Міжнародна Конвенція ООН (від 1948р.) визначає геноцид як наступні дії, вчинені з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

• убивство членів такої групи;
• заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам такої групи;
• навмисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, що розраховані на повне чи часткове фізичне знищення її;
• міри, розраховані на запобігання дітородіння в середовищі такої групи;
• насильницька передача дітей з однієї групи в іншу.

СРСР приєднався до Конвенції у 1949 році. Росія та Україна «успадкували» участь у цій Конвенції від СРСР та УРСР, відповідно.

Логіка доказів (відповідно до Конвенції ООН)

Дії влади по організації Голодомору були спрямовані саме на Україну та україномовне населення (на Кубані)

♦ Мотиви Й.Сталіна щодо України розкриваються у його листі до Л.Кагановича від 11.08.1932 р.: «Самое главное сейчас Украина. Дела на Украине из рук вон плохи. .. в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным… Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять».

Справді, в умовах соціально-економічної кризи «силове поле» Кремля зникало і українська еліта могла б перетворитися з «червоної» на «жовто-блакитну». Тому голодомор українських селян поєднувався з терором проти усього українства (боротьба зі «скрипниківщиною», чистка Компартії України). Одночасно, восени 1932 року Сталін оголосив «петлюрівською» українізацію Кубані і Північного Кавказу (проводилася у 1920-х рр.) і знищив всі її здобутки за кілька тижнів.

Довідково: Кубань хоч і була тоді одним з округів Пн.-Кавказького краю РСФРР, у 1920-х рр. прагнула приєднатися до УРСР. У рамках політики українізації Кремль (на прохання Харківського компартійно-радянського центру) погодився на українізацію Кубані.

♦ Саме територія УРСР і Кубані були оточені збройними загонами для блокування виїзду селян «за хлібом». Таких заходів не було застосовано більше ніде в СРСР.

♦ Дані другого всесоюзного перепису 1939 року підтверджують локалізацію Голодомору саме на українських територіях. Чисельність населення України у 1926-1939рр. скоротилася на 3,1 млн. осіб (до 28,1 млн.). Водночас населення РФ збільшилося на 21,8 млн. (+28%), в цілому по СРСР – зросло на 23,5 млн. (+16%).

Якби не було Голодомору, то (за середньосоюзних темпів приросту) населення України становило б 36,2 млн., тобто на 8,1 млн. осіб більше, ніж у 1939р.

За розрахунками істориків, середня очікувана тривалість життя чоловіків в Україні у 1933 році становила 7,3 роки, жінок – 10,9 років.

Геноцид здійснювався через намагання будь-якою ціною виконати завищені плани хлібозаготівлі, вилучення усіх продуктів харчування на окремих територіях …

♦ У серпні 1932р. було запроваджено заборону торгівлі, яка практично унеможливлювала придбання селянами хліба.

♦ Восени 1932р. влада вдалася - через т.зв. натуральні штрафи - до повного вилучення продовольства у “боржників” по завищених планах хлібозаготівлі.

♦ Вживання в їжу котів, собак, трупоїдство і навіть канібалізм стали масовим явищем серед доведених голодомором до безтями людей.

… та повну ізоляцію мешканців територій, на яких був голод

♦ Після Постанови ЦК КП(б)У від 18.11.1932р. масового застосування набув режим «чорних дошок», який, за неповними даними, стосувався господарств 82 районів. Ці господарства були повністю ізольовані (оточені озброєними загонами), звідси були вивезені усі продовольчі товари і насіннєві запаси. Занесення на «чорну дошку» фактично було рівнозначне смертному вироку.

♦ У січні 1933р. до ЦК ВКП(б) «…дошли сведения, что на Кубани и Украине начался массовый выезд крестьян «за хлебом» в ЦЧО, на Волгу, Московскую обл., Западную обл., Белоруссию». Відтак, Директива ЦК ВКП(Б) від 22.01.1933р. передбачає заборонити виїзд селян з України та Кубані (заборона продажу квитків та оточення залізничних станцій), а також заарештувати та депортувати тих, хто вже встиг виїхати. У результаті цілі області України, населені пункти, а також сам кордон УРСР в 1932-33 роках були оточені військовими загонами, які не випускали людей до інших регіонів СРСР, а також із сіл і містечок у великі міста України.

Ця Директива також свідчить, що голод у цей час був лише на Україні та Кубані, оскільки у сусідніх республіках такої нестачі у харчах не було.

(на основі матеріалів Інституту історії України НАН України)

ДОВІДКА

10 країн світу визнали Голодомор в Україні актом Геноциду

Українські політики неодноразово визнавали Голодомор геноцидом: В. Янукович (2003): «Втрати нашого народу надзвичайно великі, щонайменше 7 млн. співвітчизників. Отже, не лише було завдано значного удару по генофонду нації, а й поставлено під сумнів власне існування української нації». Л. Кравчук погоджується, «…що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру». Л. Кучма (2002): «Маємо визнати - це був геноцид. Цілеспрямований, ретельно спланований геноцид проти Українського народу». Д. Табачник (2003): «Голодомор в Україні був не тільки злочином проти людяності, але й потрапляє під дію конвенції ООН, як акт геноциду».