В Україні, починаючи з вересня 1993 р., офіційно вшановують пам'ять полеглих від штучного голодомору українських селян, а державні заходи набули меморіального статусу – Днів Скорботи і Пам'яті. В урядових постановах та президентських указах, які виходили протягом наступних тринадцяти років, були виписані конкретні заходи, але залишається невизначеною конкретна календарна дата. Вона відсутня в Указі Президента України «Про заходи у зв'язку з 60-ми роковинами голодомору в Україні» від 1993 р., в постанові Кабінету Міністрів України «Про 65-ті роковини голодомору в Україні» від 26 жовтня 1998 р., в Указі Президента України «Про заходи у зв'язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні» від 20 березня 2002 р. Скорботною датою вважалися сумні роковини (60, 65, 70), а не історичний факт геноциду українського народу, тобто події 1932-1933 рр. Четверта субота листопада, яка традиційно стала датою вшанування пам'яті жертв голодомору, була започаткована у 1998 р., але без надання їй офіційного календарно-меморіального статусу, позаяк уряд не видав відповідної постанови.

Фіксована дата виокремлена вперше в Указі Президента України «Про відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій» від 22 листопада 2005 р., якою є 26 листопада. Вона не викликає особливих заперечень у професійних істориків, крім одного принципового зауваження: поєднання жертв голодоморів і репресованих в одному контексті. До категорії політично репресованих належать Балицький, Постишев, Косіор, Затонський, реабілітовані у 50-х рр., але вони були творцями голодомору. Аморально вшановувати пам'ять жертви і ката, а з другого боку полеглі від голодомору і репресовані вирізняються також політично-правовим статусом.

Жертвами голодомору 1932-1933 рр. стали мільйони українських хліборобів, які не мають – ні хреста, ні могили, ні фіксованої скорботної дати в історичному календареві незалежної України. Необхідність і доцільність її встановлення давно визріла, про що свідчать публікації в пресі, а також звернення учасників Круглого столу «Голодомор 1932-1933 рр. в Україні: політично-правова оцінка». Стосовно визначення дати існують різні думки: одні називають весняний період, коли помирало найбільше людей, інші схиляються до конкретних подій і фактів. Масова смертність спостерігалася весною, упродовж червня-початку липня, зимою, особливо після перманентного завершення хлібозаготівельних кампаній. Перепис населення 1937 р. фіксує масову смертність упродовж багатьох місяців 1932 та особливо 1933 р., апогей якої припадає на період весна-літо, але до категорії жертв голодомору належать і ті, що помирали восени і зимою. Кількість жертв свідчить про глобальну соціально-демографічну катастрофу, але їх неможливо виокремити хронологічно. Датуванню підлягають історичні факти, явища, події, яким і є голодомор 1932-1933 рр. в Україні. Він підлягає календарно-меморіальному фіксуванню, тому що має хронологічне визначення, суму фактів та їх розмаїття, соціально-економічні і політичні події та явища, які власне його і спричинили. Історично голод розпочався наприкінці грудня 1931 р., охопивши на початку 1932 р. майже всю територію УСРР, а протягом другої половини та особливо шести місяців 1933 р. вирізнявся масовою смертністю населення, жахливими соціально-психологічними деформаціями (канібалізмом тощо).

Основною причиною голодомору виявилися хлібозаготівлі, тобто офіційна державна політика позбавлення мільйонів селян продуктів харчування. Цей факт визнають українські та зарубіжні історики. Хлібозаготівлі засвідчують історичний факт рукотворності голодомору, його основних творців, відтак пропонуємо визнати календарною датою Дня Скорботи і Пам'яті жертв голодомору – 22 жовтня. Саме 22 жовтня 1932 р. політбюро ЦК ВКП(б) ухвалило постанову «Про хлібозаготівлі на Україні та Північному Кавказі», відрядивши в Україну В. Молотова. В українських селах почали діяти сумнозвісні «молотовські хлібозаготівельні комісії», які мали необмежені повноваження та карально-репресивні функції. Їхня діяльність призвела до катастрофічних наслідків, які виявилися з руйнівною силою у 1933 р., тому саме цей рік є хронологічним символом глобальної трагедії в історії українського народу. Політбюро ЦК КП(б)У визнало другу половину жовтня-листопад 1932 р. вирішальною «у боротьбі за хліб», ініціювавши ухвалення двох постанов (30 жовтня та 18 листопада 1932 р.), які мають всі ознаки політики геноциду. Осінь 1932 р. виявилася доленосною для українських селян, а політики мали вибір – відмовитися від «посилення хлібозаготівель» та уникнути соціально-демографічної катастрофи. Голодна осінь 1932 р. виявилася апогеєм злочинної безвідповідальності політичного керівництва СРСР та УСРР, карально-репресивна політика яких спричинила масову смертність селян від штучного голодомору.

Майже 22 місяці тривав голодомор в українському селі, відтак будь-яка дата може засвідчити цей історичний і незаперечний факт. Кожного дня від голоду помирало від 10 до 15 тисяч селян, тобто будь-який день може претендувати на меморіальний статус, але їх може об'єднати лише одна і спільна для всіх фіксована дата, яка стане хронологічним виразником найжахливішої трагедії XX ст., датою смерті мільйонів українських селян.

Календарна дата, подібно усталеним церковним святам, має бути постійною, а пам'ять нині сущих і прийдешніх поколінь – вічною. Вона засвідчить факт політичної оцінки трагедії та її суспільного визнання в Україні, нашу спокуту і співчуття, перший і вагомий крок на шляху до спорудження Меморіального комплексу, а також визнання голодомору актом геноциду.

Шановний Вікторе Андрійовичу! Ми, представники широкої наукової громадськості України, звертаємось до Вас з проханням розглянути нашу пропозицію та видати окремий Указ про встановлення календарної дати вшанування пам'яті жертв голодомору 1932-1933 рр. в Україні.

1 вересня 2006 р.

Підписи:

С.І.Білокінь, О.М.Веселова, Н.В.Вітровчак, М.Г.Жулинський, С.І.Кот, Р.М.Круцик, С.В.Кульчицький, Л.Г.Лук‘яненко, В.І.Марочко, О.М.Мовчан, П.М.Мовчан, Б.І.Олійник, М.В.Плав‘юк, Н.К.Суходольська, М.С.Сядристий, І.Р.Юхновський.

НА ПОЧАТОК РОЗДІЛУ