ЗВЕРНЕННЯ 
учасників круглого столу «Голодомор 1932–1933 років – геноцид в Україні (до громадського обговорення ініціативи Президента України про політико-правову оцінку Голодомору 1932–1933 років в Україні)», організованого Секретаріатом Президента України та Українським інститутом національної пам’яті, до народних депутатів України та політичних сил, що представлені у Верховній Раді України

Київ, Український дім
16 жовтня 2006 року

Беручи до уваги:

необхідність збереження пам'яті про велику кількість жертв в Україні і шкоду, завдану Українському народові під час і в результаті Голодомору 1932-1933 років;
визнання загальнолюдських цінностей та обов'язок держави захищати осіб, що постраждали внаслідок злочинних дій;
злочинний характер дій тоталітарного режиму СРСР, вчинених проти життя та гідності людей під час Голодомору;
обов'язок держави розслідувати злочини проти людини і народу та надавати політико-правову оцінку цим злочинам;
та будучи переконаними, що жодне протиправне діяння режиму проти громадян не може залишитися непокараним чи підлягати забуттю, приймаємо це Звернення.

Воно стосується підтримки проекту Закону України щодо визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом в Україні, який нині готується для подання Президентом України до Верховної Ради України.

Голодомор 1932–1933 років став апогеєм тривалої боротьби тоталітарного режиму СРСР проти визвольних змагань Українського народу, особливо супроти українського селянства.

Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду, поданого в Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього». Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид «як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

• вбивство членів групи;
• заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;
• умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;
• заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;
• насильницька передача дітей з однієї групи до іншої».

Голодомор 1932–33 років відповідає ознакам геноциду згідно з третім пунктом цієї статті, як, зрештою, і з першим та четвертим пунктами.

Голодомор спричинений навмисними діями тоталітарного радянського режиму. Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Постійно триваючому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу (голодомор 1921-23 років, придушення селянських повстань 1918-32 років, голодомор 1932-33 років).

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

• проведення масового «розкуркулювання» селян;
• насильницького впровадження колективізації селянських господарств;
• накладання на райони України, на селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України (внутрішня і зовнішня блокади) шляхом:

• позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;
• заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);
• наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;
• оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій (шляхом встановлення загороджувальних застав на всіх шляхах);
• заборони листування і поширення інформації про фактичне становище, цілковите замовчування голоду.

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму «чорних дощок», що полягав у:

• вивезенні з сільських територій усіх товарів та усіх засобів проживання;
• насильницькій конфіскації у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;
• забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;
• забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

Результатом таких спланованих дій став страшний Голодомор; мали місце акти канібалізму. Втрати населення України можна вивести наближено з порівняльної таблиці приросту і втрат населення СРСР, Росії, Білорусії та України за даними переписів 1926 і 1939 років, що подавались у радянських джерелах незалежною Міжнародною комісією юристів (створена у 1988 році у складі провідних юристів зі Швеції, Бельгії, Великобританії, Канади, Франції, Аргентини, США):

Якби на Україні не було Голодомору і припускаючи, що приріст населення на нашій землі з 1926 року до 1939 року дорівнював 16%, як в середньому по СРСР, то кількість населення України у 1939 році становила би близько 36,186 млн. осіб, а не 28,111 млн., як зафіксовано у переписі 1939 року.

Отже, мінімальна оцінка втрат населення України внаслідок Голодомору складає 8,075 млн. осіб або чверть усього населення республіки, що проживало у 1926 році. При цьому не враховано доведені факти організованого інтенсивного ввезення на територію сіл у спустошені садиби українських селян десятків тисяч ешелонів сімей з областей РРФСР і Білорусії.

Конвенція ООН від 9 грудня 1948 року вступила в силу для УРСР 15 лютого 1955 року. Отже, статті Конвенції будуть виконані Україною, якщо Верховна Рада України визнає Голодомор 1932-33 років актом геноциду.

Акт геноциду у 1932-33 роках в Україні нині визнано низкою держав. Парламенти десяти країн (США, Канади, Естонії, Аргентини, Австралії, Італії, Угорщини, Литви, Грузії, Польщі) визнали Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом Українського народу, надавши у такий спосіб йому політико-правову оцінку. Своє ставлення до цієї трагедії висловили також Іоанн Павло II та Генеральний директор ЮНЕСКО К. Мацуура, які надіслали на адресу Українського народу відповідні послання у зв'язку з 70-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні.

На основі незаперечних аргументів, які прозвучали у виступах науковців, політиків та живих свідків трагедії, на основі розглянутих на Круглому столі матеріалів, на основі величезного фактичного матеріалу, накопиченого вченими Інституту історії України НАН України, інших академічних інститутів, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, великого числа досліджень інших наукових, освітніх і громадських установ, окремих осіб і свідків трагедії, досліджень, виконаних в Українській діаспорі, учасники Круглого столу «Голодомор 1932-33 років – геноцид в Україні» констатують, що Голодомор 1932-33 років слід оцінювати як геноцид Українського народу з наслідками, що випливають з Конвенцій ООН від 9 грудня 1948 року «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» та від 26 листопада 1968 року «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства».

На переконання учасників Круглого столу, надання Голодомору 1932-1933 років політико-правової оцінки як геноциду в Україні є безумовним завданням нинішнього покоління українських політиків, передусім депутатського корпусу Верховної Ради України. Консенсус, досягнутий у цьому питанні в українському політичному середовищі, має стати, з одного боку, виконанням синівського обов‘язку перед співвітчизниками, що загинули від Голодомору, та нашими громадянами, які пережили ті жахливі часи, а з другого – своєрідним посланням нинішніх українських політиків прийдешнім поколінням щодо своєї відданості принципам безцінності людського життя, пріоритету прав людини, необхідності збереження національної пам‘яті, а також усвідомлення того, що лише власна держава може гарантувати від повторення подібних трагедій у майбутньому.

Вважаємо, що до визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом мають докласти зусиль передусім ті політики та політичні сили, які представляють регіони України, де особливо лютував Великий Голод у 1932-1933 роках (Схід, Південь, Центр).

Учасники Круглого столу звертаються:

до народних депутатів України з проханням прийняти Закон України «Про політико-правову оцінку Голодомору 1932-1933 років в Україні», проект якого буде подано до Верховної Ради України Президентом України, визнавши цим Голодомор 1932-1933 років геноцидом в Україні та засвідчивши свою прихильність до демократії, принципів моральності та історичної справедливості;

до керівників та всіх членів політичних партій, які представлені у Верховній Раді України, всіляко сприяти прийняттю цього рішення українським парламентом.

НА ПОЧАТОК РОЗДІЛУ