Нова книга сучасної бойової поезії вийшла у видавництві «Факт» під всеохопною назвою «Цілодобово!». Автор, чи то триєдиний, чи триголовий, поділяється на Богдана-Олега Горобчука, Павла Коробчука та Олега Коцарева. Ці мужички вже мають за собою по одній книжці та по кілька яскравих виступів на українських слем-турнірах, але їхнє місце під товаришем Сонцем вітчизняної культури так от одним словом не визначиш. Це вже не постмодернізм (хоч дехто каже: «коцмодернізм»), не крутий андеґраунд, але альтернатива, тут і жорсткі ритмічні історії з міського життя, і тонкі вигадливі образи, лірика. Вистачає доброго аванґардизму, проте без фанатства, а, натомість, із простими життєвими радощами. Ну, та простіше, ефективніше й ефектніше буде не загадувати-розгадувати ребуси літературознавчих термінів, а взяти й почитати «Цілодобово!», і для початку, в порядку анонсу, просто тут прочитати найбезсмертніші тексти Олега Коцарева, Павла Коробчука і Богдана-Олега Горобчука за версією журналу «ШО». Смачного!

БОГДАН–ОЛЕГ ГОРОБЧУК

Повітря

іграшкові рептилії з іграшковими нутрощами
мов тканинними коридорами без вікон але зі світлинами комах на стінах
чигають між зелених ниток і відрізків
обертають очима немов каруселями
вгриз у яблуко – і сік летить краплями-дугами
як світлячки – осідає листям – і горить на сонці і вивітрюється
вплітаючись у тканину повітря запахом
а отже – невидимим тільцем своїм
іграшкові рептилії відкладають іграшкові яйця з м’якою шкаралупою
в яких вибухають салюти радощів народження
з яких виринають тканинні веселки і вплітаються кольорами в повітря
доєднуючись до запахів і до тільця соку серед них

Бомжі

як дощить
бомжі лагідніють тихнуть
їх прибиває додолу краплинами
як і деяких необережних комах
руками темними
таврованими незмінною долею
вони втирають з очей і щік воду
волосся важчає як і старі або просто брудні речі
сукні з сумними квітами
широкі спідниці померлої форми
засмальцьовані костюми радянського штибу
тощо
їх все одно оминають вагітні
їх все одно оминає смерть
бомжі занурюються тілом у дощ
обережно
намагаючись не збити жодної краплини
з заданої їм Всевишнім траєкторії
відтягуючи ті найсолодші хвилини
коли їх старі або просто брудні улюблені речі
сохнутимуть на жовтих трубах котельної
а самі вони притискатимуться одне до одного
устами
культями
зморшками
геніталіями
їх все одно оминатиме смерть
і їх тіла напевне ще довго пахнутимуть озоном

ПАВЛО КОРОБЧУК

Morning love

хворе під ранок дерево сну
тихі слова бризки води
нам промовляє вустами дощу
щось прохолодне і береже
ніжаться в ліжку печалі піжам
і дозріваючи пахнуть хрущем
там де є дотик непевне стебло
равликом лине під шкіру і знов
неба енергії рибний лиман
дихає вбравши перуку легень
ніби кімната це бронхи богів
німбами грається кицька в кутку
так ми прохукали відстані лід
довго сахалися сліз кімоно
так нагадалися він і вона
лініям долі яка освятись

******

Україно давай утворимо як за Мазепи шведську сім’ю
заведемо трійцю карапузів: святого духа дєда і прапорщика
це наші майбутні жигало – Кий Шрек і Хорив
на хрестинах тільки справжні родичі не спіткнуться о дніпровські пороги
моя плацкартна Україна сьоме місце третій вагон
бабусі з пиріжками наших душ і джинів кидаються на вікна
благаючи купити хоч якусь дрібничку

ОЛЕГ КОЦАРЕВ

Збіг обставин під Яготином

Двохсотдоларовий чоловік на ім’я Юра Дзеркало
Уперше вирушив цим поїздом у четвер зранку,
В купе шестеро відмовлялися дивитись одне на одного,
Тому їхні погляди перетиналися
Тільки під стелею, в тій точці, де сірою квіткою гойдалася муха,
А Юра спав, і снилось йому,
Що він на кораблі й навколо падає багато-багато великих сніжинок...
Він прокинувся під Яготином, де залізницю перетинає автотраса,
Й побачив, як на горбик моста
Дряпається симпатичний жовтий фургончик
Із написом «Укрпошта»,
«Як приємно, як компактно і як ми синхронно!» – подумав Юра
Та повернувся до свого сумного корабля і до своїх веселих сніжинок...
Другий раз Юра Дзеркало
Вирушив тим же ж поїздом рівно за два тижні,
Тепер уже він не спав, а фотографував розмиті жирні краєвиди,
Їв шоколадки, й гумор його добрішав з кожною станцією,
Аж перед Яготином він побачив знайому картину:
Автотрасою на міст знову вперто видирався
Компактний жовтий фургончик
Із синіми літерами «Укрпошта»,
Оце так! Тільки подумати!
Як там гарно все влаштовано в листонош і машиністів,
Які там хороші графіки руху в листовозів і тепловозів!
Яка філігранна точність, везіння і стабільність,
Олійна віртуозність, зустріч на Ельбі!
Юра мружився та посміхавсь,
А через краєвиди разом з поїздом рухалась
Ще й смуга від літака.
Й знаєте, це добре, що Юра Дзеркало
Тільки двічі побачив цей збіг обставин,
Ствердившись у вірі, в думках і в любові,
А уявіть, якби щодня бачити цю штуку?!
Кожен день дивитись, як перетинаються
Поїзд з середнім класом і фургон з каракулями?
І водій з машиністом одне на одного поглядають?
Кожен день близько десятої під Яготином?
Це ж можна геть збожеволіти!
Це ж можна стати дебілом!
К рча! Це можна зовсім довбанутись
На
Такому
Ґрунті!