Учасники

Автори / Богдан Ступка / Володимир БОРТКО: «Думаю, «Тарас Бульба» — моє останнє кіно…»

Режисер, який зняв фільми «Собаче серце», «Ідіот», «Майстер і Маргарита» та «Бандитський Петербург», каже, що хотів би сидіти в Держдумі і приймати «історичні рішення».

Зі знаменитим кінорежисером Володимиром Бортком ми зустрілися у перлині Поділля — Кам’янці-Подільському, де він і його команда знімали повнометражний художній фільм «Тарас Бульба». Надзвичайно суворий в роботі Володимир Володимирович під час розмови виявився напрочуд милим. Попри те, що графік екранізації повісті Миколи Гоголя дуже щільний, режисер погодився дати ексклюзивне інтерв’ю кореспондентові «Високого Замку». Почувши, що журналіст — зі Львова, він тут же почав розмовляти українською (тривалий час жив у Києві). Потім збився на російську, та вибачився: «Уже 33 роки живу з москалями, почав забувати мову, хоча розмовляю нею із великим задоволенням». Один із найвідоміших сучасних режисерів Росії називає себе українцем. «А хто ж я, як не українець? — гордо каже він. — І пишаюся цим! У мене мати — щира українка — Захаренко. То в батька — білорусько-литовська біографія».

«Із задоволенням сидів би зараз у Верховній Раді»

- Володимире Володимировичу, як режисер ви починали в Києві. Уже понад тридцять років працюєте в Санкт-Петербурзі. Як ці міста вплинули на вас?

- Київ сформував мене, а Санкт-Петербург надихає. І там, і там я прожив по тридцять років. Як приїжджаю на київські схили, плакати починаю. Ходимо з друзями і згадуємо: «Тут це було, а тут те було… Тут дівчата знайомі…». Я був хлопець модний, ходив туди-сюди. Як Київ не псували б, він стає все кращим і кращим. Мені подобається, як місто виглядає зараз. Це — європейська столиця.

- Торік ви відсвяткували 60-річний ювілей. Кожна «кругла» дата — своєрідний привід для підсумків…

- Печальні підсумки… От якби мені було 20… Шкода, що загубив п’ять років. Наприкінці перебудови і з пришестям капіталізму мав велику творчу паузу — від 1992 до 1997 року нічого не робив. А можливо, це були мої найкращі роки…

- Ваш тезка Володимир Володимирович Путін дав вам торік Орден Пошани. Як у вас, митця, складаються стосунки із владою?

- Якщо судити з того, що знімаю картину за картиною, то, очевидно, добре. Та який стосунок влада має до того, що я роблю? Два останні мої фільми — замовлення каналу «Росія», який субсидіює зйомки. У Росії люди пішли в кіно. Як тільки воно починає приносити прибуток, ніяка влада не потрібна.

- А ви порівняйте кількість фільмів, які протягом року знімаються в Україні і Росії… У вас кінематограф — державна політика, яка потужно підтримується з бюджету…

- Не знаю, не знаю… Можливо, у нас справи в кінематографі йдуть краще тому, що маємо нафту й газ, а, отже, країна набита грошима? Чи тому, що населення у нас більше? У будь-якому разі жодного тиску на мене як митця влада не чинить.

- Я не про тиск, а про можливість творити…

- Так, її я маю.

- А думали, як склалася б ваша доля, якби свого часу не виїхали з Києва до Санкт-Петербурга?

- Думав і думаю. Тодішні й теперішні часи — дуже різні. Тоді при владі були комуністи, з якими я не знаходив спільної мови, через що і змушений був поїхати з Києва. Це не було добровільне рішення. Я приніс милий сценарій, а мене нарекли «ворогом народу», звинуватили «в підриві демократії і радянської влади». Мені довелося поїхати. А не поїхав би… То, якби не мав можливості знімати, мабуть, політикою займався б. Із великим задоволенням сидів би зараз у Верховній Раді. Не знаю, правда, у складі якої партії.

«Містика у романі Булгакова — не основне»

- Достоєвський, Булгаков, Гоголь… Чи вкладаєте у свої екранізації літературної класики поняття певного боргу перед рідною культурою?

- Звичайно, певною мірою це мій борг. Але тільки певною мірою. Усе розпочалося дивно — один російський канал запропонував мені екранізувати «Ідіота». Запропонували, можливо, не подумавши, та відмовлятися від ідеї вже було пізно. Усі показували на них і на мене пальцями й говорили, що ми — божевільні, мовляв, цього ніхто не дивитиметься. Та фільм пішов, і досить-таки непогано. Я після цього перейшов у категорію «знімателів» російської літератури. Дуже люблю російську літературу, як і літературу загалом. Та це не означає, що можу знімати тільки це. У випадку з екранізацією «Тараса Бульби» Миколи Гоголя мені зробили пропозицію, від якої я не міг відмовитися.

- Коли «на коні» був ваш серіал «Майстер і Маргарита» з полиць книгарень змітали роман Булгакова. Гадаю, така ж доля чекатиме й на повість Гоголя. Ви цього хотіли?

- Знову ж — певною мірою. Взагалі-то розраховував на те, що людям сподобається саме кіно. Але такий ефект — це дуже добре, адже якою не була б екранізація, читання оригіналу — набагато корисніше. Мене і мою команду радує те, що після нашого фільму люди почали читати, причому дуже складну літературу.

- Коли ви працювали над «Майстром і Маргаритою» було багато розмов щодо містичного впливу цього твору на тих, хто за нього береться. Чи мав він для вас якісь «потойбічні» наслідки?

- Поки що ні. Не знаю, як буде надалі. Та, як бачите, я — живий-здоровий. Ґете помер не через те, що написав «Фауста». А Шаляпін — не через те, що зіграв Мефістофеля. Містика у «Майстері і Маргариті» — елемент структури складного роману Булгакова, який він застосував, щоб була зрозумілою основна думка твору. А думка — дуже проста: краще померти, ніж жити так, як жили Майстер і Маргарита. Щоб довести це, письменник зробив складний хід — ввів у роман силу, яка була б набагато сильнішою за ту, що панувала в ті часи. Якби Булгаков використав образ Бога, було б смішно й безглуздо, тому він вписав у роман чорта — образ, який до нього «експлуатували» чимало інших письменників. Містика у романі — не основне.

Інша справа, коли книгу відкриває молода дівчина і починає читати про бал. «Боже, як це цікаво!» — думає вона. Зачарована тим, що відбувається довкола, вона не вловлює суті. Воланд згодом каже: «Ми вас випробовуємо». А читачка не звертає уваги на те, що героїню мажуть кров’ю, приводять до тями — вона шалено втомилася. Тому на екрані ми зробили по-іншому — одягли Маргариту у відповідний костюм, в якому й справді було дуже важко. Для того, щоб було зрозуміло, що для неї це не радість, а випробування. Випробування моральне, адже вона бесідує з ідіотами, виродками, мерзотниками, вбивцями. І випробування фізичне. Та заради кохання вона готова на все.

- Ви неодноразово заявляли, що «Майстер і Маргарита» ваша найкраща робота…

- Так і є.

- Мені доводилося бачити дві театральні постановки цього роману Булгакова — від Театру Романа Віктюка і Берлінського театру «Фольксбюне». Якщо віктюківську виставу ще можна трактувати через особливий почерк режисера, то берлінці «брали» глядача голими тілами і смаженням на сцені яєчні…

- Це приклад того, як форма закриває зміст. Саме зміст роману був головним у нашій екранізації. Ми хотіли дати глядачеві зрозуміти, про що написав письменник. Для багатьох це виявилося несподіванкою. Як так — він же чітко йде за книжкою, а виходить зовсім не те? Читати потрібно вміти! Щодо театральних постановок, то я бачив виставу Романа Віктюка. Дуже добре ставлюся до цього режисера. Ніколи не забуду враження, яке на мене справили його «Служниці». Це було приголомшливо! А от віктюківські «Майстер і Маргарита» видалися мені дещо полегшеним варіантом. Не хочу образити чудового режисера, але не було зрозуміло — про що? А кінодосвідів постановки «Майстра і Маргарити» до мене було три — від югослава Олександра Петровіча і поляків Анджея Вайди та Мачека Войтишка. Прошу тисячу вибачень, але мені вони видалися знятими поперек роману. Ці три стрічки показували по російському телебаченню, та жодна з них не викликала реакції.

«Навіщо знімати француза Депардьє, якщо у нас є Ступка?»

- Екранізація «Тараса Бульби» Миколи Гоголя — ласий шматок. Про неї давно мріє український режисер Віктор Гресь. Якось, після того, як Україну вчергове відвідав французький актор Жерар Депардьє, який хоче зіграти Бульбу, Президент Віктор Ющенко навіть зателефонував Гресю, щоб обговорити концепцію майбутнього фільму. Згодом Міністерство культури оголосило конкурс…

- Жаль, що мої конкуренти досі не екранізували «Тараса Бульби». Знаю, що це давня мрія Віктора Греся. І мені шкода його як людину, якій не вдалося здійснити свою мрію. Мені це ніяким чином не перешкодило б. А що стосується Депардьє, то це було б трагічною помилкою. Навіщо знімати француза Депардьє, якщо у нас є українець Ступка? І кому прийшло в голову знімати Депардьє?

- Як вам працюється з Богданом Ступкою?

- Це наша перша робота. І працюється нам чудово. Він — геніальний актор. Краще запитайте в нього, як йому зі мною працюється. Бо він — набагато значніша людина, ніж я. 

- Запоріжжя, Кам’янець-Подільський, Хотин… Задоволені місцями, які знайшли для зйомок «Бульби»?

- А це не ми їх знайшли, а козаки. А ми йдемо їхніми слідами. І постараємося не спаплюжити великої пам’яті.

- Ви хотіли зняти фільм про Йосифа Сталіна…

- Наразі цей проект заморозився. Уже стільки сталіних було, що це вже стає вульгарним. Я довго розмовляв з приводу стрічки з прекрасним драматургом Едвардом Радзінським, та віз і нині там. Чекав, надіявся… Але повинен якось працювати. От і працюю зараз над «Тарасом Бульбою». І думаю, це — моє останнє кіно…

- Як?!

- А так. У 60 років люди йдуть на пенсію. Режисерська робота — важка фізична праця. У моєму віці сидіти б у Державній Думі, приймати історичні рішення… А я зараз сиджу з вами ось тут в багнюці і чекаю, поки сонечко зайде… (Через сонячну погоду зйомки «Тараса Бульби» у Кам’янці-Подільському відкладалися протягом цілого дня, а болото засипали штучним снігом, адже, за сценарієм, мала бути зима. — Г. Г.). Не хочу сказати, що сидіти у біло-мармуровому залі — легко. Та у всякому разі це не біганина по горах із криками: «Ти куди пішов?! Назад!».

- На які питання хотіли б впливати, сидячи в Держдумі?

- Не тільки на культуру. А загалом — куди йде країна? Що робити для того, щоб вона не зникала? У нас же зараз страшне відбувається, як і у вас, мабуть. У рік помирає мільйон людей. За обсягами, йде Друга світова війна. Нація вимирає, старіє… А що діється з погодою? Звідки взялося це глобальне потепління? А мізерні пенсії… Питань — мільйон. Є чим зайнятися. А я — людина небайдужа. Та в Думу ще потрапити треба. А я, на жаль, чомусь не викликаю в електорату великої довіри…

«Хотів би попрацювати в Голлівуді»

- В одному з ваших інтерв’ю прочитала, що ваш прадід у 1932–1933 роках від голоду руки кусав… Не виникало думки зняти щось про Голодомор, який визнали геноцидом українського народу?

- Ні, не виникало. Занадто мало про це знаю, тому й не візьмуся. Хоча… У нашій історії стільки фактів, які оминають екран, що аж дивно. Американці, що у них не сталося б, через два тижні уже знімають. Голодомор 1932–1933 років — набагато ширше, ніж геноцид українського народу. А Кубань? А всі інші? Це було бідою і українського, і російського, і білоруського, й інших народів. Це був страшний злочин, скерований не обов’язково проти українців. Така моя думка — як напівукраїнця. Так, мій прадід з’їв собі руки. Та це був геноцид всіх народів, які в ті роки жили на території Радянського Союзу.

- Ви згадали про американців. Є чимало скептиків, які вважають, що Голлівудом керують гроші, а не творчість…

- Не погоджуюся. Просто є речі, які тій чи іншій нації вдаються якнайкраще. Росіяни добре танцюють в балеті. А в американців національний вид мистецтва — кіно. Якщо там хтось не ходить в кінотеатри, то в нього або великі неприємності, або він усе пропив. І Голлівуд робить свою справу — в американців найкраще у світі кіно. Причому все кіно! Не признаю висловів на кшталт «дешеве американське кіно». Нісенітниці! Зверніть увагу, американське кіно — завжди добре. Там завжди перемагає добро. І художній рівень фільмів категорії "А" — дуже високий. У Голлівуді з усього світу зібрані найкращі акторські і режисерські сили. Я дуже люблю американське кіно. І хотів би якось у них попрацювати. Та навряд чи… Їм ніхто не потрібен, вони — самодостатні. З росіян там ніхто не затримався.

ДОВІДКА

Володимир Бортко — кінорежисер, народний артист України, народний артист Росії. Народився 7 травня 1946 року у Москві. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого. Найвідоміші картини: «Майстер і Маргарита», «Ідіот», «Бандитський Петербург», «Собаче серце», «Афганський злам», «Один раз збрехавши», «Блондинка за рогом», «Цирк згорів, а клоуни розбіглись»…

Галина Гузьо, «Високий Замок»

Додав Art-Vertep 23 лютого 2007