Антоніс Ван Дейк прожив не довге, але яскраве життя. Він був учнем самого Рубенса. І навіть в якийсь період художня майстерність юного Ван Дейка стала на один щабель з творчістю його вчителя. Про це свідчить лист секретаря видатного англійського колекціонера графа Ерендела, в якому він повідомляє свого пана про те, що "мистецькі твори учня Рубенса (йшлося про Ван Дейка) оцінюються мистецтвознавцями так само високо, як і картини його вчителя".

Розмах таланту Антоніса виявився в різножанрових картинах. Однак справжнім його покликанням стало мистецтво портрету. В дитячих портретах він досяг надзвичайної ніжності, а в полотнах на релігійні сюжети - глибокої одухотвореності. Безліч його картин на релігійні й міфологічні сюжети користувалися неабияким попитом у церковних і світських замовників. У Віденській академії образотворчого мистецтва дотепер зберігається чудовий за виконанням автопортрет самого художника, написаний ним у віці 16 років. Юний митець дивиться через праве плече, погляд його прямий і рішучий. Комірець сорочки виписаний одним сміливим мазком білила, що свідчить про рідкісну для такого юного художника майстерність та впевненість у собі. Така відшліфована техніка і відчуття своєї сили - характерні риси творчості Антоніса Ван Дейка. Історики назвали його вундеркіндом - художником від природи.

Антоніс Ван Дейк народився в заможній родині антверпенського купця (у сучасній Бельгії). Отримав блискучу освіту. Крім фламандської мови, Антоніс володів іспанською, італійською, французькою й англійською; мав блискучі знання з історії, теології й світової культури. Вчитися малюванню хлопчик почав у 10 років у відомого на той час майстра Хендріка Ван Балена. У шістнадцятирічному віці юнак вже мав свою майстерню. А у 18 став співпрацювати з Пітером Рубенсом. До наших часів зберігся контракт, підписаний Рубенсом у 1620 році з настоятилем церкви єзуїтів у Антверпені. Ван Дейк - єдиний, названий на ім'я, помічник Рубенса з розпису стелі цієї церкви. Та вже тоді у своїх ранніх роботах молодий майстер прагнув відійти від прямого наслідування прийомів славетного вчителя і сягнути самостійних глибин у зображенні художнього образу. Ван Дейк додає героям своїх картин більш витончений вигляд.

Деякий час Антоніс Ван Дейк працював при дворі англійського короля Якова І, який призначив художнику "щорічний пенсіон", однак хлопець відмовився від пропозиції залишатися в Лондоні і помандрував до Італії - для завершення своєї художньої освіти. Більше шести років знадобилося майстру пензля для вивчення італійського мистецтва. В Генуї, Римі, Венеції, Мілані художник писав портрети своїх сучасників. Від чотирирічної подорожі нащадкам залишився "Італійський альбом" Ван Дейка. Водночас, за допомогою унікальної техніки виконання робіт, він доводить до досконалості тип парадного портрета бароко, у якому головну роль грають постава і жест людини ("Портрет кардинала Г. Бентивольо").

Оселившись з 1624 у Генуї, художник стає популярним портретистом найбільших аристократичних сімейств міста. Ван Дейк створює блискучі портрети, у яких гордовиті старці, шляхетні кавалери, стрункі жінки у важких, багатих платтях з довгими шлейфами зображені у повний зріст на фоні пурпурних драпірувань і масивних колон розкішних генуезьких палаців ("Маркіза Улена Гримальди", "Паола Адорно, маркіза Бриньоле Салі", "Паола Адорно із сином", "Кінний портрет Антоніо Джуліо Бриньоле Салі", "Маркіза Бальбіані", "Сімейство Ломелліні", "Старий сенатор"). У цілому в Італії Ван Дейк написав понад ста полотен.

У 1627 Ван Дейк повертається до Антверпену, де займає посаду придворного живописця ерцгерцогині Ізабелли. Це був період найвищого творчого розквіту художника. Він продовжує працювати в жанрі портрета, створює релігійні і міфологічні композиції, здійснює унікальне видання серії гравюр "Іконографія Ван Дейка", яка складається зі ста портретів видатних сучасників того віку. У численних автопортретах Ван Дейк створює романтизований образ художника, фаворита, улюбленця долі.

У 1632 році на запрошення короля Карла I Ван Дейк їде до Англії й стає "головним живописцем на службі Їх величності", отримує дворянський титул і золотий ланцюг лицаря. Завдяки шлюбу з Мері Рутвен, молодою фрейліною королеви, перед Ван Дейком відчиняється світ англійської аристократії. У Лондоні Ван Дейк проживав у надзвичайній розкоші: тримав слуг, карети, коней, музикантів, співаків і клоунів, які розважали його титулованих відвідувачів, що приходили позувати для портретів. До речі, Ван Дейк був настільки популярним, що позувати для його портретів вважалося за честь. Банкір Еберхард Ябах, який був приятилем Ван Дейка і неодноразово служив йому моделлю, розповів як зазвичай діяв митець: живописець призначав моделі день і час сеансу і ніколи не працював більше години над одним портретом. Коли час вичерпувався він вставав, вклонявся, даючи моделі зрозуміти, що на сьогодні досить і домовлявся про день і час наступного сеансу, після чого заходив лакей і готував нову палітру, а Ван Дейк приймав іншого замовника, запрошеного ним на цю годину. Ось так, з винятковою швидкістю він працював над багатьма портретами.

Роки, проведені Ван Дейком в Англії, були наповнені величезною працею. За цей час він створив понад чотирьохсот полотен, в тому числі 35 портретів короля Карла І ("Портрет Карла І верхи", "Карл І на полюванні", "Карл І в трьох ракурсах"), 20 портретів королеви Генрієти-Марії та їхніх дітей. У портретах англійських аристократів Ван Дейк прагнув втілити свій ідеал духовно витонченої особистості, показати не тільки зовнішню перевагу, але й аристократизм духу. Під час перебування на посаді головного живописця англійського короля Антоніс Ван Дейк двічі повертався в Антверпен, малював там портрети офіційних осіб.Він отримав від антверпенської гільдії звання "почесного декана", яке раніше належало його вчителю Рубенсу, а після смерті Рубенса в 1640 році намагався завершити його великі історичні картини для іспанського короля Філіппа IV. В останні роки життя Ван Дейк був захоплений честолюбними проектами великомасштабних декоративних робіт, циклом шпалер для палацу Уайтхол у Лондоні, розписами головних галерей Лувра, для чого двічі приїздив до Парижу. Однак, напружена робота недодала сил художнику - тендітний від природи він тяжко захворів, а невдовзі, 9 грудня 1641 р., помер і був похований в лондонському соборі Святого Павла.

Незважаючи на коротке творче життя, яке тривало усього лише 20 років, спадщина Антоніса Ван Дейка нараховує понад 900 полотен, які унікальні за технікою виконання та сюжетами і дійсно належать до світової скарбниці образотворчого мистецтва.