Родове Вогнище
| ||||||||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||||||||
|
ЗІБРАЛИСЬ РУСИЧІ НА ВІЧЕ...Як відомо, найсильніше об'єднують ідеї, а найглибинніше роз'єднують нездорові амбіції, які здебільшого і хоронять під собою ці добрі ідеї. Вміння долати сам-собі-гетьманство і об'єднуватися заради досягнення високої мети уже віддавна перестало бути чеснотою української нації. Набридливі і безпричинні сварки від політичних партій починаючи, і сусідами-хуторянами закінчуючи - тому приклад. З часів татарської навали ми так і не навчилися знаходити можливості об'єднання, навіть перед лицем небезпеки і ймовірної смерті. А зараз, і люди думаючі це бачать, саме такі часи. Наша нація знаходиться у стані підлої і підступної форми війни. З нами воюють на нашій території, нас знищують по мільйону щокілька років. А ті нерозумні українці, що ще поки топчуть цю землю, стають дедалі мізернішими, безвольними, немічними і хворобливими. Усе це наслідки спрямованого геноциду проти нашої нації, і якщо такий стан речей триватиме, то не мине й десяток років, як від нації залишиться саме генетичне сміття - нікому не страшне, нічого не вартісне, і нікому не потрібне. Як цьому запобігти?Ситуація настільки жахлива, що тут допоможуть тільки зовсім прості геніальні рішення. Першим кроком має бути усвідомлення українцями справжнього стану речей, а другим гуртування їх в організаціях, які на різних рівнях і напрямках стануть заградою ворожому натиску. Насамперед маємо на увазі два напрямки роботи - духовний та суспільно-організаційний. Громадяни України вже потрохи починають усвідомлювати в якій державі вони живуть, і що то надовго. Прийшло розуміння, що це наша хата, а не постоялий двір, де кістки можна скидати під стіл, сподіваючись що ними поласують бродячі пси, коли ми зранку поїдемо собі далі. Та визнати Україну нашою спільною хатою на цей час уже не досить - настала нагальна потреба гордо сказати всім, що ми тут господарі, житимемо за нашими законами, і визнаватимемо накази лише наших зверхників. Та для цього потрібно бачити себе не громадянами України (як це поняття далеке від гордого „громадяни Рима") чи народом України, а українською нацією, державою для українців. Здоровий корпоративізм українців має стати нашою відповіддю зазіханням безрідних неслов'янських зайд на нашу духовність, звичаєвість, майно, людський та інтелектуальний потенціал. На зміну афроамериканській маскультурі має прийти українська культура для народу; економічному закабаленою нас Міжнародним валютним фондом може покласти край лише Всесвітній український національний банк, як консолідація зусиль усіх свідомих українців світу; утримати фізиків-ядерників від виїзду за кордон може лише повернення їх до роботи над новітньою ядерною зброєю, яка знову зробить нашу країну повноправним членом світового співтовариства. Злочином проти власного майбутнього є віддавати наших найкращих дівчат до центрів розваг Туреччини та Європи. Ми мусимо зробити так, щоб вони залишалися вдома, з родиною, посміхалися до нас, українців, в приймальнях офісів, з-поза прилавків магазинів - і тоді зросте не тільки наша купівельна спроможність, а ще і народжувальна. Гаслом українця має стати - свій до свого по своє. Українці (підприємці та робітники) мусять бути солідарними, щоб забезпечити роботу насамперед українським робітникам і міцною круговою порукою виперти з нашого ринку спекулянтів-заброд; лікарі-українці мають добре пам'ятати, що лікують не собачку Павлова, а власний народ і проводити операцію так ніби під ножами власна матір. Творити такі корпорації складно, декому видасться взагалі неможливим, але це єдиний вихід. Допоки ми не відчуємо себе господарями цієї землі, допоки не зрозуміємо що ця земля, повітря, вода, природа - то є спадок наших дітей і, можливо, онуків, і їм тут жити - доти ми повільно і безглуздо будемо помирати. Для того щоб справа зрушила з місця не потрібно сукупних зусиль усіх поки-що 47 мільйонів: більшість, вона і є б..... - у всіх народів однаково безвольна, підла і зважаюча тільки на силу. Тут ідеться якраз про творення тої сили, сили активної меншості, котра би повела і не здригнулася стати в першу лаву. Не говоримо суто про військо - коли нація воює і на духовному і на економічному, на суспільно-організаційному і, навіть, на індивідуально-генетичному рівнях - перша лава знайдеться і для воїнів, і для бізнесменів, і для перукарів, і навіть для тих, хто намагався стати в останню (він не врахував, що ми в оточенні). На практиці це виглядає так, що кожен українець, котрий усвідомив усю небезпеку сучасної ситуації, повинен зібрати навколо себе невеликий гурт людей, яких він усвідомив і показав вихід. Якщо цей чоловік буде бізнесменом, то і його однодумці будуть підприємцями, військовий офіцер створить офіцерський клуб, робітник - робітничий. І таким робом, коли стане нагальна потреба, ми матимемо певну кількість свідомих українців на всіх щаблях структурованого суспільства. Справжній корпоративізм неодноразово довів свою значимість і життєву придатність у різних країнах світу, і саме тому на цю концепцію скидають найбільше шишок ідеологи космополітично-глобалістської схеми майбутнього. Корпоративізм стане реальною альтернативою нинішньому аморфному стану суспільства лише за умови виходу українства на рівень нації. А це неможливо без традиціоналізму і рідної духовності. Якою буде нація, залежить від того яким буде її Дух. Американці - теж потужна (хай і штучна) політична нація. Але їх сила саме у відсутності моральних імперативів і запереченні традиційних європейських цінностей. Їхній принцип: добре - усе що корисне, а що буде корисним сьогодні залежить від їх настрою зранку. Так світ, рабськи втоптаний у пилюку кам'яною стопою Статуї Свободи, котиться до новітньої дикості, ніби хтось вирішив нашвидкоруч завершити коло Дарвіна. Тому насамперед треба рятувати духовність. Бо саме вона повинна бути стержнем, який мусить наскрізно пронизувати усе життя українського суспільства майбутнього. Те, що дати відсіч глобалізації можна лише на рівні української традиційної духовності і звичаєвості, ні для кого не є таємницею: так поступають усі народи. Проблема в тому, що прищепити (саме так - прищепити) українцям, задурманеним довголітнім пануванням чужих ідеологій, рідну духовність видається справою не з легких. Наснажує хіба те, що зробивши це, ми зможемо бути певними, що і національне відродження буде лише справою часу. Уже задля одного цього варто йти на компроміси, домовлятися, узгоджувати українцям свої духовні напрацювання. А здобутки тут чималі. Радує те, що все більше розумних людей доходить висновку, що українська традиційна духовність може бути справді сучасною і прислужитися справі боротьби з американською антидуховністю лише за умови сприйняття її як комплексного, всеохопного світогляду українця. Духовність буває різна - і шинкова, і ярмаркова, і звичаєво-побутова, але найвища її форма - релігійна. А якщо окрім релігійної форми вона має ще й рідний, притаманний ментальності етносу, зміст - то це уже потужна зброя у руках провідників нації. Останніми роками дуже чітко прослідковуються два назворотні процеси: перший - українці, що фахово займаються збиранням наших етнічних артефактів доходять висновку, що наша українська духовність, навіть зберігшися у фрагментарному вигляді, є набагато ширшою, глибиннішою, вищою на кілька рівнів від духовності християнської, яка її бездумно поглинула і спримітизувала. І вони - фахівці-науковці, які часто все життя були атеїстами, не сприймаючи занадто примітивні для думаючої людини, християнські міти, знаходять свою віру і релігію у рідній українській духовності. І навпаки - патріоти України, звитяжці, котрі не один рік вистраждали за ідею Великої України, і зараз серцем вболівають за нашу націю і державу - теж приходять до рідної духовності і рідної віри. І не може бути інакше, адже рідна віра - це релігія патріотів. Рідновір ніколи не стане самоусуватися від громадських справ, бо його храм - Україна, духовна і державна. Люди, що прийшли до рідної духовності - то є люди вільні, вільні від чужого мислення, нав'язаних нам ідей і моральних цінностей. То є справжня українська еліта, для якої велич української держави і якнайширший розвиток нації - понад усе. І хоч час для української України на рівні державному ще не настав, та підготовча робота в патріотичних колах мусить уже йти повним ходом. Часу на розхитування майже не залишилося, адже нас нищать такими темпами, ніби хтось дав спеціальну рознарядку про це, як колись давав Сталін. Ми маємо достатню кількість патріотично налаштованих партій, але вони на маргінесі, вони заслабкі тому що або занадто абстрактно уявляють за що мають боротися, або ж навпаки - надто чітко це бачать (звісно ж у матеріальному еквіваленті). Вони розполовинені між золотоверхим Києвом і далеким пустельним Ершалаїмом, вони розіп'яті. У них - держава одне, а віра цілком інше. Саме тому на зміну їм має прийти масова, і водночас високоелітарна і інтелектуальна партія державників-рідновірів, для яких Україна буде альфою і омегою, спільним початком, або спільним кінцем. Це вже, як пощастить. Вдалою спробою роботи в цьому напрямку можна вважати Віче українських рідновірів, що відбувалося в стольному граді Києві минулих вихідних. Спроби об'єднати визнавців рідних, українських святощів були, і то не однократні. Та закінчувалися вони з мінімальним результатом - прикладом тому є минулорічний Форум рідновірів. Цьогорічне зібрання виграло уже від заміни чужого слова Форум у назві на рідне поняття Віче. Віче - архетиповий для українців суспільний інститут, місце на якому свободолюбивий народ вирішував свої громадські справи. І це свободолюбство проявилося на Віче в усій повноті - пристрасті розпалилися не на жарт, зате і нових ідей було достатньо. Було висловлено багато пропозицій як пожвавити роботу постійних комісій, було вдосконалено організаційну структуру, методи роботи з регіонами. Зокрема, прийшли нові люди у діючі комісії по напрямках - так комісію лицарського виховання очолив М.Миколаїв - отаман із Характерного козацтва, що відоме різноманітністю своїх виховних молодіжних акцій (літні та зимові табори, конкретна робота зі студентами, школа психології та соціоніки). Вдалося уникнути і прийняття Вічем непродуманого рішення про календар рідновірів - узгодити дати та зміст свят доручено фахівцям з календарної комісії. І на загал він буде винесений тоді коли всі дати і свята буде погоджено без заперечень. Також було досягнуто спільного рішення випускати рідновірський журнал „Род" в який би дописували всі, хто чується взмозі. Таким чином можна би узгіднювати позиції рідновірів різних напрямків, та ще інформувати громадськість про наші позиції. |
|
||||||||||||||||||||||||||||