http://blogs.pravda.com.ua/images/logo_ukr.gif http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua http://blogs.pravda.com.ua/authors/pyrozhuk/4766aced1792a/ ukrpravda@gmail.com (Марина Пирожук) У депутатів "западають" кнопки в системі "Рада", самозапалюються пульти, щезають результати голосування. А лічильна комісія та працівники апарату парламенту, які в п"ятницю перевіряли боєготовність системи голосування пояснень цьому не мають. Член лічильної комісії, НУНСівець Юрій Гримчак заявляє, що після перевірки 80% робочих місць депутатів, ревізори знову виявили збої карток окремих парламентаріїв, однак чому це відбувається вони так і не збагнули. "По закінченню перевірки всі присутні при перевірці дійшли висновку, що не можемо сьогодні однозначно стверджувати, яким чином відбуваються збої в системі – чи це є людський фактор, чи це є неполадка в самій системі", – сказав він (Українська правда – http://pravda.com.ua/news/2007/12/17/68532.htm). Раніше правоохоронці не виявляли втручання у систему "Рада". Але кнопки "западають "далі, а деякі навіть горять. Усе це свідчить, що в українському парламенті відбуваються якісь паранормальні явища. Рішення депутатів голосувати завтра за Тимошенко руками у цьому контексті є цілком доречним. Однак і тут можливі колізії. Хто сьогодні може дати гарантію, що завтра у ВР опонентами не буде інкорпорований якийсь сучасний Вольф Месінг і не змусить якогось коаліціянта замість "так" сказати "ні" – за Жванецьким – "не приходя в сознание". Або Нестор Шуфрич, наприклад, візьме і скоїть якусь сугестію на когось... Історія знає масу таких прикладів. Пам"ятаєте скандал між Карповим і Каспаровим через "таємного гіпнотизера", який начебто змушував першого плутати фігури на чемпіонаті світу. Або "Старика Хоттабича". Чи знає більшість, як протидіяти цим паранормальним явищам? Бо це вам не жарти. Якщо ж серйозно, то найбільшою прогалиною сьогодні в інформаційному просторі є, як на мене, реакція на сенсаційне повідомлення політика Олеся Донія про можливу причетність до зриву голосування в парламенті і до збоїв системи "Рада" Секретаріату Президента. Депутат послався на відомого журналіста Володимира Бойка. Цю інформацію почули мільйони ще у п"ятницю, в програмі Савіка Шустера. Однак Секретаріат Президента досі не спростував цю важливу інформацію. Олесь Доній каже, що не зверталися відповідні служби і до нього. З огляду на добру репутацію Олеся Донія, який ніколи не був помічений у дешевих технологіях і готовність, за його словами, професіонала Володі Бойка свідчити, ігнорування цієї інформації та мовчання Секретаріату Президента виглядає дуже красномовно... Отака чудасія Mon, 17 Dec 2007 19:07:57 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/pyrozhuk/4766aced1792a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4766618ac922c/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Когда я учился на юрфаке МГУ, все преподаватели гражданского права нам долбили, что, мол, в России есть две школы цивилистики – московская (та, которая правильная, которая МЫ) и питерская – та, которая хуже, которая ОНИ – Собчак и его ученики. Mon, 17 Dec 2007 13:46:18 +0200 Большой моральной победой профессора Евгения Алексеевича Суханова над мэром-профессором Анатолием Александровичем Собчаком и питерскими цивилистами стал новый Гражданский Кодекс РФ (1994-2008), построенный именно по его модели, а также крутейший по тем временам трехтомный учебник гражданского права. Поэтому "питерских цивилистов" я и мои сокурсники недолюбливали еще с 1990-х, хотя и не очень понимали, за что. Если правильно помню, питерцы предлагали принять отдельный Торговый (Коммерческий) Кодекс, тогда как московская школа считала, что все виды сделок и правоотношений необходимо предусмотреть и урегулировать в Гражданском Кодексе. А может и за что-то другое. "Мочить в сортирах" как профессиональное мировоззрение Дмитрий Анатольевич Медведев, преподававший цивилистические дисциплины на кафедре Собчака, – может считаться носителем специфического и достаточно нетрадиционного, как для нынешней российской власти, профессионального мышления. Вообще, на мировоззрение человека, его стереотипы поведения и стиль мышления решающее влияние оказывают, как правило, первое высшее образование и послевузовская профессиональная практика нескольких лет. Для любого юриста-цивилиста мир – это совокупность гражданско-правовых отношений и сделок, при заключении которых субъекты, как правило, равны и независимы друг от друга: хочешь – заключай, не хочешь – проходи мимо. Между субъектами гражданско-правовых отношений нет субординации, нет иерархических связей – никто никому ничем не обязан. Поэтому социум в подобном преломлении – это сообщество самодостаточных граждан, связанных взаимными обязательствами, но не совокупность бесправных подданных и, с другой стороны, не масса атомарных индивидов, между которыми постоянно ведется "война всех против всех". Поэтому если Медведева и уместно называть либералом, то вовсе не в том смысле, в котором либералами считают Чубайса, Гайдара, Хакамаду или Немцова. Для любого спецслужбиста мир жестко поделен на черное и белое, на "своих" и "чужих". Жизнь – это череда заговоров, спецопераций, разоблачений подрывных сил, нейтрализаций агентов и т.д. Мыслить в формате стратегического планирования таких людей на их работе в принципе никто не учил. Поэтому, оказавшись в правительственных креслах и креслах управителей крупных корпораций, им очень сложно думать и действовать как-то иначе, кроме как они это делали в "прошлой" жизни. При Путине во власть вошла еще одна корпорация – профессиональные пиарщики, которые на новом месте работы принялись делать то, чему их научила жизнь в 1990-е, то есть, торговать по завышенным ценам воздушными замками и строить города из песка. Тот факт, что именно представители этих двух профессий доминировали во власти на протяжении последних восьми лет, имел немало тяжелых последствий для страны. Пока же есть надежда, что Медведев – не технократ, что ему для политического утверждения не понадобится образ врага и что ему не придет в голову "мочить" кого не попадя в сортире. Власть на двоих Многим кажется, что Дмитрий Медведев – это идеальный "местоблюститель" престола, что он – человек без ярко выраженных волевых качеств, без опыта выживания в конфликтной среде, что им будет легко манипулировать. Точно так же в свое время ленинскому окружению казалось, что идеальный для манипуляций человек – это Сталин. Сталинским наследникам (Берия, Маленкову) казалось, что самый глупый и несамостоятельный – это Хрущев. Сместившим Хрущева Шелепину, Семичасному и другим казалось, что самый безобидный – это Брежнев. Брежневское Политбюро после смерти Черненко выдвинуло из своих рядов "простака" Горбачева как самого неопытного. История с появлением Путина тоже укладывается в этот ряд. В российских условиях верховная власть иногда вполне ощутимо преображает человека, наделяя его не только загадочной харизмой, но и почти сверхъестественными качествами: политической волей, силой, мужеством, желанием расправиться с врагами. Поэтому умные кандидаты в "преемники" на этапе вхождения во власть изображают, как правило, кротость, ограниченность амбиций, отсутствие воли. Так что вопрос с Медведевым как "слабым" политиком не следует считать окончательно решенным. Кроме того, надо дождаться 14 декабря – пускай Путин слетает в Минск и еще раз обсудит с Лукашенко перспективу создания союзного государства: а вдруг тот таки согласится на "белорусский" сценарий, по которому пост президента России станет лишь техническим на фоне поста президента Российско-Белорусского Союза. Из тысячи вариантов есть 999 "против" реализации этого сценария. Но есть и один "за". Кроме того, вопрос о создании Союза России и Беларуси можно активизировать и после 14 декабря – тут нет никаких формальных ограничений. Путин сможет стать президентом этого эфемерного гособразования когда угодно – например, выборы можно назначить одновременно с российскими президентскими – на 2 марта 2008 года. Главное, чтобы Лукашенко согласился. А еще необходимо дождаться 17 и 23 декабря – пускай "Единая Россия" окончательно утвердит своего кандидата на партийном съезде, а Центризбирком зарегистрирует только одного из возможных "преемников" – Медведева. Ведь нет никаких гарантий, что в последний момент сценарий не изменится, и 2 марта не придется делать выбор как в соцреализме – между хорошим и еще лучшим. Не исключено, что Путину захочется диверсифицировать риски и видеть в недалеком будущем медведевско-ивановский (или любой другой аналогичный) президентско-премьерский тандем. При этом вопрос о том, кто будет премьером, а кто президентом, решается в последнюю очередь. Впрочем, президентский рейтинг не транслируется на "преемника" в полном объеме. И это – колоссальный вызов властной корпорации. Разумеется, путинское благословление поднимет рейтинг и Медведеву, и кому угодно на его месте. Но не факт, что до 50%. А во втором туре выборов уклонение от дебатов с конкурентом будет означать моральное поражение: если на 99% "преемнику" не гарантирована победа в первом туре, то это уже схема со слабым звеном. Для успешной раскрутки желательно иметь что-то осязаемое, весомое и реальное: не виртуальные "национальные проекты" – ведь в их уникальность поверит только тот, кто непосредственно с ними соприкоснулся – допустим, полежал в отстроенной современной больнице с уникальным оборудованием, сумел взять кредит для развития своего сельскохозяйственного бизнеса. Но много ли таких? Зато каждый знает, что за время их реализации "доступное жилье" подорожало, как минимум, вдвое. Медведеву повезло в том отношении, что как политическая фигура он жестко не позиционирован: пока в него как в сосуд можно "наливать" всё. Поэтому, к примеру, в сознании большинства избирателей негатив по повышению цен на квартиры не ассоциируется напрямую с нацпроектом "Доступное жилье" и лично с Медведевым. Медведев – заложник рока истории Имея в виду вполне волосатого Медведева, все радио-остряки и политические комментаторы кинулись потешаться над чередованием на российском престоле лысых и волосатых правителей, что можно проследить аж с Александра III. Однако есть куда более горькая и не менее древняя (с середины XIX века) закономерность. Если посмотрим на логику циклов преемничества, увидим почти страшный рок: в российской политической истории повторяются трехчастные циклы, в каждом из которых сначала появляется правитель, несущий инновации, затем правитель, стабилизирующий режим, и, в конце концов, правитель-деструктивист. Сначала появился Александр II – царь-реформатор, царь-освободитель. Затем консерватор Александр III. При Николае II режим пришел в упадок и был уничтожен. Эта триада действует и при Советской власти: "инноватор" Ленин, "стабилизатор" Сталин, "деструктивист" Хрущев, потом в аналогичных ролях Брежнев, Андропов, Горбачев. После краха Советского Союза работает всё та же трехчленная закономерность: Ельцин, Путин и "преемник" Путина. При Ельцине появляются инновации – рыночная экономика, свобода, анархия, новые политические, экономические и социальные отношения. При Путине – стабилизация, часто даже неадекватно жесткая: "порядок", "стабильность", "вертикаль власти", "борьба с олигархами", "восстановление внешнеполитической субъектности", "противостояние цветным революциям" и т.д. В этом смысле Путин похож на Александра III, Сталина и Андропова. А вот человек, который приходит после Путина, просто обречен быть похожим на Николая II, Хрущева и Горбачева, то есть, на тех людей, которые фактически разбазарили "наследие" своих предшественников. Удастся ли Медведеву, если это именно он, или кому-то другому на этом месте "договориться" с Историей, "уболтать" рок, вымолить у высших инстанций бытия послабление? Сумеет ли он осуществить прорыв из царства политического гламура и иллюзий в реальность – вот в чем вопрос. Путин в постпутинскую эпоху Если обломится с Союзом России и Беларуси, Владимиру Путину в эпоху после Путина лучше всего занять пост Путина. Это единственное, что в политической иерархии будет выше, а не ниже президентского кресла. В комбинацию "Путин – всесильный премьер-министр, Медведев – слабый президент" не верится: в России в полном соответствии с законами российской политической культуры двоевластия в принципе не бывает! А если вдруг и возникает, то заканчивается очень быстро – как в декабре 1991-го или в октябре 1993-го – развалом государства либо стрельбой из танков по административным зданиям. Тем более для смещения премьер-министра достаточно всего лишь одной президентской подписи на соответствующем указе! А любая должность в иерархии российской власти Путину не подходит: это будет не-царский жест. В свое время именно на желании вернуться в политику в более скромных ролях окончательно обесценили себя Михаил Горбачев и украинский экс-президент Леонид Кравчук. Поэтому варианты для пост-президентской карьеры Путина таковы: 1. Сценарий "Абрамович": стать легальным богачом, радоваться жизни, заниматься благотворительностью, войти в мировую элиту, быть "свадебным генералом" и т.д. 2. Сценарий "Кофи Анан": занять весомую должность в международных структурах – Юнеско, МОК, ШОС, помогать выбивать деньги на олимпиаду в Сочи и т.д. 3. Сценарий "Герхард Шредер": стать топ-менеджером крупной российской корпорации, чья деятельность имеет геоэкономический масштаб. Например, возглавить строительство Североевропейского газопровода по дну Балтийского моря. 4. Сценарий "Федор Кузьмич": принять монашеский постриг, стать старцем, уйти от мирских забот, посвятить остаток дней молению за Россию и весь православный мир (согласно легенде, император Александр I в Таганроге имитировал свою смерть и удалился от мира под этим именем). Но в этом перечне нет сценария "Дэн Сяопин": в российских условиях отсутствует должность "национальный лидер". Точнее, она есть, но в России – это о Солженицыне или Льве Толстом, а не о Николае II или Ельцине-Горбачеве. Поэтому чтобы претендовать на статус "национального лидера", для начала необходимо, помимо учебника по дзюдо, написать что-нибудь вроде "Архипелага ГУЛАГ" или "Анны Карениной". PostScriptum Медведь как главный российский политический тотем Фамилии российских правителей указуют на что-то принципиально важное и судьбоносное, на какую-нибудь великую тайну эпохи. У верховных правителей России не бывает "случайных" фамилий. Точнее, они бывают – Черненко, к примеру, или Маленков. Но такие долго не задерживаются. Те же Романовы своей фамилией как бы фиксировали связь московских царей, а потом и российских императоров с Римской империей, Третий Рим выводился от Рима Первого ("от Августа-Кесаря") и Второго (Константинополя). После 1917 года товарищ Ульянов своим псевдонимом как бы подчеркивал сущность произошедших событий – ураганные волнения евразийской стихии, пробуждение невидимых хтонических демонов, дотоле спавших в вечной мерзлоте реки Лены. Гражданин Джугашвили был, по-видимому, просто злобным эгоцентриком, но товарищ Сталин, построивший громаднейшую тоталитарную империю, просиял в истории мертвенно-серебристым стальным отливом – в полном соответствии с осетинским фольклором, откуда взято это имя и "железный" образ. Никита Хрущев фамилии не менял – он был удивительно похож на того, в честь кого получили прозвище его предки – в честь майского жука. Что тоже было крайне созвучно эпохе. Не случайно в народной памяти он зафиксирован как "тварь кукурузная". Брежнев – звучная, простая и одновременно пафосная русская фамилия. Видимо, она знаменовала собою тот "застойный" Советский Союз, от которого мы, как от берега, навсегда отчалили. Брежнев – это как бы водораздел между разными мирами и временами. В фамилии Андропова можно было услышать некую квази-мужскую жесткость его режима, который в 1983 году ни с того, ни с сего вдруг принялся всех пугать. Фамилия Михаила Сергеевича Горбачева совершенно гениальна по точности, если иметь в виду политические трансформации, случившиеся на его политическом веку. Фамилия Ельцин – это, скорее, загадка, уральско-финнский иероглиф, сродни тем невероятным общественным инновациям и тому запустению, которые он привнес в российскую жизнь 1990-х. При Путине Россия обрела свой исторический Путь, вертикаль власти и веру в завтрашний и послезавтрашний день. И только бессовестные иронисты, ощутившие ужас исторических параллелей, издевались: мол, Распутин, два-Путин, три-четыре-Путин. Носитель фамилии "Медведев" хотя бы в силу ее тотемности для российского самосознания и культуры изначально имел фору по сравнению с Ивановыми, Якуниным, Собянинам, Зубковым и проч., и проч. Он оказался как бы призванным судьбой для исполнения миссии русского тотемного зверя. Но вот какова эта миссия – достоверно не знает никто, даже "отцы российского отечества", недавно совершившие паломничество в Шамбалу (точнее, в Туву). Кстати, если перебирать "звериные" фамилии – Зайцев, Волков, Лисица, Пчелкин, Орлов, Быков, Козлов, Баранов, Кабанов, Конев, Кошкин, Собакевич, Мартышин, Сухово-Кобылин, Гоголь, Чижевский и т.д., то Медведев – вне конкуренции: это вполне "царская" фамилия, хоть и распространенная. Вопрос лишь в ее носителе: будет ли он жертвенным тотемом – зверем, отданным на заклание, или проводником высокой космической энергии? http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4766618ac922c/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/47665770e87cc/ ukrpravda@gmail.com (Сергій Лещенко) Мустафа не одинок в своем "несчастье" познакомиться с "великим и ужасным" Дмитрием Фирташем. Mon, 17 Dec 2007 13:03:12 +0200 Могу подтвердить: то, как Фирташ прореагировал на Мустафу – это не единичный случай, а система. Месяц назад я также пытался перехватить Фирташа в спортивном комплексе "Меридиан". Сперва идет человек двадцать лысых, в спортивных костюмах и куртках-танкерах. Я-то думал, что они вымерли в середине девяностых, а они, похоже, перебрались в охрану Фирташа. Потом идет сам Фирташ. Не успеваю даже задать вопрос. Фирташ, не поворачивая головы, отвечает: "А, журналист? Тогда это к Волкову!" Тут же оттесняет охрана со словами "Отъеб*сь, нах*й". Фирташ и Левочкин садятся в один "Мерседес" и уезжают. Эти 40 секунд и есть весь опыт общения с Фирташем, которого пока никак не могут вшить в оболочку придуманного о нем мифа: "великого украинского патриота, который продает Украине газ дешевле его рыночной стоимости". Всем своим поведением Фирташ наталкивает на другой вывод – он чего-то очень боится. Может, есть в этом мире люди, которые считают, что Фирташ стал на ноги благодаря им – но потом он забыл рассчитаться? http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/47665770e87cc/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/chernenko/476404298f98a/ ukrpravda@gmail.com (Олександр Черненко) Знову про міжнародку. Знову про вибори. І знову "смєшаниє чувства". Пишу з Бішкеку. Завтра позачергові вибори Жогорку Кенеш (парламенту). Я вже втретє тут на виборах. В 2000-му переобирали Аакаєва на другий термін, а в 2005-му провів в Бішкеку прекрасних два літніх місяці – працював прес-секретарем місії міжнародних спостерігачів ЕНЕМО, коли після їх революції обирали Бакієва президентом. Я ніколи не відчував до байке Курманбека особливих сентиментів, але на загальному піднесенні "кольорових революцій" йому можна було пробачити багато. Sat, 15 Dec 2007 18:43:21 +0200 Зараз, після "безпредєльного" референдуму щодо змін до Конституції, Бакієв став Акаєвим в квадраті. Але на відміну від своїх казахсько-узбецько-туркменських сусідів продовжує гратися в демократа. Бо у сусідів з виборами все просто – анемічна опозиція щось намагається зробити, її множать на "нуль" на рівні райцентрів, ЦВК збирає протоколи окружкомів, на очах у всього світу підводить підсумки – "а ручкі, вот оні". ОБСЄ щось лепече про "нерівні умови", "прикрі факти, що затьмарюють", "надмірне втручання влади у процес", хоча нічого конкретного довести не може. Подібна ситуація, до речі, була і в Росії. У нас з Киргизією інший шлях. У нас все демократично, все "по закону". В Україні "по закону" довго не хотіли реєструвати БЮТ, але дуже швидко зареєстрували "Пору" Годунка. Однак, киргизька ЦВК глибиною свого маразму пішла далеко попереду чудової вісімки вітчизняного Центрвиборчкому. Є у мене в Киргизії товариш – Еділь Байсалов. Він довгий час очолював "Коаліцію за демократію і громадянське суспільство" – аналог українського КВУ. Дякуючи Байсалову киргизький голодний бунт отримав назву "революція тюльпанів". Коли озброєний палицями натовп йшов штурмувати дім Уряду, Еділь послав своїх хлопців на ринок. Вони скупили там всі тюльпани – кілька сотень, не більше – і роздали їх тим, хто йшов в перших рядах. Це зафіксували міжнародні камери і схильний до спрощень і узагальнень західний світ назвав всю цю катавасію "революцією тюльпанів". Так от, зараз Еділь покинув громадський рух і балотувався в парламент за списками опозиційної до Бакієва Соціал-демократичної партії, навіть був довіреною особою партії в ЦВК. Це йому давало право чергувати в друкарні, де виготовляються бюлетені. Під час такого чергування Еділь сфотографував бюлетень, фото розмістив на особистому блозі в мережі, звернувши увагу на те, що бюлетень не достатньо захищений. Киргизька ЦВК побачила в цьому загрозу виборам, оскільки за їх версією будь-хто міг надрукувати фальшиві бюлетені, маючи зразок. Байсалов був знятий з реєстрації, по факту відкрили кримінальну справу. Але це ще не все. Рішенням ЦВК було знищено 2,7 мільйона вже надрукованих бюлетенів, а профінансувати виготовлення нових зобов'язали соціал-демократів (читай – Байсалова). А це десь так півмільйона доларів. Все це звичайно оскаржується в суді, але Еділь вже два тижня, як покинув країну. Останній раз він виходив на зв'язок з Алмати, казав, що на вихідні поїхав відпочити. Зараз за однією інформацією він і далі в Казахстані, хоча чутки його відправили ледь не в США. А я так хотів по приїзду в Бішкек випити з ним чарку, натомість змушений лише спостерігати його на білбордах... http://blogs.pravda.com.ua/authors/chernenko/476404298f98a/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/476261acefbbf/ ukrpravda@gmail.com ("Україна - зона культурного лиха") 30 листопада 2007 року Надзвичайними зборами "Україна – зона культурного лиха" було затверджено звання Ворога української культури. Вперше в історії України ми наважуємося у лице назвати ворога ворогом. Зараз сумнівна честь носити цей титул належить: Дмитру Табачнику, Миколі Азарову, Олександру Лавриновичу, Євгену Романенку, Олегу Копилу, Володимиру Яцубі, Євгену Шевчуку, Анатолію Уманцю. Fri, 14 Dec 2007 12:57:48 +0200 Звання "Ворог української культури" присвоюється фізичним особам за дії, спрямовані проти закладів культури, пам'яток історії та культури, інших об'єктів культури та культурного ландшафту України. Представлення кандидатів на отримання звання Ворога української культури відбувається на сайті www.cultura.net.ua на підставі пропозицій від культурної громадськості. До розгляду приймаються пропозиції, які містять описи конкретних дій, спрямованих проти культури, та доказову базу – копії документів або свідчення людей, які доводять такі дії, а також опис наслідків та шкоди, яку завдали ці дії. Присвоєння кандидатам звання Ворога української культури відбувається під час Надзвичайних Зборів "Україна – зона культурного лиха" або шляхом голосування на сайті www.cultura.net.ua. Вороги української культури заносяться до Чорного списку, який розміщено на сайті www.cultura.net.ua Виключення з Чорного списку та позбавлення звання Ворога української культури відбувається на підставі особистої заяви фізичної особи, яка носить це звання, рішенням Надзвичайних зборів або голосуванням на сайті www.cultura.net.ua. Заява має свідчити про те, що Ворог української культури розкаявся та містити докази того, що він вжив заходів для подолання наслідків своїх дій проти української культури, а якщо це з якихось причин неможливо – зробив щось корисне для розвитку і збереження української культури, причому масштаб зробленого має перевищувати масштаб завданої шкоди. Звання Ворога української культури не може бути надане посмертно, водночас смерть людини, що вже отримала це звання, не є підставою для виключення з Чорного списку. Звання Ворога української культури вживається разом з іменем особи, що його носить, на рівні з іншими званнями – науковими, державними, почесними та ін. Наприклад: Доктор історичних наук, професор, заслужений діяч мистецтв, ворог української культури і т.д. Усім представникам культурної громади України рекомендується ставитися до Ворогів української культури як до своїх особистих ворогів. Не рекомендується тиснути їм руку, бажати здоров'я, вітати зі святами, спілкуватися на неслужбові теми тощо. Заохочуються усі інші способи прояву громадського осуду по відношенню до цих людей. Пропонується вживати звання Ворог української культури у всіх публікаціях, інтерв'ю, некрологах та т. ін. поруч з іменем людини, що його носить. Підтримується найширше інформування громадськості про присвоєння звання Ворога української культури, повідомлення про це громаді за місцем проживання, колективу за місцем роботи, у випадку участі у політичних кампаніях – інформування керівництва політичних організацій та усіх виборців. Державним органам, політичним та громадським організаціям не рекомендується призначати осіб, відзначених званням Ворог української культури на посади, пов'язані з культурною сферою та зі спілкуванням з громадськістю. http://blogs.pravda.com.ua/authors/473c34a92fee4/476261acefbbf/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/pyrozhuk/47624e8b6e2e6/ ukrpravda@gmail.com (Марина Пирожук) Дводенні дебати в українському парламенті довкола недієздатності системи голосування "Рада" у німців, напевно, викликають сміх. Як відомо, тамтешні депутати Бундестагу вважають недемократичною електронну систему голосування і голосують виключно руками або ж шляхом входження в різні двері, які поділені на тих, хто голосує "за", "проти" і "утримався". На вході депутатів ретельно рахують. В Україні на тему "збою" чи "незбою" системи "Рада" народні обранці витратили два дорогоцінні дні. Замість того, аби негайно виправити технічну помилку, якщо така була, і стати до роботи, депутати розминаються – хто біля трибуни, хто з місця. Ні, сенс у цьому звичайно є. Доки Юля ще не прем"єр – вороги, заздрісники кайфують, торгуються, тиснуть, а януковичі в уряді завершують свої справи... "Ми лише боремося за дотримання регламенту та законів" – волають в усіх телевізорах збуджені "регіонали". Та що ви кажете? Ха-ха-ха. Ця багатозначна оцінка Зваричем того, що робиться і говориться у парламенті заслуговує, як на мене, на кращий коментар року. Після заяв від деяких борців і "борциць" за дотримання законів і регламенту (з огляду на їхні діяння) самі поняття "закон, порядок, регламент, Конституція тощо" втрачають своє первісне значення. Ха-ха-ха. 8 раз. Тут такий привід показати свою майстерність для колег-телевізійників. Заявляють, до прикладу, регіонали про те, що вони контролюватимуть процес особистого голосування кожним депутатом, а телевізійники тут їм раз – і показали з архівів картинку, як Раїса Богатирьова, скажімо, особисто у відомій позі голосує за цілий ряд колег, які ходять до парламенту лише на свята. Далі можна спитати скільки разів у парламенті минулого скликання був, до прикладу, Ахметов з Колесниковим та інші "магнати-капіталісти"? І чи будуть керівники фракції ПР контролювати своїх депутатів-заочників? Ну й нарешті найголовніше, чим під цей галас збою системи "Рада", прем"єріади займається уряд, особливо у фінансовій ділянці? І про серйозне. Коли регіонали делегують блокувати трибуну і президію свого депутата-інваліда, то це вже поза всілякою етикою і людським. І це уже не цирк, і не ха-ха-ха. Fri, 14 Dec 2007 11:36:11 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/pyrozhuk/47624e8b6e2e6/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47604908a994e/ ukrpravda@gmail.com (Борис Кушнірук) Я не знаю як у кого, а у мене події, що відбуваються з вівторка у парламенті, викликають відверту огиду. Чи може якісь інші почуття викликати ситуація, коли в присутності Президента України, послів багатьох країн світу, коаліційна більшість не може з технічних причин провести результативне голосування за призначення Прем'єр-Міністра, а депутати Партії регіонів та комуністів бурхливо радіють цьому і брутально заважають провести повторне голосування. Чи можна відчувати щось інше ніж злість в ситуації, коли, наприклад, Олександр Омельченко змушений виправдовуватись, правда не відомо за що, з приводу не спрацювання системи для голосування. Навряд чи у когось є сумнів, що пан Омельченко дійсно тиснув на кнопку "За". Тоді чому ж потрібно було ганьбити парламентаризм, в цілому Україну, в очах міжнародного співтовариства та власних громадян. Wed, 12 Dec 2007 22:48:08 +0200 Пані Тимошенко може не подобатися а ні по професійним, а ні по морально-етичним якостям, але вона є кандидатом в Прем'єр-Міністри офіційно створеної коаліції. При чому не важко зрозуміти, що іншої коаліції більшості, сформованої на основі української конституції, тобто фракціями, а не окремими депутатами, при цьому складі парламенту бути не може. Як можуть ставитись українські та іноземні фірми до ведення бізнесу в Україні, якщо законно сформованій більшості заважають затвердити уряд держави. Ну з комуністами все зрозуміло. Їх попередники знищили мільйони українців, та і людей інших національностей, що жили на теренах України. Їх сьогоднішні послідовники значно більш дріб'язковіше. Вони можуть шкодити України та її народу лише як вміють. Чим буде більше дискредитована українська держава, тим для них краще. При цьому їх партійні бонзи не можуть собі відмовити в своїх "маленьких" слабкостей на кшталт гарного віскі, гаванських сигар та дорогих годинників. Але чому мають радіти "регіонали". Очевидно, що уряд Януковича, навіть якщо не ставити поруч з посадами урядовців приставку "в.о.", все-рівно є вже тимчасовим. Він не здатний на забезпечення нормального функціонування. Добре відомо, що вже з наступного дня після виборів, усі вищі чиновники Кабінету Міністрів та міністерств сидять, як то кажуть, на валізах. Навіть вкрасти вже мало, що зможуть, за ці дні. Усі чиновники добре усвідомлюють, що надто легко можна підставитись, тому що коли прийде нова урядова команда, найбільш прискіпливо перевірятимуться рішення, прийняті саме у ці останні місяці і дні. Чому мають радіти бізнесмени, представлені у фракції "регіоналів", з ситуації невизначеності і непередбачуваності, що спровокована зависанням процедури затвердження нового Прем'єр-Міністра. Аргументи на кшталт того, що уряд Тимошенко буде слабким та непрофесійним, не спрацьовують, бо по-перше, це твердження може підтвердити лише життя, а по-друге, відсутність будь-якого уряду для країни на порядок гірше. Нажаль, ми ще раз стаємо свідками того, наскільки убога наша "так звана" політична еліта. Вона не здатна а ні нащо інше, окрім бажання отримати депутатство та посади заради власного збагачення. Як ця ситуація позначиться на добробуті звичайних громадян України, що буде з іміджем держави у світі, їх абсолютно не цікавить. Відчуття огиди, лише огиди. http://blogs.pravda.com.ua/authors/kushniruk/47604908a994e/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/475fc15c5b618/ ukrpravda@gmail.com (Олег Медведєв) Коли Сталіну сказали, що на відміну від СССР, в Америці є демократія, бо там можна вийти на площу і піддати гострій критиці президента Трумена, цей вождь, учитель та ідол тоді ще ненародженого товариша Симоненка, сказав: " В СССР також є демократія, бо в нас так само можна вийти на Красну площу й піддати гострій критиці президента Трумена". Цей анекдот розповідали за часів Брежнєва. За часів Путіна російська демократія квітне неначе Сталін і досі живий. Там і зараз можна вийти на Красну площу й до хриполи у горлі критикувати президента Буша. За таких обставин ОМОН не чіпав би навіть Каспарова. Критикують цього президента й на всіх російських телеканалах – від програми "Врємя" до "Аншлагів", петросянів та "Комеді клабів". Сам майбутній прем'єр Путін дозволяє собі саркастичні шпильки на адресу президента. Сміються над Бушем і в Америці. У нього – один з найнижчих рейтингів, бо американці, на відміну від росіян, життям чомусь не задоволені. Як би не критикували Буша, йому й на думку не спало б видумувати якісь рокіровки чи "загогуліни", щоб залишитися при владі. Взагалі, за двісті з гаком років ще жодний американський президент не допетрав до того, щоб напроситися у віце-президенти до свого наступника. І от днями у Буша трапилася нагода поставити крапку над i у своїх заочних дебатах з Путіним. Буш сказав, що не хотів би діяти в такий спосіб як ВВП. "Я хочу завершити свій президентський термін і дозволити комусь-іншому стати біля керма, – сказав Буш, відповідаючи на питання про своє ставлення до путінсько-медведєвських трюків. – Саме так і трапиться у Сполучених Штатах". Б'юсь об заклад, завдяки російським телеканалам росіяни не дізнаються про цю думку Буша, бо він виглядає не таким вже й дурнуватим. Я б навіть взагалі сказав, що дурнуватим виглядає не Буш. Ознакою демократизму держави, на мою думку, є змінюваність лідерів біля керма, а здатність відпускати лідерів на спокій, якщо навіть вони є улюбленими та популярними – ознакою здоров'я суспільства. Я завжди був кращою думки про Путіна. Можливо тому мені здається, що теза про його прем'єрство – радше передвиборча технологія Медведєва, і після того, як вона спрацює, ВВП все ж таки знайде в собі сили відмовитися від улюбленого наркотику. Wed, 12 Dec 2007 13:09:16 +0200 http://blogs.pravda.com.ua/authors/medvedev/475fc15c5b618/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/475fb6d9c97e6/ ukrpravda@gmail.com (Ігор Луценко) театралізоване дійство. ПРИХОДЬТЕ РЯДЖЕНІ. вітаємо повстанців, чортів-вурдалаків, волхвів, зайчиків-снігуроньок-сніжинок-лисичок і кого завгодно. Wed, 12 Dec 2007 12:24:25 +0200 вони все ще планують забудову в заповіднику ЮНЕСКО в Києві вони ЗНИЩИЛИ всі дерева. вони проводять забудову НЕЗАКОННО Яценюк ОБІЦЯВ припинити її - натомість було лише заборонено проводити будівництво без узгодження. МЗС говорив про одну фірму "Українське майно" - натомість зберігає договір з юридично іншою – УМ-Інвест. в обох один директор. ми вимагаємо ПОВНОЇ відмови від планів будівництва, а не просто "без узгодження". і ми цього досягнемо. забудову буде зупинено. розповсюджуйте це оголошення та/або плакат, приходьте і приводьте інших. потрібно якнайбільше людей – потрібен тиск і натиск. субота, 15 ГРУДНЯ о 14.00 збір за півгодини до початку. ми почнемо вже з великою кількістю людей. Десятинний провулок Пейзажна алея велике прохання: жодних партійних символів та ідеологічної риторики. це справа ВСІХ КИЯН. більше інформації тут http://community.livejournal.com/saveoldkyiv http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/475fb6d9c97e6/ http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/475efc6ddc4b9/ ukrpravda@gmail.com (Андрій Окара) Некоторые из комментариев по поводу выборов в Государственную Думу ФС РФ, дававшиеся на прошлой неделе для различных российских и украинских СМИ. (Почти всё наговаривалось по телефону – не было никакой возможности редактировать и исправлять ошибки.) ВОЛОДИМИР ПУТІН ЯК ЄДИНИЙ РОСІЙСЬКИЙ ПОЛІТИК Вибори до Держдуми РФ не покращать російсько-українських відносин Tue, 11 Dec 2007 23:09:01 +0200 Володимир Путін в Росії – не просто один з багатьох політичних гравців, яким є, скажімо, український президент, а життєво важлива функція, політичний полюс, абсолютна точка відліку політичного процесу. Тому "Єдина Росія", провладна пропаганда, а потім і сам російський президент під час передвиборчій кампанії постійно підкреслювали, що це не так парламентські вибори, як референдум довіри до Путіна. Більше того, сам Путін, погоджуючись очолити список "Єдиної Росії", зробив ризикований крок, бо його власний рейтинг помітно більше рейтингу довіри до цієї партії та ще більше отриманому на виборах результату. Пояснити високу підтримку "Єдиної Росії" / Путіна на цих виборах можна конструкцією російської політичної системи, в якій відсутні реальна конкуренція і реальний політичний процес. На мові політичної соціології російський політичний режим можна охарактеризувати як "моноцентричний режим нав'язаного консенсусу". Постать Путіна безальтернативна, президент й досі користується кредитом народної довіри, крім того, саме з ним багато-багато росіян пов'язують перемогу над безладом доби Єльцина та відновлення держави. А держава в російських умовах вважається великою цінністю, чого не скажеш про Україну. Політична система пострадянської Росії сьогодні тяжіє до квазімонархічної форми правління. Це принципово відмінно од тої самої України, де голова держави не має сакральної харизми. В Україні він – один з представників елітного угрупування, "головний олігарх", "головний боярин", так би мовити. В Росії ж верховний правитель – це окремий поверх владної вертикалі: він змушений боротися з боярами, наркомами чи олігархами та апелювати напряму до народу, до народної підтримки. Саме це і відбулося на парламентських виборах, коли сам Путін кілька разів просив народ його підтримати. Щодо можливих махінацій на голосуванні до Держдуми, то, як це не дивно, вони не мають жодного значення. З 15% фізично неможливо зробити 64%, а плюс-мінус кілька відсотків (навіть кілька десятків відсотків), в межах яких махінації можливі, нічого не вирішують. Принциповий момент в тому, що доля виборів вирішувалася аж ніяк не 2 грудня і не в ніч на 3 грудня, як це було, приміром, в Україні пару місяців тому, а задовго до початку передвиборчої кампанії. Тоді, коли змінювався закон про вибори та про політичні партії (зростання прохідного бар'єру з 5% до 7%, неможливість створення передвиборчих блоків, відміна порогу явки на голосування, неможливість вести передвиборчу агітацію один проти одного, скасування графи "проти всіх" та ін.). Тоді, коли кілька партій зняли з виборів, як Партію зелених, або не зареєстрували, як партію "Велика Росія". Тоді, коли навіть під час передвиборчої кампанії повну свободу поведінки та висловлювань мала лише одна партія, інші ж були змушені зображувати клоунів та маргіналів. Таким чином, на виборах виборець був змушений обирати одну з 11 партій. За таких виборчих реалій просто немає необхідності відключати у виборну ніч світло, аби докинути в урни трохи "правильно" заповнених бюлетенів. Висновки та заяви ОБСЄ щодо недемократичності виборів до Держдуми не будуть мати жодних наслідків, як і позив від КПРФ. Наслідків просто не може бути. По-перше, зараз ніхто – ані Європа, ані Америка – не зацікавлений сваритися з Росією. По-друге, в ситуації, де не існує політичної альтернативи, це взагалі марна справа: на сьогоднішній день вона не має жодного змісту або перспектив. Так чи інакше, але створення конституційної пропутінської більшості в Держдумі навряд чи матиме для України значущі наслідки. Адже справжнім місцем вироблення та прийняття рішень щодо відносин Росії із країнами СНД є не Держдума і не Федеральне Зібрання в цілому, а Адміністрація президента РФ, МЗС РФ, частково "Газпром", а також особисто Путін та "колективний Путін". Новий склад Думи може змінити не російсько-українські стосунки, а лише риторику цих стосунків. Образно кажучи, чим більше в Думі взагалі і в Комітеті із справ СНД та зв'язків із співвітчизниками зокрема буде "Затуліних" і чим менше "Лебедєвих", тим агресивнішою і жорсткішою буде риторика щодо України, тим менше в ній буде апеляцій до спільних інтересів. РЕЗУЛЬТАТЫ ВЫБОРОВ В ГОСДУМУ НЕ СТАЛИ НЕОЖИДАННОСТЬЮ Лично для меня результаты прошедших выборов в Государственную думу не стали неожиданными. Партия "Единая Россия" сделала очень много для того, чтобы победить, однако немного не дотянула до 66% – 2/3 голосов избирателей (а именно такой результат можно было считать в существующих условиях полной победой). О давлении на избирателей на этих выборах при помощи различных административных ресурсов, подконтрольных "единороссам", говорилось много, но лично мне со всем этим столкнуться не довелось. Единственное, что встречалось мне – множество разнообразной "заманухи" – например, проведение в школах на избирательных участках добровольно-принудительных "Веселых стартов" для детей, на которые те обязывались привести родителей, а также дедушек и бабушек, концерты, памятные по советским выборам бутерброды с красной икрой и т.д. Была еще и реклама посредством sms-сообщений через мобильные телефоны. Объявлялось, что "Билайн", МТС и "Мегафон" потратили на такой призыв к голосованию 5 миллионов долларов. Но это, в общем-то, не давление на избирателей, а современные формы мобилизации избирателей для увеличения явки. Главные манипуляции совершались не в день голосования и даже не во время предвыборной кампании, а когда кого-то снимали с регистрации – скажем, как Партию зеленых, или просто не регистрировали – как "Великую Россию". По поводу заявления лидера "Справедливой России" Сергея Миронова об объединении с КПРФ – я думаю, что нет ничего невозможного. Иное дело, что КПРФ должно быть радикально против, поскольку союз с провластной силой, декларирующей приверженность Путину и путинской режиму, даже с близкой коммунистам социал-демократической риторикой, – это удар по и без того поредевшему "ядерному" электорату КПРФ. В 2003 году "Родина" была создана для того, чтобы забрать голоса у КПРФ, но, как оказалось, проект, декларирующий свою патриотическую ориентацию и определенные консервативные ценности, зажил собственной жизнью и отобрал у КПРФ сугубо национал-патриотический электорат. Проект же "Справедливой России" в той редакции, в какой он существует сейчас ("Родина" плюс "Жизнь" плюс Партия пенсионеров) – это уже вовсе не "Родина" Рогозина – Глазьева с патриотической риторикой, а достаточно невнятный конформистский проект с социал-демократической риторикой. В настоящее время обе партии находятся, мягко говоря, не на пике своего развития, а в глубокой депрессивной дыре, возглавляются лидерами нехаризматичными и неэнергичными, о которых никак не скажешь, что у них еще что-то есть впереди и что от них еще может что-то зависеть. Миронов и Зюганов – люди милые и в чем-то даже обаятельные, но без харизмы и с низкими мобилизационными возможностями. От возглавляемых ими политических сил ровным счетом ничего не зависит, поэтому гипотетической объединение никак не способно повлиять на политический процесс в России. Лидеры этих партий уже упустили возможность что-то изменить в российских реалиях. Сейчас Сергея Миронова хотя бы по телевизору показывают, кроме того, он – председатель Совета Федерации. А когда лидера КПРФ всё же начали показывать в ходе предвыборной кампании по телевизору, то перед нами вместо прежнего борца с "антинародным режимом" предстал просто забавный Дед Мороз. ПАРЛАМЕНТ – НЕ МЕСТО ДЛЯ ДИСКУССИЙ Андрей Окара: "Основная борьба на выборах была, когда партии снимали с регистрации или им отказывали в регистрации". Парламентские выборы в России закончились достаточно предсказуемо. Немного удивила "Справедливая Россия", которая смогла таки переползти 7% барьер, а результат "Единой России" социологи называют немного завышенным. Но, по большому счету, данные выборы не изменили ничего, ведь у пропрезидентской партии как было конституционное большинство, так и осталась. Единственное, что дали выборы – теперь Путин имеет полный карт-бланш на свои последующие возможные действия. Своим мнением о результатах выборов с "Вовремя.info" поделился российский политолог Андрей ОКАРА. Андрей Николаевич, как Вы оцениваете результаты парламентских выборов в России? Результаты выборов оказались очень близкими к ожидаемым. Ничего неожиданного не случилось. Единственное, что было не понятно до дня голосования, – сколько партий пройдет. Немного неожиданно "Справедливая Россия" проходит в парламент. После того, как список "Единой России" возглавил президент, многие соцопросы показывали, что прохождение "Справедливой России" проблематично. Эта партия получила чуть больше 7%, то есть, прохождение таки получилось проблематичным. Ведь очень важным является не только, как голосуют, а и как считают. Хорошо, что посчитали таким образом, что "Справедлива Россия" прошла. А ведь могли посчитать иначе. Насколько масштабные фальсификации? Уровень поддержки избирателями "Единой России" оказался выше, чем показывали соцопросы. По мнению многих социологов, которые работали на выборах, есть вероятность того, что реальный результат у "Единой России" чуть ниже, чем показал ЦИК. Но на самом деле главная борьба в сфере фальсификаций шла не во время предвыборной кампании, и не в день голосования. Основная борьба шла, когда партии снимали с регистрации и когда партиям отказывали в регистрации. Например, Партию зеленых просто сняли с регистрации. Партию "Велика Россия" не зарегистрировали. Рогозин с единомышленниками хотели идти в парламент через партию Патриотов России. На определенном этапе им не дали возможности попасть в список партии. Они вообще оказались за бортом. Если бы Рогозин шел в Думу, у него были бы шансы. Принципиальные вопросы решались не в день голосования, а во время регистрации. Что для страны означает то, что у одной партии будет ощутимое конституционное большинство в Государственной Думе? На самом деле, на протяжении последних четырех лет 310 человек у Единой России" уже было. После этих выборов фракция "единоросов" составит 312 депутатов. Принципиально ничего не измениться. Спикер Думы еще давно заявил, что парламент – это не место для дискуссий. Дума уже давно не является местом выработки каких-то решений. Поэтому ничего не измениться. Вы видите возможность изменения отношений с Украиной после парламентских выборов? Постольку, поскольку стратегия отношений с Украиной вырабатывается не в парламенте, а в Секретариате Президента, а отчасти в Министерстве иностранных дел, то от их кадрового состава что-то зависит. Ну и плюс в "Газпроме" вырабатываются некоторые стратегии. Парламент здесь влияния не имеет. От состава комитета по делам СНГ зависит риторика по отношению к Украине, а не смысл отношений. Например, прошлый парламентский комитет возглавлял Андрей Кокошин, заместителем был Александр Лебедев, членом комитета был Затулин. Лебедев пытался налаживать украинско-российские экономические контакты, Затулин "защищал русский язык", а Кокошин делал "определенные заявления во время "оранжевой революции". Хоть от комитета и не зависели сами отношения, но зависела риторика некоторых должностных лиц. Теперь же конструктивного Лебедева в Думе не будет, а Затулин останется. Поэтому я думаю, что к лучшему ничего не измениться, а по риторике отношения с Украиной могут и ухудшиться. Политика словесного шантажа против Украины и других стран может усугубится. Как Вы оцениваете результат КПРФ, у них есть будущее? Если посмотреть на Зюганова, и сравнить его с Зюгановым 10 летней давности, то не видно никакого будущего. Реально, Зюганов не является влиятельной фигурой, его редко показывают по телевизору, от него оппозиционности ждать сложно. От него можно ждать только оппозиционной риторики, которая ни на что не повлияет. Эти выборы был, по сути, и "лебединой песней" либералов из СПС и "Яблока". Их электоральные поля не исчезают? Я вижу определенные перспективы сохранения либерального электората. На этих выборах либералы еще и проголосовали за партию Борщевского. У самого электората перспективы есть, но возможность его консолидации пока не очень радужная. Когда же говорить о либеральных политиках, то политических перспектив у Явлинского я уже не вижу. Это человек, который сделал все, чтобы себя маргинализировать, закопать и дискредитировать. В условиях ограниченного доступа к СМИ, у него даже не было возможности об этом рассказать. У СПС и Немцова еще есть перспектива. Немцов имеет политический капитал в виде его харизмы. Но переоценивать это нельзя. Сейчас будет создаваться партия для близкого сотрудничества с Касьяновым. Может там будет какая-то перспектива. У Немцова возможность политического развития я еще вижу. Подготовил Виталий Червоненко http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/475efc6ddc4b9/