Шановні учасники Вечора пам'яті!
Дорогі співвітчизники!
Сім десятиліть минуло відтоді, як Україну спіткала трагедія планетарного масштабу, спричинена тоталітарним режимом, – Голодомор 1932-1933 років.
У період між світовими війнами Україна пережила ще одну війну, спрямовану проти мирного українського села – цієї серцевини великої нації у центрі Європи і цитаделі незнищенного духу нашого народу. На голодну смерть були приречені господарі найбагатших на планеті чорноземів. Вирок їм був винесений тільки за те, що вони любили землю своїх предків і прийшли на світ, як і їхні пращури, із предвічних часів легендарного Трипілля, аби ростити на ній хліб насущний.
Роки, що відділяють нас від українського голокосту, не вивітрили з пам'яті народної жаху пережитого. Лихоліття 33-го і досі болять невигойною раною в душі кожного українця, бо не було селянської родини в тодішній Україні, яку б обійшла ця біда. Коли голодна смерть забирала дітей у їхніх матерів. Коли вимирали цілі села, і нікому було хоронити мертвих – бо не залишалося живих. Коли мільйони знецінених людських життів приносилися в жертву «світлому майбутньому».
Великий голод став апогеєм масових репресій в Україні, мав усі ознаки національної катастрофи. Його демографічні, соціально-економічні, історико-культурні, психологічні наслідки наш народ відчуває і досі.
Ми стверджуємо – і з нами солідарний світ, – що це була катастрофа планетарного масштабу.
Відзначаючи сімдесяту річницю трагедії українського народу, ми віддаємо данину пам'яті мільйонам синів і дочок інших народів, загиблих у ті роки від штучного голоду, спланованого і реалізованого злочинним сталінським режимом.
Правда про ті події стала набутком світової спільноти тільки в роки незалежності України. Фактично Голодомор сьогодні визнаний трагедією всього людства. Правдиві слова про ці жнива скорбот на тлі буремного двадцятого століття прозвучали і з високої трибуни Організації Об'єднаних Націй. Близько тридцяти держав світу прийняли з цього приводу спільну заяву, виявивши солідарність з нашим народом та розуміння причин і наслідків цієї катастрофи.
Перед світлою пам'яттю мільйонів жертв, чий стогін і досі відлунює українська земля, ми зобов'язані й надалі доносити до міжнародної спільноти цю гірку правду про безпрецедентний у світовій історії Голодомор, аби співтовариство вільних націй дало належну оцінку трагедії, замислам та злодіянням тих, хто її спланував і організував.
Це потрібно заради торжества Справедливості, заради нас – близьких та родичів тих, котрі відійшли у Вічність, – заради недопущення тоталітаризму та перестороги всім, хто зневажає Людину, її Життя та Гідність.
Мільйони невинно убієнних волають до нас, нагадуючи про цінність нашої Свободи та Незалежності, про те, що тільки українська державність може гарантувати вільний розвиток українського народу.
У цю скорботну мить закликаю вас, учасників Вечора пам'яті, всіх громадян України вшанувати пам'ять тих, у кого було забрано право жити – голодом, колективізацією, сталінськими катівнями, розстрілами.
Нехай пам'ятником для них буде вибудована нами – їхніми нащадками – вільна, незалежна і могутня Українська держава.
22 листопада 2003 року
|