Складно писати про групу, що виконує так званий. авангард. Єдине, що можна зробити, - це поділитися своїми враженнями від тих пісень. Тому розповідь буде не аналітичною, а скоріше інформативною. Вся інформація в ній торкатиметься вокально-інструментального колективу, що працює в дусі депресивного оптимізму, - «Рабботи Хо». Основних «робітників» троє: Сергій Попович - гітара, голос (24 роки, актор за освітою, одружений, має сина) - людина емоційна, артистично-різка; Костянтин Довженко - ударні, голос (29 років, колишній таксист, одружений, має сина) - натура загадкова, легко запалюється; Ігор Грановський - клавішні, голос (26 років, аспірант-кібернетик, неодружений), дещо урівноважує своїх спільників, таким чином з'єднуючи три нерівні лінії в геометрично правильний трикутник. Завжди поруч з ними - Женя Димарський (19 років), наче інопланетянин, що невідомо звідки з'явився. Викликає різноманітні чутки з приводу його присутності у команді. Але це - секрет Хо. Є ще одна людина з дуже прозаїчною посадою - директор Микола Єжов. Якщо ви думаєте, що його метод - «єжові рукавиці», то ви глибоко помиляєтесь.

«Чому «Раббота Хо»? Чому дві літери «б»? Чому «Хо»? Питання, що торкаються назви, задають у першу чергу. Назва - візитна картка творчості. Навіть примовочку придумали: «Раббота не Хо, до лісу не втече». «Робітникам» не подобається, коли у цій назві шукають прихований зміст. Візитка - є візитка. 1 нема чого ламати голову. А якщо ви докопаєтесь, що китайський ієрогліф «хо» означає «вогонь», що футурист Велемір Хлєбников одного разу придумав Хоум-таємний розум, то честь вам і хвала. А «робітники» роблять музику і ваші версії їх не цікавлять. «Раббота Хо» народилась 1 лютого 1988 року. Троє музикантів, які грали в групі «Вавілон», віддали цю назву басисту, який пішов з групи. Він був автором назви. Вступивши до «Рок-артілі», «робітники» з'явилися на сцені лише в середині квітня. Тоді вони зіграли три пісні на збірному концерті в Голосієвому. Затим з'явилися ще три пісні. І ближче до літа «Раббота Хо» вже мала півгодинну концертну програму, яка складалась із 6 пісень: «Мурахи», «Солідол», «Москва», «Ідіот», «Фельдфебельський романс», «Обличчя».

Поступово відшліфовувався стиль, ставав чіткішим напрямок. Нині «Раббота Хо» - колектив усталений, із своїм обличчям, їх вже ні з ким не сплутаєш. Колись вони писали «концептуальний альбом» під назвою «Побутовий ідіотизм». Побутовий ідіотизм - це своєрідна альтернатива тихому божевіллю на грунті авангарду. Звідки береться вміння по вуха вгрузати у побут? Відповіді не знайшли. Грати музику - продовжували. Письменник Курт Воннегут виробив у своїх творах «антиімунітет» до безумних ідей. Інакше кажучи, прагнення жити цими ідеями Воннегута «робітникам» дуже подобається.

Музика дня, музика міста, музика про все і ні про що…

… Якщо раптом вам видасться білим зелене, не поспішайте викликати швидку допомогу. Завтра вам зовсім не медики поставлять діагноз. Але вас, слово честі, це зовсім не образить…

Інф. «ГУЧНОМОВЕЦЬ»