Жодних метафор – усе справді відбувається в колись елітному психологічному диспансері, розташованому в приміській зоні. Свого часу нинішня клініка була садибою графа Макарова, та останнього з його роду вбили чекісти в 1918 році, і після цього дім втратив єдиного власника. Потім тут за ініціативою члена Політбюро Соболєва зробили спецлікарню для психічно хворих, куди номенклатурник помістив свого божевільного сина. Не дивно, що диспансером блукають привиди, чутно голоси і взагалі відбуваються дивні речі: за століття тут назбиралося чимало таємниць. Якось у величезному будинку з'являється новенька – юна медсестра Світлана, яка потрапила в диспансер за розподілом. Поступово вона знайомиться з його нечисленним персоналом: привітним лікарем Макаровим, замкнутим лікарем Левіним, німим санітаром Барсуковим, начмедом Наталією Миколаївною та санітарками. Оскільки свого часу це був спецзаклад, пацієнтів тут небагато. Молодого Альошу постійно відвідують його батьки, які сподіваються на одужання сина, старий Федот розумом залишається в тому часі, коли хлопчиськом прислужував графові, Мовчун зі страшними очима не вимовляє жодного слова, Кузін постійно малює якісь схеми, а дивний Левченко запевняє, що він абсолютно здоровий. Та одного разу в лікарні відбувається вбивство, і молодий дільничний Міша Марков разом зі слідчим Атамбековим виявляє, що у кожного з мешканців садиби є своя таємниця. Це стосується навіть самого слідчого. Та й Світлана, як виявляється, опинилася тут не випадково.   Зйомки проходили за 200 кілометрів від столиці, у надзвичайно чудовому місці: роль диспансеру виконувала садиба такої відомої історичної особи, як полковник Гнат Галаган, у селі Сокиринці. Знімальна група майже на місяць оселилася безпосередньо біля знімального майданчика. Багато акторів просто відводили душу, вдаючись до різних діагнозів і старанно втілюючись в образи психічно хворих, а також лікарів. Останні, як відзначав пацієнт подібного лікування Пауло Коельо, дуже схожі на своїх підопічних. На знімальному майданчику Сергій Романюк мав шрам на все обличчя та бандитське минуле. Він зіграв роль німого санітара та водночас сторожа Барсукова - страшного могутнього хлопця, якого в дитинстві упустила мати і він відкусив собі язика. А Олег Примагенов став загрозливим Мовчуном. Усі ці колоритні персони по-своєму зустрічають нову медсестру Світлану, роль якої зіграла зірка «Талісмана кохання» Тетяна Арнтгольц. «Як виявилося на пробах, - зауважує режисер Анатолій Матешко, - вона є найкращою».   Російській зірці Сергію Чонішвілі постановник запропонував роль замкнутого генія Левіна – несподіваний образ, після всіх негативних персонажів, на яких, як вважає актор, режисери вже зациклилися. До речі, в попередньому проекті Матешко «Подруга особливого призначення», коли він і познайомився з Сергієм, актор теж зіграв позитивного персонажа, хоча й сумнівного. «Мені подобається з ним працювати, подобається його організованість», - пояснює режисер. Сам Анатолій Миколайович традиційно з'явився в невеликому епізоді – вийшов з салону дорогого автомобіля і привітав героя Кирила Плетньова, головного чоловіка серіалу, з вдалим завершенням справи.   До речі, виконавця головної чоловічої ролі шукали дуже довго. Перепробували багато акторів, і на кастингу всім пропонували сцену, де Михайло розмовляє зі Світланою і говорить з якимсь вогником в очах: «Треба піднімати Росію з села». Дівчина йому заперечує - мовляв, чому ж з села? Тут же глушина така, багнюка… дерев'яні хати. А він відповідає: «А ти замислювалася, чому хати дерев'яні? Та тому, що в нашому кліматі – це ідеальне рішення. Так століттями було придумано, і це правильно, це здоров'я». Чомусь важко було знайти молоду людину до 30 років, яка могла б сказати таке, та ще й сказати щиро, без цинізму в очах. Та коли сцену зіграв Кирило, йому повірили. По-справжньому повірили.   Окрім Сергія Романюка з «буржуйської» обойми в «Дурдомі» знявся чудовий Володимир Горянський. Тут його просто не впізнати – вуса, злиденний вигляд та репутація слідчого-невдахи. Спершу творці навіть самі не усвідомили, як вдало вибрали кандидатуру на роль непримітного Атамбекова, адже у Горянського на телеекрані склалося певне амплуа - розумної, інтелігентної людини. «Напевно, саме через те, що цей образ несхожий на всіх його телеперсонажі, Горянський і вхопився за цю ідею, - зазначає другий режисер Анастасія Матешко. - Якось я була на майданчику, мені сказали, що приїхав Горянський, я обертаюся – стоїть натуральний місцевий дядько, тільки якийсь пропащий. Такий достовірний! У цьому образі йому є що робити, адже це роль на опір. Те саме було з лікарем Макаровим. Я дуже рада, що ми затвердили Олексія Гришина, адже його герой зовсім не граф, він людина-екстезі. Ну, хто у нас міг би графа зіграти? Руденський? Більше нема кому. Та це було б дуже в лоба. А тут образ несподівано заграв…»   Анатолій Матешко, режисер: „Один з головних персонажів серіалу - садиба. Оскільки дія відбувається впродовж 100 років, починаючи з 1918-го року і закінчуючи нашими днями, і все це в садибі, або поряд з нею. До речі, створювати світ психічно хворих виявилося досить захопливим заняттям не тільки для нас, для акторів, але і для всієї знімальної групи. Щоб грати п'яних, треба бути тверезими. А щоб грати божевільних, відповідно, треба бути нормальними. Хоча, що таке бути нормальним – я не знаю. Напевно, у наших героїв - це неадекватні оцінки поведінки. Вони можуть бути огидними, з одного боку, і можуть бути приємними, гарними, дивовижними, чудовими, несподіваними, іноді трансовими. Якщо вони огидні - тоді нам це не потрібно. Адже ми знімаємо казку… Я взагалі вважаю, що треба робити казку. Тому що життя таке «чудове», що хочеться якось від нього усунутися. На сьогоднішній день, та і взагалі завжди, люди прагнуть казки".   Ірина Мельник: „Мій «Дурдом» - з присмаком Чехова… Спершу моя героїня Шура була написана для 60-річної жінки. Та потім мене в театрі побачив Анатолій Миколайович і запропонував зіграти цю роль. Отже, моя Шура помолодшала, і в неї навіть з'явилися свої закоханості. Це - колишня актриса, яка залишилася ніби поза цим життям. Диспансер став її будинком, а її колискові пісні будуть лейтмотивом усього фільму".   Євгеній Пашин: „У нашому фільмі зовсім небагато «справжніх» хворих. Осіб п'ять, інші - медперсонал. Проте ця п'ятірка досить яскрава. Всі з українських акторів, хто підходить на хворих з діагнозом - вони усі сюди і потрапили. Не хочу нікого ображати, та всі вони дуже вдало опинилися на своїх місцях".   Режисер: Анатолій Матешко.   У ролях: Тетяна Арнтгольц, Кирило Плетньов, Сергій Чонішвілі, Настя Буніна, Олексій Гришин, Сергій Романюк, Володимир Горянській, Ірина Мельник.   Продюсери: Олександр Роднянський, Микола Шевченко, Ігор Толстунов.   Виробництво: Компанія "Українська Медійна Група" (www.umg-film.com.ua) на замовлення телеканалів "1+1" та «СТС».