Звуки зурни і барабана розпалюють спортивний азарт учасників. Від них потрібні особлива спритність, уміння керувати гірськими кіньми. Місцеві жителі з племені мініпура цілими селищами змагаються в цій захоплюючій грі, яка триває у стрімкому темпі. У своєму первозданному вигляді чавган-поло сьогодні збереглося лише на північному заході Індії.

Чавган поло - найстарша гра з м'ячем, в яку на рівнинах Персії грали ще в середині V століття до нашої ери. Виникнувши в Персії приблизно 2500 років тому, вона поширилася на Індію, Тибет і Далекий Схід. Саме на Сході поло називали "спортом королів". Майданчики для гри, що збереглися з часів Тамерлана, донині можна побачити в Самарканді.

За свідченням літописця, ще 800 років тому в Багдаді проводилися великі змагання з чавгану. Поряд з командами із Середнього Сходу виступали кіннотники з Азербайджану. Чавган - широко розповсюджена на Сході гра, що до відомого ступеню відповідає європейському поло. Дві команди, що складаються з кількох вершників із ключками, заганяють дерев'яну кулю (діаметром 10-12 см) у ворота один одного. У поло разом грали чоловіки і жінки.

Поло - гра не для слабких, а для справжніх чоловіків, що відрізняється підвищеною травмонебезпекою. Уміння триматися в сідлі відіграє тут визначальну роль. Уявіть, що, тримаючи повід поло поні однією лівою рукою, треба на скаженому галопі відбити ключкою м'яча і загнати його у ворота суперників.

Особливою популярністю в 19 - в середині 20 століття гра користувалася в Індії. Британські чайні плантатори довідалися про гру ще в 1800 році, але Британська Кавалерія в Індії затвердила правила поло тільки до 1850 року, а в 1869 році гра прийшла безпосередньо в Англію.

Джеймс Гордон Беннетт, відомий американський видавець і мандрівник захопився грою і популяризував її в Нью-Йорку, де поло миттєво прижилося. Не минулося і десяти років, як поло клуби були організовані по всьому Східному узбережжю, включаючи Ньюпорт і Лонг-Айленд.

Звичайний розмір поля 150 х 300 м. Це - найбільше поле для командних видів спорту. Ворота шириною 7,3 м розташовані на протилежних кінцях поля на відстані не менше чим 230 метрів одні від інших.

Гра поділяється на 6 періодів по 15 хв. У грі використовується спеціальний тип коней - "поло поні". Вони поєднують у собі швидкість Чистокровної верхової, інтелект Араба, силу і спритність Квотерхоса. Відмітна риса цих коней - коротко підстрижена грива і заплетений у короткий джгут хвіст. Поло поні відрізняються стійкою психікою, це сміливий і витривалий кінь. Цікаво, що в офіційних правилах поло є таке поняття, як "Поні гол" - він трапляється, коли поні ударом копита сам заганяє м'яч у ворота суперників.

Традиційно, у команді номери 1 і 2 носять форварди, 3 - півзахисник і 4 - захисник. У грі використовуються чотири види ударів: прямий (forehand) - для передачі м'яча вперед чи убік партнеру по команді; зворотний (backhand) - для передачі м'яча назад партнеру по команді; з-під шиї (neckshot) - удар по м'ячу з-під коня попереду; хвостовий (tailshot) - удар по м'ячу позаду. Удари наносяться ключками довжиною 120-135 см, що може бути виготовлена з ясена, бамбука чи клена. Після кожного гола команди міняються ворітьми, щоб ні в кого не було переваг через погодні умови чи ґрунт.

Цікава система сертифікації гравців поло. Кожен професійний гравець одержує так називаний "гандикап" у залежності від своєї кваліфікації, проходячи щось подібне до заліку перед спеціальною комісією в Аргентині, Англії чи США. Гандикапи розподіляються від -2 до 10 очок. Гандикап команди є сумою очок учасників. Гандикап відображає уміння гравця.

Масовим це заняття не назвеш, адже поло можна вважати одним з найдорожчих видів спорту. Зараз же поло залишається уділом аристократії і "сильних світу цього", проте, залучає на трибуни безліч болільників і поціновувачів цього у всіх відносинах виняткового видовища.

Світлана Мельничук