часи, потєряні вєтєраном першої мірової войни 90 лєт назад видержали іспитаніє врємєнєм
уільям б. хілл посіяв їх у хранції, куда він попав в составі американської армії
хтось відімо їх найшов (а може насамомділі спиздив у п'яного білла) і проіграв в покєр другому американцькому зольдату, карлу ґротхаусу із южної дакоти
ґротхаус, вніматєльно осмотрєв виіграні котли, а імєнноїх тильну сторони, замітив гравіровку w.b. gill, sioux city, ia, u.s.a., шо нєсомнєнно указивало на лічность і мєстонахождєніє хазяїна
но возможності поіска були огранічені і вернути часи не удалось
після смерті карла, його синаша дьюі, підписав на поіск нєкую пеґґі пауелл, спеціалістки по гінєкології гєнєалогії
і от недавно, уперта пеґґі докопалось до корнів гєнєалогічєского дрєва і найшла внука, ллойда ґілла в спрінґфілді, монтана
потом найшовся і другий внук, білл із кізер, орегон
от вони вдвойом і получили дєдужкіні часи на посту американцького лєгіона в сіу сіті
сам вєтєран помер в 1962 році в омаха (небраска) - як сказали врачі, від протівного газу іпріту, який употрєбляли фошизди, шоб травить протівніка (відать слабенький був газ, раз вєтєран протянув ше почті півстолєтія після війни)
ллойд ґілл, получая часи, довго собирався з мислями і підбирав слова, но потом всьо ж видавив:
"бачити ці часи і держати їх в руках, зная шо вони належали нашому дєдушці.... я просто не знаю, це нізя описать словами...."

я тоже не знаю, як то описати, но хоть обстоятєльства трохи і отлічаюцця, але нічо луччого, як фрагмєнт із сегмєнта "золоті часи" всім ізвєсного "кримінального чтіва" до голови не прийшло

so he hid it in the one place he knew he could hide somethin'
his ass
five long years, he wore this watch up his ass
then when he died of disentary, he gave me the watch
i hid with uncomfortable hunk of metal up my ass for two years
then, after seven years, i was sent home to my family
and now, little man, i give the watch to you
© pulp fiction