продолжаєм наш расказ

в прєдидущєй сєрії
обще руковоцтво над нами проводило два тіпа - одного ми назвали "чапаєв" (у нього були вуса), а другого - "паганель" (ізза очків), вони були якісь аспіранти чи доценти, хз...


на другий день вияснилось шо колхоз ненастоящій - там орудували корейці-арєндатори, які і заполучілі нас в качістві дешевої рабсили
нам поручалось отвєцтвєнне заданіє виривати із затвєрдєвшої без дождя землі луковіци і акуратно складувать їх в рядок, а потом коли вони підсохнуть - обрізать лістья
я (як і большинство моїх друзєй) не горіло желанієм познавать прємудрості сєльського хозяйства в екстремальних условіях 40-градусної жари - по-перше нам більше нравилось 40 градусів в жидком відє, а по-друге, я лічно не дуже охотно помагав даже своїм рідним родітєлям на дачі, а тут якіто чужі жовтки...
вопшем наша комната ошеломляющим большинством рішила бойкотірувать с/х работи, для чого нами було ізбрано слідующу тактіку - ми звечора напивались мєсного самогону із абрикосів, які проізрастали свободно всюди, чим доставляли мєсним житєлям несказану радость битія і пітія
напиток називався на їх язикє "абрікосін" (чим навівав медицинські асоціації), пахнув приятно, на вкус тоже був сладкій, но с утрєца голова упорно відказувалась відривацця від подушки
підняти нас на роботу удавалось з большим трудом, тому всі грузовики з уже погрузівшимися більш отвєцтвєнними однокурсніками ждали поки олкаші соізволять встати, одіцця і прослєдувать на завтрак
після завтрака (не буду описувать, скажу тіки шо до опаришів і довгоносиків ми вскорості привикли) нас вивозили на поля, де начиналась друга часть нашого страйку - ми добігали до найближчих зарослів якоїсь степової трави і ложились досматрівать прєрвані сни
шоб прєдотвратіть возможность штрейкбрехєрства кидалась фраза "хто почне робити - той підарас", яка дєйствувала безотказно (ніхто не хотів бути підором всі 5 лєт учьоби, це тоді було дуже немодно ггг особєнно у львові)
наше начальство неоднократно робило попиткі нас образуміть, даже угрожая вигнати з інстітуту, шо визивало тіки скажений ржач - ми кромє общаги ше ніякого політєха не виділи
від сна нас могли відірвать корейці, які привозили на поле воду і арбузи - ми дотошно їх перебирали і швиряли браковані на землю
один узкопльоночний пробував раз обратіцца до нашого чуства долга, прізивая працювать, на шо получив рєзонний атвєт від васі із сваляви, який звучав слідуючим образом: "а ножик в гузицю хочеш?"
більше вони до нас не приставали, хотя дєньгі (якшо ті копійки можна так назвать) платили ісправно

продолженіє скоро...