http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/horbach/476ff364878e9/ ukrpravda@gmail.com (Володимир Горбач) У високорозвинутих західних демократіях, особливо, у країнах Скандинавії, політика вважається хатньою справою. Тому там домінування жінок у політиці – цілковита норма. Чоловіки реалізовують себе у бізнесі. З обранням прем'єр-міністром Юлії Тимошенко та призначенням Секретарем Ради Національної Безпеки й Оборони Раїси Богатирьової українська політика також може стати жіночою, причому, незалежно від бажання чоловіків... Mon, 24 Dec 2007 19:59:00 +0200 Маю на увазі, що крім жінки-прем'єра, відповідальної за ведення "народного господарства", а також жінки-секретаря, відповідальної за організацію національної безпеки й оборони (традиційно чоловіча функція) Україна цілком "дозріє" і до жінки-президента. Президент у нашій поствізантійській психокультурі підсвідомо сприймається як батько – патріарх усього народу. Отож, жінка у ролі Президента – початок ери політичного матріархату. При тому, що від цього українська політика зовсім не стане хатньою справою! Можливо, вона буде ще радикальнішою у своїй риториці та конфронтаційнішою на рівні політичного символізму. Принаймні, потенційна кандидат на цю роль позиціонує поки що себе саме так. Але до цього ще потрібно дожити... А поки що замисел секретаріату нинішнього Президента читається дещо інакше. З одного боку, призначення Раїси Богатирьової – це відповідь на проголошення "групою Януковича" переходу в опозицію з використанням технології "тіньового уряду". Тут вгадуються спільні інтереси правлячої коаліції в девальвації символічного капіталу такого "тіньового уряду", політичні соратники якого самі беруть участь у владі, а також у розпалюванні групових протиріч усередині Партії регіонів. Якщо сьогодні хтось із соратників Віктора Федоровича дозволить собі критику на адресу Раїси Василівни – медійний резонанс забезпечать опоненти. Тоді стратегія розколу партії регіонів може спрацювати. З іншого боку, Президент традиційно розглядає посаду Секретаря РНБО як противагу прем'єр-міністру, особливо, якщо главою уряду є Юлія Тимошенко:). На роль Петра Порошенка цього разу запрошено не чоловіка, який уособлює силу, багатство і рішучість. У будь-якому конфлікті з жінкою-прем'єром чоловік в очах громадськості виглядатиме апріорі винним. Тому суспільству буде запропонований новий, жіночий формат політичного конфлікту – цього разу між двома жінками. Рівність умов для конфронтації. А чоловіки з Секретаріату Президента, Верховної Ради й "тіньового уряду" будуть за цим мовчки спостерігати. Можуть навіть приміряти білі рукавички. Або білі маєчки з сердечками і жовтогарячі – з пальмами Мерцалова. Однак, подібна стратегічна знахідка "чоловіків від політики" цілком може обернутися стратегічною поразкою для них, як для "політичної статі". Що буде, якщо Юлія Володимирівна домовиться із Раїсою Василівною про спаринг на президентських виборах? http://blogs.pravda.com.ua/authors/horbach/476ff364878e9/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/horbach/475ea51c092ac/ ukrpravda@gmail.com (Володимир Горбач) Читаючи статтю Бєлковського на УП, відчув бажання автора нагнати страху на український політикум. У багатьох моментах поділяючи його висновки, я страху так і не відчув. Думаю, що й більшість наших політиків також. Не кажучи про саме суспільство... Чому не віриться в апокаліптичну картину після можливого повернення Юлії Тимошенко в прем'єрське крісло? Банального "Україна – не Росія" тут замало. Хоча це справді так. Tue, 11 Dec 2007 16:56:28 +0200 Українська електоральна матриця дуже відрізняється від російської. Це – континуїтет, що тягнеться із Заходу до Сходу, географічний електоральний кліведж, який росіяни називають фатальним словом "розкол". І жодна харизма не допоможе враз подолати цей поділ на свій-чужий. Звичайно, якщо політичні опоненти Юлії Володимирівни складуть лапки і здадуться – тоді можливо. Але у це не віриться, мабуть, і самій лідерці БЮТ. Ні, сполучені електоральні посудини України (Схід і Захід) видаватимуть на гора нових лідерів-репрезентантів, з харизмою і без грошей, з грошима й без харизми, а також – з харизмою і з грошима одночасно. Усі політичні гравці в таких електоральних умовах ревниво слідкуватимуть за збереженням приблизного балансу політичних сил. Навіть найближчі соратники будь-якого "харизматичного лідера" будуть зацікавлені у тому, щоб цей "харизматичний лідер" не втрачав потреби спиратися на своїх соратників у протиборстві з політичними опонентами. Возлюби ворога свого – бо у ньому твоя сила! Існування опонента-ворога виправдовує внутрішню мобілізацію, надає внутрішніх сил і саму політичну причину (онтологію) власного існування українських політиків. Тому, якщо усіх "ворогів" буде знищено (з необережності), на їхньому місці відразу з'являться нові, і відразу з'явиться культ нових опозиціонерів. Іншою суттєвою відмінністю політичної України від політичної Росії є психологічна атмосфера в сусільстві. Тому й не страшно сьогодні українцям, що ця емоція для нас неактуальна. В Росії ж вже довгий час протилежна ситуація на межі психозу у зв'язку небезпекою відходу Путіна від влади. Цей страх втратити Путіна цілеспрямовано формується й підтримується як державною владою, так і довколакремлівськими політтехнологами. Тому відчувати політичний страх у сучасній Росії – природньо, а в Україні – даремно. І ще одне особисте спостереження. Відразу після вересневих парламентських виборів я був запрошений на ток-шоу Максима Шевченка в Останкіно. Тема була "типово" російська – "Расколется ли Украина?" Однак цікавіше було спілкуватися з російськими експертами в кулуарах. Так от відомий російський політолог Кургінян також "залякував" українських учасників небезпекою приходу Тимошенко до влади. Договорився до того, що "Тимошенко – самая сильная на нашем пространстве. Равных по силе ей нет ". Я запитав: "А Путін?" Ось тут Сергій Ервандович осікся, і припинив розмову... Відгадка російського страху Тимошенко в тому, що вони підсвідомо сприймають її сильнішою за свого лідера – Путіна. Якщо чужий вожак сильніший за свого – це сприймається як загроза всій групі. І викликає страх. І подив, чому іншим не страшно? Сьогоднішня пропозиція росіянина Мєдвєдєва росіянину Путіну очолити уряд Російської Федерації виглядає дуже пікантно на тлі можливого прем'єрства Тимошенко. Особливо в переговорах по газу... Думаю, що українським політикам – має бути страшнувато, особливо конкурентам Тимошенко, а не опонентам. Поглинути електоральне поле вона може, а от примусити боятися себе всю країну – ні. http://blogs.pravda.com.ua/authors/horbach/475ea51c092ac/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/horbach/475d2b264e608/ ukrpravda@gmail.com (Володимир Горбач) Вона вважає бджілок тими що "запліднюють", а не "запилюють". Mon, 10 Dec 2007 14:03:50 +0200 Вчора був на святкуванні 10-ї річниці ПРП. Було дуже приємно й прикольно. ПРП завжди відзначалася не лише високим рівнем інтелекту й організації, але й почуттям гумору... Зустрів багатьох старих друзів! А заодно й з'ясував для себе, чому Ющенко не любить Тимошенко. Власне, це вона сама у своєму вітальному спічі й проговорилася. Звертаючися до членів партії зі стилізованою під літак бджолою у якості емблеми, вона сказала приблизно так: "ці бджілки, які запліднюють... і так далі..." Скажіть, будь-ласка, ну про що можна далі говорити з людиною, яка не знає, що бджілки не тільки нікого не запліднюють, але й самі не можуть бути заплідені? Вони можуть тільки запилювати. Лапками. І тільки квіти. http://blogs.pravda.com.ua/authors/horbach/475d2b264e608/