Я не знаю як у кого, а у мене події, що відбуваються з вівторка у парламенті, викликають відверту огиду. Чи може якісь інші почуття викликати ситуація, коли в присутності Президента України, послів багатьох країн світу, коаліційна більшість не може з технічних причин провести результативне голосування за призначення Прем'єр-Міністра, а депутати Партії регіонів та комуністів бурхливо радіють цьому і брутально заважають провести повторне голосування. Чи можна відчувати щось інше ніж злість в ситуації, коли, наприклад, Олександр Омельченко змушений виправдовуватись, правда не відомо за що, з приводу не спрацювання системи для голосування. Навряд чи у когось є сумнів, що пан Омельченко дійсно тиснув на кнопку "За". Тоді чому ж потрібно було ганьбити парламентаризм, в цілому Україну, в очах міжнародного співтовариства та власних громадян.

Читати далі...

Прихильники Юлії Володимирівни мене питають, чому я не критикую, наприклад, В.Януковича.

Пояснюю. Критика дій Юлії Володимирівни стосується моральних аспектів її вчинків, а дії "донецьких" частіше за все носять відверто кримінальний характер, і критикувати можна лише вщерть корумповану систему прокуратури, яка ніяк не може побачити нічого протиправного в діях цих панів.

(http://obozrevatel.com.ua/news/2007/12/4/204771.htm)

Цікаво, що вони мають привселюдно грабанути, щоби це помітила наша Генеральна прокуратура.

Шановний Ігорю!

Ви помістили коментар "Ахметов, Коломойский и К потребляют 33 млрд. кубов газа в год" (http://blogs.pravda.com.ua/authors/lutsenko/4755c94768a42/).

Змушений прокоментувати його.

Коли хтось з дописувачів пише дурниці, то це справа така. Все-рівно ми не знаємо справжнє ім'я цих людей. В той же час, коли висловлювати свої думки починає один із блогерів "УП", то він має усвідомлювати, що критика його некоректних думок та даних, буде мати конкретний адресат.

Читати далі...

Прихильники Юлій Володимирівни мене постійно питають, за що я її не люблю.

Є дві основні причини. Перше, і головне, я принципово не згодний з її методами управління економікою країни. Враховуючи, що пані Тимошенко таки стане Прем'єр-Міністром, чому я, повірте, щиро радий, у мене буде ще не одна нагода прокоментувати на конкретних прикладах "ефективність" подібного керування. Деякі дописувачі зробили спробу повісити на мене клеймо ліберала, що в їх уявленні є найстрашнішим гріхом. Але у своєї нелюбові вони далеко непоодинокі. Можна хоча б згадати Леніна, Сталіна, Гітлера, які на нюх не виносили слів про непорушність прав на приватну власність, прав вибору поглядів, віросповідання, невтручання у поточну бізнесову діяльність, мінімізації участі держави в комерційному господарюванні. Тому, можна сказати, що вони гарні спадкоємці "гідної компанії" попередників. Вичавити з себе "хомо советікус" досить важко, дехто це зробити вже не зможе ніколи.

Читати далі...

З думками Юрія Івановича Єханурова, що висловлені у статті "Чому я проти популізму або Чим сьогодні ризикує Україна" (http://pravda.com.ua/news/2007/11/29/67607.htm), важко не погодитись, але мені здається, що про дещо він промовчав. Насправді, популізм, який як метастази, роз'їдає усе українське суспільство, відображає декілька досить сумних тенденцій розвитку України. По-перше, популізм затребуваний переважною частиною громадян України. Вони щиро вірить в диво. Причому у диво, яке буде не наслідком їх тяжкої праці, особистої відповідальності та моральності, а яке буде надано їм політиками та державними чиновниками. Вони готові вірити в повернення вкладів за два роки, в припинення призову з будь-якого дня, в те що можна вже зараз жити як Західній Європі, а працювати так, як звикли з радянських часів, вірити, що держава може усім їм надати соціальні пільги в необмеженому розмірі, вірити в російську, як другу державну мову, а точніше в те, що вона буде першою і єдиною, а головне – вони щиро вірять, що замість поганих, чужих політиків, потрібно будь-якими, навіть самими аморальними та злочинними, шляхами привести до влади своїх і тоді майже царство небесне на землі їм гарантовано вже сьогодні. І коли їх спіткає розчарування в певних політиках, вони починають вірити в інших, але з тим же несамовитим оптимізмом.

Читати далі...

Сьогоднішня інформація щодо ходу обговорення у Президента України Віктора Ющенка кандидатури на посаду Голови Верховної Ради (http://pravda.com.ua/news/2007/11/22/67250.htm) дає можливість зробити певні досить цікаві висновки.

Десь 56 депутатів від НУНС вже остаточно здали Ющенка і не вірять у його шанси стати наступним Президентом України. Багато про що говорить їх готовність голосувати саме за В'ячеслава Кириленка у якості кандидата на посаду спікера парламент навіть всупереч позиції Президента. Хоча очевидним фактом є його повна орієнтація на підтримку Юлії Тимошенко, як наступного Президента, і він лише чекає зручного часу, коли про це зможе офіційно оголосити. Та ж сама ситуація і з Юрієм Луценко, амбіції якого підупали, і який лише сподівається, що саме його кандидатуру на наступних виборах мера Києва підтримає Юлія Володимирівна. Зрозумілі ці розклади і самому Віктору Ющенку.

Також очевидно, що навколо таємного голосування за кандидатуру В'ячеслава Кириленка, будуть відбуватись досить бурхливі рухи з боку Юлії Володимирівни, яка вкрай зацікавлена саме в цій кандидатурі на посаді Голови ВРУ. Очікуючи, що певна частина депутатів від НУНС може не проголосувати за Кириленка, вона зробить все можливе і неможливе задля того, щоби заручитись підтримкою у цьому голосуванні членів фракції Литвина і навіть комуністів, які вкрай слабкі к певним, скажемо так, вагомим аргументам. Але в цьому буде не зацікавлена фракція Партії регіонів, тому вони теж будуть вживати всі заходи задля того, щоби не допустити саме такого розвитку подій. Слід також враховувати, що показовим буде вже перше голосування, коли в списку кандидатів на посаду Голови ВРУ буде не тільки спільна кандидатура НУНС та БЮТ, але ще і кандидати від Блоку Літвина, компартії та ПРУ. Певна іронія тут полягає в тому, що ніхто відверто не визнає, як він проголосував, а тому якщо Кириленка набере більше 225 голосів, то в будь-якому разі буде проголошено, що це досягнуто саме завдяки одностайній позиції членів НУНС. Отож слідкуємо за розвитком подій.

Тотальна корумпованість українських суддів, починаючи від якогось місцевого суду і закінчуючи Верховним Судом України та Конституційним Судом України, стала вже настільки кричущою, що говорять і пишуть про це достатньо багато і гучно. В той же час досить часто ліки, що пропонуються для лікування цієї хвороби українського суспільства, можуть не тільки не покращити ситуацію, а навпаки призвести до повного колапсу України як цілісної держави. Я вже висловлював своє критичне ставлення до однієї такої "мікстури" – вибірності суддів (http://pravda.com.ua/news/2007/9/24/64323.htm).

Безглуздим на мою думку є і спроби провести переатестацію усіх суддів. По-перше, "а судді хто", тобто хто буде проводити цю переатестацію; по-друге, усі судді, перед тим як стати суддею, вже проходили атестацію, і яка гарантія, що результати так вже будуть відрізнятись від попередніх, якщо оцінювати будуть ті ж самі особи, що робили це раніше. До того існує загроза, що під час переатестації виникнуть спроби викинути з суддівського корпусу тих поодиноких дійсно незалежних і порядних суддів.

Читати далі...

В свій час я мав розмову з паном Романом Безсмертний, який розповідав, що всі особи, які потрапляли у прохідну частину списку Нашої України у 2002 році, були визначені особисто Віктором Ющенком. Зрозуміло, що, що, але прохідну частину БЮТ, як на цих, так і на попередніх парламентських виборах, пані Тимошенко теж визначала особисто, досить чітко уявляючи усі чесноти кандидатів і знаючи досить багато про їх, скажемо так, "яскраве минуле". І якщо "подвиги" такого собі пана Богдана Губського в усіх у нас на слуху, то про "досягнення" інших осіб ми дізнаємося далеко не зразу. Попадання у цей список людей з кримінальним минулим, причому засудженим за особливо тяжкі злочини, не є чимось несподіваним для пані Тимошенко. Інформацію про Олега Зеновича Черпицкого, одного з таких "борців за справедливість" Юлії Тимошенко, можна прочитати в статті "Чепчик" для Тимошенко" Інтернет видання "Обком" (http://obkom.net.ua/articles/2007-11/16.1210.shtml).

Нажаль, жахливість ситуації полягає в тому, що в списку осіб від БЮТ, які стали народними депутатами, це далеко не поодинокий випадок. Усім особливо палким прихильникам пані Тимошенко доцільно поцікавитись у своєї "Жінці у білому", наприклад, щодо "веселого" минулого такого собі пана Арутюнова Гарегіна Рафаеловича, який став народним депутатом від БЮТ за номером 106, та який вважається керівником служби безпеки Юлії Володимирівна. Особливо допитливі можуть подивитись фотографії пані Тимошенко на різних заходах, поруч з якою неодноразово можна побачити цього пана.

Нажаль, більшість читачів "УП", дискутуючи події в Грузії, мають досить обмежену інформацію про те, що насправді там відбувається. Не роблячи спроб висловлювати свою точку зору з приводу останніх подій, раджу ставати більш поінформованими і звертатись до декількох російськомовних інформаційних Інтернет ресурсів, які висвітлюють події, використовуючи першоджерела, а також одного англомовного. Один з них російський і пов'язаний з кремлівською адміністрацію (на ньому можна більше прочитати про точку зору на події в Грузії грузинської опозиції), а інші – грузинські, які більшою мірою підтримують Михайла Саакашвілі. До речі раджу прочитати статтю "Благие намерения", присвячену ситуації навколо телекомпанії "Імеді" (http://www.apsny.ge/analytics/1194974967.php).

http://www.apsny.ge/

http://abkhazeti.ru/

http://pankisi.info/

http://www.regnum.ru/dossier/1340.html

http://www.civil.ge/eng/

Прочитав статтю Сергія Грабовського "Так проти кого ж воював Шухевич у Білорусі?" (http://pravda.com.ua/news/2007/11/13/66774.htm) та коментарі дописувачів "УП" до неї і згадав роман Джона Фаулза "Волхв".

В цьому романі описана одна історія часів другої Світової війни. Події відбуваються на одному з маленьких островів, окупованої Німеччиною Греції. Німці встановили правило, згідно з яким за кожного вбитого німецького солдата розстрілюють двадцять місцевих жителів. Співіснування між мешканцями поселення цього острову та невеличким німецьким гарнізоном було спокійне, але лише до того часу поки з іншого острову не приплили троє партизан, які вбивають чотирьох німецьких солдат. Такі напади партизани здійснювали навмисно, очікуючи розстріли місцевого населення. Саме після цього населення починало ненавидить окупантів і вести збройну боротьбу проти них.

Читати далі...