «мейнстрім», а не «неформат», як тут. Однак суттєво відрізняємося від англійських чи американських груп тим, що ні на кого не намагаємося бути схожими. Й у цьому маємо багато спільного з однією японською групою, з якою познайомилися там і вирішили співпрацювати. Повірте, після цього музика просто перевернеться!

— А наскільки складним стане для вас перший виступ у Львові?

— Слід зазначити, крім Києва, Львів — це взагалі перше українське місто, де виступатимемо. Нагадаю також, що ми група, яка розвивається, тому для нас кожен концерт — це якесь нововведення. І у Львові також буде декілька таких «нововведень». Як відреагує публіка — це її право, комусь сподобається, хтось покритикує. Але, думаю, це буде добре.

— А як реагує на вашу роботу Діна Корзун — відома російська кіноактриса (насамперед за картиною «Країна глухих», — «Газета»), дружина Луї?

— Спершу вона багато критикувала, особливо перших півроку. А потім побачила, що все стало на свої рейки, і почала «фанатіти» від Esthetic Education. Вона якщо не муза групи, то Луї Франка — безперечно.

Розмовляла Лідія Мельник, «Львівська газета»

Додав Art-Vertep 27 червня 2005