Журнал культурного сопротивления «ШО»

Лептоп на яйцях

Андрій Бондар (г. Киев)

Андрій Бондар, поет, перекладач і публіцист. Народився 14 серпня 1974 року в Кам’янці-Подільському. Закінчив Національний університет «Києво-Могилянська академія». Автор поетичних збірок «Весіння єресь» (Київ: Смолоскип, 1998), «Істина і мед» (Одеса: Астропринт, 2001) і «Примітивні форми власності» (Львів: Піраміда, 2004). Лауреат літературної премії видавництва «Смолоскип» (1997). Автор багатьох есеїв та статей в українській і зарубіжній періодиці. Головний редактор газети АУП «Література плюс» (1998 — 2000), редактор і колумніст «Книжкової лавки» у тижневику «Дзеркало тижня» (Київ). Перекладач роману В. Ґомбровича «Фердидурке» (2002). Учасник численних літературних фестивалів і акцій в Україні та за кордоном. Брав участь у пан’європейському проекті Literaturexpress Europa 2000 та фестивалі Poetry International 2005 у Роттердамі (Голландія). Стипедіат програми міністра культури Республіки Польща (стипендія Gaude Polonia, 2003) і Homines Urbani (Краків, 2004). Мешкає в Києв

РОСІЇ З ЛЮБОВ’Ю

навіть не знаю чому люди так люблять
бажати іншим зла от взяти наприклад мене
я й досі не можу собі самому пояснити
чому я вболівав за вельс а не за росію у стикових матчах
чемпіонату європи
що мені той вельс? невже вони колись показували
цікавий футбол? інша справа росія
вони хоч і не показували цікавий футбол
але для мене в житті росія багато значить
навіть більше ніж я собі можу уявити
вже що що а росія викликає в мене масу різних асоціацій
які перелічувати тут немає сенсу
а вельс асоціюється тільки з чарльзом принцом вельським кардифом і реґбі

я міг би спокійно прожити без вельса
а без росії я свого життя просто не уявляю
навіть не знаю як я зміг би прожити без росії
добре що вона існує на світі ця росія — часом думаю я
росію завжди пам’ятаєш
з цією росією ніколи не знаєш
це тобі не німеччина з якою завжди знаєш
а це тобі росія з якою ніколи не знаєш
бо коли почнеш знати то це вже не росія
колись давно-давно ще в дитинстві
я любив грати з братом у міста
звужуючи до якоїсь окремої країни
коли називаєш якийсь сиктивкар а він скаже
наприклад «рязань» і от далі не знаєш що сказати
просто не знаєш що сказати

а з другого боку там є рідкісні міста на «и» і «й»
йошкар-ола иникчанскій итик-кюель
їх не так багато але вони є і в разі якихось чебоксарів
чи набєрєжних чєлнов можна двічі відбитися
але тільки двічі бо в росії теж є свої межі
хоч іноді й здається що вона безмежна

часто ці ігри закінчувалися слізьми
коли павло (так звати мого брата)
вдавався до недозволених прийомів
і двічі на мій «виборґ» чи «таґанроґ»
він відповідав: «ґусь хрустальний» чи «ґусь желєзний»
і тоді я або плакав або просив дозволу (я ж молодший)
скористатися йоханесбурґом але
самі розумієте чим закінчується цей йоханесбурґ
після йоханесбурґа знову був якийсь
«ґусь хрустальний» чи «ґусь желєзний»
повний провал ганьба і сльози

я не любив програвати старшому братові
хоч і дуже любив його (і зараз дуже люблю)
може тому не любив що взагалі не люблю програвати

зараз мій брат живе з родиною в росії
іноді я йому дуже заздрю
бо він завжди має цієї росії досить
а я її ніколи досить не маю
хоч з іншого боку ще невідомо
як краще

Продолжение читайте в свежем номере журнала

Оставить комментарий