Автори / Оксана Забужко / Оксану Забужко переслідує маніяк. Своїх чоловіків письменниця відправляла на кухню

У столичне кафе «Барабан» письменниця Оксана Забужко, 46 років, приходить у джинсовому костюмі й туфлях-балетках. Вибирає крайній столик у кутку. Замовляє фруктове морозиво та дві склянки води.

- Добре, що ви не в хутрі дикої тварини, — говорить. — Дами, які носять хутро, викликають у мене агресію. А ще мені не подобаються ті, що закачують у груди силікон. Це жлобство, хамство і варварство.

Помітивши фотографа, Забужко знімає окуляри. Дістає із сумки пудреницю, накладає на губи кілька шарів блиску. Скаржиться, що погано бачить.

- Я сліпко, — зізнається весело. — 10 років тому вдягла контактні лінзи й носила кілька місяців не знімаючи. Після цього мене госпіталізували до Жовтневої лікарні. Відтоді ношу лінзи дуже рідко.

Книги Оксани Забужко перекладені на польську, італійську, російську та скандинавські мови. Найбільші прибутки дають скандинавські ринки, бо там люди багато читають. А росіяни, за словами Забужко, не розрахувалися з нею за кілька книжок.

- Якщо в продажу 6 книжок, то можна заробити 50 тисяч гривень на рік, — прикидає письменниця.

Запитую, чи подобаються їй багаті чоловіки.

- Я люблю чоловіків, які возяться із жінкою, як із дитиною, — письменниця відламує від свічки шматочок воску і тре його пальцями.

Колишній чоловік Оксани Забужко народився в родині художників. Сам малював, хоч за освітою був фізик. Побралися вони зовсім молодими. Пані Оксана три тижні носила обручку. Але вона заважала їй говорити та рухатися, тому скинула й більше не вдягала. Забужко не терпить наручних годинників та браслетів. Зате любить сережки.

У письменниці дзвонить телефон.

- Підповзай до Хрещатика, — говорить вона у слухавку. — Я теж скоро виповзаю. Цьом.

Бути самотньою Забужко не може: їй потрібно, аби хтось її слухав.

- Можу говорити чотири години безперестанку, й горло в мене не болить. Ой! — підстрибує на стільці, щось пригадуючи. — Я ж маю віддати Ірванцеві колумбійське песо.

Розповідає, що в дитинстві збирала монети. Частину колекції подарувала письменникові Олександру Ірванцю. А решта розкидана по квартирах колишніх чоловіків.

- Ще зібрала 6 тисяч книг, — продовжує. — Частина бібліотеки дісталася від діда і батька Стефка. Коли Сталін прийшов до влади, багато раритетних книг закопали, бо жаль було палити. А потім почалася війна. Батькові вдалося зберегти томик зарубіжної літератури з написом «Переклав Петлюра», 1905 року.

Зізнається, що в дитинстві була татовою доцею.

- У батька пари в інституті були в другу зміну. А мама Надя в першу викладала. Тому тато робив мені зачіску, готував сніданок. Відтоді я вирішила, що кухня — це місце для чоловіка. Усіх своїх чоловіків намагалася туди відправити. Татко мене орієнтував на те, що треба робити кар’єру, і навчав бути патріоткою.

Уже кілька років Забужко переслідує маніяк.

- Він перестрів мене під будинком, — розповідає вона пошепки. — В його імені й прізвищі стільки ж голосних і приголосних, як і в моїх. Він так сказав. Я його лікувала в психлікарні, але він звідти втік.

Каже, що коли помітила переслідування, перестала їздити на метро.

- Тепер їжджу на таксі. У мене був «фольцваген». Але я вже сім років як продала його. Доки не буде велосипедних доріжок, доки машини стоятимуть на тротуарах, я принципово не збільшуватиму парк київських автомобілів.

Забужко пригадує, що коли вчилася в інституті, гасала по Києву на велосипеді. Тепер він стоїть на балконі. Аби покататися на велику, письменниця летить у Швецію або до Відня.

Забужко каже, що вже має іти, бо її чекають. Офіціантка говорить, що з неї 40 грн. Письменниця дає 50 і йде до виходу. Перебігає вулицю перед колесами автомобілів на червоне світло. На протилежному боці цілує в щоку високого чоловіка в джинсовому одязі. Обоє прямують у книжковий магазин на Хрещатику.

Марина Варич, «Газета по-українськи»

Додав Art-Vertep 08 червня 2007

Про автора

Коротка біографічна справка Оксана Забужко — одна з провідних українських письменників свого покоління, є автором трьох поетичних книжок: «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990),