| |
 Дорогами Підкарпаття
текст: Ігор ПАНЧИШИН
фото: Андрій ФІЛІППСЬКИЙ
Коли бачиш на стінах трьохсотлітньої Жешувської ратуші поряд герби Львова, Клагенфурта, Івано-Франківська, згадується чудова оповідь Гайнріха Гайне «Подорож до Ґарцу». Серед детальних і ліричних оповідей про Клагенфурт звучить і ода горам узагалі. Читаючи описи маршрутів від німецького романтика, уявляєш, ніби він мандрує Карпатами. І тоді важко встояти перед спокусою опанувати цю безконечну тканину гір, що починаються побіля нас і не закінчуються впродовж цілої Європи.
Доля занесла кількох мандрівників від журналу «Карпати» в Бєщади (Південно-Східна Польща). Проїхавши приблизно 200 кілометрів, вони переконались, що це справді ті ж самі Карпати, ті ж кичери (лисі горби), ті ж полонини, ліси, лагідні схили та круті стежки, які не визнають кордонів. Для швидшого і повнішого ознайомлення з цим краєм варто проїхатись облаштованими і цілком добротними місцевими дорогами. Можливі різні варіанти мандрівки. Але в будь-якому випадку вони починатимуться з прикордонного переходу Кросцєнко.
Отож перше коло, що дасть уяву про основні принади, може бути таке: від кордону в Кросцєнко до Устшик Дольних і потім після Устянової — ліворуч. Між горами в околицях селища Соліна, що в серці Бєщад (кілометрів за 70 від українського кордону), розкинулося велике озеро (точніше, система озер), створене на перегородженій греблею річці Сян. Доїхати до цієї краси напрочуд легко, минувши цілком українські краєвиди з близькими і зрозумілими назвами населених пунктів (Розтока, Гошів, Устянова, Рівня, Бібрка, Бистре, Хміль, Поляна...). Дивовижна система солінських водойм є одним з найзатишніших куточків Підкарпатського воєводства1. Щось середнє між Карпатами і Швейцарією. Гори оточують гладінь озера із заплавами і затоками. Вздовж берегів розкидані причали з безліччю білосніжних яхт, які віддзеркалюють свої щогли і вітрила у чистому плесі. Серпантини доріг навколо дозволяють оглянути картину зусібіч.
Варто спробувати об’їхати весь цей каскад озер, спинитись в будь-якому місці і зійти до кемпінгів та причалів над водою. І якщо надовго не затримуватись (а спокуса буде), можна доїхати до Полянчика і через Волковию і Балігруд виїхати вже на гірську дорогу, що веде в бік словацького кордону. Таким чином, об’їхавши хребет Лопеннік (трохи вище 1000 метрів) через Цісну і Дольжицю, потрапимо дуже гарною дорогою до пасма Полонин (так називаються перші вершини Бєщад) з чарівними, ніби парковими краєвидами. Це край, в якому можна зустріти численних роверистів і просто відлюдників, що чимчикують собі від притулку до притулку. Незчисленні населені пункти складаються з поодиноких садиб чи чогось на кшталт наших присілків. Дивує відсутність отар худоби, покосів, як у наших Бескидах. Все ніби створено для прогулянки. Доїхавши до Устшик Ґурних, повертаємо на північ і вздовж квітучих лук, затишних дібров їдемо в напрямку до Устшик Дольних — майже українським кордоном, минаючи практично українські села, церкви.
Позаду залишається хребет Гніздо Тарниці з вершинами, значними як для Бєщад: Галич (1333 метрів) і Тарниця (1346 метрів). Можна будь-де спинитись на нічліг або ще й встигнути до вечора перетнути не надто завантажений кордон в Кросцєнко. Така автомандрівка укладається в один день, якщо не здолає спокуса перейтись добре влаштованими стежками і заночувати в гостинних садибах, котрих не бракує. До того ж і ціни в них є більш, ніж доступні.
Але поважна подорож воєводством мусила би бути масштабнішою і довшою. Наприклад, такою. Не з’їжджаючи з основної траси в Устяновій, їхати просто через Ольшаницю на Лєско і далі через Тернаву на Команьчу. Кілька відомих етнографічних і туристичних осередків в Підкарпатському воєводстві, таких, як ґміна2 Команьча, є Меккою для польських туристів, що вважають за необхідне час від часу перейтись чи проїхатися ровером по Бескидах Низьких і Бєщадах. До честі сучасної влади, у воєводстві і ґмінах українські осередки доглянуті. Тут популяризуються звичаї лемків і українців, видається чимало поліграфічної продукції, що інформує про фестивалі, інші значні події в житті місцевих громад. До пам’яток дерев’яної архітектури розроблені туристичні шляхи.
Ці лемківські терени можуть бути цікавими для тих, хто прагне побачити сакральні місця, де до певної міри збереглися правдиві села і українські святині. Попутньо можна побувати на ніби не високій, але мальовничій горі Хрищатій (1000 метрів), а відтак повернути вздовж словацького кордону на Цісну.
Для ґрунтовнішої подорожі Підкарпаттям, звичайно, мусимо мати дво- триденний запас часу. Тоді зможемо охопити перлини краю — міста Сянок, Жешув, Ланьцут, Пшеворськ і при бажанні Перемишль, а коло нього — Кросно. Від затишного, ніби провінційного, але дуже подібного до багатьох наших галицьких містечок Сянока з музеєм всесвітньовідомого живописця-символіста Здіслава Бексінського і відновленим замком королеви Бони у вас залишаться щонайкращі враження.
У жодному разі не можна знехтувати ланьцутським палацом князів Любомирських та графів Потоцьких. Адже тут знаходяться багато скульптурних і живописних портретів персонажів нашої історії. Там же варто відвідати музей сакрального живопису та українських ікон, фондам якого позаздрить кожен український музейник. Такі міста потребують цілоденних мандрівок...
Повертатись до України можна і через Перемишль — завжди близький нашому серцю і сповнений пафосу колишньої метрополії. Це доладно сформоване місто кожним своїм ракурсом нагадує одночасно всі галицькі міста і переповнює натхненням кожного справжнього мандрівника.
1 Польща адміністративно ділиться на воєводства (аналогічно нашим областям).
2 Ґміна — волость, приблизний аналог території селищної ради у нас.
на початок
| |