История Купянска

Из истории Харькова
• Основание Харькова
• Хронология событий
• Развитие Харькова
• Слобожанщина
• Улицы Харькова
• Харьковские подземелья
• Слобідська Україна
• Харків у XVII— XVIII ст.
• Карта Харькова 1895г.
• Наука в Харькове
• Университет
им. В.Н. Каразина
• Битва на Каяле
• Крушение царского поезда
• История городов
Харьковщины
• Путешествие
по Харьковщине
• Новые раскопки Харькова
• Подземные сооружения

Битва ревла, кипіла, рвалася печаллю, перетворюючись у без кінечний стогін. На татарських бродах — Осиковому та Калиновому — точилися особливо гострі сутички; по пояс у воді, спливаючи кров'ю, рубалися насмерть шаблями і ятаганами козаки та яничари. Гирло ріки Куп'янки, де стояла новозбудована фортеця затягло димом, звідти доносилися зойки, прокльони, крики. Козацька залога відчайдушно боронила слободу. Здавалося, ординці ось-ось переможуть. Біля похідного шатра боєві вже готували коня для в'їзду у фортецю... Але раптом, з-за ближнього лісу вихопився чималий загін і на повному скаку врізався у татарські коші. Не витримавши стрімкого удару, татарська кіннота спочатку поточилася, а потім кинулася врозтіч... Незабаром напад було відбито і знято облогу. У Куп'янку в'їхали рятівники. Це були служилі люди з білгородєького полку. На дзвіннці радієно бовкав дзвін, вцілілі мешканці слободи, козаки, білогородці зійшлися на внутрішній площі фортеці. Козаки й служилі браталися, чоломкалися. На руках внесли на торговицю пораненого стрілецького сотника... «Слава!» — котилося майданом. Козацькі матері, жони, вдови піднесли за давнім .звичаєм воїнам на рушниках хліб-сіль. «Хай буде дружба вічна шж нами!» —урочисто мовив отаман-осадчий, і площа знову радісно завирувала, ...Козацька військова слобода Купенка була заселена в 1855 році на високому, перерізаному вздовж глибокими урвищами березі Осколу — притоці Дінця Сіверського — при впадінні в неї невеличкої річки, яку люди здавна кликали Куп'янкою, було збудовано острог. Уже з 1683 р. поселення називають Купецьким. Ця назва зустрічається в офіційних реляціях, жителі ж іменували слободу то Кушцькою, то Купчинкою, то Купенкою, а іноді, очевидно, за назвою річки — Куп'янкою. Остання назва, імовірно, найдавніша: вона походить із спільнослов'янського іменника «купйа». Лексеми Купецька, Купчинка, вважаємо, були дещо пізнішого походження, хоч виникли теж із спільнослов'янського імення «купець». Ці припущення не можуть правити за остаточні висновки. Відомо, що всі ці назви запозичені з романо-германських мов.

Індоєвропейські корені — «каир» — і — «копр» — у словах, «купити», купати» утворили дієслівні форми, які, вказуючи на процес дії, являють собою зразок граматичної омонімії (покупати — купувати щось, покупати-купати когось). Ця двозначність у давній мові наштовхує на думку, що, крім поняття, зв'язаного з купішіею-продажем, існує ще й поняття, пов'язане з обрядовою символікою, а саме з надзвичайно давніми язичницькими обрядами Купайли, з іменем міфічної істоти жіночої статі «Де Купайла ночувала?», «Упала Купала на Івана...»). Вживання ж у середньому роді як і збірне значення позначало осіб, які брали участь у цьому святі («Сходилось Купало із долу до долу»...). Символічним був і образ «купи». Поняття «купити» уособлювало в собі своєрідні ритуали: скакання через вогонь, купання у річці (очищення від злих сил вогнем і водою). Ці народні містерії відбувалися в пору найповнішого розквіту природи, припадаючи на кінець червня місяця (24 червня за старим стилем). Вони й називалися «купальськими». Свято Купала втілювало в собі очищення від «нечистої сили», символізувало добру і життєдайну силу сонця і було присвячено богові сонця Ярилі. Так, Потебня у роботі «О Купальських огнях и сродних с ними представлениях» повязує свято Купала з образом нашого світила, з небесним вогнем, що має силу давати врожай, звільняти людей від хвороб, пошесті смерті. Цікаві описи купальських обрядів зустрічаємо у М. Гоголя, М. Маркевича, Я. Головацького, М. Костомарова, Я. Шоголева, О. Потебні, Л. Українки, М. Коцюбинського, О. Дея та інших. Купальська обрядність завжди цікавила письменників та поетів. Це з пісня Л. Вах нянина «Гей, на Івана, гей на купала», це і драма М. Старицького «Ніч під Івана Купала», і драма Михайла Стельмаха «На Івана Купала», повість Миколи Олійника «Дочка Прометея», нарешті, художній фільм, створений студією ім. О. Довженка за мотивами народних переказів та твору М. Гоголя «Вечір на Івана Купала». Образ купальської ночі позначений глибоко ліричними мотивами. Він пов'язувався і з давньою традицією умивання дівчат біля води і з ворожінням на вінках, з піснями про кохання, сватання, подружнє життя, у ньому звучать і драматичні ноти. Це цикли пісень про нерозділене, нещасне кохання, про нерівню, про брата, що мав зарубати сестру, відьом, що приносять нещастя.
У купальській, пісні помічається уявлювана семантична близькість дієслів «купити-купати»

Купала на Івана!
Сьгодні Купала, а завтра Івана —
Чим мені, моя мати, торгувати?
Повезу я свекорка продавати.
Рідного батенька купувати.
Здешевила, свекорка, здешевила,
Рідного батенька не купила...»

Купальські пісні відбивали стародавнє світобачення з яскравими картинами перетворення людей у трави, зілля, квіти, дерева... Вони були сповнені неослабної віри в життя, природу, людину і активно суперечили мертвим церковним догмам, аскетичному вченню християнської релігії про потойбічний світ, а тому увесь час переслідувалися і заборонялися церковниками. Народні традиції Купальщини по-своєму «перемололи» драматичне християнське свято Іоанна Предтечі, або Івана Хрестителя, яке нав'язувала церква народові, прагнучи витіснити купальські обряди, «Купа» взяла з християнського свята лише одне — ім'я для одвічно живого, легендарного, близького народові свята Купала. Так виникло словосполучення «Івана - Купала». Можливо, що й річка Куп'янка, притока Осколу, була причетною до цього язичницького дійства. Топонім Оскіл, можливо, походить від слів «скеля», «скала», поняття ж Оскіл означало не що інше, як річку, шо має скелясті береги і протікає біля скель. Існують думки й про те, що назви річок Оскіл та Ворскла аланського походження. Гідронім Ворскло, Ворскол, нарешті, «Ворескла» поділяють на дві частини: «ворвс» — аланською мовою — «прозорий», «кол», «кул» — вода, отже, поняття «Ворскла» являє собою словосполучення «прозора вода», а Осколь, Оскіл, Оскул поділяють на «Ос» — аланською мовою — «білий» та «кул» — вода, отже, біла вода». Можна також припустити, що лексема «оскіл» походить і від назви древнього слов'янського городища, в якому теж відбувалися купальські обряди. Культурний шар землі на території сучасного Червоного Осколу та його околиць свідчить про те, що в IV—II тисячолітті до нашої еери тут були неолітичні поселення та поселення пізньої бронзи. Під час становлення Київської Русі як держави — це було чимале укріплене городище, яке, захищаючи кордони Русі, протистояло рухові кочових племен половців, печенігів, торків. Сама ж лексема «оскол» — давньоруський іменник віддієслівного походження. Давнє дієслово «осколити» означало «обтесати», «загострити». Очевидно, давнє селище було обнесено частоколом з обтесаних, загострених колод. Імовірно, що від нього й пішла назва річки. Такго типу процес спостерігається і в походженні прикметникового ойконіма «сіверський», який входить у словосполучення — назву Дінець Сіверський. Давньоруський прикметник «сіверський» утворений від іменника «сівер». Землею Сіверською називалася у давнину значна територія, заселена східнослов'янським племенем сіверян. Це про них у Початковому літописі говорилося, що вони "...седоша по Десне, и по Семи, по Суле, и нарекошася Северь». У кінці IX століття сіверяни влилися до складу КИЇВСЬКОЇ Русі. Племінна назва «сіверяни» утворена від того не іменника за допомогою суфікса — ян. Подібна модель зустрічається в етнонімах «поляни» (від Поля), деревляни (від Дерева), волиняни (від Волині) і т. д. Територіальну ж назву «сіверяни» виведено з давньоруського іменника — северъ (холод); виникнення її, як вважає частина дослідників, пояснюється тим; що ці племена жили північніше від центру Київської Русі— Києва. Дехто з етимологів пов'язує етнонім «сіверяни» з суворою вдачею представників цих племен. Відомо, що через їхні землі протікала велика кількість водних артерій, однією з найбільш важливих була річка Донець. Тому вона в устах народу, в історичних джерелах — документах, актах, літописах — одержала назву Сіверського. Багато віків пролинуло над річкою Куп'янкою та слободою Ку пецькоюю... Сучасний Куп'янськ – мальовниче, благоустроєне місто.