і от заключітєльна часть нашої епопєї

в прєдидущій сєрії
з чуством виполнєного долга ми вернулись в общагу і з присущою в'юношам нєздєржаностю до утра опсуждали деталі дракі

і от нам настав срок пакувать чємадани
но в послідній день ше одна новость підірвала здоров'я нашого руковоцтва - мєсна бабка прийшла жалувацця на одного з наших
мол, завльок отой іскусітєль її дочку (чи то внучку) і понєсла вона от нєго
джульєтта вроді була не зовсім совєршеннолєтня, так шо світила свадьба або заява в міліцію (можна ше було в армію уїбать ггг)
пацанчик вмєстє із чапаєвом сходили до них додому, де тіпа сигралі п'єсу "will you marry me" для сєльського дома культури в 2-х частях з прологом і епілогом, а потом ми організовано уїбали... (думаю, дєвушка не сильно росстроїлась - целомудрєностю вона не отлічалась, а "у рєбьонка должен бить атєц" - так шо певно найшла собі якогось чувачка на цю роль)
в поїзді оказалось, шо тіки наш факультет не заробив ніяких дєнєх, ми даже вроді і задолжали шось ггг зато у нас були з собою дари юга, організовано напижжені с ріском для жизні на полях колхоза (на участку, де росли болгарські перці, за нами даже гнались овчаркі)
у львові ми всі роз'їхались по своїх містах, помню шо з долинськими пацанами ми ше бухали на станції моршин в ожиданії "червоної рути"
коли я догріб з вокзалу додому, родітєлі мене узнали з трудом - ісхудавший, загорєвший і п'яний ггг
в рюкзаку у мене були баштанні культури, тоість кавуни і дині, а в п/е пакєті болгарські перці
мама тіки удівльонно зауважила, шо я ж не їм дині з 4 лєт (від нашого з батьою путєшествія на азовське море), а перці я не употрібляв в піщу катєгорічєскі і ні за які ковріжкі
умудрьонний жизню атєц тіки хитро улибався...

а потом я поїхав учицця, но то совсєм другая історія...