Святилища-обсерваторії на острові Хортиця – елемент арійського сакрального простору

Людина в повному розумінні є творінням, дитям Сонця. І навіть більше – не просто творінням, а його часткою. Не випадково ж наші предки вважали себе внуками Дажбожими, тобто нащадками самого життєдайного Сонця, яке створило нас і без якого взагалі немислиме наше існування ^[1].

Правда така, що ми Дажбожі внуки по уму, а ум великий Божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з Богами воєдино. (Велесова Книга, 1, 34-36)

Але не лише людина є часткою Сонця. Це повною мірою стосується і будь-якої іншої живої істоти: від найбільшої, з якою пов'язане наше існування, нашої рідної планети Матері-Землі, і аж до найдрібнішої з тих, що є на ній. Ми всі є результатом складного космічного процесу. Але, перед усім, ми творіння Сонця.

Все живе на Землі, як і сама Земля, перебуває в постійній залежності від життєдіяльності Сонця. Воно задає життєвий ритм для всього, що його оточує. Відомо, що Сонце осцилює за гармонійним законом з періодом Т = 160 хвилин ^[4]. І хоч амплітуда осциляції незначна порівняно з розмірами самого Сонця, процес супроводжується колосальним виділенням енергії в навколишній Космос. У перший напівперіод потік енергії спрямовується від Сонця, а в другий напівперіод – в зворотному напрямку, до Сонця. Все, що існує в Космосі, отримує належну йому енергію від Сонця і одразу її повертає. Тобто, відбувається своєрідний діалог. Таким чином, не тільки планети і все на них суще, живляться від Сонця, але й вони живлять Сонце. Цей процес відбувається на макро- і на мікрорівні. Все, що є у проявленому Всесвіті, діє як єдиний живий організм.

Порушення гармонійності процесу енергообміну в системі Сонце – Космос має тяжкі наслідки. В межах планети можуть бути порушення енергообміну з Сонцем на рівні цілих континентів, океанів або їхніх окремих ділянок. Такі порушення можуть бути і на рівні окремої живої істоти, популяції, етносу чи цілого конгломерату етносів. В залежності від масштабу порушення енергетичного спілкування з Сонцем відбуваються глобальні катаклізми, горотворчі процеси, землетруси, виверження вулканів, шаленні буревії, масштабні повені і інше. Що стосується людського суспільства, то воно за це розплачується епідеміями, пандеміями, голодом, війнами і т.д., тобто всім, що спричинює масову загибель людей. А як відомо, загибель людини та й іншої живої істоти, супроводжується імпульсним виділенням енергії. Глобальні катаклізми так само супроводжуються виділенням енергії. Вся ця енергія, ймовірно, йде на компенсацію отриманої енергії Сонця в разі порушення усталеного гармонійного процесу енергообміну, адже борг має бути повернутий негайно, беззастережно і байдуже яким чином.

Головними причинами розбалансування енергообміну в космічному і планетарному мірилах є Галактичні впливи, впливи планет Сонячної системи (наприклад, паради планет), поява періодичних і аперіодичних комет тощо. Один з проявів таких впливів, їхній наслідок – періодична зміна Сонячної активності. Цей процес відбувається з періодом близьким до 11 років, але за спостереженнями, які проводились впродовж останніх 300 років можуть бути і відхилення від цього терміну до 1–3 років ^[10].

Варто зазначити, що, починаючи з другої половини XIX ст., інтенсивність Сонячної активності, яка характеризується кількістю і розміром темних плям на поверхні Сонця, неухильно підвищується від максимума до наступного максимума. Плями – це області холодніші на 1000–15000С від навколишньої фотосфери і характеризуються аномально високими значеннями магнітного поля. Плями рухаються поверхнею Сонця з високих широт до екватора, де потім розпадаються, а в високих широтах в той час уже зароджуються плями нової генерації. Кожні 11 років полярність магнітного поля плям змінюється на протилежну. Максимуми сонячної активності супроводжуються масовими збуреннями всього людського суспільства і в залежності від полярності магнітного поля наслідки цих збурень є творчими або руйнівними.

 Отже, із сказаного випливає, що ритм життєдіяльності людського суспільства, як і окремих його елементів, має перебувати в синхронності з ритмом життєдіяльності Сонця.

До розуміння цього явища ми приходимо лише на початку другої половини восьмого тисячоліття арійської ери. Але наші далекі предки – арії – знали про це дуже й дуже давно, на зорі п'ятої корінної раси людства, тобто білої чи арійської раси. Духовні провідники аріїв знали, як мінімізувати негативні наслідки можливого дисбалансу суспільного і сонячного ритму.

Тоді синхронізація ритму aрійського суспільства з Сонячним ритмом досягалась за рахунок комплексу заходів і серед них такого важливого, як неухильне дотримання всіма членами арійської спільноти річного циклу свят, пов'язаних з Сонцем. На рівні закону початок цьому поклав великий Рама ^[13]. Його діяльність як вчителя арійської, тобто білої раси розпочалась у найпершій в світі державі – Аратті, яка виникла у VII тис. до н.е. на землі сучасної України і була однією з її попередниць. Могутня Аратта-Арта-Арсанія проіснувала майже до падіння Київської Русі, але в ближчі до нас часи була однією з її складових частин поряд з Куявією і Славією. Саме тут ще до того, як частина аріїв мігрувала до Індії та Ірану, Рама створив основні принципи aрійської релігії, про яку ми знаємо з "Рігведи" – збірника гімнів на честь арійських Богів. Ці гімни впродовж тисячоліть зберігали і донесли до нашого часу індійські священнослужителі – брахмани. За реформаторську діяльність, спрямовану на встановлення правил функціонування арійського суспільства, арії обожнювали Раму і вважали його втіленням (аватарою) одного з членів арійської Трійці – Бога Вішну, Вседержителя, функція якого зберігати Всесвіт.

Крім іншого, Рама розробив священний календар, встановивши чотири базисних великих річних свята, тим самим пов'язуючи людське життя з річним обертом Землі навколо Сонця. Ці свята збігалися з вузловими точками Земної орбіти, які легко фіксувались арійськими астрономами: весняним рівноденням, літнім сонцестоянням, осіннім рівноденням, зимовим сонцестоянням, тобто, в термінах Зодіаку, точками, коли Сонце входить в знаки відповідно Овна, Рака, Терезів і Козерога. В подальшому система свят ускладнювалась. Було запроваджено ще чотири свята, які припадали на дні, що знаходились посередині між вузловими точками орбіти. Вводились свята, пов'язані з Місячним циклом, але домінував Сонячний цикл. Дуже важливо, що поряд з іншими нововведеннями встановлювались дні, в які обов'язково належалось поминати предків, закликати їхні душі до спільної трапези: на третій, дев'ятий і сороковий дні після вузлових свят. Вважається, що Рама (і це було вершиною його діяльності) підвищив роль жінки як берегині домашнього вогнища, яка відтоді нарівні з чоловіком брала участь в домашніх ритуалах, закликаючи предків відвідати сімейне вогнище.

Інституцією, яка забезпечувала жорстке дотримання свят і відповідних ритуалів були брахмани (рахмани), духовні провідники арійського світу. Для того, щоб з високою точністю знати час фундаментальних подій – сонцестоянь і рівнодень, на землях, які заселялись арійськими племенами, була створена система святилищ-обсерваторій, де служителі культу – арійські астрономи – вели спостереження в першу чергу за Сонцем, а також і за Місяцем та іншими небесними об'єктами і явищами. Очевидно, що для створення такої системи астрономічного моніторингу, брахмани досягли високого рівня астрономічних і геофізичних знань і треба сказати, що рівень цей, як для "первісного суспільства", просто вражає.

За визначенням Ю.Шилова ^[12], початком для створення святилищ-обсерваторій може бути грандіозний парад планет приблизно 5800 років тому і пов'язані з ним глобальні катастрофи. Можливо це і спонукало брахманів створити широкомасштабну мережу святилищ-обсерваторій, завдяки яким отримувалась потрібна інформація для коригування обрядового річного кола, календаря, а також виконувалась і інша функція – прогнозування можливих природних катастроф, щоб заздалегідь мати можливість мінімізувати їх негативні наслідки.

Завдяки розумній демографічній політиці, яка не допускала перевантаження базисної території, з кожним новим поколінням хвилі переселенців направлялись на нові місця, де їм доводилось силою утверджуватись у новому життєвому просторі, підкоряючи та асимілюючи аборигенів. За приблизними підрахунками, якщо кожне покоління за 25 років віддалялось від батьків на 20 – 25 км, то для освоєння Євразійських просторів вистачило щонайбільше 2000 років і це при лінійному характері процесу. Таким чином, починаючи з Аратти, в етногенезі арійських і, зокрема, слов’янських народів базисним став етнос, який нині називається українським.

Разом з переселенцями рухались і брахмани, які створювали арійський сакральний простір, будуючи святилища-обсерваторії та насипаючи кургани. Останні були не просто місцями поховання лідерів арійського світу: духовних провідників – брахманів та полководців-царів, – але певна частина їх також правила за обсерваторії. Кургани і святилища розміщались не хаотично. На дивовижу, їхня мережа прагне до відкритих лише сучасними дослідниками геологічних структур, зокрема, тектонічних розломів і інш.

Початі будівництвом на землі сучасної України святилища поступово розповсюдились до Британських островів і Піренеїв на заході, Скандинавії на півночі, Малої Азії і Межиріччя на півдні і Центральної Азії на сході.

В межах м. Запоріжжя і на о. Хортиця археологічними розкопками виявлено кілька об'єктів астрономічного призначення, що, ймовірно, були елементами цієї системи. Так, на лівому березі Дніпра при будівництві Дніпрогесу та шостого селища в кінці 20-х років минулого століття було розкопано два святилища, які тоді ж були й зруйновані.  

В північно-східній частині о. Хортиця на території Національного заповідника "Хортиця" в 1992–2000 р. археологом М.Остапенком відкрито чотири святилища арійської доби, або ж за термінологією археологів – епохи бронзи [9]. Найбільше з них – комплекс святилища-обсерваторії – розташоване на пагорбі Брагарня біля Совутиної скелі. Його астрономічне призначення не викликає жодних сумнівів.

 Схема будови святилища-обсерваторії на пагорбі Брагарня
(о. Хортиця) ^[9]  

Святилище складається з двох частин. Центр першої частини – круглий майданчик діаметром 2 м викладений плоскими брилами граніту. З двох боків майданчика стоять дві антропоморфні стели. Простір навколо центрального майданчика оточений кільцем діаметром 12 м. Кільце викладене брилами граніту і має розрив з північно-східного боку, який править за вхід. З південно-західного боку на кільці розміщується ще один круглий майданчик діаметром 3 м, викладений плоскими брилами граніту. Навколо цього майданчика встановлено п'ять стел. Одна з них – гранітний брус, прямокутний в перетині, має зверху заглиблення, своєрідний візир. Під каменями цього майданчика в спеціальних ямах ставились ритуальні посудини-курильниці, горщики та ін. При ритуалах використовувалась жорства зеленого кольору та вохра. Друга частина святилища представляє собою два малих кільця, які між собою перетинаються. Вони розташовані від великого кільця за 10 м. Можливо обидві частини святилища колись були з'єднані між собою коридором з гранітних брил.

В межах святилища, користуючись методами археоастрономії [5], можна виділити характерні напрямки: на точки сходу і заходу Сонця в дні літнього і зимового сонцестоянь, "низького" і "високого" Місяця тощо. Головним же є напрям на схід Сонця в день літнього сонцестояння: від центру через вхід і на центр одного з малих кілець. Азимут його дорівнює 51^о38' в 2000 р. до н.е. і 52^о43' в 2000 р. н.е. В святилищі знайдено горщик з календарним візерунком. 

Велике кільце святилища-обсерваторії на пагорбі Брагарня
 (о. Хортиця)  

Конструкція святилища узгоджується з уявленнями аріїв про відповідальність їхніх Богів за ті чи інші сторони світу, тобто за відповідні частини річного кола. Це видно з арійських міфів та епосу, донесених до наших часів індійськими брахманами від тих брахманів, що понад 3500 років тому супроводжували представників п'яти народів, що переселились з нашої землі до північної Індії ^[6,7,8]. Рік починався з головного арійського Бога – Індри, охоронця сходу, а схід – це весняне рівнодення. З цього моменту Сонце по горизонту зміщується на північ, іде "шляхом Богів" до "величі Богів". За північ відповідає Рудра. Це Стрілець, а Стрілець в арійській символіці пов'язаний з північчю і зенітом. Північ – це країна Богів. Сонце в літнє сонцестояння досягає своєї міці. Воно сходить на північному-сході, за який відповідає Сома, Бог священного напою, який вживають Боги.

 Сома уособлює Місяць і езотеричні знання і є також володарем рослинного світу. Заходить Сонце на північному-заході, за який відповідає Бог вітру Ваю. Після цього послаблене Сонце рушає на південь і, проминувши осіннє рівнодення, іде "шляхом Предків" до "величі Предків". В день осіннього рівнодення Сонце заходить на заході, охоронцем якого є Бог світових вод Варуна. В день зимового сонцестояння Сонце найближче до країни предків, яка знаходиться на півдні, а охоронцем півдня є Бог мертвих Яма. Сонце сходить на південному-сході, краї Сур'ї, Бога Сонця, і заходить на південному-заході, краї Бога вогню Агні. 

Малі кільця святилища-обсерваторії на пагорбі Брагарня
 (о. Хортиця)  

В день літнього сонцестояння Сур'я з'являвся у відповідній точці горизонту і це фіксувалось астрономами-брахманами. Через відкритий вхід Сур'я входив до святилища, яке виступало одночасно і як дім, і як Всесвіт. Це було сигналом для початку свята юного буяння природи і людей. 

 Одне з святилищ на Британських островах за конструкціїю аналогічне хортицькому ^[2] 

За конструкцією перша частина святилища подібна до обсерваторії Стоунгендж-II. Загалом, на Британських островах збереглась велика кількість подібних об'єктів, наприклад, кам'яних кілець [2]. 

Святилище в Бігмоурі, округ Тироун, Ірландія

Час безперервного активного функціонування цього святилища-обсерваторії на о. Хортиці: середина III – початок I тис. до н.е. Тоді поблизу було укріплене поселення на о. Мала Хортиця, на сучасній його частині – о. Байди. Численні поселення були на о. Хортиця, а також на лівому і правому берегах Дніпра.

Святилище поблизу Кічкаської переправи. Зруйноване під час будівництва Дніпрогес  

Подібної конструкції святилище було й на лівому березі Дніпра, неподалік сучасного Дніпрогесу. Воно було орієнтоване на точку рівнодення і використовувалось, мабуть, для фіксації початку Нового року [^11]. 

Святилище-обсерваторія над скелею Тараса (лівий берег Дніпра, м. Запоріжжя) ^[11] Зруйноване під час будівництва Дніпрогес

Космогонічні міфи аріїв, які дійшла до нас через індійський епос та Веди, моделюються ще трьома святилищами, розташованими неподалік, на схилах балки Велика Молодняга. Два з цих святилищ представляють собою модель Світового Яйця, яке є космогонічним символом Землі і Всесвіту.

Ось що говориться в "Законах Ману" ^[3]: "Хай же буде почуто! Цей світ незнаний, неозначений, недоступний для розуму, непізнаваний, мов доконечно занурений у сон, був пітьмою. Тоді божественний Самосущий невидимий, але такий, який робить все це – великі елементи та інше – видимим, який проявляє енергію, з'явився, розсіюючи пітьму. Той, якого осягнути можливо лише розумом, невідчутний, невидимий, вічний, який містить в собі всі живі істоти, дивовижний, проявив себе сам за власною волею. Маючи намір виготовити зі свого тіла різноманітні істоти, він спершу сотворив води і в них випустив своє сім'я. Воно стало Золотим Яйцем, сяйвом рівним Сонцю. В ньому він сам народився як Брагма, прабатько всього світу… З цієї першопричини, невидимої, вічної, яка створює реальне й нереальне, виник дух Пуруша, який у світі прославляється під іменем Брагми. Він, божественний, проживши в тому яйці цілий рік, сам же силою своєї думки розділив це Яйце навпіл; з тих двох половинок він сотворив Небо і Землю, між ними атмосферу, вісім сторін світу і вічне місцеперебування вод".

Так само космогонічний процес, як його уявляли наші далекі предки, описується і у "Вішну Пурані": "Розум..., включаючи непроявлені грубі елементи, сотворив Яйце... і Владика Всесвіту сам перебував у ньому як Брагма. В цьому Яйці містились материки, моря і гори, планети і цілі групи планет, Боги, демони і рід людський." Обидва святилища відносно невеликі: довжина 3.5 і 6 м, ширина 2.8 і 4.5 м відповідно; довгою віссю і гострим кінцем орієнтовані на точку сходу Сонця в дні весняного та осіннього рівнодення. В більшому з цих святилищ у "жовтку" була яма, в якій у скорченому вигляді було поховано людину. Те, що небіжчик лежав у формі людського ембріону, якраз і підтверджує концепцію міфу про Світове Яйце, в якому Брагма-Праджапаті (Праджапаті – «Батько істот», «Прабатько») чекає свого часу, щоб народитись і почати процес Світотворення. 

Святилище типу “яйце” на схилі балки Велика Молодняга
(о. Хортиця)

Третє святилище моделює міф про народження Індри з лона Матері-Богині Адіті, ім'я якої означає "Безкінечність" і є безкінечним Космічним Простором. Це святилище – замкнуте кільце, в якому міститься овал, що однією точкою дотикається до зовнішнього кільця.

Отже, згадані святилища, як відкриті на о.Хортиця, так і ті, що були на лівому березі Дніпра і донині не збереглися, слугували для астрономічних спостережень, розробки астрологічних прогнозів, а відтак і для управління суспільством, починаючи від рівня сім'ї і до рівня держави.

 Подвійне кільце святилища на схилі балки Велика Молодняга
(о. Хортиця)

В чому ж полягає сенс суворої регламентації арійського "ритуального циклу"? Пояснення може бути таке: мабуть, коли вся арійська спільнота в належні дні одночасно виконувала певні ритуальні дії згідно з сонячним ритмом, то діалог (або ж обмін енергією) між Сонцем і спільнотою як носієм єдиного егрегора був максимально сприятливим. Арійське суспільство тоді перебувало в гармонії з джерелом життя і було на вершині своєї могутності. Це досягалось відзначенням свят річного циклу, як сонячного, так і місячного, а можливо й зоряного. Вироблялась власна система цінностей, плекання мови, довкілля, дотримання власного іменослову, топоніміки, системи заборон і дозволів тощо.

Очевидно, служителі культу – брахмани, волхви, відуни, відунки – добре були знайомі з тим, що зараз називається окультними науками, і екстрасенсорика, парапсихологія та нумерологія їм були не чужими. Вони знали, до яких наслідків може призвести інфікування суспільства чужими ідеями. Тому, маючи здатність передбачати майбутнє, ретельно оберігали егрегор аріїв від вторгнення носіїв чужого інформаційного поля, бо таке інфікування завжди призводило до жахливих наслідків. Створена ними імунна система зберігалась аж до часів Київської Русі, про що маємо свідчення "Велесової книги" ^[1]:

Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки хотіли нас охрестити, щоб ми забули Богів наших і так обернулись в їхню віру і стали їм служити. Постережемось того, як пастухи оберігають своє стадо, і не дають вовкам хижачити на ягнят, які бо є дітьми Сур'ї-Сонця. (ВК.6є.4-8).

Проте створена брахманами імунна система, яка стояла на сторожі споконвічних арійських цінностей, не змогла протистояти силовим структурам феодальної держави, еліта якої все більше дистанціювалась від власного народу і замість священної демократії накинула йому авторитарне правління і чужинські цінності.

Свята арійського сонячного циклу було закамуфльовано під свята новоприйнятої релігії, але проводились вони не в належні дні, бо коригуванням календаря ніхто не переймався. Тому в арійському сонячному оркестрі почали звучати фальшиві ноти, а нині оркестр фальшивить стовідсотково. Ефект від свят річного циклу може бути лише при точному дотриманні часу. Інакше енергія спільноти витрачається марно, борг тому, хто її нам надсилає, не повертається, а за це неминуче постає покарання. Через руйнацію арійського космічного коду врешті-решт маємо вкрай здеградоване суспільство.

Добре відомий нашим предкам зв'язок Сонце – Людина з часом забувся, адже відбулась і зараз відбувається селекція знань. Дедалі очевидним стає той факт, що якраз розбалансування енергетичного обміну арійських і, в першу чергу, слов'янських етносів з Сонцем призвело до загального зниження рівня здоров'я і демографічної катастрофи. Сучасним медикам, як і представникам інших галузей знань, слід було б вивчати ці зв'язки і використовувати їх для комплексного оздоровлення нашого суспільства в цілому і кожного його члена зокрема. Першим кроком до цього має бути повернення на новому витку спіралі суспільного розвитку до нашого Творця – Сонця, до неспотвореної стародавньої системи арійських цінностей.

Гарій КАЛАЙДА

Література

1. Велесова книга: Легенди. Міти. Думи. Скрижалі буття українського народу. I тис. до н. д. – I тис. н. д. / Упорядк., ритм. перекл., підгот. перекладного і автентичного текстів, стаття, довідкові матеріали Б.І.Яценка / Заг. ред. В.А.Довгича. – Індоєвропа. – 7502 (1994). – Кн. 1–4.
2. Вуд Дж. Солнце, Луна и древние камни. – М.: Мир, 1981.
3. Законы Ману.  – Пер. С.Д.Эльмановича. –   М.: Наука, 1992.
4. Мартынов А. Исповедимый путь. – М., 1991.
5. Потемкина Т.М., Юревич В.А. Из опыта археоастрономических исследований археологических памятников (методический аспект). – М., 1998. Ригведа. Мандалы I-IV. – М.: Наука, 1989.
6. Ригведа. Мандалы V-VIII. – М.: Наука, 1999. Ригведа. Мандалы IX-X. – М.: Наука, 1999.
7. Тесленко Д.Л., Остапенко М.А. Мегалітичне культове спорудження доби бронзи на о.Хортиця // Labores priunt honores. Спецвипуск міжвузівського збірника наукових праць "Проблеми археології Подніпров'я". – Дн-ськ: Вид. Дн-ського університету, 2000.
8. Чижевский А.Л. Космический пульс жизни. Земля в объятиях Солнца. – М.: Мысль, 1995.
9. Шарафутдинова И.Н. Степное Поднепровье в эпоху поздней бронзы. – К.: Наукова думка, 1982.
10. Шилов Ю.А. Прародина ариев. История, образы, мифы. – К.:СИНТО, 1995.
11. Шюре Эдуард. Великие посвященные. Очерк эзотеризма религий. – Калуга, Типогр.Губ.Зем.Упр., 1914. – Репринт. воспр. изд. – Совм. сов.- канад. предпр. "Книга-Принтток", 1990.