Газета АКБ Промінвестбанк, Центральної Ради профспілки
працівників Промінвестбанку, Партії національно-економічного розвитку
України.
Пересторога всій Землі
Продовження. Початок у №16
На будівництво всього Дніпровського каскаду потужністю 3,8 млн кВт і часткове акумулювання та покриття піків у навантаженні енергоспоживання було витрачено 1 млрд 332 млн руб., крім того, із сільськогосподарського обороту вилучено 697 тис. га високопродуктивних земель. Треба було врахувати величезні втрати рибного господарства внаслідок цвітіння води у водосховищах Дніпровського каскаду. Підняття рівня підземних вод у середньому по урізу берегової лінії майже на 10 м в результаті створення зазначених водосховищ стало однією з головних причин такого несприятливого явища, як підтоплення практично 1 млн га сільськогосподарських угідь, а в перспективі — вилучення їх із сільськогосподарського обороту. Слід було виробити наукові та практичні рекомендації для створення найраціональнішої структури введення потужностей атомних електростанцій, забезпечення їхніх потреб у покритті 5,5 млн кВт перемінної частоти графіків-«піків» і заповнення «провалів» без збитків для довкілля.
Вчені України попереджали, що під час роботи реактора потужністю 1 млн кВт активність палива становитиме понад 15 млн Кі, тобто на 16—18 порядків вище, ніж у навколишньому природному середовищі. У випадку аварії можливі катастрофічні наслідки. Небезпека існувала і в разі безаварійної роботи, зокрема через нагромадження вуглецю-14 — довгоіснуючого радіоактивного елемента.
Перспективи розвитку світової атомної енергетики залежать від екологічно обґрунтованих рішень проблеми зі знешкодження і поховання твердих і рідких відходів АЕС. Ця проблема набувала особливо великої актуальності для України: у разі досягнення запланованої потужності АЕС республіки 22 млн кВт таких відходів очікувалося 3 млн куб. м на рік. Варто підкреслити, що проектовані потужності сховищ радіоактивних відходів атомних станцій розраховані, як правило, на 5—6 років. Тому було конче потрібне науково обґрунтоване вирішення питання про поховання на перспективу.
Вчені-геологи Академії наук УРСР вважали, що територія республіки мало придатна для безпечного централізованого поховання радіоактивних відходів атомних енергооб’єктів. Велике значення мало питання про геологічну будову тих майданчиків, де мали будувати АЕС. За висновком геологів, Чорнобильська АЕС збудована в районі розвитку розломних зон у фундаменті Українського кристалічного щита, перекритих осадовими породами.
У разі можливого витоку радіоактивних відходів зі сховища вони відразу потрапляють у незахищений водоносний горизонт алювіальних пісків, що має прямий гідравлічний зв’язок із Прип’яттю і глибшими горизонтами підземних вод. Оскільки ставок-нагромаджувач Чорнобильської АЕС мав високу фільтрацію води (60 млн куб. м на рік), то Мінводгосп УРСР зажадав влаштувати протифільтраційну завісу, що перешкоджали б надходженню забруднень у ґрунтові води. Однак це не було зроблено.
Проведений медсанчастиною 26 III Головного управління Мінздраву СРСР і Київським НДІ загальної і комунальної гігієни ім. О.М. Марзєєва аналіз санітарно-гігієнічних показників функціонуючого ставка-охолоджувача Чорнобильської АЕС показав інтенсивне його забруднення. Непридатна для систем охолодження АЕС вода, яку під час так званої продувки скидали в Прип’ять і яка опинялась у Київському водосховищі, фактично була залповим скиданням приблизно 120 млн куб. м сильно забрудненої води ставка-охолоджувача Чорнобильської АЕС. Актуальність ретельного вивчення і прогнозування зазначених явищ збільшувалась у зв’язку з введенням в експлуатацію в басейні Прип’яті Рівненської і Хмельницької АЕС, а також з огляду на те, що у верхів’ях Дніпра вже були дві АЕС — Курська і Смоленська. Світова практика не знає аналогів такої високої концентрації атомних енергооб’єктів у верхів’ях однієї ріки. Це потребувало розробки спеціальних практичних заходів для забезпечення роботи АЕС у безстічному технологічному режимі з коригуванням сольового і біологічного складу води, що виключило б «продувні» викиди.
Українські вчені вважали за недоцільне будувати в перспективі Чорнобильську АЕС-2 і нарощувати понад 6 млн кВт потужності Чорнобильської АЕС-1. Наслідки можливого ядерного удару по Чорнобильській, Рівненській та Хмельницькій АЕС різко негативно вплинули б на країну. Адже басейн Дніпра задовольняє понад 70% потреби народного господарства у воді та забезпечує водою 35 млн осіб, які проживають на території, що розміщується південніше Чорнобиля. Уведення в дію каналу Дніпро—Донбас і здійснення інших водногосподарчих заходів щодо вилучення частини стоку Дніпра посилили б ситуацію.
На жаль, Рівненську і Південноукраїнську АЕС розміщено також без урахування можливості підземного поховання радіоактивних відходів. Так, у районі Рівненської АЕС товщина осадового чохлу не перевищує 50 м. Незважаючи на це, перший блок Рівненської АЕС був пущений без уведення в експлуатацію регулювального сховища на р. Стир, що загрожує водопостачанню населення і промисловості у цьому басейні. Високий рівень ґрунтових вод і велика фільтрація ґрунту вже призвели до значного підтоплення прилеглих до Рівненської АЕС земель. У районі Південноукраїнської АЕС потужність осадових порід становить 40—80 м. У них також залягають основні водоносні горизонти, що використовуються для водопостачання. Під час будівництва Запорізької АЕС не були враховані вимоги Мінводгоспу УРСР щодо ставка-охолоджувача. Рівень розміщення водойми виявився на 3 м вищим за горизонт у Каховському водосховищі, що спричинює забруднення його фільтраційними водами ставка-охолоджувача.
Занепокоєння викликав вибір майданчика для будівництва Одеської АТЕЦ. Президія АН УРСР після всебічного розгляду еколого-економічних аспектів спорудження цієї атомної ТЕЦ дійшла висновку, що її можна будувати лише після вдосконалення технічного проекту, в якому мали бути доопрацьовані еколого-економічні аспекти.
Щоб успішно виконувати еколого-економічні обґрунтування будівництва АЕС, треба насамперед розробити перспективну науково обґрунтовану схему розвитку атомних енергетичних об’єктів на найближчі 20—30 років. Така схема мала врахувати прогнозні енергетичні, економічні та екологічні оцінки, а також накопичений досвід будівництва й експлуатації АЕС. Для цієї роботи треба було виділити великі головні наукові колективи, фаховий рівень яких давав би змогу вирішити зазначені й інші питання будівництва та експлуатації атомних енергетичних об’єктів. Зокрема, союзні організації мали значно ширше залучати науковий і практичний потенціал України. На жаль, питання сейсмічності майданчиків для будівництва АЕС в Україні та їх сейсмостійкості вирішував Єреванський інститут сейсмології і сейсмостійкості АН Вірменської РСР. А колектив Інституту геофізики ім. С.І. Субботіна АН УРСР, на який покладено функції головної установи в республіці з питань сейсмічного районування, практично не був залучений до цієї роботи. Подібні приклади можна навести і щодо практики роботи Міністерства охорони здоров’я, Мінводгоспу й особливо Мінгеології УРСР.
Одним із наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є викид у навколишнє середовище великої кількості радіонуклідів. Приблизно від 30 до 50% активних радіонуклідів перебуває поза реактором на проммайданчику та прилеглій до нього території. Під час сильних вітрів або лісових пожеж можливим стає перенесення радіоактивних часток з пилом, димом і потоками повітря.
