История г. Волчанск

Из истории Харькова
• Основание Харькова
• Хронология событий
• Развитие Харькова
• Слобожанщина
• Улицы Харькова
• Харьковские подземелья
• Слобідська Україна
• Харків у XVII— XVIII ст.
• Карта Харькова 1895г.
• Наука в Харькове
• Университет
им. В.Н. Каразина
• Битва на Каяле
• Крушение царского поезда
• История городов
Харьковщины
• Путешествие
по Харьковщине
• Новые раскопки Харькова
• Подземные сооружения

Гортаючи сторінки сивих віків, уважно вчитуючись у хвилюючі оповіді, легенди, літописи, ми щоразу зустрічаємося з таємницями слова, з давніми топонімічними назвами, які несуть у собі, немов естафета, з поколінь, у покоління, живі скарби семантики, значення слова, огортаючи поетичним чаром людську душу. Давнє слово, прадавня назва мовби оживають, міняться своїми гранями, розкривають перед дослідником свою історію... Повільно несе свої хвилі річка Вовча, ліва притока Сіверського Дінця, яку колись називали Вовчими Водами. У прадавні часи тут на берегах, заростях, нетрях, чагарниках жило і ховалося чимало диких звірів. Мисливцям нерідко траплялися ведмеді, лосі, лисиці, а найчастіше, чатуючі біля водопоїв, господарі Вовчої-вовки. Саме слово «вовк» є спільнослов'янським іменником — назвою індоєвропейського характеру. Воно походить, як вважає частина дослідників, від дієслова «волочити», «тягти». Тобто буквально слово — поняття «вовк» — це той, хто волочить або тягне свійську худобу. За літописними джерелами у XVI столітті всі землі навколо річки Вовчі Води були власністю Бєлгородського монастиря, а з другої половини XVII століття в 1674 році тут виникає поселення служилих людей, яких, за наказом царя Олексія Михайловича, привів сюди нижегольський черкашин (українців тоді називали черкасами) Мартин Старочудний, Сторожеве поселення Вовча було одним із форпостів на південному кордоні Московської держави. Залишився відомим історії лист Бєлгородського воєводи, датований 1674, роком, у якому зазначалося, що «царь и великий князь Алексей Михайлович изво лил указом повелеть нижегольскому черкашину Мартыну воздвигнуть слободу на реке Вовчьи воды, созвав на жительство черкасов из малоросийских и заднепровских городов...» До Вовчанської слободи тікало від панської сваволі та кріпосного гніту немало по кривдженого люду. Тому сюди було надіслано рейтарського майора Романа Бєлгородина, який учинив люту розправу над «царської волі ослушниками». Втікачів було повернуто господарям, а деяких селян відправлено на заслання до Чугуєва. Про гірку долю селян-утікачів співалося у відомій тоді пісні «Ой, судома, пане-брате...»
«Ой, судома, пане-брате,
Судома, судома!
Нема в мене снопа жита
Ні в полі, ні вдома.
Було в мене, пане-брате,
Жито та й зелене, —
Наїхали вражі пани
Забрали у мене...»

Вовчанеька слобода як військово-сторожеве поселення виконувала свої функції до кінця XVII століття. Вона владно протистояла ворогам Московської держави, що мав на увазі свого часу засновник Мартин Старочудний, звертаючись з чолобитною до царя. У чолобитній зокрема говорилося, що спорудження фортеці — поселення на річці Вовчі Води, на південному кордоні, не дасть змоги «татаров'ям в Україні міста безвісно прийти». Декілька разів Вовча відбивала напади кримців. У 1689 році останній раз боронилася слобода від кримських татар разом із валківцями, перекопцями, «калангородками» служилі люди Вовчанської слободи відстоювали рідну землю од зухвалого ворога. Назва «Вовчанськ» є субстантивованим прикметником і пройшла складний, шлях у своїй трансформації. Спочатку слово — назва «Вовча» було стягненою формою прикметника відіменного походження і виникло внаслідок опредмечення ознаки. Фонетично тут пройшла палаталізація задньоязикового приголосного (к), який перейшов у (ч); потім за допомогою складного афікса — анськ — утворилася географічна назва прикметникове-присвійного типу. Другий компонент складного афікса-суфікс «ськ» за своїм походженням належить до суфіксів присвійних прикметників, які поступово, з плином часу, почали передавати узагальнену ознаку, що, в свою чергу, відтворювала предметний зв'язок означуваного з тим, що було виражено іменником, який ліг у основу прикметника. Подібним чином утворювалися географічні назви Лисичанськ, Бердянськ, Куп'янськ та ін. 3 першої половини XVIII століття Вовчанськ стає ад- міністративним центром, повітовим містом. Про подальшу історію міста хвилююче розповідає у своєму романі «Діти великого дому» відомий радянський вірменський письменник Рачія Кочар. Багато цікавих відомостей про Вовчанськ та його славну історію можна прочитати в нарисах, які вміщені в томі «Харківська область» 26-томної праці «Історія міст і сіл Української РСР».