Поняття інтелектуальної власності, та як вона діє мережі Internet.

 Проблема інтелектуальної власності (ІВ) є однією з найболісніших для вирішення, як в Україні так і у всьому світі. І якщо питання що до прав на музичні, літературні та інші подібні витвори мистецтва ще якось вирішується, то про збереження авторських прав в мережі Internet годі і говорити. І досвіду не вистачає, і що найболісніше, бажання у відповідальних за вирішення даної проблеми посадових осіб здається зовсім немає (це я здебільшого про Україну, яка до речі третя за рівнем піратства в світі, після Китаю і В’єтнаму). Але якщо за дотриманням прав виробника великі міжнародні компанії ще можуть слідкувати, то представники місцевої еліти програмістів, не те що свої розробки захистити не вміють, але й самі чужими ідеями не нехтують.

І ось приблизно на даному етапі повстає одвічне питання, що ж робити чесним виробникам якісного продукту в нашій занадто вже нечесній країні? Які не мають ні грошей на юристів, ні часу на освоєння правового аспекту даного питання.

Однозначну відповідь мабуть навряд хтось зможе дати, а ось надати кілька порад мабуть під силу і моїй скромній особі. Для початку потрібно розібратись з чим ми маємо справу, погодьтеся, важко захищати те на знаю що, від того не знаю кого.

Отже, інтелект – здатність до мислення, генерування нової інформації, якої ніколи не було в світі. Прошу не плутати з творчістю – цілеспрямований процес пошукової діяльності людини, результатом якої є щось якісно нове. Говорячи простими словами, інтелектом є можливість створювати нове, а творчістю сам процес створення, який здебільшого оплачується третьою особою. Виходячи з вищевказаного можна визначити, що ІВ – це права на результати розумової діяльності людини у будь якій із сфер діяльності. Потрібно зауважити, що не зважаючи на те, що ІВ давно зарекомендувала себе як довгостроковий і перспективний вид інвестицій капіталу, вона все одно залишається логічною абстракцією, яку можливо формалізувати лише за допомогою дуже складних, нечітких і розмитих математичних моделей.

В свою чергу ІВ поділяється на промислову власність, суміжні права та авторське право (славнозвісний Copyright). Ссилаючись саме на останнє ви, як автор якогось цифрового продукту, і будете відстоювати своє право на даний продукт (комп’ютерні програми, АСУ, ІС, СППР, АРМ, інформаційні технології, бази даних знань, web – сайти і дизайн, курси ДО і т. д.).

Дещо розібравшись в поняттях і визначеннях, вважаю можна переходити до основного, а саме до питання захисту тієї самої власності, від посягань не досить порядних, а іноді і зовсім не порядних несанкціонованих користувачів.

Поняття ІВ прийшло до нас із Франції де ще 7 січня 1791 року у вступній частині до патентного законодавства було зазначено, що “будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця”.

Говорячи про інтелектуальні винаходи потрібно дещо прояснити слово власність. Адже на відміну від матеріальних речей, які можна привласнити фізично, тобто встановити над ними фізичне панування, стати володарем, з об’єктами ІВ це в класичному розумінні не можливо, бо інтелект речей не виробляє. Але інтелектуальний винахід може бути використаний одразу у кількох місцях, різними особами, тобто він ніби і не належить нікому, і це основна з причин які поглиблюють дану проблему. Він і товаром власне кажучи стає лише тоді коли є завершеним і має споживчу вартість.