Ксенофобія
Світлана ПоваляєваПрокляни кожну зірку за те що вона не Сонце
кожен астероїд за те що він не Земля
горлом до крови кричи у чорний космос
я блядь людина!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
пуголовок у всесвітньому формаліні
чорнобильське немовля!
білий гробак що будує великі міста
склеює слиною цеглу своїх одкровень
мрія твоя гробакова як Всесвіт проста:
висрати ніч переповзаючи в день
мрія моя - по-шахтарськи зануритись в ніч
бути одним з усіма кого хоче язик
сонце спить і холоне повільно мов піч
у переймах плазми народжується мій крик
* * * *
цей кілок у хребті
ця хрестовина у спині
ці шкворні в руках
ця кавомолка у грудях
цей ризограф в очах
ця ПІАФ у голові
ці ратиці у п'ятах
цей бетон у венах
ця арматура в жилах
цей скрегіт у вухах
цей тиньк в роті
цей мороз
цей загальний наркоз
це виття думок і бажань
зі мною ніяк не пов'язаних
твій портрет
впізнаєш? :))))))))))))))))))))))
коххаааааннииий :))))))))))))))))))))
* * * *
і коли тобі повилазить від фарби волосся
і коли дужжевженезабаром обвиснуть перса
а всі мачо змужніють і втечуть до німфеток
до кого ти підеш, якщо Майк Науменко мертвий?
і коли у пожжжежжжі розпачу й розпуки
позгоряють на пси всі гламурні журнали
а нові запрошуватимуть на свої обкладинки
тільки роботів найновішого покоління
і навіть звичайна міська трава вже не матиме сили
пробиватися крізь асфальт, а музика – крізь повітря
всі дельфіни тоже втечуть а бактерії й далі житимуть вічно
до кого ти підеш, якщо навіть не знаєш, хто такий Майк?
* * * *
приносиш в кишенях дощ сувеніри кумедні записки гроші різних країн
буденні слова заморожені наче крабові палички пальці окрушину власних руїн
пера птахів що зійшли на руїнах під тихим дощем
і вивертаєш кишені у мій невимовний щем
незрозумілий сум у мовчання печалі у сни
окрім ключів що завгодно підкладку струсни
й вітер гульне по кишенях мов п’яний поет
фразами вітру з болота росте очерет
з пари порожніх кишень проростають мов пера книжки
гроші
папір
всі папери – папір
всі музичні вершки
всіх вогнів у дощі всіх у джазі заплутаних нот
всюди вітер і знову ти зник
ключик в рот
* * * *
значки брелоки і фінічки
почеплені по вилогах
розіпхані по кишенях
загублені під парканами
де пивний хміль вилюрується
щоразу пунктиром прокладеним крізь цей кишеньковий світ
збігаючи кардіограмою у графік твоїх пересувань і запливів
що заглибокі тунелі у цьому великому світі собі вимивають щоночі
немов гробаки крізь травну кишку свідомості
пропускають одне й те саме лише світло
освітлення щораз інше
отже
усі ці зворушливі рештки кораблетрощі
(ранок похмільний пісок похмурий море спокійне)
нагадують стуму твого погляду
шаленство твоїх поштовхів
заглибоких як на такого лагідного й ніби то веселого чоловіка
прокреслюють твоє дихання
крізь доки мости залізниці
десь у захмарній близькості до сховку пташиної смерти
присутність твоя прозора
настільки що я навіть бачу крізь неї
похмільного ранку
свою власну тінь на піску
Оставить комментарий