Знаменитий драматург Віктор Мережко написав сценарій особистого характеру, а Краснопольський та Усков зняли за ним інтригуючу історію про двох провінціалів Пашу й Кішку, які потрапляють у хижі лабіринти Москви. Певною мірою це - екранізація поневірянь самого Мережка в молоді роки і, напевно, віддзеркалення безлічі інших юних доль. Свого часу сценарист теж прибув до Москви для великих справ, перебивався, чим міг, ховався від міліції і взагалі страшенно злидарював. "Сюжетна лінія фільму багато в чому схожа з моїм власним життям, - погоджується автор. - Було і знайомство з молодою дівчиною, і важке розлучення з попередньою жінкою. Одна моя знайома потрапила в міліцію, як і Кішка, тільки її там зґвалтували. Коли писав сценарій "Провінціалів", то розраховував, що сам в ньому зіграю. До цього поставилися недовірливо, але проби пройти запропонували".

У результаті сценарист перетворився на актора, але в серіалі метр виступив у ролі себе сьогоднішнього - представника московської шоу-еліти, який раптом закохується в юну Кішку. "Зараз, щоб дізнатися щось про Мережка, - пояснює свій режисерський хід Володимир Усков, - досить натиснути кілька кнопок в Інтернеті. Про його стосунки з жінками і так майже всі знають, чом би не розказати ці історії від першої особи і в художній формі?"

Спершу на роль Паші-боксера постановники хотіли взяти Сергія Бодрова, але на той час "брат" якраз запустив у виробництво свою нову стрічку, й довелося режисерам почати пошуки свого героя. Ним став студент Щепкинського училища Толя Пашинін, який на пробах привернув увагу авторів саме тим, що весь час поводився, як справжній провінціал. "Він постійно казав "дякую", - розказує Володимир Краснопольський, - і почувався ніяково. В ньому була та чистота, яку не зіграє москвич, який з 14 років пізнав усі принади столиці. На роль Кішки пробували 30 претенденток. До фінішу добралися тільки двоє. Ми зібралися в кабінеті продюсера Лесневського. Право прийняти остаточне рішення він залишив за нами, запропонував тільки зупинити кадр і уважніше подивитися в очі дівчат. І коли на велетенському плазмовому телевізорі на стоп-кадрі ми побачили волошкові очі Кузнєцової, все відразу стало зрозуміло".

Дмитрові Діброву на знімальному майданчику "Провінціалів" довелося нелегко. "Спочатку він дуже хвилювався, - розповідає Краснопольський. - Ми йому казали: "Дмитре, уяви, що перед тобою звичайнісінька телевізійна камера, до якої ти звик, і спокійно кажи слова, які написав твій друг Мережко". На перших дублях відчувався нерв, а потім він працював дуже професіонально. Від інших акторів його відрізняло тільки те, що під час розмови з глядачами він звик дивитися прямо в камеру. Тому іноді нам доводилося зупинятися: "Стоп! Дібров подивився в камеру!"

Хоча за сюжетом знайомство з Москвою пройшло бурхливо й колоритно, герої врешті-решт залишилися біля розбитого корита. А виконавців головних ролей після участі в серіалі Ускова-Краснопольського вже можна вважати успішними акторами, які витягли щасливий професійний білет.