Шановне товариство, дорогі співвітчизники!

Щойно ми відзначили 2-у річницю від дня проголошення Україною своєї незалежності – події воістину епохальної для нашого народу, омріяної багатьма поколіннями кращих її синів і дочок.

А сьогодні ми схиляємо голову перед однією з найстрахітливіших і найсумніших дат не тільки в нашій, а й у світовій історії – 60-ми роковинами голодомору 1932-33 рр., який знекровив і спустошив нашу землю, забрав мільйони життів її безневинних дітей.

Українському народові, який упродовж століть виборював свою незалежність і сьогодні нарешті здобув її, випало долати шлях, здавалось би, неймовірних смертоносних потрясінь, тяжких випробувань і докласти надлюдських зусиль у протистоянні навалам і пошестям, віковому уярмленню і визиску, духовному гнобленню і навіть фізичному нищенню.

Однак наперекір усім бідам народ наш вистояв і вижив. Не розтанув і не розчинився в морі народів, як тю не раз бувало з багатьма в історії людства.

Шалений тиск на Україну фактично був намаганням викоренити самий дух українства. Численні антиукраїнські укази циркуляри, створення нестерпних умов життя призводили до розмивання українського етносу; з одного боку, розселенням його за межами України, як то, приміром, «запобутовуванням» далекосхідних кордонів Російської імперії та заселенням українцями «неісходимого» Сибіру, а з другого, – заселенням правічних українських земель переселенцями з інших країн, що мало перетворити Україну на колонію серед Європи.

Та завше світили досвітні вогні, і земля українська народжувала справжніх захисників інтересів народу, не даючи згаснути надії на те, що час сподіваної волі таки, настане.

Воля настала. Була доба нового українського відродження. Але й це відродження було розстріляне, І щоб зламати устремління народу до кращого майбуття, тодішнє політичне керівництво Союзу розробило й здійснило найжахливішу і найжорстокішу людиноненависницьку акцію в історії сучасної Європи – штучний голод 1932-33 рр. в Україні, який забрав близько 8-ми мільйонів (за іншими даними – близько 11 млн.) життів.

Сьогодні завдяки сподвижницькій праці істориків, письменників, кінематографістів, тих сміливих і чесних людей, хто відкривав нам сторінки трагічної історії України (особливо ж найбільш знаних серед них — українського письменника Володимира Маняка, американських вчених Р. Конквеста і Дж. Мейса), ми можемо твердити, що це була адміністративно спланована акція, до якої були підключені численні ланки державного і партійного апарату.

Ми знали, що був сам факт голоду, але багато людей я можу сказати це і про себе, не знали справжніх причин і масштабів цієї трагедії. Адже ж окремі регіони України (зокрема Київщина) втратили чи не третину свого населення. Внаслідок голоду 1932-33 рр. кожен п'ятий в Україні помер голодною смертю.

Так само штучні голодівки пережила Україна 1921-го та 1946-47 рр., коли, за приблизними підрахунками, померло близько 5-ти мільйонів людей. Виходить, тільки від голоду, не рахуючи полеглих на двох світових та громадянській війнах, незчисленних жертв сталінських ГУЛАГів, в Україні загинуло близько 15 млн. наших співвітчизників.

Скорботний, страхітливий мартиролог!

Наше покоління має спокутувати своє безпам‘ятство і незнання (хай навіть і незумисне) всієї правди про голод 33-го в Україні.

Нині, коли всі наші прагнення спрямовані на розбудову правової, по-справжньому демократичної незалежної української держави, ця правда має стати унаочненням того, що ніколи не повинно повторитися, – застереженням до вияву будь-якого волюнтаризму, будь-якої сваволі щодо власного народу.

Я цілком погоджуюсь з тим, що це була спланована акція, що це був геноцид проти власного народу. Але я тут не ставив би крапку. Так, проти власного народу, але за директивою з іншого центру. Очевидно, саме так слід трактувати цю страхітливу сторінку нашої історії.

Ми не маємо права знехтувати уроками минулого!

Адже та виставка документів, яку ми тільки-но переглянули, змушує подумати і зробити один висновок, що гинули саме невинні люди. І сьогодні, в час випробувань, коли розпалюються пристрасті в Україні, люди повинні дуже уважно слухати і політиків, і лідерів, І не тільки слухати, а й робити правильні висновки, тому що заложниками врешті-решт стануть, знову ж таки, вони. А ті, хто закликає до нерозумних дій, залишаться осторонь.

Перед пам'яттю жертв голодомору мусимо стати чистішими і чеснішими, завжди пам'ятати про відповідальність влади перед своїм народом.

Однією з причин голоду була закритість тодішнього суспільства. У світі мало знали про Україну. Тому сталінський уряд і міг вершити свої чорні справи.

У відкритому суспільстві з вільним інформаційним простором, яке ми сьогодні будуємо, таке вже неможливе. Демократичний устрій оберігає народ від таких нещасть.

Заможне життя можливе тільки в умовах економічно сильної незалежної української держави. І лише на свої сили ми можемо покладатись, будуючи добрі стосунки з усіма країнами в світі, розумні стосунки з нашими сусідами. Бо, втративши незалежність, ми приречемо себе на довічну економічну, політичну, культурну відсталість. І головне, – на можливість повторення тих страшних сторінок історії, в тому числі голодомору, запланованого чужим народові урядом.

Найбільшим багатством України завжди була, є і завше буде земля, чи не найродючіша і найщедріша в усьому світі. Тому дуже багато було охочих привласнити її. Недарма, мабуть, чи не з часів середньовіччя в умах політиків і вчених блукала думка, про те, що той, хто володіє Україною, – володіє світом.

Ми, хто живе в Україні, не претендуємо на володіння світом, ми хочемо бути і будемо господарями своєї рідної землі. І не дозволимо аби на ній димілися і гнили піраміда золотого зерна, а народ вмирав би, не маючи й крихти хліба.

На жаль, і нині ширяться чутки про так званий голодомор-93, про те, що голод в Україні – це реальність. У суспільстві зростає напруження у зв'язку з тим, що цього року справді зібрано дуже великий урожай, але незважаючи на це, ціни зростають.

Я хочу сказати, що високі ціни на хліб не є трагедією. Ціна на хліб має бути такою, скільки він коштує. Лихо в тому, що цінова і фінансова системи так побудовані, що не завжди дають змогу людині жити за мірками цивілізованого суспільства. Річ не в ціні на хліб, а в тому, щоб дати людині можливість заробити на хліб і до хліба. Так, це правда, що урожай великий. Правда й те, що є проблеми. Але проблеми завжди є й будуть, а ми повинні їх вирішити.

Цілком очевидно, що весь тягар економічної ситуації не можна перекладати на плечі народу.

Потрібно знайти, і ми знайдемо кошти, щоб компенсувати витрати людей на продукти харчування. Продуктова проблема є невідкладною проблемою влади, всіх її ланок.

І люди вже сьогодні мають твердо знати, що немає ніяких сил, які б планували і здійснювали політику економічного тиску на народ. Народ це має знати і розуміти.

За короткий час нам належить здійснити радикальні реформи, домогтися реальних результатів, бо лише вони переконливо засвідчать в Україні і перед світом нашу спроможність стати цивілізованою демократичною європейською державою.

Відлік часу, відведеного для цього, вже почався два роки тому.

Час невеликий, і всі добре знають, що за такий короткий термін вирішити всі важкі проблеми в країні непросто, а то й неможливо.

Шановне товариство!

Ваша конференція має зробити і, я переконаний, зробить гідний внесок у наукову розробку проблем голодомору 1932-33 років. Адже в нашому суспільстві ще є ті, що вважають, ніби хтось свідомо хоче загострити ситуацію. Ми повинні нарешті дізнатися правду про цю трагедію, аби не допустити її повторення у майбутньому.

Дякую за увагу і бажаю вам плідної роботи.

(Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: причини і наслідки. Міжнародна наукова конференція. Київ, 9-10 вересня 1993 р. Матеріали. – К., 1995. – С.10).