Танці з Зірками

[http://bb.clickad.com.ua/please/redirect/79/1/10/20/] Проект Новини проекту Зірки Партнери зірок Рейтинги Про танці SMS- Голосування Проект у світі WAP-портал Фото Фінал Сьомий ефір Шостий ефір П'ятий ефір Четвертий ефір Третій ефір Другий ефір Перший ефір Під час шоу Євген Кошевий і Катерина Тришина Максим Неліпа і Ганна Пелипенко Світлана Лобода і Андрій Матвієнко Олег Скрипка і Єлизавета Дружиніна Олександр Пономарьов і Поліна Комисова Ірина Білик і В.Легковенко, Д.Дiкусар Лілія Подкопаєва і Сергій Костецький Сніжана Єгорова і Максим Булгаков Юрій Горбунов і Тіна Кароль Зірки під час зйомок Презентація Тренування Відео Гала-концерт Фінал Сьомий ефір Шостий ефір П'ятий ефір Четвертий ефір Третій ефір Другий ефір Перший ефір Гості програми Щоденники тренувань (телевізійна версія) Знайомство (телевізійна версія) Знайомство (Інтернет-версія) Тренування (Інтернет-версія) Інтерв'ю під час презентації Коментарі Тренування Світлана Лобода Ірина Білик Максим Неліпа Євген Кошевий Лілія Подкопаєва Олег Скрипка Олександр Пономарьов Сніжана Єгорова Юрій Горбунов і Тіна Кароль Судді Заставки Шпалери для робочого столу Контакт Перший сезон на головну web-сторiнку Про танці Ча-ча-ча/ Cha - Cha - Cha Складається враження, що відомий англійський учитель танцю П'єр Лавель побував на Кубі не один раз. Після поїздки туди у 1947 році він модернізував румбу, а через п'ять років гаванські танцівники, схоже, спонукали Лавеля на створення нового танцю. Вивчення афро-бразильської культури на Кубі переконало Лавеля, що румбу можна танцювати у швидшому ритмі та з додатковими кроками, які відповідають додатковим ударам музики. Лавель повернувся до Англії і невдовзі показав публіці зовсім новий незалежний танець. У 1954 році цей танець було описано як "мамбо у ритмах ґуаро". "Ґуаро" - це музичний інструмент з висушеної дині та палички (звук виникає внаслідок тертя паличкою об диню). Мамбо, національний танець Гаїті, вперше винесено на суд західної публіки у 1948 році. Слово "мамбо" (ім'я жриці вуду) прийшло з африканської релігії. От чому ча-ча-ча має свої корені і в релігійних, ритуальних танцях Західної Африки. Є три форми мамбо – одиночна, подвійна та потрійна. В останній виконують 5 кроків за один такт – і саме ця форма переросла зрештою у ча-ча-ча. Танець мамбо після Другої світової війни сам завоював популярність, та йому довелося вдовольнитися лише виконанням на дискотеках – квиток на паркет престижних бальних конкурсів цьому танцю, на відміну від ча-ча-ча, не було замовлено. Ча-ча-ча танцюють у темпі 120 ударів за хвилину. Положення корпуса таке саме, як і в самбі – вага тіла переноситься на носки. Перший крок сильніший, виразний, що підкреслюється більшою тривалістю виконання порівняно з іншими чотирма кроками. Композиції в цьому танці так само різноманітні, як і грайливі: одна з них називається "полювання" і полягає в тому, що один з партнерів повертається до другого спиною – такий собі жарт у дусі народного танцю. Словом, на відміну від ліричної, "дорослої" румби, танець ча-ча-ча радше схожий на ексцентричного підлітка, неслухняного й вередливого. Квікстеп/ Quickstep Якщо ви ставите собі за мету збільшити швидкість, "наростити" кроки й накрутити більше обертів, то скоріше будете танцювати квікстеп, ніж справжній фокстрот. Для такої рафінованої та спеціалізованої форми цього танцю потрібне велике приміщення. Квікстеп виріс із фокстроту, це аксіома. Корені цієї музики – у культурі північно-американських негрів, тому не дивно, що два широкі, статечні європейські фокстротні кроки дуже важко було вкласти в такий темп. З часом для повільного фокстроту музику навмисно „стандартизовано розтягнули", та думка законодавців танцювальної моди, очевидно, працювала так: "Щоб добро не пропадало! Навіщо розлучатися з уже існуючими прекрасними, "швидкими" аранжуваннями – під них можна придумати новий танець!" Англійці з ентузіазмом узялися до справи: модернізували оригінальний чарльстон та надали йому характерних рухів фокстроту. Назвали цю суміш "Quicktime Foxtrot and Charleston" (щось на зразок "швидкого фокстрото-чарльстону" та з великим успіхом продемонстрували на Чемпіонаті Світу 1927 року. Трохи раніше, починаючи з 1923 року, після знаменитого виступу у Великобританії оркестру Пола Вітмена, фокстрот стали поєднувати з такими танцями, як шіммі та блек-боттом. Унаслідок цих експериментів і народився сучасний квікстеп – танець швидких кроків під 200 ударів за хвилину, в якому використовуються і основні фігури повільного фокстроту, і привнесені ззовні швидкі фігури. Танго/Tango Танго вважають аргентинським танцем, та якщо ви запитаєте про танго у Бразилії, Мексиці, Болівії, Параґваї, на Кубі та в Іспанії, то в кожній з цих країн вам упевнено скажуть, що це їхній національний танець. Він довго торував собі шлях, бо його вважали геть непристойним. Одним з найбільш енергійних захисників танго в Європі став Каміль де Ріналь – відомий французький хореограф, композитор, письменник і організатор багатьох танцювальних змагань. Ріналь у парі з популярною танцюристкою Ґабріель Рей продемонстрував танго провідним лондонським театральним імпресаріо; але ті, хоч і визнали принади танго, все-таки не наважилися показати його манірному англійському глядачеві. Тоді Ріналь створив у Ніцці групу ентузіастів, які поставили собі за мету звільнити танго від тих суто аргентинських рис, які заважали його офіційному визнанню, а також спростити його, зробити доступнішим для навчання. Цікаво, що до тих ентузіастів належали люди найнезвичніших категорій: від художників і музикантів до великої російської княгині Анастасії. Роки, які передували Першій світовій війні, були роками найбільшого розквіту танго, періодом тангоманії, – історія дуже схожа з історією польки три чверті століття тому. Аргентинський варіант танго, який існує і нині, виконують під повільнішу музику, це досить "локальний" танок, його можна танцювати на невеликих майданчиках. В аргентинському танго багато різноманітних рухів ніг і стоп, для нього характерна велика драматичність виконання. У 1920-1921 роках після "Великої Конференції" в Лондоні танго було остаточно стандартизовано. Риси мілонги, які збереглися в ньому й визначають його м'який, спокійний характер, акцентуючи увагу на рухах ніг, було змінено у Парижі 1930-х років. Відтоді танго стає сплетінням величної, гордовитої постави, привнесеної з інших танців, і різких, поривчастих рухів, які стали основною рисою сучасної хореографії танцю. Акцент змістився на специфічні для сьогоднішнього конкурсного варіанту танго положення корпуса та голови. Сучасне танго – це фантастична за розмаїттям образів мова, за допомогою якої можна багато розповісти. Румба/ Rumba Вважається, що румба з'явилася в Латинській Америці, точніше, на Кубі, разом з африканськими рабами. Їхні танці вирізнялися тим, що рухам тіла, а не ніг чи рук окремо, надавали велике значення. Тіло танцювало виразно та захопливо, ноги йому тільки допомагали досягнути потрібного ефекту. У XIX столітті цей танок став популярним у Гавані, поєднався з європейським контрдансом. Назва "румба", можливо, з'явилася завдяки терміну "rumboso orkestra". В Іспанії слово "rumbo" означає "вечірка", "раут", "rumba" можна перекласти як "скидати докупи", а "rhum" – це, звичайно, ром, популярний напій у країнах Карибського басейну. Кожне з цих слів могло дати поштовх для назви нового танцю. Дехто заявляє, що спочатку румба являла собою сексуальну пантоміму. Дехто заперечує, мовляв, кубинська румба з'явилася внаслідок копіювання поведінки тварин. Дехто взагалі вважає, що характерна для румби нерухомість плечей має нагадувати нам положення рабів, які несуть важкий вантаж. Назва однієї з фігур румби "кукарача", ймовірно, походить від слова "тарган" ("cockroach" англійською), можливо, цей рух спочатку був імітацією рухів при чавленні тарганів. Популярна мелодія румби "La Paloma" була відома на Кубі ще у 1866 році. Після Другої світової війни П'єр Лавель, перебуваючи в Гавані, помітив, що американську румбу танцюють у трохи іншому ритмі, ніж місцеву кубинську румбу. Після повернення до Великобританії П'єр та Доріс Лавелі, які мали свою танцювальну школу в Лондоні, розробили (на основі гаванського) повноцінний варіант виконання цього танцю – кубинську румбу. Саме ця форма і є сьогодні складовою стандартної кубинської румби, яка входить у латиноамериканську програму всіх конкурсів спортивних бальних танців. У сучасному варіанті танцю багато основних фігур розповідають усім знайому історію стосунків жінки й чоловіка, яка проте не втрачає гостроти. Зваблення з усіма його старовинними фокусами, пристрасним піддражнюванням, дилемою між домінуванням і покорою – ось основний мотив румби. Це споконвічна гра в кохання. Джайв/ Jive Найімовірніше, цей танок походить з південного сходу США, де він має надзвичайну популярність серед чорношкірого населення вже майже 100 років. Але сучасний джайв дуже нагадує і військові ритуальні танці індіанців Флориди. От чому історики гадають: чи то чорношкірим так сподобався індіанський танець, що вони тепер вважають його своїм власним, чи то індіанці скопіювали рухи рабів і пристосували їх для власних потреб. У 80-ті роки ХІХ століття на півдні Америки негри влаштовували справжні змагання на найкраще виконання цього танцю, а винагородою переможцеві зазвичай був великий пиріг, тому цей танець стали називати "cakewalk" (кейк-вок). Кейк-вок найчастіше складався з двох частин, які змінювали одна одну: велично-серйозна хода пар переростала в енергійну та буйну танцювальну демонстрацію. Об'єднували ці дві частини вистави тільки прекрасні костюми. Може, тому музика, під яку виконували кейк-вок, а потім інші танці, стали називати "реґтайм": "rag" англійською означає "лахміття", а в переносному значенні - "вбрання", "одяг". Хоча, імовірніше, назва цієї музики народилася завдяки характерному для нього синкопованому, немов рваному ритму ("ragget"). Реґтайм і танці, які під цю музику виконували, стали дуже популярними серед чорного населення Чикаґо та Нью-Йорка. На самому початку 1927 року джайвом захоплювалася тільки молодь. Старше покоління його не схвалювало. Навіть намагалися заборонити виконання джайву в танцювальних залах. Пояснювалось це зазвичай тим, що джайв нібито не може бути прогресивним танцем: виконують його на одному місці, на відміну від усіх „правильних" танців, які танцюють по колу в напрямку проти годинникової стрілки. Гаряча підтримка молоді забезпечила джайву не лише яскраве життя на конкурсній сцені, але і його трансформацію у форми свінґу, буґі-вуґі, бі-бопу, року, твісту, диско й хастлу. На сучасних змаганнях зі спортивного бального танцю джайв виконують останнім, і тут від танцюристів вимагають уміння довести, що вони зовсім не втомилися після чотирьох попередніх танців. Це, зрозуміло, не так просто: і фізично, і морально джайв забирає всі сили. Крім того, джайв дуже відрізняється від решти конкурсних танців і своїм характером, і складною танцювальною технікою. От чому найчастіше пари, які добре виконали перші чотири танці латиноамериканської програми, танцюють джайв набагато слабше. Щоправда, бувають і протилежні випадки. Пасодобль/ Paso Double Пасодобль – це єдиний латиноамериканський танець, ніяк не пов'язаний з африканською культурою. Корені пасодоблю – в Іспанії. Назва "пасодобль" іспанською означає "подвійний крок" і, можливо, походить від "Paso a Dos", що означає „танок для двох". Назва також стосується характерних кроків маршу, який можна рахувати "один, два кроки" вправо і стільки ж уліво. Рухи пасодоблю протиставляються віковічним іспанським крокам, які було заведено виконувати на кожен музичний такт тільки по одному. Пасодобль напряму пов'язаний з екзотичним видом іспанської культури – коридою. По суті, це танець красеня-тореро, який уміло маніпулює своїм червоним плащем перед розгніваним биком. Музика пасодоблю, у свою чергу, спирається на маршові інтонації, характерні для відкриття пишної церемонії кориди. Складні композиції пасодоблю являють собою стилізацію основних фігур, які тореро виконує на арені: "атака", "удар мулети", "синкопована розлука", "вероніка"... Остання фігура немов малює рух плаща тореадора, це дуже красива фігура пасодоблю, в якій партнерка рухається навколо партнера, демонструючи плащ тореро, яким той керує, заманюючи та збуджуючи бика. Після Другої світової війни пасодобль почали демонструвати на конкурсах бальних танців. Конкурсний варіант пасодоблю виконують з широко розправленими та опущеними плечима, головою, повернутою вбік і трохи вниз (викладачі пасодоблю радять танцівникам постійно стежити за биком). Більшість кроків уперед починається з каблука. Характер пасодоблю вимагає деталізації коротких, різких та чітко виражених рухів корпусу. Тут недоречна половинчатість та розслабленість. Часто пасодобль виконують під мелодію "Espana Cani" (цигансько-іспанський танок), що вирізняється характерним триразовим нарощуванням ритму. Такий яскравий стиль музики додатково підкреслюється драматично-виразними позами танцівників, що перетворює виконання пасодоблю на справжній спектакль. Фокстрот/ Foxtrot З власне фокстротом Європа познайомилась лише після Першої світової війни. Кажуть, що ця назва походить від прізвища відомого танцюриста Гаррі Фокса, який удало популяризував "новий" танець на сцені одного з нью-йоркських театрів в 1913 році. Фокс привніс додаткову плутанину в складну танцювальну термінологію, маючи намір увічнити своє ім'я. Річ у тому, що спочатку фокстротом у військовому середовищі називали особливий крок коня – аллюр, а варіанти сучасного фокстроту виконували ще у вікторіанську епоху під назвою "one step" і "two step" (залежно від того, скільки кроків треба було зробити за такт, один чи два). Нова назва "фокстрот" була дуже доречною – вона цілком відображала сутність цього танцю на той час: на початку століття фокстрот виконували в темпі 120 ударів за хвилину, він вирізнявся досить поривчастим характером. Фокстрот швидко завоював популярність у Нью-Йорку, а потім і в Лондоні. Його успіх пояснюється, зокрема, тим що фокстрот тоді став першим відкритим протестом проти старомодних танців вікторіанської епохи: саме в цьому танці вперше в XX столітті стопи танцівників були абсолютно паралельні. Можна уявити, яку грандіозну революцію здійснив фокстрот у танцях – за своєю ідеєю вона може зрівнятися з Великою французькою революцією, несучи свободу від архаїзмів, таких як третя танцювальна позиція, і відповідно похитнула монополію танців вікторіанської епохи. У 1922 році основний крок фокстроту почали виконувати під повільнішу музику, а в 1927 році танець отримав свою остаточну назву – повільний фокстрот, і схоже, вже назавжди закріпив за собою плавний рух по паркету. Віденський вальс/ Viennese Waltz Відомий віденський вальс – вальс романтичної пори – є продовженням Французької революції, типовий натхненний танець неспокійного серця. Цей вальс досі лишається майже незмінним. Віденський вальс є структурно простим, у ньому нема ніяких складностей, але він переповнений енергією. 200 років ніхто не міг змінити простої сутності віденського вальсу. Можливо, лендлер був батьком віденського вальсу, тоді італійська вольта (яка першою встановила своєрідний рекорд у танцях, які виконували на три чверті) стала його мамою. У перші два десятиліття XIX століття основні па й фігури лендлеру та вольти було "підігнано" під цей музичний ритм, і основний крок віденського вальсу благополучно з'явився на світ. Таким чином, назва віденського вальсу є дуже умовною – Відня він не стосується, якщо не зважати на те, скільки чарівних мелодій в його ритмі та стилі написано батьком і сином Штраусами, і якщо не акцентувати уваги на тому, що чи не найбільш граційний бал сучасності в австрійській столиці щороку відкриває саме цей танець. У шістдесятих роках ХХ століття відбулася велика суперечка між Німеччиною та Великобританією з приводу того, скільки фігур віденського вальсу і які саме можна внести у конкурсну програму. Не вдаючись у подробиці цієї дискусії, варто констатувати, що сам факт її виникнення говорить про величезний потенціал віденського вальсу і зберігає за ним велике майбутнє. Самба/ Samba Самба – танець африканського походження, та найбільший внесок у розвиток цього енергійного танцю зробила Бразилія, і тепер, дивлячись на відомі бразильські карнавали, головним танцем яких є самба, важко сказати, що бразильці виконують, в цілому, не свій рідний танець. У XVI столітті португальці завезли у Бразилію не тільки величезну кількість рабів з Анґоли та Конґо, а й "захопили" по дорозі багато африканських танців, зокрема, Catarete, Embolada та Batuque. Змішаний танцювальний стиль виник у тридцятих роках XIX століття та містив у собі складно-плетені фігури негритянських танців та поворотно-коливальні рухи корпуса, характерні для індіанських танців. Пізніше карнавальну ходу, в основі якої лежить цей стиль, доповнили рухи „Капокабана". З цієї суміші й народився танець з назвою Lundu. Про походження назви «самба» відомо небагато. Слово "Zambo" означає "дитина негра та мулатки". "Zembo Quessa" (Samba) пізніше поєднався з Maxixe – танцем теж бразильського походження. Цей танець з'явився в Америці на початку XX століття, а в Європі набув популярності після 1905 року після показу в Парижі. Про нього тоді казали, що це танець з рухами польки під музику Хабанейри. Та хоча самба вже була у програмі конкурсних танців, світ по-справжньому відкрив її для себе тільки після всесвітньої виставки в Нью-Йорку в 1939 році. У 1956 році П'єр Лавель так вдало обробив самбу, що танець здобув всесвітню славу. Лавель і стандартизував самбу для міжнародного конкурсного виконання. Сучасний її варіант об'єднує різноманітні ритми, інколи дуже далекі від давньої музичної основи танцю Сюжети якої з пар Ви вважаєте найоригінальнішими? Олег Скрипка – Єлизавета Дружиніна 4867 Лілія Подкопаєва – Сергій Костецький 4577 Максим Неліпа – Ганна Пелипенко 2389 Євген Кошевий – Катерина Тришина 2248 Світлана Лобода – Андрій Матвієнко 1428 Ірина Білик – Дмитро Дікусар 959 Сніжана Єгорова – Максим Булгаков 744 Олександр Пономарьов – Поліна Комисова 223 Образ якої пари, на Вашу думку, є найяскравішим? Олег Скрипка – Єлизавета Дружиніна 4365 Лілія Подкопаєва – Сергій Костецький 4183 Максим Неліпа – Ганна Пелипенко 2174 Євген Кошевий – Катерина Тришина 1927 Світлана Лобода – Андрій Матвієнко 1406 Ірина Білик – Дмитро Дікусар 1044 Сніжана Єгорова – Максим Булгаков 571 Олександр Пономарьов – Поліна Комисова 229 Iдеальна пара: ТОП-10 варіантів iдеальної пари за результатами незалежного online-голосування WEB-проекту "Танці з зірками 2" Єлизавета Дружиніна - Олег Скрипка 2074 Лілія Подкопаєва - Сергій Костецький 1759 Ганна Пелипенко - Максим Неліпа 933 Світлана Лобода - Андрій Матвієнко 916 Катерина Тришина - Євген Кошевий 627 Тіна Кароль - Юрій Горбунов 480 Ірина Білик - Дмитро Дiкусар 285 Світлана Лобода - Євген Кошевий 174 Ірина Білик - Євген Кошевий 172 Лілія Подкопаєва - Максим Неліпа 144 КОМЕНТАРI Романа: Танець - це таїнство, не дарма він так зачаровує. В основі танцю лежать давні традиції шаманства. В древніх племенах мисливці за допомогою танцю виявляли свою відвагу, силу характеру... А пізніше з’явився танець задля спокуси, заради вираження свого "Я", або для залякування… У будь-якому випадку, танець – це художнє втілення певної ідеї. І оскільки на «ідейний зміст» обмеження «худсовєтом» не накладалися, то чому б не поставити танець-гімн у широкому розумінні цього слова? Гімн коханню, гімн поетичній музі, гімн любові до батьківщини? Гімн карикатурному і смішному? Для кожного гімну знайдеться свій слухач. Дивно лише, коли один слухач починає шпурляти камінням в іншого, вподобання якого відрізняються. Ми ж начебто всі рівноправні. Тоня: Кошевой супер!!!!!!!!!!!!!! NATALI для Ленна: Мне уже 36! У меня двое детей! И поверьте, что выгляжу лучше! Simplyfan: 2Николай: Б.Г.Исаенко, по сюжету фокстрота доживал свой век с женой Светланой во французском кантоне Швейцарии, а не во Франции. Разделяю Ваше справедливое возмущение по поводу варварского сноса (не переноса!) памятника украинскому лётчику, защищавшему небо Москвы. Монумент стал жертвой расширения Киевского шоссе. МИД Украины уже обратился за разъяснениями. Не хотите попикетировать посольство РФ или чем-нибудь в него запустить? Подкопаеву и Скрипку вспоминают чаще, т.к. они вышли в финал, т.е. за них голосовало больше людей. На мой взгляд, всё логично. Другие тоже старались, но не так убедили зрителя, как финалисты. А Вы считаете следовало ли всё-таки объявить количество зрительских голосов на гала-концерте или достаточно ограничиться сухим остатком? Профессионализм в танцах=канал "Мегаспорт"(трансляции чемпионатов). ЧАСТЬ зрителей "Танцев" на 1+1 выше ценит артистизм, идею, режиссуру. Оценивается абсолютно всё: удачный\неудачный костюм звезды, как отвечает на вопросы жюри и зрителей, как относится к соперникам, нравится или не нравится партнёр\партнёрша и ещё много факторов, т.е. ВСЁ, что "схватила" камера. Жить дружно? Не провоцируйте - да не обруганы будете. Оля из Запорожья: Пробовала читать, все, что написано, - какое уродство. Победа Лили вполне заслужена. Да, она спортсменка, и что? Это и помогает, и мешает одновременно. А вы все, критикующие Лилю, тренировались в день по 2 тренировки по 3-5 часов, чтобы стать олимпийской чемпионкой? А, потом суметь реализоваться после спорта? Чему вы завидуете? Все, что она имеет в жизни, она добилась сама. Что касается пиара. Она человек публичный и известный, а потому и ее жизнь, хочет она того или нет, достояние общественности. Знаю по себе, эмоциональность - не всегда хорошо, а вместе с волнением и того хуже. Но ведь Лиля тоже человек со своими сильными и слабыми сторонами. Лиля, желаю тебе и твоей семье простого человеческого счастья, пусть детки растут здоровыми и ОСТАВАЙСЯ ТАКОЙ, КАКАЯ ТЫ ЕСТЬ. УДАЧИ! Гiсть: "Вот такие и сносят памятники и становятся "не помнящими родства". - это Вы о тех, кто взрывал храмы? Наполеон - Николаю: пишите невнятно, но коротко Amaliya: Очень бы хотелось, Вам Мужчина, продемонстрировать длинну своих ног!!! :) citation: танец - это выражение эмоций, чувств, желаний через различные телодвижения, а техника - это средство, а не цель. Благодаря технике мы затрачиваем меньшее кол-во энергии для получения максимального эффекта, а закапываться в ней не стоит - ВСЕ никогда не получится, так что не парьтесь и танцуйте в свое удовольствие експрес: про допис у "Газеті по-українськи" http://gpu-ua.info/index.php?&id=160489 на перший погяд, коментар у цій газеті може здатися дивним. але лише на перший погляд. як учасник одного з телевізійних шоу, можу поділитися таким спостереженням. ми брали участь у "конкурсі", де змагалися дві родини і де головним призом була... машина ;) тоді ще не було прямого ефіру, і коли наші суперники стали переможцями, ми були безмежно здивовані. невже це завдяки величезному торту, який напередодні вони подарували знімальній групі? у нас були цікаві номери, і "домашні заготовки" у віршованій формі, і імпровізації, і правильні відповіді на ВСІ конкурсні запитання - у суперників ж усе було ... заради об"єктивності - по іншому. хай без віршів - вони навіть не всім подобаються, але ж дівчинка навіть не відповіла на кілька конкурсних запитань! пояснення прийшло з екрана через місяць після зйомок: усі невдалі моменти конкуруючої родини було перезнято, монотонний голос дівчинки звучав за кадром - не треба бути спеціалістом, щоб здогадатися, що вона прсто зачитувала написану їй відповідь, - а в кадрі було щось "ліве", якісь студійні декорації. Хто був у студії - телефонував нам і питав, що трапилось. Бо вони бачили все по-іншому. Усі права захищено. Копіювання та розповсюдження заборонено. © 2007 ТРК "Студія 1+1". Усі права захищені. Дизайн 1+1