Голунь (Більське городище)

Більське городище унікальна пам’ятка археології, одне з найбільших городищ Європи доби раннього залізного віку, розташоване в Котелевському й Зіньківському районах Полтавської та Охтирському районі Сумської області. Величезний археологічний комплекс, що включає три укріплення – Західне, Східне і Куземинське, Велике укріплення Більського городища, курганні некрополі в урочищах Скоробір, Осняги, Марченки, Перещепине та інші численні поселення скітської доби, займає площу понад 8000 гектарів.

Городище на сході обмежене р. Ворскла, а на заході – р. Суха Грунь, що відноситься вже до басейну ріки Псел. За своєю формую укріплення Великого Більського городища наближаються до трикутника, основа якого перевернута до півночі. Приблизно за його широтною віссю, з боків знаходяться два додаткові укріплення Східне (довжина валів за даними Б.Шрамка – 3870 м) та Західне (протяжність валів – 3270 м), а в північно-східному куті городища – третє Куземинське укріплення (вали довжиною 898 м). На захід і південь від городища розташовані величезні курганні некрополі скитського часу – Осняги, Скоробір, Саранчеве поле, Перещепине, які налічують сотні насипів. Кілька невеликих могильників знаходяться безпосередньо на території Великого Більського городища, у його південній частині та на північ і схід від Західного укріплення. Окремі кургани та їх групи прилягають до Великого Більського городища з півдня.

Оборонні споруди Більського городища складаються з валу та рову. Нині вал на окремих найбільш збережених ділянках, зокрема на Західному укріпленні, сягає у висоту до 8-9 м, на інших – вона становить 4-5 м. Рів майже зовсім заплив. За археологічними даними, захисний мур городища складався із земляного насипу та дерев’яної конструкції у вигляді вертикальної огорожі, що була вищою за насип і цілком прикривала захисників городища, які розміщувалися на верхній площині насипу чи дерев’яних настилах уздовж стін. Рів мав сплощене дно, яке давало можливість непомітно для ворога пересуватись загонам. Глибина рову – 5-6 м, його ширина у нижній частині – від 1,1 до 5 м. Біля в’їзду у городище були побудовані спеціальні брами з надворотними баштами.

Городище побудоване на високому плато. Це також позитивно позначалося на його захисних якостях. Особливо крутим є схил правого корінного берега, що веде від валів до долини Ворскли. Навіть автомобіль з натугою долає крутий і звивистий серпантин асфальтової дороги від ріки до села, яка, безумовно, прокладена на місці стародавнього узвозу. А за непогоди цей шлях взагалі стає непридатним.

Проте ні міцні мури, ні вигідне розташування не змогли захистити укріплення від ворогів. У товщі решток сучасного валу простежуються сліди кількох етапів руйнувань чи пожеж, а також відбудов захисних конструкцій городища, які свідчать про штурми фортеці, чи окремих ділянок укріплень.
Протяжність валів Західного укріплення за останнім перемірюванням складає 3523 м; загальна площа для Західного укріплення становить разом із валами 95 га, Східного – 85 га, Куземинського – до 15 га, Великого укріплення – 4818 га, тобто, в цілому весь комплекс городища займає площу 5013 га.
Значна територія Великого укріплення Більського городища була заселена нерівномірно, хоча більш-менш придатні ділянки мисоподібних виступів плато, рівні пануючі підвищення, вододілів та широкі тераси вздовж струмків-водозборів басейну Псла у Ворсклянсько-Грунському межиріччі свого часу рясніли селищами населення скіфської доби. На території власне Великого городища зафіксовані залишки близько двох десятків поселень.
Встановлено, що деякі з житлових споруд були двокамерними, іноді включали у захищену обсягами стін площу своєрідні погрібки-льохи, господарські ями. Площа таких будівель коливались від 16 до 30 м2. Принаймні частина з них була двоповерховими – нижній ярус використовувався під хлів чи господарське приміщення, а верхній – як житло. Окрім наземних жител, будувалися й землянки. Обов’язковим елементом їх облаштування, як і наземних жител, було глинобитне каркасне вогнище – своєрідна піч. У багатьох житлових будівлях виявлені також залишки домашніх вівтарів. Вони мали вигляд невисоких циліндрів діаметром близько півметра, вирівняна верхня площина яких була випалена, побілена, інколи розмальована мінеральними фарбами. Поруч з вівтарями знайдено різні культові вироби глиняні моделі зерен, антропоморфні, орнітоморфні та зооморфні глиняні статуетки, залишки дерев’яних чаш тощо. Часом групи статуеток складали цілі ритуальні композиції, що імітували сцени культових церемоній.
Громадська архітектура репрезентована залишками святилища та храма, що виявлені під час розкопок Східного укріплення, святилище займало площу приблизно 260х40 м. Тут було зведено численні жертовники та викопані біля них ями, у яких знаходилися залишки пожертв, зокрема, таких же як і біля домашніх вівтарів, велика кількість глиняних статуеток. Глиняний жертовник було побудовано також посередині невеликого дерев’яного храму з колонами біля входу.

Для Західного укріплення, імовірно було характерним кущово-садибне планування. Значні площі на ньому займають понад 50 зольників – великих куп попелу, решток дерев’яного вугілля, господарських і харчових покидьків тощо висотою 0,5-2,2 м та діаметром 10-45 м. Зольники також слугували місцем відправлення культів Богам – покровителям дому і сім’ї. Під насипами досліджених попелищ виявлені полишені свого часу великі житлові споруди, землянки, присадибні вівтарі, в тому числі викладені з каменю, рештки господарських будівель, печей.

Література

1. Мурзін В., Ролле Р., Супруненко О. Більське городище. – Київ-Гамбург-Полтава, 1999. – 104 с.
2. Боплан Г.Л.де. Опис україни. – К., 1990. – 254 с.
3. Шрамко Б.А. Крепость скифского времени у с.Бельск – город Гелон // Скифский мир. – К., 1975.
4. Шрамко Б.А. Бельское городище скифской эпохи (город Гелон). – К., 1987. – 182 с.
5. Більське городище в контексті вивчення пам’яток раннього залізного віку Європи. – Полтава, 1996. – 408 с.

Велесова книга про Голунь

Голуне нашу залишили ворогам.
І та Голуне, колом будучи, та ворогам в руки тяжко давалася. (Дощ.17б).

А також повідаємо старими словами Слави нашої
про святу Сідмицю рік наших, де наші отці гради колись мали,
і ту землю втратили, до землі іншої одійшли.
І мали в часи ті державу, що в давнину іменували Голунь нашу,
і гради, і села, і вогнища, що утворювали землю.
Тож умиємо тіла і душі наші, та наречемо частину русів Голунь,
яка ж сильна була і на ворогів страх уміла наводити. (Дощ.19).

Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар і ту рать поведе
на північ, аж до Воронежця. І десь там обжилися.
І так були свої вої поляни, та повернулися, бо в них був голод.
А так Голинь, город руський, відібрали спадщину свою від чужої землі.
Також той край відібрали і русичі населили його. (...)
А Голинь град був великий і багатий.
І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували його і стіни спалили.
І се мусили боронити нашу кріпость і до Русі утримати. (Дощ. 34).

Отож отець Ор одвів череди свої і людей од них,
повів їх подалі і сказав там: „Закладемо град”.
І то Голинь був, бо є в голому степу і лісі.
А Кисько пішов геть, і се повів люд свій до іншого місця,
щоб не змішувати їх з людьми отця Ора.
Се той (Ор) є старший. І так сотворив у землі тій город і поселення. (Дощ.35а).

Предречено од старих часів,
що мусимо в спілці з іними створити державу велику,
відродити маємо Руськень нашу з Голуном і трьомастами городів і сіл. (Дощ.36а).

Се бо вороги напали на нас і тому відійшли до Києграда і до Голуні
і там оселилися, вогні свої палячи до Сварги... (Дощ.36б).
 

Велесова книга. Волховник / гол. ред. та автор-упор. Г .С .Лозко. – К.: Такі справи, Сварог,7510 (2002). – 368 с.
 

Свідчення Геродота про місто Гелон і Будинів

Над ними (савроматами) живуть будини в країні, що вся заросла різними деревами”. [IV, 21]. “Будини, то це велике і численне плем’я і всі вони мають блакитні очі і руде волосся. В їхній країні побудовано дерев’яне місто, що називається Гелон. Кожна частина його муру має завдовжки тридцять стадій, а мур високий і дерев’яний. І житла дерев’яні, а також святилища. Є там святилища еллінських богів, обладнані по-елінському із статуями і жертовниками і з внутрішніми дерев’яними храмами. У кожні три роки вони святкують діонісії і вакхічно божеволіють. А гелони це первісно еліни, що виселилися з емпоріїв і оселилися з будинами. [IV. 108].

Геродот. Історії в дев’яти книгах. – К.: Наукова думка, 1993. – 576 с.