История Балаклеи

Из истории Харькова
• Основание Харькова
• Хронология событий
• Развитие Харькова
• Слобожанщина
• Улицы Харькова
• Харьковские подземелья
• Слобідська Україна
• Харків у XVII— XVIII ст.
• Карта Харькова 1895г.
• Наука в Харькове
• Университет
им. В.Н. Каразина
• Битва на Каяле
• Крушение царского поезда
• История городов
Харьковщины
• Путешествие
по Харьковщине
• Новые раскопки Харькова
• Подземные сооружения

Коням важко, копита ковзають по глинищі, грузнуть у мулі, води за ніч налило чимало, затопило ген усі стежки... Слизькі стовбури дерев, мов німа варта, хапають звивистими вітами, збивають на низ комонників. Продирається крізь хащі невеличкий татарський загін. Втома написана на обличчях.. Сторожко позирає навкруги ватажок. На його сірому вилицюватому виді наче окремим життям живуть пронизливі зеленкуваті очі. Раптом із лісу вихопилася вигинистим сталевим лезом річка. Ось, нареїіггі, і вона, Баликла, Буликлея, Баликлея... Татари погнали чвалом коней до броду. Необхідно якнайшвидше, до темноти, переправитися на той берег, отаборитися, відпочити. Недарма назвали татаро-монгольські, а може, ще й раніше — половецькі воїни цю річку рибною рікою. Риби тут вдосталь, у озеречках, що навколо, в густому намулі можна зловити і карасів... От і зараз час від часу понад берегом чуються вигуки «ала балык» (риба). Тюркською мовою слово «балык» має декілька значень, перше — це місто; «фальш — дакы» — міські жителі; друге — «ала балык» — риба. Назви різних видів риби являють собою у тюркських мовах словосполучення, в якому необхідним компонентом є лексема «балык», наприклад, «кара балык» — форель, «балык оты» — тріска, «ашак балыкы — линь. Риб'яча, луска теж має назву «балык пулу». Очевидно, що звідси виникло й складне слово «балыкла», що означало «ловити рибу», нарешті, такі поняття, як «балык-лея», «балыклава» (звідси Балаклава); вони називали місця, де є риба. У свій час побували біля цих річок і озер скіфи, насипали біля берегів кургани; кочували поблизу і сарматські племена. Здавна вабили людей розкішні угіддя, тваринний світ, буйні пасовища, річки, озера, численні ставки («балыклык» — ставок з рибою), Тему й поселення, яке виникло в цій місцевості, назвали Балаклією. Можна гадати, що й на початку свого існування воно було укріпленим городищем, бо в тюркській мові існує ще й й слово — поняття «балік», що означає «місто, селище, оточене стінами або частоколам»». Балаклійські землі, на території яких протікали чотири річки (три балаклійки та Донець), у сиву давнину були краєм, де зіткнулися інтереси Київської, а потім Московської Русі і кочового світу. Тут відважно боронили свої домівки слов'яни від половців, печенігів та татаро-монгольських завайовників. По берегах річок проходили дружини руських князів. Можливо, що цими дорогами: й стежками йшли воїни Ногород-сіверського князя Ігоря Святославича, який «перебреде Донець, и так прийде ко Осколу, и жда два дни брата своего Всеволода...» Ві домо, що на річці Середній Балаклійці довгий час був татарський юрт (слово-лоняття «юрт» означав тюрською мовою «місце про живання», «стояка», «житло». Вперше географічна назва Балаклія згадується офіційно у матеріалах приказов (посольський пряказ російського царя Івана Грозного "Так, у 1571 році, коли була створена "прикордонна лінія" на Дінці та Осколі, один із чисельних «калангородків» заснували на річці Середня Балакійка. Це була так звана «третя сторожова варта», завданням якої було стежити за місцевістю, куди входив відомий Шебелинськйй, або татарський брід; його ще називали татарським перелазом». Крім того, існув цікавий історичний матеріал про те, що засновники сторожової варти, російські козаки, назвали її в ІІ половині 16ст. Ново-Серпуховим. Пізнше слободу було перейменовано в Балаклею, оскільки серед жителів її було чимало вихідців селища Балаклії (Черкаської області). Назву ж дехто з тюркологів-дослідників виводить від давнього тюрського іменника "булак", що означає «джерело», З часом на балаклійських землях почали селитися .втікачі з польсько-литовської території, які не змогли змиритися з нелюдською експлуатацією феодалів та примусовим покатоличенням. Уже в одній з чолобитних чугуївські служилі люди повідомляли царя Михайла Федоровича, що "на речке Балаклее, и у колодезей Черкасы стоять станами и пасеки строять и всякими промыслами владеють" Це порушення статуту прикордонних земель цар повинен був негайно виправити, і 15 травня 1647 року чугуївському намісникові була надіслана грамота, в якій наказувалося: "ихь по нашему указу всь Чугуевския земли и со всяких угодій велеть ссылать неволею вь Литовскую землю и безь задора". Доля вигнанців лишалася невідомою, хоч деякі дослідники, а серед них і Д. Баталій, припускають, що вони (черкаси) могли «випросити у царя грамоту на землі». У XVI столітті проводиться активне заселення Слобожанщини і, зокрема, балаклійських земель, виникають умови для створення Балаклійського полку. Так, 1663 року, до Бєлгорода прибуває з великим загоном козаків черкаський отаман Яків Степанович Чернігівець. Він просить дозволу у воєводи поселитися з -«черкаськими» поселенцями на татарських перелазах по річці Дінцеві на гирлі річки Буликлеї». Через рік тут було споруджене місто - фортеця, яке Я. Черніговцем було назване Балаклією. За вірну службу Московській державі «осадчик-отоман Яків Черніговець був пожалуваний званням полковника». До складу Балаклійського полку входили сотенні міста Зміїв, Дворічна, Цареборисів, Маяцьк. Всі вони протягом багатьох років героїчно боронили Московську державу від іноземних загарбників. Селяни - втікачі, які засновували і заселяли слободи на балаклійських землях, здебільшого ставали козаками, бо перед ними відразу поставала на весь зріст життєва потреба захищати, свої житла, рідних і близьких від підступних нападів кримських татар. У складі Балаклійського, а потім Харківського та Ізюмського полків населення Балаклії активно боролося з нападниками.

Повставало населення Балаклії і проти своєї козацької старшини. Трагічною була доля борця проти сваволі і визиску багатіїв балаклійського сотника Андрія Огня, який у 1670 році активно підтримав повстання Степана Разіна. Закутого у кайдани, його відправили до Харкова, де після жорстоких катувань повісили. У 1707 році частина мешканців Балаклії приєдналася до загонів Кіндрата Булавіна, а під час селянської війни під проводом Омеляна Пугачова між Ізюмом та Балаклією діяли загони повстанців.