сьогодні без новостів - зєло утомльон
зато розкажу історію із жизні, а то я всьо, як виразився друг prosector, "реміксую" чужі замітки, заїбав в доску вже певно ггг

пролог
вчора в поісках підходящої веб-камери лазив троха по всяких умних сайтах і надибав таку фічу шнягу
карочє єслі у тебе вдома є камера (люба - від маленької веб-камери до камери слєженія з сенсорами двіженія і кучою наворотів, про які прості шпійони можуть тіхо мічтати дождлівими вечорами), то можна замутити так, шо картінка з камєри приходить тобі на мобілу
прозьба до технічно продвінутих френдів, які вже давно знають про це, не ржати - про сємімільні шагі прогрєсу я взнаю або по мірі того, як його продукти стають мені потрібні, або ж случайно, як було з мультимедійним вєлотрєнажорним унітазом
так бля, про шо це я? мене как всігда понесло і я отвльокся від тєми...

карочє, в связі з цими прогресивними відеотрансляціями мені згадалась одна історія з дєцтва
хто помнить, у мене є брат, він молодший на два роки, звуть віталік - ось ми на дрєвній фотці

це він на фотці ше шмаркач по сравнєнію зі мною, а в то врємя, коли відбувалась історія, яку я всьо ж наміріваюсь вам розказати, ми були практично одного росту і ваги (я був шкєлєтом, а він такий здоров'ячок "кровьсмалаком"), по причині чого постоянно занімались разними видами рукопашного боя з ціллю визначити хто в домі главний
так було і в один з літніх днів, коли ми із-за канікул скучали дома
родітєлі, уходя на роботу, строго настрого приказали бути чемними, не битись, газ не включати, чужим двері не відкривати і т.д.
главним аргументом було то, шо в тата на роботі є телевізор, котрий показує, шо робицця в квартірі, так шо він всьо равно буде знати про нашу поведінку
батю ми трохи побоювались, але чомусь не послухались його інструкцій і чере 5 мінут після того, як за ними закрились вхідні двері, в хаті розгорівся бій за тітул чемпіона міра по версії wbc
на кінцевій стадії поєдінка братєльнік, проігруя по очках, возпользувався недозволеним прийомом - схватив ножниці і хуйнув мене по голові
рана була неглибока (малі ми ше були, сільонок в нього не хватало - зараз він би мене вбив голими руками, каратіст і барєц сцука), но мене, як кажуть в нас там, "кров нагла залєла"
ми канєшно зразу же согласились на нічию до наступного матча-реванша і брат кинувся надавати мені першу медицинську помощь - промив рану одеколоном тройним, наложив подобіє повязки і чемно сидів біля раненого мене, розказуючи якісь небилиці
через якийсь час йому це надоїло і він пішов пошаройобитись на вулицю...

епілог
в цей час батя по якісь причині вертався додому набагато раніше обичного
покликавши малого, шо ігрався під домом в пісочниці з салдатіками, батя строго подивився йому в очі і спитав "віталік, шось сталось? ти шо, миколі голову розбив?"
віталік розревівся і почав рєзко каятись... після цього наша віра в магічний телевізор несказанно окрєпла )))