З давніх часів
людство високо цінувало вміння робити обчислення. З ускладненням задач, які
треба було розв’язувати на практиці, вчені почали замислюватись над тим, як
перекласти проведення розрахунків на машину. Головним критерієм цього були
швидкість та акуратність (точність) дій з числами. Основою практично всіх
винайдених до середини минулого століття обчислювальних пристроїв було зубчасте
колесо, яке фіксувало 10 цифр десяткової системи числення.
Автором першого
такого пристрою можна вважати Леонардо да Вінчі, який
ще в ХVІ столітті в своєму щоденнику зробив ескіз тринадцятирозрядного десяткового обчислювача. Першим же
відомим реально створеним у 1642 році обчислювачем став механічний пристрій
французького вченого Блеза Паскаля,
розрахований на додавання та віднімання чисел. Саме на честь цієї історичної
для людства події і була названа поширена сьогодні мова програмування Паскаль. Через 31 рік після нього аналогічний пристрій ще й
з можливостями ділити й множити зробив
німецький математик Готфрід Вільгельм Лейбніц.
Елементи
програмування для обчислювальних пристроїв вперше були застосовані Чарльзом Беббіджем, який розробив проект механічної універсальної
цифрової обчислювальної машини з програмним керуванням (1830-1846 рр.).
Ім’я першого програміста увічнено в назві іншої відомої мови програмування Ада.
Саме Адою Августою Лавлейс – дочкою Байрона, були
складені програми для машини Беббіджа. Через
громіздкість у закінченому вигляді машину створити не вдалося, адже для
прокручування її 50 000 зубчастих коліс знадобилася б парова машина.
В Російській імперії
перша інформація про обчислювальні пристрої з’явилась, зокрема, з статті
професора Одеського університету І. Слешинського
“Логічна машина Джевонса” (“Вісник дослідної фізики
та елементарної математики”, 1893 р., №7) про пристрій англійського математика, що давав змогу механізувати
найпростіші логічні висновки.
Першим відтворив
машину Джевонса професор Павло Дмитрович Хрущов.
Екземпляр машини, створений ним в Одесі, одержав “у спадщину” професор
Харківського технологічного інституту Олександр Миколайович Щукарьов,
де він працював починаючи з 1911 р. Він сконструював машину заново. і,
привніс цілий ряд удосконалень. Вчений неодноразово виступав із лекціями про
машину та про її можливе практичне застосування.
Одна з лекцій була прочитана в 1914 р. у Політехнічному музеї в Москві.
Таким чином, у
відомого англійського математика, учасника розробки першої англійської ЕОМ,
Алана Т’юринга, який опублікував у 1950 р.
статтю “Чи може машина мислити?” були попередники в Україні, які ще на 30 років
раніше накреслили шляхи практичного застосування обчислювачів для задач логіки.
Геніальну ідею Беббіджа наприкінці 30-х – початку 40-х років було
вдосконалено за рахунок переходу до двійкової системи числення (Конрад Цузе) та використання електронних ламп (Джон Атанасов).
Завершальну крапку в
створенні перших ЕОМ із програмою, що зберігалася в пам'яті, було поставлено,
коли майже одночасно, в 1949-1952 рр. в Англії було створено Electronic Delay Storage Automate Computer EDSAC, в Радянському Союзі малу
електронно лічильну машину МЕСМ, в США Electronic Discrete Variable Computer EDVAC.
Київ по праву може
пишатися не лише тим, що саме тут було спроектовано і виготовлено першу в
Радянському Союзі ЕОМ. Саме у Києві у 1941 році професор Київського
університету Вадим Євгенович Лашкарьов, згодом
академік і завідувач кафедри фізики напівпровідників університету, написав
статтю “Исследование запирающих слоев методом термозонда”. Тим самим він на 6 років
раніше за американських вчених практично показав можливість створення
транзисторів, без яких прогрес обчислювальної техніки був би неможливим.
Створення
лабораторією академіка Сергія Олександровича Лебедєва першої радянської ЕОМ МЕСМ опиралося на теоретичні результати багатьох
вітчизняних та іноземних вчених. Проте дальший розвиток комп’ютерної інженерії
потребував нових теоретичних досліджень в існуючих і щойно створених галузях
науки. Бурхливий розвиток комп’ютерних наук на початку 50-х років на Україні і,
зокрема, в Київському університеті, пов’язаний у першу чергу з іменами видатних
математиків сучасності академіка Віктора Михайловича
Глушкова і член-кореспондента НАН України Георгія Миколайовича Положого.
Для проведення
розрахунків на аналоговій обчислювальній техніці у 1946 р. в університеті
була створена лабораторія електромоделювання,
керівником якої був член-кореспондент НАН України Д’яченко
Вадим Євгенович. В 1957 р. лабораторію перетворюють в університетський
Обчислювальний центр. Першим директором ОЦ став Микола Андронович Танцюра. У тому ж році ОЦ одержує першу велику аналогову
обчислювальну машину – диференціальний аналізатор “Інтеграл-1”. Про розміри і
потужність цієї машини говорять такі цифри: інтегратор міг розв’язувати системи
диференціальних рівнянь до 24 порядку, а з’єднувальні кабелі важили 8 тонн. У
1959 р. в університеті з’являється перша універсальна цифрова
обчислювальна машина “Урал-1”.
Можливість зберігати
алгоритм (програму) обчислень безпосередньо в пам’яті ЕОМ, поява мов
програмування і трансляторів для них призвело до виникнення у комп’ютерних
науках двох гілок. Перша, старша, стала досліджувати власно обчислення і
відповідні алгоритми для різних фізичних, технічних, хімічних задач; згодом ця
гілка стала називатись прикладною математикою. Друга досліджувала принципи
побудови та алгоритми власно комп’ютерів, їх апаратного і програмного
забезпечення, ця гілка одержала назву „інформатика”. В основі прикладної
математики, як правило, лежать моделі, в яких задано близькість або відстань
між об’єктами, інформатика ж розглядає моделі, для яких відстань між об’єктами
або несуттєва, або невизначена. З самого початку на механіко-математичному
факультеті Київського університету інтенсивно розвивались ці обидва напрямки.
На чолі першого став Г. М. Положий, з
1957 р. завідувач кафедри обчислювальної математики, другий очолив
В. М. Глушков, з 1956 р. – професор кафедри алгебри, а з
1965 р. – завідувач кафедри теоретичної кібернетики.
У цей же час були
відкриті на економічному факультеті – кафедра економічної кібернетики
(завідувач професор К. І .Швецов); на
філологічному факультеті – кафедра прикладної лінгвістики (завідувачка доцент
Ф. О. Нікітіна). Викладачі цих кафедр тісно співробітничали з
кафедрами обчислювальної математики та теоретичної кібернетики в наукових
дослідженнях, при написанні навчальних посібників, програм нормативних і
спеціальних курсів.
Бурхливий розвиток
обчислювальної техніки, досягнення вчених-кібернетиків, зростаючі потреби у
застосуванні ЕОМ для вирішення різноманітних проблем промисловості, науки,
оборони країни призвели до створення у Києві розвиненої комп’ютерної
інфраструктури. Ключовими організаціями тут стали Інститут кібернетики Академії
наук України та завод обчислювальних та керуючих машин (сьогодні НВО “Електронмаш”). Успішне
функціонування цієї структури не могло бути забезпеченим без належної системи
підготовки комп’ютерних кадрів. Науково-технічний прогрес поставив перед вищою
школою нові вимоги щодо якості підготовки спеціалістів, їх наукової орієнтації
в питаннях оволодіння найновітнішими науковими знаннями та методами. Київська
школа кібернетики на цьому шляху стала базовою у справі створення та підготовки
нових високоосвічених кадрів для підприємств і науково-дослідних інститутів
країни з подальшим їх використанням у розв'язанні глобальних проблем
комп’ютеризації суспільства.
Восени 1968 року
Президія Академії Наук України ухвалює рішення щодо необхідності підготовку
кадрів комп’ютерного профілю, а вже в травні 1969 року в Київському
університеті було відкрито факультет кібернетики, який об’єднав уже існуючі
кафедри відповідного профілю механіко-математичного, економічного та
філологічного факультетів. Першим деканом факультету став учень і продовжувач
справи Г. М. Положого, майбутній академік
НАН України Іван Іванович Ляшко.
Наукові основи
цифрових ЕОМ в другій половині ХХ ст.
поповнилися теорією цифрових автоматів, основами програмування, теорією
штучного інтелекту, теорією проектування ЕОМ, комп’ютерними технологіями
різноманітних інформаційних процесів, що забезпечили становлення нової науки,
яка отримала назву “Computer Science”
(комп’ютерна наука) у США та “інформатика” в Європі.
Термін “інформатика”
стосувався науки про отримання, передачу, збереження й опрацювання інформації.
У свою чергу, її поділяли на теоретичну і прикладну. Теоретична інформатика
включала математичне моделювання інформаційних процесів. Прикладна охоплювала
питання побудови та проектування ЕОМ, мереж, мультимедіа,
комп’ютерні технології інформаційних процесів та ін.
На даний час термін
“інформатика” все частіше замінюється більш змістовним терміном “інформаційні
технології” (ІТ), що означає, з одного боку,
розробку, проектування і виробництво комп’ютерів, периферії й елементної бази
для них, мережевого обладнання, алгоритмічного і
системного програмного забезпечення, а з іншого боку – їхнє застосування в
системах різного призначення.
Найактивніший
розвиток цифрової обчислювальної техніки сьогодні йде, у першу чергу, шляхом
нарощування вбудованого штучного інтелекту. Комп’ютери, що одержали свою назву
від початкового призначення – виконання обчислень, одержали друге, дуже важливе
застосування. Вони стали незамінними помічниками людини в його інтелектуальній
діяльності та основним технічним засобом інформаційних технологій.
З перших днів
існування на факультеті кібернетики велась активна наукова робота з усіх
основних напрямків кібернетичної науки. Одним з визнань цього факту є обрання академіками
НАН України професорів факультету І. І. Ляшка та
В. Н. Редька, член-кореспондентами НАН України –
Б. Н. Бублика, В. В. Анісімова та С. І. Ляшка,
член-кореспондентом Академії педагогічних наук України –
О. К. Закусила. Чимало вчених факультету обрані академіками та
член-кореспондентами інших галузевих академій наук. Вісім учених факультету є
лауреатами Державних премій України: І. І. Ляшко,
В. П. Діденко, І. М. Великоіваненко (1981 р.); А. В. Анісімов
(1988 р.); О.К.Боярчук, І. І. Ляшко (1989 р.); В. Н. Редько,
М. С. Нікітченко, О. І. Провотар (2003 р.).
У напрямку
прикладної математики зусилля вчених концентрувалися в таких галузях:
·
узагальнене оптимальне
керування лінійними системами в екології;
·
математичне моделювання та
алгоритми розв’язання задач оптимізації еколого-економічних систем;
·
спеціальні чисельні методи та
методи обчислювального експерименту;
·
конструктивна
теорія математичного моделювання та оптимального керування;
·
дослідження проблем прийняття
рішень в умовах невизначеності;
·
розвиток теорії статистичного
аналізу й оцінювання для складних стохастичних систем та її застосування в
економіці, соціології, техніці;
·
програмно-алгоритмічне забезпечення методів прикладної статистики;
·
теорія топологічних груп.
Усього в напрямку прикладної
математики в різні роки працювало понад 60 докторів та кандидатів наук. Це,
зокрема,
академіки НАН України В. С. Міхалевич, І. В. Сергієнко, І. М. Коваленко,
Ю. М. Єрмольєв, Н. З. Шор,
Я. М. Григоренко, Б. М. Пшеничний;
член-кореспонденти
НАН України В. В. Скопецький, В. С. Дейнека,
В. Л. Макаров, А. О. Чикрій,
Ю. І. Самойленко;
професори,
доктори наук В. П. Діденко,
Г. Ю. Мистецький, І. М. Ляшенко, С. О. Войцеховський, М. Ф. Кириченко,
О. Г. Наконечний, Ф. Г. Гаращенко,
І. В. Бейко, Д. Я. Хусаїнов, Ю. В. Крак,
В. А. Стоян, В. Л. Гірко, В. С. Донченко,
О. А. Война, Хлобистов В. В. ,
О. Ю. Грищенко, Ю. А. Бєлов,
К. І. Швецов, В. С. Чарін, І. В. Протасов,
Є. Г. Зеленюк, Ю.В.Подліпенко,
В.В.Акименко, Є.О.Лебедєв, Б.В.Рубльов, Д.А.Неміровський.
Під керівництвом І. І. Ляшка
на факультеті сформувалася одна з найпотужніших на терені СРСР наукових шкіл з
математичної теорії фільтрації. Наукові досягнення вчених школи здобули
визнання в країні та за її межами. Крім цього вихованцями школи розв’язано
чимало задач математичної фізики, які мають застосування в інших галузях науки
і техніки.
Сьогодні напрями наукових досліджень
попередніх років в основному збереглися, але вийшли на новий якісний рівень.
Якщо раніше розв’язувались задачі, що мали “спостережуваний” характер, тобто
давали пояснення розвитку певного процесу, то тепер на порядку денному задачі
не тільки і не стільки “спостережувані”, а такі, що дають змогу керувати цими
процесами. Результати С. І. Ляшка, одержані в галузі теорії та методів
розв’язування задач оптимального керування лінійними системами, застосовано при
розробці системи підтримки прийняття рішень для захисту підземних вод від
забруднень, при розробці і дослідженні високоефективних методів чисельного
розв’язування задач тепломасопереносу, при побудові
системи оптимального керування в екології.
Розроблені методи були використані в
розрахунках фільтраційних характеристик гребель Канівської та Київської ГЕС,
для прогнозування забруднень підземних вод у зоні Чорнобильської АЕС та в
басейні Дніпра, в оборонній тематиці. Розроблено макромоделі сталого розвитку,
які впроваджено в Інституті стратегічних досліджень при Раді національної
безпеки України та в Міністерстві України з надзвичайних ситуацій.
На основі теоретичних результатів робіт з
оптимального керування, математичного моделювання розв’язано та впроваджено
інформаційно-математичні технології льотно-космічного та гідроакустичного
напрямків, оптимального проектування прискорюючо-фокусуючих
систем та маніпуляційних роботів. Ці розробки
впроваджено в КБ ім. О.Антонова, у Національному космічному агентстві
України, Інституті ядерних досліджень НАН України, Інституті електрозварювання
НАН України, при проектуванні природоохоронних засобів в басейні Дніпра та в
неблагополучних зонах промислових забруднень.
В результаті проведеного
всебічного дослідження “Безпечні статистичні методи вивчення спектру ізотопів,
що утворюють радіаційний фон” розроблено математичну теорію та нову методику
визначення спектра ізотопів, яка ефективніша і безпечніша для життя людини.
У напрямку інформатики зусилля вчених
концентрувалися в таких галузях:
·
експлікативне програмування – теорія дескриптивних та декларативних
програмних алгеброїдів,
·
дослідження
універсальних та спеціалізованих програмних логік;
·
створення технології
програмування для перспективних паралельних обчислювальних комплексів;
·
дослідження та теоретичне
обґрунтування принципів проведення на ЕОМ логіко-алгебраїчних побудов у
формальних теоріях;
·
математичні та алгоритмічні
методи розробки типових управлінських систем на базі сучасних інформаційних
технологій.
Всього в напрямку інформатики в різні
роки працювало понад 40 докторів та кандидатів наук. Це, зокрема,
академік АН СРСР
В. М. Глушков, академік НАН України В. Н. Редько;
член-кореспонденти
НАН України К. Л. Ющенко, П. І. Андон,
О. А. Летичевський, О. І. Перевозчикова;
професори, доктори наук:
А. В. Анісімов, Ю. Д. Попов, О. І. Провотар, Л. П. Лісовик, М. С. Нікітченко,
Д. Б. Буй, Ф. О. Нікітина,
І. П. Білецька.
Протягом останніх десяти років
виконано проекти: “Побудова моделей об'єктно-орієнтованих баз даних” (замовник
концерн “Славутич”); “Розробка та реалізація підсистеми віддаленої актуалізації
даних в засобах обліку державних службовців” (замовник Головне управління
державної служби при Кабінеті Міністрів України); “Моделі інтероперабельних баз даних” спільно з Інститутом ІNSІ (Darmshtadt, Німеччина),
Версальським університетом (Париж) та Інститутом прикладної інформатики РАН
(проект ІNTAS № 94-1817); “Дослідження
та розробка технології захисту інформації в комунікаційно-інформаційних
системах, що динамічно змінюються” (замовник Міністерство освіти і науки
України); “Розробка інформаційної технології
синтезу, аналізу, реферування, пошуку і смислової інтерпретації текстової
інформації та смислового перекладу текстової інформації з однієї мови на іншу” (Державна програма
“Образний комп’ютер).
Започатковано новий напрям у комп’ютерній
лінгвістиці – рекурсивний аналіз природної мови. Це дало змогу зрозуміти широке
коло проблем, пов’язаних із природою мислення людини та використанням природної
мови; виконати практичні роботи, пов’язані з моделюванням літературної
творчості.
Вивчення загальних
властивостей широкого класу перетворювачів інформації привело до розв’язання
широкого кола задач підвищення швидкодії обробки, розподілу пам’яті,
комунікації та криптографічного захисту інформації в комп’ютерних мережах.
З використанням сучасних
інформаційних технологій спроектовано і реалізовано корпоративну комп’ютерну
мережу факультету, яка охоплює близько 10 серверів та 200 робочих станцій.
Розроблений і підтримується трьохмовний Web-сайт
факультету www.unіcyb.kіev.ua. Мережа підключена
кількома широкополосними каналами до Інтернет,
європейської науково-освітньої мережі GEANT.
Як результат теоретичних
та прикладних досліджень в галузі дистанційного навчання на факультеті створено
електронну навчальну бібліотеку, яка вміщує близько 200 найменувань основної
навчальної літератури з понад 40 нормативних курсів. Спеціально виготовлені
електронні навчальні посібники з алгебри та дискретної математики видаються на CD студентам 1 курсу. Вміщення цієї бібліотеки та Інтернет
дає можливість студентам і викладачам користуватися її ресурсами не лише на
факультеті, а на будь-якому підключеному до Інтернет комп’ютері.
Факультет регулярно проводить конференції
науково-методичного та наукового характеру: "Кібернетик нового
тисячоліття", міжнародна конференція "Моделювання та оптимізація
складних систем", міжнародна конференція "Динамічні системи:
моделювання та оптимізація", міжнародна конференція "Прогноз та
прийняття рішень в умовах невизначеності".
На факультеті працює редколегія журналу
“Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, серія
фізико-математичні науки”, та “Вісник Київського національного університету
імені Тараса Шевченка, серія “Кібернетика”, ”Обчислювальна та прикладна
математика”, який видається в США в англійському перекладі.
Факультет кібернетики є одним із найбільших у
Київському університеті. Факультет складається з 9 кафедр: дослідження
операцій, інформаційних систем, математичної інформатики, моделювання складних
систем, обчислювальної математики, прикладної статистики, системного аналізу і
теорії прийняття рішень, теоретичної кібернетики, теорії програмування, на яких
працюють 102 штатних викладача (23 професори, доктори наук, 59 доцентів,
кандидатів наук). Науково-дослідна частина факультету має 9 науково-дослідних
лабораторій, де працюють 82 штатних науковців (6 докторів наук, 28 кандидатів
наук). На факультеті навчається близько 900 студентів, а також близько 90
аспірантів та докторантів.
За роки свого існування на факультеті було
підготовлено близько 6 тисяч фахівців у
галузі кібернетики, близько 300 кандидатів та 50 докторів наук.
Факультет готує фахівців з чотирьох напрямків:
·
прикладна математика - застосування сучасних
математичних методів та програмного забезпечення для розв’язання
науково-технічних задач
·
інформатика - розробка
сучасних інформаційно-комунікаційних технологій та систем, насамперед їхньої архітектури
та програмного забезпечення;
·
системний аналіз – створення математичного та
алгоритмічного підґрунтя складних систем аналізу інформації та прийняття
рішень;
·
комп’ютерні науки - розробка та супроводження
програмних систем, зокрема, інформаційних, мережевих,
мультимедійних.
Цикл фундаментальних та професійно-орієнтованих
дисциплін, які читаються студентам факультету складається з кількох основних
блоків:
·
математика: математичний аналіз; алгебра та геометрія;
дискретна математика; теорія ймовірностей та математична статистика; теорія
випадкових процесів; диференціальні рівняння; функціональний аналіз; методи
оптимізації; чисельні методи; теорія алгоритмів та математична логіка;
математичне моделювання; теорія керування; чисельні методи та рівняння
математичної фізики; теорія функцій комплексної змінної; моделі та
методи прийняття рішень; теорія систем;
·
інформатика та комп’ютерні
системи: програмування; теорія програмування; практикум на
ЕОМ; архітектура ЕОМ; бази даних та інформаційні системи; системне
програмування; комп‘ютерні мережі; основи проектування баз знань; аналіз даних;
прикладні пакети статистичної обробки; комп’ютерна графіка; інтелектуальні
системи; теорія обчислень; АСУ;
·
дисципліни
соціально-економічної спрямованості: математична
економіка; основи екології; безпека життєдіяльності; моделювання економічних, екологічних
та соціальних процесів; економетрика; теорія економічного аналізу; основи
менеджменту; менеджерські системи; світова економіка та міжнародні економічні
відносини; фінанси; гроші та кредит; економіка підприємства; облік та аудит;
мікроекономіка; макроекономіка; маркетинг; страхова справа.
Щороку на 1 курс
факультету за рахунок державного бюджету вступає 175 абітурієнтів на стаціонар
(65 на спеціальності “інформатика” та “соціальна інформатика”, 75 на
спеціальність “прикладна математика”, 35 на спеціальність „програмне
забезпечення автоматизованих систем”) і 15 абітурієнтів на заочне відділення за
спеціальністю “інформатика”. Четверта частина з них продовжують навчання для
одержання диплому магістра за державним замовленням. На факультеті також постійно
збільшується число студентів, які вчаться на контрактній основі. Зокрема, на
контрактній основі бажаючі можуть одержати диплом магістра з інформатики на
заочному відділенні факультету.
Слід однак зауважити, що ці
цифри є відносною характеристикою попиту абітурієнтів, оскільки щороку близько
60% абітурієнтів вступає на факультет за результатами співбесіди без вступних
іспитів (переможці олімпіад, випускники спеціалізованих шкіл та ліцеїв,
переможці конкурсу МАН).
Підготовка спеціалістів на факультеті
відповідає міжнародним стандартам і ґрунтується на глибокій фундаментальній
підготовці з математики та інформатики. Свідченням цього є щорічні успішні
виступи студентів на міжнародних олімпіадах з програмування.
З 1995 року
проводиться олімпіада для тих, хто бажає навчатися на факультеті кібернетики.
Олімпіада проходить в 2 етапи (заочний і очний), переможці другого туру
одержують суттєві пільги при вступі в університет. З тих студентів, що зараз
навчаються на факультеті, значна частина вступила до університету саме завдяки
перемозі в цій олімпіаді або обласних та Всеукраїнських олімпіадах з математики
та інформатики. Про умови проведення олімпіади можна довідатися на WEB сторінці
сайту факультету www.unіcyb.kіev.ua.
Серед вихованців
факультету ‑ нинінші та колишні народні депутати та члени уряду
Б.Губський, О.Кучеренко, А.Білоус, О.Чорноволенко, І.Мітюков, О.Бондар;
керівники великих комп’ютерних компаній „ABBYY” – Ліпіч Г.Г., Тіщенко В.В.,
„1С-Україна” – Мазур В.Б., Міхальчук Б.Р., „Євроіндекс” – Пекар В.О., „Корифей”
– Коновалов Ю.М.
Факультет підтримує тісні наукові та
навчально-методичні зв’язки з провідними українськими і закордонними
навчальними та науковими установами: Кібернетичним центром НАН України, НТУУ “КПІ”, Львівським
національним університетом імені Івана Франка, Національним університетом
“Києво-Могилянська Академія”, Волинським державним університетом імені Лесі
Українки, Московським державним університетом імені М. В. Ломоносова, Обчислювальним центром та Інститутом
прикладної математики Російської АН
(Москва), Білоруським державним університетом, Лейпцігським університетом, Інститутом математики Берлінської АН,
Варшавським Технічним Університетом,
Інститутом прикладного системного аналізу (ІІASA, Лаксенбург, Австрія), Йєльським
та Пенсільванським університетами (США).
Факультет постійно співпрацює з провідними вітчизняними та зарубіжними
фірмами в галузі інформаційних технологій, такими як “Квазар-Мікро”, “ABBYY-Україна”, “1С”, Mіcrosoft, ІBM, Borland.
Здавалося б, ХХ
століття втілило в життя усі найзаповітніші мрії людства: літати до зірок,
спілкуватися на відстані, з пилу робити діаманти, підкорювати ядерного джина,
рахувати зі швидкістю думки. Однак нове тисячоліття увірвалося в наше життя фантастичністю
віртуальної реальності, безмежністю Інтернету, дивом штучного інтелекту. Все це
ми маємо завдяки непередбачено швидкому розвиткові обчислювальної техніки та
інформаційних технологій. Факультет кібернетики Київського
національного університету імені Тараса Шевченка був готовий до цього
виклику часу, його вчені та співробітники, випускники та зовсім юні студенти
завжди були, є і будуть на передньому краї комп’ютерної науки.