Пересторога всій Землі

Продовження. Початок у №№16 –17.
У перші дні після аварії проби води в Прип’яті зареєстрували сплески забруднення до 10–4 Кі/л (це відповідає дозі радіації 1500 бер/л).
Серед усіх міст Дніпровського каскаду через сформовану радіаційну обстановку найуразливішим є саме Київ, і його водопостачанню варто приділити максимальну увагу. Найуразливішою є ділянка Дніпра від Києва до кінця Кременчуцького водосховища.



Те, що Москва ігнорувала думку українських учених, підтверджує академік НАН України В.Г. Бар’яхтар:

«Задовго до Чорнобильської катастрофи за завданням президента Академії наук ми вивчали спущене «згори» питання будівництва ЧАЕС-2 з 12 блоків. Наша комісія, до складу якої входили нинішні академіки НАН України Е.В. Соботович і В.М. Шестопалов, дійшла висновку, що будувати 12 блоків-«мільйонників» в одному місці ні в якому разі не можна. Висновки були серйозно обґрунтовані й повідомлені на засіданні Президії Академії, де отримали підтримку президента АН УРСР Б.Є. Патона. Я повіз ці документи в Москву. Там один високопосадовець з Мінсередмаша СРСР мені заявив: «Ваші міркування мають сенс. Але рішення вже прийняте, і воно буде виконуватися!» Через рік я зустрів його в Чорнобилі, запитав: «То чи доцільно будувати ЧАЕС-2?» — і отримав відповідь: «Не на часі зводити рахунки. Зараз не варто згадувати образи». Цієї людини вже немає в живих: вона загинула від переопромінення в Чорнобилі».

Нині масштаб Чорнобильської аварії добре відомий як ученим, так і політикам усього світу. Ця найбільша за історію людства техногенна катастрофа призвела до забруднення радіоактивними цезієм і стронцієм близько 100 тис. кв. км території України, Білорусі та Росії. Постраждало майже 5 млн осіб, забруднено радіоактивними нуклідами близько 5 тис. міст і сіл цих трьох країн. З них в Україні — 2218 селищ і міст із населенням майже 2,4 млн осіб. Унаслідок аварії безпрецедентного опромінення зазнало населення України, Білорусі та Росії. Забруднення поширилося також на територію Швеції, Норвегії, Польщі, Великої Британії та інших країн.



Розміри катастрофи були такими, що засекретити її виявилося неможливим. Факт відселення жителів Прип’яті та Чорнобиля (відповідно 27 квітня і 6 травня 1986 р.) миттєво став надбанням населення України, Білорусі та Росії. Разом з тим до половини травня лікарям і представникам засобів масової інформації заборонялось інформувати населення СРСР про масштаби катастрофи та роботи з ліквідації наслідків аварії, про методи особистої гігієни. Карти радіаційного забруднення і рівні радіації були засекречені до 1990 р. Приховування інформації про Чорнобильську катастрофу спричинило появу найнеймовірніших чуток про її можливі наслідки. Це, у свою чергу, зумовило виникнення соціально-психологічної напруженості серед населення, що не піддається кількісній та якісній оцінці, і недовіри до офіційної інформації.

Керівництво СРСР відмовилося від міжнародного співробітництва у ліквідації наслідків ядерної катастрофи. Тільки 1989 р. уряд Радянського Союзу звернувся до МАГАТЕ з проханням дати експертну оцінку дій з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Причому в завданні, сформульованому керівництвом СРСР, йшлося про території зі щільністю забруднення цезієм-137 менше ніж 15 Кі/км2. Відмова від міжнародного співробітництва також була помилкою.

Були й технічні помилки, викликані відсутністю на той час (1986—1987 рр.) конче потрібних знань. Зупинімося на двох із них.

1. Спорудження великої кількості дамб на дні Київського моря, які, на думку вчених, мали затримати міграцію радіонуклідів, виявилося непотрібним. Дамби діяли малоефективно, а радіонукліди поглиналися мулами і зависями у воді моря і тому забруднена радіацією вода в Київ не потрапила.

2. Дезактивацію міста Прип’яті також не варто було проводити, як і в селах 30-кілометрової зони, адже жителів цих сіл евакуювали, дерев’яні будівлі зруйнували й поховали.

Поза сумнівом, рівень безпеки в атомних реакторів нині на порядок вище, ніж у ВВЕР 80-х років. Однак і на даному етапі розвитку ядерна енергетика залишається потенційно небезпечною галуззю індустрії. Тому тісне співробітництво уряду з науково-технічними силами країни є неодмінною умовою ефективних дій як у разі стаціонарних штатних ситуацій у процесі роботи реакторів, так і у випадку аварії.

Чорнобильська катастрофа сформувала в частини людей хворобливе сприйняття радіаційного ризику, що призвело до психологічного дискомфорту і, як наслідок, до погіршення стану здоров’я та якості життя. Це теж один із наслідків Чорнобиля, і на нього треба зважати.

Катастрофа продемонструвала, що треба створити і підтримувати національну систему високого рівня реагування у разі можливих техногенних аварій. Також потрібен відкритий і об’єктивний діалог з громадськістю з усіх аспектів безпечного використання ядерної енергії. Як галузь народного господарства ядерна енергетика потребує високого рівня системи управління країною. Політична демагогія, бюрократизм і волюнтаризм не сумісні з безпекою в ядерній енергетиці.

Володимир МАТВІЄНКО
Далі буде
Фото www.mil.gov.ua
Фото www.fotoart.org.ua
Друкується за книгою Володимира МАТВІЄНКА «Планета життя», Київ, «Наукова думка», 2006 р.