Моя подруга привозить з кожної подорожі на згадку рекламні проспекти, карти і буклети про країну, в якій побувала. Таким чином вона поповнює свою колекцію десятками все нових і нових зразків яскравої поліграфії, зі сторінок якої уряди і муніципалітети тієї чи іншої країни або міста запрошують туриста відвідати якомога більше цікавих місць, щоб повертатися туди знову і знову. "Ласкаво просимо!", "Приїздіть до нас!" – написано буквально на кожній сторінці, а фактично це означає "привозьте до нас свої гроші". Бо для багатьох країн туристи – це чимале джерело прибутків, наповнення бюджетів різних рівнів, стимул для розвитку малого бізнесу і збільшення валового внутрішнього продукту, яким так люблять вимірювати економічне зростання в державі.
У мене самої вже назбиралося чимало карт і путівників, які я прихоплюю в аеропортах, готелях і туристичних центрах у кожній країні, де пощастило побувати. От і нещодавно, повертаючись з відпустки з Латвії, я напхала в багаж таких "картинок", щоб довивчати і, можливо, поїхати ще раз – подивитися те, що не встигла оглянути першого разу.
Натомість, нудьгуючи в залі очікування багажу в рідному „Борисполі”, з року в рік не бачу нічого, за що можна було б зачепитися поглядом. Іноземцю, який приїздить в Україну, не пропонують навіть простенької карти Києва, не кажучи вже про щомісячні чи бодай щоквартальні брошурки з найрізноманітнішою інформацією: від готелів і клубів до запланованих культурних заходів на сезон. Останні кілька років турист має змогу хіба що перебрати з десяток рекламних аркушиків однієї-двох мереж ресторанів та кількох служб, що здають в оренду квартири. І все.
Минулого року керівник однієї громадської організації, що займається поширенням інформації про Україну за кордоном, поскаржилася мені, що розроблені ними туристичні карти Києва із позначеннями визначних пам’яток, які варто оглянути, готелі відмовляються розміщувати в себе на інформаційних стійках або вимагають оплати за це, називаючи такі карти рекламними. І це при тому, що на них навіть дрібним шрифтом ніде не згадується жодна комерційна структура чи бодай назва самої громадської організації.
Поодинокі спроби випускати брошури для мандрівників роблять туристичні агенції, що спеціалізуються на в’їзному туризмі. Але тираж таких буклетів дуже обмежений, та й розповсюджуються вони переважно на спеціалізованих туристичних виставках за кордоном, серед партнерів по бізнесу. А тим часом у західних, та й багатьох азіатських країнах, які всіляко заманюють іноземного туриста до себе, якісну поліграфію роздають чи не на кожному кроці – в аеропортах, на вокзалах, у метро, в розважальних центрах...
Врешті-решт майже кожен турист знає, що у приміщенні під зелено-білою літерою "і" він зможе отримати як мінімум карту міста і відповіді на найпростіші запитання: куди варто піти, що подивитися, де можна поїсти. Усе це забезпечується за державний і муніципальний кошт, частенько із залученням бізнесменів.
В Україні мені вдалося знайти лише один такий інформаційний центр. Ми натрапили на нього у Львові, шукаючи кав’ярню. Враження лишилися щонайприємніші – багато корисної інформації, безплатні карти міста кількома мовами. Однак, хоч я й об’їздила майже всю Україну, мені більше ніде не трапилися такі місця. Правда, нещодавно порадувала прес-релізом одна туристична агенція. Йшлося у ньому про те, що на літній сезон вона відкрила інформаційний центр для туристів у столичному Українському домі. Але як же я здивувалася, прочитавши в кінці релізу, що туристи "зможуть придбати карти і путівники". Сподіваюся, хоча б за відповіді на запитання, як дістатися до Печерської лаври, тариф не встановлено.
Тим часом українські "туристичні" чиновники, рапортуючи про збільшення туристичного потоку (у 2006 році, за офіційними даними, Україну відвідало на 7% більше іноземців, ніж у 2005-му), не поспішають повертатися до іноземного туриста обличчям. А шкода. Тож поки що туристи їдуть до нас не завдяки чиїмсь зусиллям і рекламі, а всупереч усім перепонам. І навряд чи у більшості з них виникне бажання приїхати в Україну знову. Інформації обмаль, карт і путівників немає, готелі дорожчі, ніж у Європі...
В усіх країнах, навіть у пострадянських, вже давно зрозуміли, що туристів треба шанувати, вітати і буквально на руках носити, заохочуючи приїжджати і витрачати гроші, а в Україні складається враження, що їх намагаються розлякати. І не дуже-то й раді бачити тут. Бо на телеканалах Бі-Бі-Сі і „Євроньюз” крутять десятки рекламних роликів про туристичну привабливість Єгипту, Туреччини, Малайзії, Кіпру та африканських глибинок, і ще жодного разу Україна не заявила там про себе. Ми кілька місяців тому виграли тендер на проведення Євро-2012, але не зробили ще жодного показового кроку у підготовці до цієї унікальної події. Тим часом сусідня Росія активно рекламує на „Євроньюз” своє Сочі, щоб стати господарем зимової Олімпіади-2014.
Цей матеріал опублікований в тижневику Новинар № 1 від 20 серпня 2007 року