Приховані пастки стратегічних програм

Парадокси створення програм стратегічного прориву. Людський фактор стримування їх реалізації. Власні проблеми застосування сил окремої особистості. Етнічний аспект та боротьба з ксвенофобією як злочинною дурістю

У "Народній правді" один автор під ніком "Володимир" послався на думки професора Михайла Павловського щодо стратегічних перспектив України, особливо технологічного прориву. Майже ніхто нічого проти не має.

Але просте питання: чому у сусідній Росії такі погані шляхи сполучення? Чому саме дороги, які могли б добре інтегрувати усю територію імперії – так і не були побудовані? Те саме – і зі зв,язком.

У якій ланці суспільного механізму існує гальмо очевидного технологічного прориву? Те саме можна сказати і про арабські нафтові країни, які дотепер не мають пристойних сучасних технологій? Вони, мабуть, теж пишуть величні програми диверсифікації національної економіки – про що писав і розумний прем'єр-міністр Малайзії Мохамад Махатхір.

Звичайно ж – у людському факторові. Це – альфа і омега усіх національних проблем відсталих країн. Михайло Павловський, якого цитує Володимир був народним депутатом від БЮТ та керівником київської організації "Батьківщини" – і два чи три роки тому помер від раку. Він на партійних та парламентських слуханнях неодноразово виголошував свої ідеї щодо технологічного прориву.

Але не був почутий ні в парламенті, ні в уряді – бо належав до опозиції.

Але не тільки тому.

Таким же креативним у економіці може бути також Віктор Пинзеник. Але ці два поважних фахівців постійно забували та забувають принципову річ: сітку між людських стосунків та картини політичних та егоїстичних зацікавленостей "сильних миру цього".

Електронний та комп'ютерний геній дуже добре може знати – ЯК потрібно організувати сучасне виробництво та навіть як отримати від цього прибуток.

Але маленьке "але" перекреслює все:

КОМУ прибуток, та кому це буде сприяти або перешкоджати? Який людський матеріал при цьому задіяний? Які людські якості мають ті люди, що займаються інноваційним проектом? Адже люди, як і речовина, мають теж певні властивості, які прискорюють або уповільнюють процес певної реформи.

Люди, як і речовина, мають бути на своїх місцях – інакше це не поміч, а людське сміття, що забиває протоки процесу. Зараз, наприклад, Анатолій Грищенко – дуже вдала кандидатура на посаду військового міністра України. Саме тому, що він за освітою та вихованню – НЕ радянська людина, отже – не обмежена радянським досвідом знущання з людей. Для початку – непогано. Йому місце не в парламенті, а саме у військах. Якщо НУНС та БЮТ переможуть – він має бути негайно повернений на пост міністра.

Є інший приклад: Рудьковський. Це взагалі "чудовисько морське" – лише об'єкт для анекдотів Те саме стосується Черновецького та Добкіна – як антиреклама для партії регіонів.

Отже – основна проблема – це навіть не технологічний прорив, а потрапляння потрібних людей у потрібне місце. Вміла освіта та виховання таких українців які НЕ несуть у собі отрути радянського виховання. Виживання з себе тяжкого спадку "совка" – тобто злої, обмеженої особистості, яка оперує не логічними поняттями, а канібальськими міфологемами.

Я не є цілковитим прихильником БЮТ та самої Юлії Тимошенко. Але факт, що процес кристалізації українського суспільства повинен початися НЕ з економіки, а з, як казали більшовики, "підбору, вихованню та розподілу кадрів". Згідно українській міфологемі лідер нації неодмінно повинен бути чоловіком з класичною зовнішністю, бажано з бородою та досвідом радянської управлінської роботи.

Тому українцям важко впізнати лідера у жінці, яка не носить бороди, не має козацького або радянського вигляду та навіть не етнічна українка. Але на сьогодні іншого національного лідера немає – і все!

Катерина 11 була катом і злим духом для України та українців – без питань.

Проте ми маємо бути справедливими – для Росії як імперії Катерина 11 була дуже видатною особою – САМЕ ТОМУ, що вона НЕ була етнічною росіянкою та православною за походженням. Вона навіть мала інше ім,я – Софія-Августа. Ця німкеня зуміла створити з себе класичну російську імператрицю – яка дуже добре "працювала імператрицею" у буквальному смислі. Шкода, що ця видатна особа використала ресурси України та її людей виключно проти нашої країни.

Але подекуди росіяни вміли використати таланти іноземців для укріплення російської держави. Мало, мабуть, хто знає, що серед російських дворян саме росіян була лише третина або чверть від загальної кількості. Інші – родом із іноземців – особливо багато – з української шляхти та української козацької старшини.

Про що я?

Про те, що політична ксенофобія для підйому України дуже згубна. Це треба знати і Щокіну – етнічному росіянинові, і Олегу Тягнибоку, етнічному українцеві. Саме через таку недалекоглядну ксенофобію загине будь-який план культурного та технологічного прориву України.

Треба чітко покласти край також антисемітизмові, незважаючи на некрасиві вчинки деяких представників єврейської нації. Бісмарк казав, що "народ має такий уряд, на який заслуговує". Те саме можна сказати і про цей розумний та талановитий народ: "яка нація – такі у неї і євреї".

Протестантські країни – найменш антисемітські, бо у певному сенсі протестантизм у певному сенсі є повернення до іудаїзму з їхньою свободою волі та автономії особистості. Саме тому такі країни змогли використати талант цього народу собі на користь. Я маю на увазі Англію, США, Фінляндію, країни Балтії...

Технологічному прориву ЗАВЖДИ передує прорив у духовній сфері, у сфері національного інтелекту. Україна має навчитися поважати талант окремо узятої людини, підтримувати його та дати можливість само реалізуватися.

Загальний підйом України обов'язково складається саме через суму таких успішних ОСОБИСТИХ самореалізацій – і не інакше! Але для цього повинен панувати принцип персональної відповідальності – чого немає у православній релігійній традиції – яка засуджує особисту "гординю".

Можна сказати – традиційне православ'я – взагалі "нетехнологічне" – як і іслам. Саме тому в Україні так багато протестантських організацій. Мені як чистому атеїстові дуже цікаво це спостерігати.

Українська людина насамперед повинна змінити саме себе – цим самим змінюючи країну – а не навпаки. Саме вільна, не совкова українська людина – відправний пункт становлення і нової української культури і міцної незалежної держави, яка, у свою чергу, повинна поглинути кращі людські сили з тієї ж Російської Федерації.

Не ксенофобія – а, навпаки, "поглинання" усіх найкращих людських особистостей з усіх кінців світу -як це успішно роблять Сполучені Штати Америки. Адже доведено, що "національно-гібридні" особистості – найбільш пасіонарні, творчі, проривні.

Саме на базі такої "гібридизації" і має скластися нова українська нація, зовсім не схожа на провальний варіант традиційної спільноти, що існувала та існує дотепер.

А панівне становище української мови – це похідне від розквіту української держави та національного інтелекту як головного джерела національного багатства.

Тоді і етнічного росіянина палкою не виженеш з України.

Як це діється у країнах Балтії.