Галицьке жіноцтво на кожен смак. Конспект суб’єктивних вражень (Фото-звіт другого дня Буквиці) 12 квiтня 2006

Мар’яна та Маріанна. Погляд, спрямований усередину.

Кохання та війна. Ні, це неправильно. Порожнеча та смерть. Смерть упевнено та недоречно входить до маленької затишної кав’ярні, щойно гасне світло. Майстерна, досконало виконана фотосесія тече з проектора на мовчазний білий екран. Екраном пропливають жіночі обличчя, красиві, задумливі й непричетні до життєвої колотнечі, наче на сороковини. Неспішний фотопотік доповнює музика. Музику такого штибу традиційно ставлять на вечорах пам’яті, й тому я, попри обізнаність із загальними рисами очікуваної літературної акції, вже готова почути від наших гостей, що захід присвячений пам’яті котроїсь нещодавно відійшлої до кращого світу подруги-мисткині. Але нічого подібного не відбувається. Якщо не рахувати відійшлу до світу шоу-бізнесу Юлю Міщенко, всі, здається, на своїх місцях.

Насправді все в повному порядку. Дарма я розхвилювалася та спохмурніла. Це просто дві красиві молоді жінки привселюдно ховають самих себе. Все в повному порядку.

Коли в музику починають уплітатися вірші, смерть уже без жодної скромності всідається за найкращий столик, замовляє найдорожчу каву й почувається господинею вечора. Обидві подруги читають зразково потойбічно, наче бояться сполошити дорогеньку гостю чимось надміру живим. Публіка, вочевидь, також цього боїться, адже наполегливо не вдається до оплесків, а просто принишкло та бездиханно вслухується в розкішне плетиво слів.

Плетиво й справді розкішне. Давно згрубілим від верлібру вухом я спрагло всотую розміри та рими, що оповивають надприродно красиві образи, я ледве встигаю за асонансами та алітераціями, я трохи спантеличеним м’ячиком стрибаю разом із грайливими кульками щедро розсипаних слів. І мені навіть якось моторошно: як в такі живі та плинкі звуки можна вдягти такий мертвий і нестерпно одноманітний сенс?

Без слова «смерть» і споріднених за змістом не обходиться жоден вірш. Інколи приходять слова «кров» і «порожнеча», але я не впевнена, що вони щось змінюють. Все те саме. Просякнуте страхом… чого?

Я курю аж біля шинквасу, защулившись під розмаїтий одяг відвідувачів, що повісився на мотузці, котра тут за вішак, й роблю нотатки, скрививши мармизу щонайкритичнішим чином. Скепсис — хороші ліки від чужої смерті. Втішно, що поруч хазяйнує бармен: він дуже живий і на смерть в нього просто немає часу, тим більше на чужу, — маестро подає клієнтам самбуку.

Частки «не» нанизуються одна слідом за іншою, мов намистини. Хтось напевно не дочекається, не прийде, не доживе і не покохає. Поетичні пророцтва, невблаганні, наче прогноз погоди. Хоча й такі ж неточні, я думаю.

І мені нарешті вдається зрозуміти, звідки той страх. Я слухаю, слухаю уважно цілий вечір, і все сподіваюся: ось зараз, зараз ці чарівні жіночі очі нарешті виринуть із власних затоплених самотньою порожнечею глибин та підуть блукати широким світом, і тоді вже ми почуємо й про життя замість смерті, й про весну замість осені, й про вічно та свіжо закоханих, які нехай не тут, не поруч, але десь у світі таки наявні, й про чужі болі та радощі, й узагалі не про болі й не про радощі, а про котів, собак, молюсків, динозаврів, Дженіфер Лопез, повстання в Кот-д’Івуарі та еволюційні переваги пінгвінів над богомолами. Тільки б не про себе. І не про Нього. Бо в жіночому виконанні «про Нього» — це завжди в першу чергу про себе.

Не судилося, мабуть. Очі так і продовжують дивитися всередину, демонструючи всім цікавим мертвотну невблаганність закочених білків. Дивитися всередину страшно, бо всередині тоскний несмак від життя та приреченість. Відірватися ж несила.

P. S. Наостанок Мар’яна Савка прочитала вірша «Нащадкам»: дотепного, жвавого та не тільки про себе. Мені аж від серця відлягло (як, вочевидь, і публіці, що вибухла нестримними оплесками полегші). Подумалося: може, все й нічого. Може, то період такий, і все ще минеться. Може, є таки життя після смерті…

Софія. Погляд, спрямований назовні.

З прозою завжди легше. Прозаїки переважно не хворіють на оту самозакоханість без відповіді, яка так часто притаманна поетам. Отож, слухати Софійку йшла без гнітючих передчуттів. Зрештою, чого вже там ховатися: читали, знаємо, дивуватися нічому не будемо.

Софійка читала товариству про дядю Ваню. Читала довго, але не занудно. Радше переконливо: за якийсь час уже кожен присутній був свято переконаний, що це він сам бачив того дядю Ваню, їхав із ним в одному вагоні та ховав збентежені очі у вимащеному темрявою вікні. Дядя Ваня ткався з просторіч, русизмів та нерясних матюків, як живий.

Я таки подивувалася. Подивувалася, як Софії вдається не тільки фотографувати собою дядь Вань, чемних галицьких порно-дів і навіть бозна-де побачених убивць, котрі розчленовують трупи у власній ванні, а ще й проектувати ці нестерпно живі зображення нам, слухачам. Читаючи криваву сценку з комічним ухилом про розчленовану Любу, розкладену в поліетиленові пакетики, Софійка дуже вчасно запропонувала: «Якщо вам стане страшно, ви кажіть. Бо мені вже трохи страшно». Особисто мені було зовсім не лячно. Просто не люблю я оцей металевий сморід свіжої крові, а ще сокира у вухах тюкає ну надто вже противно, а так — все ОК.

Я сиділа собі й думала, що Софійка зовсім не схожа на своїх землячок. Хіба що читає так само несміливо й надміру переймається, чи не набридла вона авдиторії. А так не схожа. Може, тому, що молодша. Може, тому, що прозаїк. А може, тому, що просто не схожа, та й по всьому. Й останнє, до речі, найвірогідніше.

Софія — око, спрямоване в світ довкола. Це об’єктив, що прискіпливо фіксує кожну дрібницю. Навіть стиль її — це не мереживо, в яке взміюється загадкове авторське Я, а просто майстерно проявлена фотоплівка з подальшим над`якісним друком. Кожне слово на місці. Жоден відтінок не порушено. Жоден контур не розмито. Дядя Ваня стоїть та розпачливо дивиться оливковими очима.

І тільки виникає якесь дражливе напіввідчуття: впевненість, що нам щось-таки не договорили. Не показали. Приховали. За об’єктивом хтось стоїть — як дорослі люди, ми це чудово знаємо. А от хто… Тільки Бог знає.

P. S. Довго думала, що робити з Бондарем. Тобто що для нього буде прикріше: якщо я напишу про його виступ під заголовком «Галицьке жіноцтво» чи якщо взагалі не помічу його блискучої та вочевидь схваленої слухачами з’яви. А тоді вирішила, що йому й перше, й друге буде по шарабану. Адже Андрій Бондар — «поет, що тримає лептоп на яйцях». А це вже, погодьтеся, майже вічність. Це вище за смерть, життя й мої літературно-критичні потуги.

Вікторія Наріжна

Фото Олександра Кузьмюка

Пов'язана інформація

• Автори 
  • Мар’яна Савка
  • Маріанна Кіяновська
  • Софія Андрухович
  • Андрій Бондар
  • Вікторія Наріжна
• Новини 
  • Шо було у Одесі? (про креатив, «Вертеп», літературу та одеські частини тіла)
  • Книжкова полиця-1(95), ефір 6. 10. 2006
  • Три відповіді Маріанни Кіяновської: маленька розмова про Велику літературу
  • Романтичний вечір українського модернізму
  • Софія Андрухович і Андрій Бондар про літературу, книги і футбол
  • «МиZтецьки Zтрави» на цьогорічній «Буквиці»
  • Всеукраїнська книжкова виставка «Буквиця» — відродження української книжки на Дніпропетровщині
  • Малкович. Творческий вечер, перетекший в пресс-конференцию
  • Светлана Поваляева на «Буквице» и в «Среде»
  • Репорт Симона Чорного о первом дне «Буквицы»
  • «Четвер» повернувся
  • «Вакарчук продаватиме дітям книжки»
  • Другий міжнародний літературний фестиваль у рамках 14 Форуму Видавців
  • Софія Андрухович: «Мені хотілося б, аби про мою прозу читач міг сказати: «Я дивлюся так, як дивиться текст»
  • Література династійна
  • Софія Андрухович: «Моя нова книга має смак червоної риби, збризнутої лимонним соком і приправленої прянощами» (Інтерв’ю з письменницею)
  • Мануела Ґретковська. Європейка
  • Інтерв’ю з ночівлею (Розмова з письменниками: Андрієм Бондарем та Софійкою Андрухович)
  • Народження українського слему: купатися чи не купатись?
  • Софія Андрухович «Жінки їхніх чоловіків»
  • Юрій Андрухович вважає, що революцію доведеться починати спочатку
  • Хто загнав геїв та лесбійок на Олімп, або услід банальностям Андрія Кокотюхи
  • Геї та лесбіянки беруть владу в свої руки. Андрій Кокотюха про світові та національні тенденції
  • Александр Кабанов: «Читатель всегда чем-нибудь возмущен»
  • А ти хочеш оргазм з елементами порно? (Книжкова премія «Літературний Олімп»)
  • Телевізор — це скринька для дурнів? Чому на українському ТБ закривають культурні програми? (Відповідають Мирослав Попович, Володимир Цибулько, брати Капранови, Марк Гресь, Ян Таксюр, Лариса Денисенко, Андрій Бондар та інші.)
  • Сучасна аудіокнига в Україні (Бліц-інтерв’ю з Сергієм Жаданом, Андрієм Бондарем, Любком Дерешем, Ларисою Денисенко, Ірен Роздобудько, Юрієм Покальчуком)
  • Андрій Бондар: перекладач, що не приховує своєї традиційної орієнтації (про польських геїв, українських інтелектуалів і талановиту літературу)
  • Мої п’ятнадцять
  • Андрій Бондар: Письменник мусить бути особою публічною
  • «ПРИВАТНІ ФОРМИ ПОЕЗІЇ»
  • Книжковому Клубу «Білокнижник» два роки!
  • Книжковий клуб «Білокнижник» на ХІ Форумі видавців
  • Містичне коло Андруховича (ОНОВЛЕНО!)
  • «Таємниця» і несподіванка – два в одному (назирці за новою книгою Юрія Андруховича)
  • Змова в Едемі (Про подвійну книгу Світлани Поваляєвої та Вікторії Наріжної)
  • З НОВИМ РОКОМ! (Традиційне новорічне бліц-опитування наших «зірок»: де і як вони планують зустрічати Новий Рік)
  • Світлана Поваляєва: Класика жанру
  • Фотозвіт з відбіркових турів Дніпроку та коментарі до нього
  • Нотатки Форуму Видавців — 2006
  • Махновські читання на Фестивалі «День Незалежності з Махном» (м. Гуляйполе). Фото-звіт
  • Поетичний боді-арт на Фестивалі «День Незалежності з Махном» (м. Гуляйполе). Фото-звіт
  • «Літературний герць: дівчатка були чарівні і непередбачувані, хлопці — мужні і вперті»
• Товари 
  • Вадим Йович: «Ілюзія Існування» DVD-box
  • Марія Конопніцька: «Про краснолюдків та сирітку Марисю»
  • Мар’яна Савка: «Чи є в бабуїна бабуся?»
  • Антологія: «Ми і вона. Антологія одинадцяти поеток»
  • Колектив авторів: «Королівський ліс» (Літературний альманах)
  • Мар’яна Савка та Маріанна Кіяновська: «Кохання і війна»
  • Збірка: «Творчість Юрія Клена в контексті українського неокласицизму та вісниківського неоромантизму»
  • Дзвінка Матіяш, Остап Сливинський, Андрей Хадановіч: «Зв’язокрозрив/Сувязьразыу. Антологія сучасної української та білоруської поезії»
  • Мар’яна Савка: «Квіти цмину. Книга віршів»
  • Часопис текстів та візій: «ЧЕТВЕР №27/2007»
  • Кур’єр Кривбасу: «№ 206–207 січень-лютий 2007»
  • Часопис текстів та візій: «Четвер» № 23, 2005. Проект «Демоверсія»
  • Маріанна Кіяновська: «Книга Адама»
  • Літературно-критичний часопис Київська Русь: «Перетин» Книга 3
  • Маріанна Кіяновська: «Звичайна мова»
  • Кур’єр Кривбасу: «№ 182 січень 2005»
  • Кур’єр Кривбасу: «№186 травень 2005»
  • Кур’єр Кривбасу: «№190 вересень 2005»
  • Кур’єр Кривбасу: «№192 листопад 2005»
  • Літературно-критичний часопис Київська Русь: «ВО№А. Книга 5(XIV)7515 рік»
  • Софія Андрухович: «Старі люди»
  • Центрально-європейський часопис Потяг-76: «Вибране 2003 — 2004»
  • Софія Андрухович: «Жінки їхніх чоловіків»
  • Тарас Прохасько: «З цього можна зробити кілька оповідань»
  • Антологія: «Незнайома: Антологія української „жіночої“ прози та есеїстики другої пол. ХХ — поч. ХХІ ст.»
  • Еліс Гоффман: «Аквамарин»
  • ШО: «ШО № 4(18) квітень 2007»
  • Софія Андрухович: «Сьомга»
  • Книжник review: «№13–14 (143–144) 2007»
  • Сергій Жадан: «Історія культури початку століття»
  • Андрухович, Бондар, Жадан: «MASKUL`T»
  • Андрій Бондар: «Примітивні форми власності»
  • Гуррт Мандрівних Дяків Вертеп: «Бучалчин Ґандж»
  • Валентина Кирилова (упорядкув.): «Соломія»
  • Юрій Винничук: «Діви ночі»
  • Міхал Вітковський: «Хтивня»
  • Юрій Винничук: «Мальва Ланда»
  • Світлана Поваляєва, Вікторія Наріжна: «Камуфляж в помаді. Безсмертя в місті N»
  • Клайв Стейплз Льюїс: «Хроніки Нарнії: кінь та його хлопчик»

Коментарі

Як мій друган каже, нАстАяЩІЙ отжИг)))
Типу фотки веселі)))

як на мене, можна про все це сказати більш коротко, і не зрозуміло для кого ви писали для тих хто там був, чи для тих кого там не було? ті хто був і самі це бачили та чули, а хто не був, на мій погляд мало зрозуміють із цієї статті, однім словом Ваші поезії сподобалися більше, доречі, є щось новеньке?

я думав лептоп тримають у долоні, а ноутбук при бажанні можна обережно змістити на у область яєць як це зробив обережний Гумберт з Лолітою, правда я давно не спілкувався наживо з богемою, хто його зна до чого вони додумалися з нещасними лептопами

(себто це я і є, Вікторія Наріжна, якщо ще не всім зрозуміло ;) )

2 Галлек:
На долоні тримають палм (бо воно і є з англ. palm "долоня"). Для лептопа, боюся, треба мати якісь геть велетенські долоньки.

Коротко говорятьв бліц-новинах :). І ще: коли ви, Галлеку, нарешті змиритеся з тим, що люди пишуть не для когось, а тому, що пишуть? Прочитайте, врешті-решт, заголовок: конспект суб’єктивних вражень. Ті, хто там був, і ті, хто там не був, – ніхто з них МОЇХ вражень точно не знає. В мені щось сколихнулося – я написала. Хіба літерурна есеїстика взагалі передає що-небудь ще, окрім вражень критика від конкретних творів/авторів/дійств?

От якби ви висловили свої враження у відповідь, і сказали, припустимо: ні, не погоджуюсь я з пані Наріжною, в Мар’яни з Маріанною напрочуд світлі поезії, а Софія Андрухович просто занудна донечка розкрученого татечка, – та ще й обгрунтували б свою позицію, от тоді наші коменти іншим було б цікаво читати, а нам – писати. А так ми, пардон, флудім, і все.

За поезії дякую. Новенького в цьому плані нічого – шось мене в прозу понесло. От прозові потуги, сподіваюся, невдовзі побачите :) Хочеться вірити, що вони вам теж сподобаються :))

та не сприймайте ви так все близько до серця,
яй справді дав маху з лептопом (вибачаюся),
а якщо не хочете чути іншу думку так і скажіть, навіщо ж ображати?

У мене тільки два питання, Андрію:
1) Чим я вас образила (перечитала меседж дуже уважно – їй богу, розгублена цілковито...)
2) З якою саме думкою мені не погоджуватися? В вашому першому пості практично самі лише запитання (подівіться, не перебільшую!) й на них я в міру можливості відповіла (для кого писала і чому). Якщо така доброзичливість і навіть запопадливість з мого боку виглядає як образа, то взагалі не уявляю, як треба з вами спілкуватися в режимі віртуального обговорення...

P.S. Спілкуюся з вами уже не під першою статтею й переконуюся потроху, що появу щонайменших натяків на дискусію ви сприймаєте як нападки на себе... Сумно: небагато в інеті притомних місць, де можна досхочу посперечатися із розумними людьми. Артвертеп – одне з них.

P.P.S. На наявність в тексті такої форми вираження емоцій, як смайли, ви, я так розумію, взагалі не зважаєте....

бачу я таки Вас чимось зачепив, гаразд, в принципі я не вважаю це дискусією, просто ігноруйте мої коментарі до чужих матеріалів, а я не стану коментувати Ваші, на цьому пропоную припинити

знаєте, багато разів хотів вибачитися за зухвалу і дурну поведінку, але не вистачало мужньості, нарешті вдалося себе примусити: прошу пробачення, у Вас прекрасне есе, я був неправий.

з повагою, Андрій

	Коментар:

27 липня — 18 серпня

Всеукраїнський тур
гурту «Sтереометрія»

Iншi події

 Експорт новин