«Вій» - на передаче «План Маршала» [23.04.2004]

Сьогодні у нас у гостях дуже цікавий київський гурт «Вій»: Дмитро Добрий-Вечір (лідер гурту, вокал, гітара, тексті, і так далі), Леся Добрий-Вечір (перкусія), Микола Радіонов (барабани), Костянтин Кондрашин (гітара), Сашко Власюк (лірник), та Сергій Литвинюк (менеджер).

Почему такое мистическое название «Вій»?

САШКО: Вій - це як добрий дядечко, поганяє всією нечистою силою, домовиками і так далі.

ДМИТРО: Він не добрий. Він і не злий і не добрий.

МИКОЛА: Еще я хочу сказать, что там всего три буквы, - это очень важно. Последняя «й».

Д: Да, название группы из трех букв, последняя «й» (смеются).

ЛЕСЯ: Скажімо так, так історично склалося, і від цього вже ні на крок ні ліворуч, ні праворуч.

С: Між іншим, кілка таких груп є, я знаю, в Інтернет як залізти. Десь в Росії, в Казахстані навіть одна є.

Сколько лет вам уже?

Д: Команді 13 років. З раннього складу залишився Микола, Леся, Сашко трохи пізніше приєднався, у нас іще там гітарист є Льотчик, але він сьогодні на роботі. На «Інтері» кліпи запускає.

Чому змінювався склад?

Д: Є органічні такі процеси, які відбуваються в фізіології землі, наприклад. А тут органічні процеси, які відбуваються в середині нашої групи. Це не текучка. Наприклад, людина одна одружилася, розлучилася, потім знов одружилася. Когось щось влаштовувало, або не влаштовувало. Хтось з нами грав 5 років, хтось 3 місяці. Хтось грошей хотів, слави, а хтось хотів просто грати, і думає, що із цим всім робити.

С: Все це називається творчий процес. Я пригадую, що десь років чотири тому я на «Шулявці» зустрів Колю, він з нами тоді не грав, пішов. Коля каже, я цією фігньою займатися більше не буду. Я серйозна людина, сімейна. Не минуло й півроку він прийшов.

Д: Розумієте, для когось це, наприклад він рятує себе від буденності. Я не знаю щоб я без музики робив взагалі. Серйозно. Як би не було музики в моєму житті, мабуть би не повісився, але поїхав би кудись …бомжувать. Сергій взагалі web-дизайнер, він зробив нам сайт, крім того, що він менеджер, він ще веде наш сайт. Звичайно, що він знайшов би там щось інше, але мені здається, що для нього група «Вій» - це півжиття точно.

Стиль группы менялся в процессе, или нет? У вас очень много интересных инструментов, у вас музыка ближе к folk.

Д: Справа не в тому, в folk чи не в folk. В принципі, це не складно взяти електрогітару, вивчити три акорди рокенрольних, і там джу-джу-джу-джу, джу-джу-джу-джу грати. Головне, щоб було ритмічно все. А взяти якийсь інструмент екзотичний, ту саму ліру, чи кобаса.

Л: Справді, більшість цих акустичних інструментів, це інструменти прадавні, пра-пра-прадавні. І історія спілкування різних народів з такими інструментами досить довга. Тому, якщо ми використовуємо в цій музиці ось такі інструменти, просто барабани різноманітні, перкусію різні, це данина пошукам древніх людей, стародавніх, сучасних. Це дуже цікаво. І ніколи воно не змінюється, цей звук він як був барабаном так і залишається. Електричні можуть бути, а можна їх вимкнути, а барабани… Це глибинні інструменти.

С: Це нагадує такий анекдот. Гуцулка дрова рубає, а гуцул на дримбі грає. Тай питають: «А чого ти на дримбі…, а вона тяжкою працею…?» «А хтось мусить на дримбі грати». Так само й «Вій». - Хтось же ж мусить на цьому всьому грати. Гітар вистачає.

Л: Але була дивна проблема завжди з підзвучуванням цього всього хазяйства. Завжди не вистачає мікрофонів, шнурів, чогось ще. І щось зажди залишається за кулісами, тому що не все можна підзвучити.

С: Адже це все в живу. В цьому весь кайф.

Д: У мене є такий інструмент, називається тар. Це таки й спрощений сітар, але азербайджанський. Сітар - це ж індійський інструмент. Ну, там теж 12 струн… У нас колись грав перкусіоніст Салман, зараз він грає перкусіоністом в групі «Мандри». Він грав з нами довго, потім ми там розійшлися. Справа не в тому. Він Фомі, Фома - це ж начальник групи «Мандри» (сміються) - поїхав до себе додому, в Азербайджан, і привіз йому цей тар. Фома злякався, каже: «Я не хочу». Салман дзвонить, каже: «Блін, ну, купи в мене, тому що я гроші заплатив. Фома боїться». Ми купили. До нього не дійшло. Не дійшло до цього інструменту, щоб ми його використовували, але дійде.

Л: Всякому інструменту свій час, своя музика.

И тем ни менее, где вы инструменты находите?

Д: Дивись, зараз я тобі покажу. Це киргизька скрипка, вона називається комус. Купили ми її на сінному ринку за 25 гривнів, хотіли за 50, я купив за 25. Вона була поламана взагалі, розбита. А тепер бачиш (грає). Це вийшов майже дутар, але тут три струни, а дутари дві. Це щось середнє між дутаром і киргизькою скрипкою: комус. Костя знайшов назву в Інтернеті.. Ми її називаємо киргистанга, тому що тут написано «Киргистанга, 50 жил», мається на у вазі киргистанку 50 років.

Л: Ще я придивилась зараз на книжковому ринку ще один барабанчик такий, скажімо так, азійський. Але він трохи багато поки що коштує, та нічого, може придбаємо.

Д: Там на сінному ринку є магазин індіанський. Там індіанці справжні з Перу, з Колумбії.

Л: До речі, вони Дмитра за свого приймають.

Концерты, конкурсы часто?

Д: Які конкурси? Я вже старий. Мені 42 роки. Які конкурси. Молодим скрізь у нас дорога. Я знаю.

Л: Конкурси для підстаркуватих музикантів, які люблять молодіжні тусовки.

Д: Та, ні. Я думаю, що ми вже всі свої конкурси пройшли. Просто на всі фестивалі ми зараз їздимо як гості. Якщо в організаторів вистачає грошей на те, щоб заплатити нам якийсь гонорар, ми їздимо як гості. А якщо не вистачає, все одно їздимо, якщо нормальні організатори, нормальні люди. Не до тих, які пальці виставляють і кажуть, у нас немає грошей, але приїжджайте. Оце вже ні.

Что можете посоветовать молодым музыкантам, касательно гастрольной жизни.

Д: Справа в тому, що зараз не ті фестивалі, в яких ми приймали участь як конкурсанти. Тому що останній в нашій біографії конкурс був десь в 1994 році. Зараз зовсім інше все. Я не знаю, що зараз вирішує. Або щось таке цікаве… Але, в принципі, раніше було трохи по іншому. Я сьогодні вранці прокинувся і включив «Тет» …я люблю Скрипку, але коли він почав співати «Hotel California», текст якийсь там про село. Я розумію, цікаво йому заспівати «Hotel California», ну заспівай ти англійською мовою. А він такий, знаєте, щось такою жлобською, жлобською, жлобською мовою. Там текст такий: «Я приїхав у Київ, я пішов працювати на АЗОТ». Ну, блін, ну, ти ж музикант, йо-ма-йо…

Л: Всім молодим треба побажати одне, щоб було якесь обличчя, якась своєрідність.

Д: Є якась певна міра, якісь критерії, розумієте. А якщо вже людина до того дійшла, то невже немає більш чого заспівати.

С: Тобто є якісь святі речі, які не можна чіпати. Це як побажання молодим.

Л: Всі молоді музиканти хочуть або повторити щось цікаве, що було вже 10-20 років тому, вони, мабуть сподіваються що це ніхто не помітить, або ніхто не чув. Вони знаходять щось новеньке, а виявляється, що це вже було.

Д: Леська, я говорю не про те, що було чи не було. Можливо він мріяв 20 років заспівати «Hotel California». Заспіває собі класно, красиво. Але він перекрутив її так, що вийшло щось таке…

Л: Ну, це сур український сур, який багато-хто поважає, але… Мова йде про те, що молоді музиканти сьогодні хочуть про себе заявити, можливо в них є багато чого цікавого.

Д: Є планка, нище якої не можна впасти.

Чи не боялися ви бути не популярними, пишучи українською мовою?

Л: Справа в тому, що тоді, коли це все починалося, це була дуже не популярна, можлива актуальна, але не сучасна. Але пройшов час, і зараз ми вже перестрибнули через якусь сходинку, і зараз вже українською мовою виступати вважається просто не рентабельно. По-перше, це з комерційної точки зору, по-друге, ці музиканти. Які сьогодні виступають російською, англійською, вони начебто дивляться поза межі держави, поза межі часу. Вони намагаються вийти на р нок той, який більш популярний, більше приносить коштів. Українська мова сьогодні знову не популярна, але вже по зовсім іншим причинам. Був невеличкий відрізок часу, коли це було актуально, і музиканти мали обирати якою мовою вони співають, якою мовою вони спілкуються. Не всі спілкуються українською мовою, але співати українською це принципово. Ми українці.

Тоді, Леся, скажіть, чи можна сьогодні заробити гроші, співаючи тільки українські пісні.

Л: Якщо людина дуже своєрідна, і той продукт, який вона видає має попит, звичайно, українська мова може приносити дуже великі кошти. Але це нонсенс. Це виняток, бо більшість музикантів сьогодні працюють, дивлячись на Захід, на Росію.

С: Я трохи з цим не згодний. До речі, для мене було відкриття. Той же самий Скрипка робив вечорниці, і мені вдалося туди попасти. Настільки кайфово це все було: українською мовою, при чому старовинні якісь пісні, такі гурти класні виступали. І в основному публіка 15-16 років, молоді. Не треба казати, що це не популярно. Просто не допускають, - це інше. Але, наприклад, для мене рідна мова - українська, чому я маю співати англійською.

Д: У групи «Вій», коли ми починали, не ставало навіть питання якою мовою співати. Так вийшло, основні вірші пишу я. Я якось спробував написати російською, мене попросили, в мене просто не вийшло. Ні, серйозно, я не брешу, дійсно не вийшло. А українською все органічно виходить, тобто нормально, - це перше. Я кажу, що ніколи не ставало питання якою мовою співати, тому що ми починали співати тоді коли моди не було на це. Питання співати російською, російською чи монгольською, між нами такого питання ніколи не було.

С: Ми живемо серед цих лісів і степів, це наша мова.

Д: А з цього виходить: де живемо, тією мовою і співаємо.

Что запрещали?

Д: Ніхто ніщо не забороняв.

Л: Не забороняли, просто не сприяли. Це не сприяння може бути настільки серйозним, що на рівні не дозволялося. Тобто, офіційно ніхто не сказав, що українська мова не дозволяється. Але в той час, коли це все починалось, вона була не популярною.

Д: Я не знаю, що ти маєш, Леся, на увазі. Справа в тому, що коли починалася незалежність все було українською.

Чи можете ви писати без півлітри? Як взагалі були написані всі ці пісні?

Л: Хеменгуей казав, що кращі романи пишуться в туалеті, знаєте, таке особливе місце. Без півлітри кращі пісні і пишуться. Півлітри, це в когось можливо такий додатковий допінг, але він не зайвий.

Д: Півлітри то мало. Ми перед передачею не п'ємо.

Л: Це все жарти. Нормальні, цікаві пісні вони виходять дуже спонтанно і не відомо звідки. Не хотілося б, щоб склалося враження, що всі ми вийшли з півлітри. А йому не можна він за кермом весь час, розумієте. Але це дуже рідко. Знаєте, як англійці кажуть, що краще було секс чи Новий Рік. Виявилося, що секс краще, але Новий Рік частіше (сміються). Приблизно те саме в нас.

Остальные ваши песни они больше веселые, али грустные?

Д: Як весела? Ця пісня про те, як баба впала з воза і померла.

Л: Колись Дмитро Добрий-Вечір розповідав в інтерв'ю, що в нас всі пісні про любов. Справді, це так воно і є. Кожна пісня, яку ми виконуємо, вона про любов, в тій чи іншій мірі.

С: Але в кожній пісні труп.

Л: Ще колись якась розумна людина казала, що «Вій» коли чуєш, і якщо хтось в кінці не помер, то це погана пісня, а якщо є покійничок, то це нормально. Це здоровій побутовий цинізм, але він допомагає багатьом жити сьогодні. Нічого в цьому страшного немає. Це просто наш погляд на веселе.

Как складываются отношения с фанатами?

Д: С фанатами или фанатками (сміються)?

Л: До речі про фанатів. Оце був собі фанат такий, Микола, жив в Мурманську і нікого не чіпав. І зустрілися ми десь у Львові. У Львові тоді проходив фестиваль «Срібна Підкова». Сашко Власюк дуже цікавився гуртом «Вій», у нього була касета.

С: У мене була касета польського видання. І я випадково купив на майдані. Там таке цікаве було зображення: якісь пазурі, очі, ну, незрозуміле. Я коли приїхав з Мурманська зразу взяв партію касет. Всі що були на майдані. І мене настільки вразила музика «Вій». Це абсолютно те, що я відчуваю, думаю, ну, просто кайф. І коли так склалося життя, що я попав у Львів із Мурманська на фестиваль, а вони з Києва приїхали. Я вже на «Березі» виступав зі своїми піснями. І мене запросили як члена журі. І в залі вперше побачив «Вій», я побачив Лесю, і вирішив, що це буде моя дружина з першого погляду. Так воно і сталося. Я купив пляшку пива, призначив побачення, вона на нього не прийшла.

Л: Ми були на сцені, коли він нас побачив. Ми тоді виступали як гості. Досить непоганий був фестиваль. Ну, Сашко знайшовся десь. Що з ним було робити, не відомо, але ми вже з ним давно. Він з Мурманська, ми з Києва, зустрілися у Львові, тому ми це місто любимо до цих пір. Завжди рідіємо, коли нас туди запрошують, навіть безкоштовно приїздимо туди.

Д: Ні, безкоштовно ми вже не приїжджаємо.

М: А на счет фанатов сейчас расскажу. Это было на «Рок Екзистенції», по моему в 2000 году. Мы отыграли, выходим в фойе, подходит ко мне пацанчик, говорит: «Я с Днепропетровска», - спрашивает: «А ты барабанщик из группы Вій?» Я говорю: «Да». Показывает: «А у меня наколка, я Вій люблю». Я обалдел. Это было так клево!

Критика бывает?

М: Коли ми погано граємо, тоді настрій поганий у нас самих.

Л: Я не знаю, чи розуміють це слухачі, адже проблеми бувають із звуком.

РАДІОСЛУХАЧКА: Это поклонники группы «Вій». Привет вам от фирмы «Никса». Мы очень уважаем ваше творчество. Ваши песни регулярно слушаем. И хотели бы услышать «Хата скраю села», или песня о півнях.

М: Пользуясь случаем, я передаю привет всей фирме «Никса».

Что есть мистического у вас?

Л: Весь час щось трапляється, що можна тільки пояснити тільки потойбічними силами, впливом потойбічних сил.

М: Я згадую, як ми їздили на «Золотий скіф», в Донецьк, і тільки в нашому поїзді на очах луснуло вікно, чи хтось стрельнув. Або, наприклад, як ми відкривали «Останню барикаду» в п'ятницю, 13-го,  наш Льотчик, гітарист, сидів-сидів собі на підвіконні тай випав. Ногу зламав. Досить не приємно все це відбувалося. Містика. Чого падати нормальній людині з вікна. Ну, так вийшло. Ще пісня після цього з'явилася «Льотчик».

Д: Не після цього. Вона вийшла до того. Просто ми назвали її «Льотчик» в честь Льотчика. Тому що ситуація відбулася один до одного: ми написали пісню, як людина прокинулося, там де знаходяться покійники, а всі думали що він помер. Потім ця людина згадує, як вона напилася, потім впала з балкону. Ми заспівали цю пісню у «Барикаді» на презентації, і в той же день Льотчик пішов і впав так само, як було в пісні. І після цього вже пісня називалася «Фокстрот Льотчик». А що стосується тої презентації, там був іще один, такий містичний випадок. Наш Андрій Середа з нашою знайомою Жанною зламали стінку, зовсім випадково.

С: А як в Криму ми були, я бачив там лісовичка. Самого справжнього, я тверезий був, не питущий, до сих пір все пам'ятаю. А якби я з ними не поїхав, я би його не побачив. Це було щось надзвичайно страшне, я злякався. Він сам не страшний, але я злякався. Ми жили в палатках, за три кілометри від Алушти. Ми, як завжди, поверталися пізно вночі, десь годині о третій ночі, і так ховали в кущах свої речі, щоб хтось не покрав. І от іду з ліхтариком, і висвітлюю на доріжку вузеньку, а на ній такий маленький чоловік, сантиметрів 30 ростом, одягнений в камізельку таку, без шапочки. А я його побачив, за інерцією пройшов мимо, і …в мене так все раз і опустилося, - я злякався. А він мене побачив, повернувся і в ті кущики так чап-чап-чап, і почалапав. Я потім прийшов до Леськи, кажу: «Леся, ну, ти не повіриш, але я бачив». Але, що цікаво, був дощ, земля була сира, і там були маленькі слідочки, ми на ранок подивилися.

А ще я бачив літаючу тарілку зеленого кольору. Класно (сміються)! Ніхто не бачив. Правда-правда. І домовика, чорного і волохатого, маленького. А колись Лесина мама пішла на роботу, а ми відпочивали на її дивані. У нас перелетіла подушка через всю кімнату, вилетіла в коридор.

Л: Я думала, що це він викинув, а він думав, що я. Ми думали, що там барабашка живе. Просто після того, там ніхто не спить і все нормально.

P.S.: …під час підготовки цієї статті трапилися дивні речі… Працюючи за комп'ютером, я взяла свою восьмимісячну дитину на руки, яка те і робить, що весь час повзає біля маминого стільчика, і норовить «допомагати» їй. Як же не взяти маленьку на руці. Майже одразу після того як Настуся приєдналася до мене, зазвучала пісня «Як летіли бугаї». Дитина затихла, Через секунду я зрозуміла, що вона заснула. Зазначу, наше немовля ніколи не засинало сидячи, тим більше перед комп'ютером, під музику, за три секунди, особливо якщо вона перед цим була у повній активності. Та, все б нічого. На наступний день трапилася майже подібна історія. От тільки пісня була іншою, а саме «Очі відьми». І знову ж, так як я не очікувала, що маленька засне за секунди, і що взагалі засне, вона трохи не вдарилася головою об стіл, коли закуняла. Що тут скажеш… Солодких тобі снів, дитинко, під звук містичного співу.

	Слушать музыку по теме 28 >>>
	Смотреть фото по теме 27 >>>
	Читать в архиве по теме 34:
	20.11.2007 • Триб'ют «Очі відьми» - пісні групи Вій у виконанні українських музикантів 20.11.2007 • «Очі відьми» - луцька презентація 12.11.2007 • Дмитро Добрий-Вечір: «Фестиваль – це стан душі» 14.10.2007 • «Вію» сподобалися «Очі відьми» 25.09.2007 • Вій - презентує тріб'ют в Луцьку 31.08.2007 • Вій - вихід тріб’ют-альбому заплановано на 1 жовтня 2007 року 18.05.2007 • Вій – робота над триб’ютом закінчена 13.05.2007 • Чому варто побувати на концерті Вія в луцькому Майдані 12.03.2007 • Вій - живе відео 30.01.2007 • LIVE.інтерв'ю. Вій  +  И это еще далеко не все

	:Имя :e-mail (не обязательно) Коментарий: * Просьба оставлять комментарии, а вопросы задавать на форуме * Под своим именем комментарии могут оставить только зарегистрированные пользователи