Нам невідомо про всі героїчні вчинки наших людей, але ми по праву можемо пишатися своїм народом, що вистояв в найважчій війні ХХ століття. Подія, що лягла в основу роману відомого письменника Валентина Пікуля "Реквієм каравану PQ-17" до сьогодні залишається однією з найбільш суперечливих і водночас трагічних подій Великої Вітчизняної війни. 22 червня 1941 року прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль виступив з пропозицією "надати Росії і російському народові всю можливу допомогу". Через два дні його заяву офіційно підтримав Президент США Франклін Д.Рузвельт, і в Радянський Союз потягнувся потік вантажів - від офіцерських чобіт до літаків. Перший конвой союзників вийшов з Англії до Росії в серпні 1941 року і до весни наступного року німецький підводний човен потопив лише одного корабля зі ста трьох. За всю війну по Північному морському шляху пройшло сорок два каравани ленд-лізу. Сумнозвісний караван, що отримав кодову назву PQ-17, був сімнадцятим. 27 червня 1942 року він вийшов з Рейк'явіка, щоб надати допомогу в обороні Сталінграда. На транспортниках містилися сотні літаків, танків, вантажівок, яких, на думку фахівців, вистачило б на оснащення 50-тисячної армії. Проте щойно кораблі вийшли на Північний морський шлях, на них почали полювання німецькі субмарини і літаки "Люфтваффе". Отримавши повідомлення про те, що в море вийшов наймогутніший крейсер фашистського рейху "Тірпіц", англійське командування відкликало бойові кораблі охорони, внаслідок чого вантажний транспорт залишився без захисту. Головну небезпеку становив знаменитий "Тірпіц", і сам Черчіль вважав, що знищення лінкора могло б змінити обстановку на морі у всьому світі. У приреченого на смерть каравану залишився лише один захисник - російський підводний човен "К-21".

"З усіх книг, які я прочитав про Північний флот і, зокрема, про мою "К-21", тільки один письменник, моряк Валентин Пікуль, написав так правдиво, чесно і по-морськи, що я не міг читати без сліз, а я не зі слізливих людей...", - сказав одного разу Герой Радянського Союзу, командир підводного човна К-21 Микола Олександрович Лунін. Може, саме таким характером оповідання і пояснюється надзвичайна популярність практично всіх книг письменника. Тепер починається нова хвиля його визнання. У кінці 80-х минулого століття було екранізовано його "Моонзунд", нещодавно в Росії вийшов серіал "Баязет" з Олексієм Серебряковим в головній ролі, тепер настала черга одного з найкращих його творів - "Реквієм каравану PQ-17", "документальної трагедії", за його власним визначенням.

Для зйомок в музеях Сєвєроморська було знайдено інтер'єри радянських і німецьких підводних човнів, в Мурманську знімали тонучі судна, маскуючи під кораблі напівзатоплені баржі, працювали й усередині історичної К-21, яка тепер стоїть на причалі, як музейний експонат. Команда "Конвою PQ-17" виходила в Біле море і Баренцове море, де відбувалися зйомки на натурі. Втім, знайдений реквізит ніяк не відповідав глобальним задумам режисера Олександра Котта, тож за відтворення реальності тієї епохи, за створення кораблів, літаків, субмарин та іншої бойової техніки взялися комп'ютерні аси студії під керівництвом Семена Левіна. Вперше в історії російського кіно в бій вступила масова комп'ютерна артилерія і грандіозні задуми постановника відомої картини "Їхали два шофери" було втілено за допомогою сучасних технологій і віртуальних спецефектів. В студії створювалися точні копії кораблів, літаків воєнного часу, розроблялися деталі, аж до заклепок на корпусі корабля, щоб максимально наблизити віртуальне відео до реальності.

"Ясно, що розгром конвою - річ ефектна, але, з іншого боку, це людська трагедія. Ми знімали драму. Ми шукали цікавих осіб, і до нас приїжджали люди, в яких горіли очі", - розказує режисер. Майже всі актори, що взяли участь у цьому проекті продюсера Володимира Досталя, ще невідомі широкому загалу. Виняток - зірка модного кінохіта "Бумер", актор Андрій Мерзликін, який зіграв капітана підводного човна "К-21". Як він сам зізнається, вибрали його за портретну схожість і за величезне бажання зіграти в цьому проекті. "Наш серіал - це художньо переказана історія битви в Баренцовому морі,- вважає актор. - Це фільм-катастрофа, але катастрофа на рівні державної політики. Народна трагедія. Екіпаж тільки одного корабля - від 500 до 2 тисячі душ. А якщо йдеться про 48 кораблів? Плюс ще кораблі дружніх країн, охорона..? Голий розстріл каравану у відкритому морі. З 48 кораблів повернулися в порт тільки чотири".

До цієї повісті у Валентина Пікуля було особливе ставлення. Початок Великої Вітчизняної він пережив в блокадному Ленінграді, в 1942 році його евакуювали і до кінця війни він служив юнгою на міноносці, що іноді здійснював конвоювання союзних караванів. Отож події, які лягли в основу його повісті, він знав дуже добре. "Я не ставив перед собою суто літературних задач, - писав Валентин Пікуль. - Мені лише хотілося донести до читача суть далеких подій".