http://www.urpsobor.org.ua УРП "Собор" http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=515 Німецька фірма "Вальтер" причетна до афери з київською землею та нищить стадіон ім. Андрія Шевченка (вул. Немировича-Данченка, 2). Комітет захисту Печерська від мародерів Политика 2007-03-02 Німецька фірма "Вальтер" причетна до афери з київською землею та нищить стадіон ім. Андрія Шевченка (вул. Немировича-Данченка, 2). Комітет захисту Печерська від мародерів http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=514 Народний депутат, член фракції “Наша Україна” Анатолій Матвієнко не схвалює створення Міністерства регіонального розвитку і будівництва України та Міністерства з питань житлово-комунального господарства. Про це він сказав у коментарі сайту RAZOM. «Поєднати в одному міністерстві регіональний розвиток і будівництво – дві сфери, абсолютно... Политика 2007-03-01 Народний депутат, член фракції “Наша Україна” Анатолій Матвієнко не схвалює створення Міністерства регіонального розвитку і будівництва України та Міністерства з питань житлово-комунального господарства. Про це він сказав у коментарі сайту RAZOM. «Поєднати в одному міністерстві регіональний розвиток і будівництво – дві сфери, абсолютно різні за змістом, – абсурдне рішення, – вважає Матвієнко. – Це якась совдепівська абракадабра і думаю, що з’явилася вона не від глибокого пошуку вирішення проблем». «Загалом же така реорганізація міністерств демонструє, що уряд застосовує не інноваційні підходи, а адміністративні важелі, – наголосив Анатолій Матвієнко. – Урядовці шукають рішення в адмініструванні, а не в децентралізації влади і ринкових механізмах. Вони діють за радянським зразком жорсткої централізації». Як відомо, уряд сьогодні на засіданні ухвалив рішення про створення Міністерства регіонального розвитку і будівництва України і Міністерства з питань житлово-комунального господарства. http://www.razom.org.ua/ua/news/print/14435 http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=513 Голова Української республіканської партії „Собор”, народний депутат України Анатолій Матвієнко вважає, що деякі дії Генерального прокурора України викликають сумнів в його об’єктивності та незаангажованості.   „Дії Олександра Медведька мене дивують – зокрема, закриття кримінальної справи проти Володимира Щербаня є викликом... Политика 2007-03-01 Голова Української республіканської партії „Собор”, народний депутат України Анатолій Матвієнко вважає, що деякі дії Генерального прокурора України викликають сумнів в його об’єктивності та незаангажованості.   „Дії Олександра Медведька мене дивують – зокрема, закриття кримінальної справи проти Володимира Щербаня є викликом суспільству. Слідчі Генпрокуратури діяли непублічно, не донесли до суспільства підтвердження невинуватості В.Щербаня у той час, як значна частина громадян вважає колишнього губернатора Сумської області злочинцем. Все це створює враження політичного мотиву закриття кримінальної справи”, - вважає лідер УРП „Собор”.   Також Анатолій Матвієнко відзначив оперативність проведення прокуратурою перевірок обґрунтованості тарифів на ЖКГ в регіонах. „Контроль за обґрунтованістю тарифів необхідний, однак варто звернути увагу й на те, що результати цих перевірок сьогодні активно використовуються прем’єр-міністром для здійснення кадрових ротацій в системі влади з політичних міркувань”, - зауважив народний депутат.   Ілюстрацією лояльності Генерального прокурора перед Віктором Януковичем, на думку А.Матвієнка, є й те, що пан Медведько публічно спілкується російською мовою. „Я вважаю неприпустимим, щоб особа, уповноважена державою контролювати дотримання законності, публічно порушувала Конституцію та закон про мови”, - підкреслив голова УРП „Собор”.    Прес-служба УРП "Собор" http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=512 Голова УРП „Собор” Анатолій Матвієнко 2 березня 2007 року перебуватиме у Львові на запрошення обласної партійної організації. Як повідомила прес-службі УРП „Собор” голова ЛОО партії Ірина Лукавецька програма візиту передбачає участь голови партії в роботі Ради обласної організації, на якій планується обговорити поточну політичну ситуацію в... Политика 2007-03-01 Голова УРП „Собор” Анатолій Матвієнко 2 березня 2007 року перебуватиме у Львові на запрошення обласної партійної організації. Як повідомила прес-службі УРП „Собор” голова ЛОО партії Ірина Лукавецька програма візиту передбачає участь голови партії в роботі Ради обласної організації, на якій планується обговорити поточну політичну ситуацію в державі.  Планується участь Анатолія Матвієнка в прямому ефірі телепередачі „Прямим текстом” на 12 каналі о 19 год. 15 хв.  Прес-конференція голови УРП „Собор” відбудеться о 13 год. 00 хв. в Львівському прес-клубі ринкових реформ за адресою вул. Шашкевича, 1. http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=511 Представники УРП „Собор” Микола Яковина та Олександр Гудима застерігають проти загострення міжконфесійного протистояння в Одеській області. Внаслідок незаконного рішення Одеської єпархії УПЦ МП, згідно з яким місцеві громади Московського Патріархату повинні передати храми у власність єпархіального управління, низка парафій прийняла рішення про... Политика 2007-02-28 Представники УРП „Собор” Микола Яковина та Олександр Гудима застерігають проти загострення міжконфесійного протистояння в Одеській області. Внаслідок незаконного рішення Одеської єпархії УПЦ МП, згідно з яким місцеві громади Московського Патріархату повинні передати храми у власність єпархіального управління, низка парафій прийняла рішення про перехід у канонічну підпорядкованість Української православної церкви Київського Патріархату. Звісно, представники УПЦ МП не хочуть позбуватися ані громад, ані можливості безкоштовно отримати „в дарунок” майно, яке належить віруючим, а не церкві. Тож митрополит Одеський і Балтський Агафангел  (який особливо вирізняється своїми проросійськими поглядами навіть порівняно з іншими ієрархами УПЦ МП) зумисне провокує  міжконфесійне протистояння на Одещині, залякує віруючих, які не побажали віддавати власні храми російській церкві, використовує як аргумент в цьому протистояння „особисту гвардію” фанатичних прихильників – організацію «Прорив» та «групу Каурова». Так, на початку лютого  просто у храмі ледь не сталася бійка між "каурівцями" та віруючими у с. Кам’янське Арцизького району Одеської області - на щастя, тоді віруючі не піддалися на провокацію, і правоохоронні органи вчасно зупинили прихильників митрополита Агафангела. Задля припинення загострення міжконфесійної ситуації на Одещині та недопущення фізичного тиску на громадян з боку радикально налаштованих прихильників митрополита Агафангела народний депутат України Микола Яковина звернувся із депутатським зверненням до міністра внутрішніх справ Василя Цушка. Наводимо повний текст документу.        Міністру Внутрішніх Справ України Цушку В.П.   Народного депутата України Яковини М.М.   Депутатське звернення Шановний Василю Петровичу!       Прошу Вашого негайного реагування на  попередження релігійного протистояння, що може статися 16 лютого 2007 року у с. Кам’янське Арцизького району Одеської області.      Причиною конфлікту, який роздмухується, є небажання жителів с. Кам’янське передати у власність Одеської єпархії сільський храм.       Село в останній час стало об’єктом нападу різмомастних воєнізованих організацій,  як наприклад «Прорив», «група Каурова».      Відповідні документи, що пояснюють причини конфлікту додаю.   З повагою                                                                                      М.М. Яковина   http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=510 В рамках проведення V Всеукраїнського табору для активу Молодіжного Собору у Центрі розвитку дітей та молоді „Зміна” (Київська область) відбулося засідання Центральної Ради організації. В її роботі взяли участь 17 з 27 членів Ради, керівник Секретаріату УРП „Собор” Микола Баландюк, депутат Київської міської ради Сергій Березенко, активісти... Политика 2007-02-26 В рамках проведення V Всеукраїнського табору для активу Молодіжного Собору у Центрі розвитку дітей та молоді „Зміна” (Київська область) відбулося засідання Центральної Ради організації. В її роботі взяли участь 17 з 27 членів Ради, керівник Секретаріату УРП „Собор” Микола Баландюк, депутат Київської міської ради Сергій Березенко, активісти регіональних організацій УМС.   Центральна Рада схвалила діяльність президії Центральної Ради та голови організації Павла Тарасюка за час від IV З’їзду Молодіжного Собору, який відбувся 30 вересня 2006 року. Члени керівного органу УМС також обговорили питання бюджетної політики організації та сформували тимчасову робочу групу для підготовки проекту концепції бюджетної політики Молодіжного Собору. До складу робочої групи увійшли голова ВГО „Український Молодіжний Собор” Павло Тарасюк, його заступники Ростислав Держипільський (Івано-Франківська обласна організація), Андрій Бандура (Київська міська організація), Олена Маракіна (Харківська обласна організація), керівники Волинської обласної організації Віктор Грисюк та Херсонської – Вікторія Бурова. Впродовж найближчих двох місяців робоча група планує представити проект концепції бюджетної політики УМС на розгляд президії Центральної Ради.   Також Центральна Рада схвалила входження Українського Молодіжного Собору до складу Української Молодіжної Платформи та доручила голові організації продовжувати та розвивати інтеграційні процеси серед демократичних молодіжних громадських організацій. У той же час Центральна Рада відзначила доцільність ініціювання зустрічі представників всеукраїнських молодіжних організацій з Прем’єр-міністром України Віктором Януковичем.   Рада Молодіжного Собору схвалила концепцію проведення всеукраїнської інформаційної  кампанії серед молоді про Північноатлантичний альянс. Було попередньо схвалено проекти проведення й інших заходів на всеукраїнському рівні, зокрема, реалізації громадської ініціативи „Рух студентського опору”.   Прес-служба УМС http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=509 Розумний поважає усіх, мудрець – кожного і лише дурень не поважає нікого і найменьше самого себе. Це означає, що поряд з мудрою та доброю людиною не потрібно доводити своє право на повагу і довіру – це дарується від самого початку, так би мовити апріорі. Хоча з часом можна, звісно, довести й протилежне. В християнській традиції існує дві... Политика 2007-01-17 Розумний поважає усіх, мудрець – кожного і лише дурень не поважає нікого і найменьше самого себе. Це означає, що поряд з мудрою та доброю людиною не потрібно доводити своє право на повагу і довіру – це дарується від самого початку, так би мовити апріорі. Хоча з часом можна, звісно, довести й протилежне. В християнській традиції існує дві протилежні тенденції у ставленні до жінки: її поклоняються, в образі Божої Матері, вшановують жінок-мироносиць, яким першим з”явився воскресший Христос, шанують жінок святих та великомучениць. З іншого боку жінку вважають ближчою до потобічних сил, вона сіть спокуси, вона створена з Адамового ребра, нечиста і неповноцінна, а найголовніше винна, бо через неї сталося вигнання з раю. Небажання чоловіка відповідати за свої вчинки і свій вибір має досить давню історію. Жінка належить чоловікові, своїм дітям і сім”ї, а потім вже самій собі, якщо вистачить сил і часу життя. Чоловік давав їй якісь права чи то політичні чи то у власному домі і фінансові важелі впливу на жінку були ніжнішими з усіх. Зараз змінюється до навпаки, і це нагадує якусь химерну помсту, Божу кару. В ситуації виживання жінка виявилася більш витривалою і відповідальною. Вона взяла на себе все, що можна і трохи більше. І знову вона має забути про себе, бо цього вимагає від неї сім”я. Світ несправедливий до жінки, до її особистості, до її власного “Я”. Підміняючи її власний світ  світом речей: одягу, косметики, усього, що слугує чи то комфорту сім”ї, чи то прикрашає її знову ж таки роблячи привабливою для когось іншого. Виступаючи хранителькою необхідних дрібничок для інших, потрапляючи в рабство до речей (бо речи справді вміють керувати нашими бажаннями) – вона намагається забути про інше – про те що дозволила вкрасти свій власний світ, свою свободу.   Світ належить чоловікам. Бо інакше як пояснити таку нав”язливу рекламу тютюну, алкоголю – нема нічого смішнішого ніж реклама горілки – але найголовніше, то реклама насолоди, переконування у безпеці і нормальності коротких, багатокількісних та бездуховних сексуальних контактів. Протизаплідні засоби не роблять секс безпечним для душі. І особливо це відноситься до дівчини. Лише в чоловічому світі поряд з рекламою різних речей може бути реклама насолоди жінкою і безвідповідальності за жінку. Ніколи багато статевих контактів не були нормальними для жінки. Бо віддаючись вона втрачає частину себе. Що залишаеться в дівчини після п”ятого, чи тридцять п”ятого партнера від неї самої? Від здатності робити те що потрібне саме їй, чи просто розуміти, що те що з нею роблять їй непотрібне?! Хто з чоловіків скаже дівчині, що за якісь три хвилини вона може занапастити собі життя. А хіба таке рідко трапляється, чи траплялося раніше? У рекламі памперсів і презирвативів (“Дай свободу почуттям!”) є видиме протиріччя : повії дітей не народжують, або досить рідко. Повія живе не задля цього. Тільки не подумайте, що її життя-- то насолода, тільки не її. Вона задовільняє потребу в насолоді чоловіків. Одна моя знайома назвала дівчат з “сексу по телефону”: сексуальними великомученицями – маю надію, що в читача вистачить почуття гумору і поваги до жіночності, щоб оцінити психологізм і глибину цього вислову. Що робиться з психікою жінки від таких хоча і телефонних, але багаторазових міжстатевих контактів – передати без медичних термінів просто неможливо.   До того ж залишаючи напризволяще свою дитину жінка занапащає душу і Господові нема потреби її карати – скоріше це духовне самогубство, як чоловік, що не піклується про нащадків звершує самогубство соціальне. Після того, як Христос повернув Марії Магдалені її втрачену душу, вона навряд чи змогла повернутися до ремесла повії ні до розп”яття ні після нього. Яка альтернатива може бути протиставлена цій спокусі насолодою і вседозволеністю, що тягне за собою біль і самотність як для чоловіка, так і для жінки? Час змінюється і змінює все. Мода на розбещеність вочевидь зміниться модою на цноту. Але це час нашого життя, час коли підростають наши донечки і іншого в нас не буде.     Колись давно, коли Боги були ще Богинями і кожен новий культ, що приходив, обертав переможене небо на підгрунтя, колишній Бог ставав чимось на зразок діявола. Сила жінки була обернута на її слабкість і спрямована проти неї самої. Сила чоловіка досить зрозуміла і очевидна. То здатність діяти, цілеспрямовано і стійко, завойовувати нові світи, знаходити і проникати в них, здатність проникати в безодню і повертатися звідти. Сила жінки інша. Вона пасивна, вона приймає і сприймає. Вона йде за ним і освоює завойовані ним світи, як щойно куплену квартиру. Вона підкорюється і чекає, зрідка просячи чи вимагаючи за це щось для себе. Найчастіше іграшки: той же модний одяг, косметику, прикраси, подорож. Але яка б не була покірна жінка – чоловік завше відчуває неспокій і небезпеку, коли поряд знаходиться Вона, та яку він бажає. І те відчуття насправді поклик безодні, що її жінка носить у собі повсякчас. Відмовитися, сховатися за презирством до жінки чи за чимось іншим – означає потерпіти поразку навіть не спробувавши. Бо неспроможність продовжувати життя чи пізнання самого себе і світу, то справжня імпотенція не тіла, а духу. Колись Бог Творець поринув у безодню щоб вихопити з неї світ. Чи це не вимагало мужньості? Хоча Бог не може бути сміливим чи боягузливим, бо в ньому є все. Але прірва небуття була невимовно глибокою, і вона не мала нічого: ні кінця ані початку, ні темряви ні світла. Та її сила створюватись була адекватна його здатності творити. Жінка нечиста для недостатньо мужніх і небезпечна для дурнів. Бо вона дійсно ближча до землі, до чарів, до невимовного. До того ж вона самодостатня і не потребує доказів своєї цінності. Тому вона може терпіти приниження роками і десятиліттями, не здуріти, там де чоловік не виживе і неділю. Але якщо вже прийде край цьому майже божественному терпінню – то дія вже буде необерненною. Чоловікові задля самоповаги потрібні маленькі, чи то великі перемоги, підкорення вершин, вияви уваги та підтримки, без цього він не може жити, бо ламається його внутрішня структура. Жінка не потребує поваги аби жити, тобто вона може її мати, а потім скинути наче стару одежину, забути і піти. Але саме повага і вдячність близьких додає сил, щоб їх знову і знову спрямувати на благо сім”ї, допомогає втриматись при денному світлі. І все ж безодня у грудях кличе її то розверзтаючись на весь світ, то сходячись до невеличкої тріщинки, що проходить через самісіньке серце. Той поклик невимовного лунає і тоді жінка не належить чоловікові, вислизає з його рук душею і тілом. Але саме звідти з безодні небуття, чоловік і жінка мають змогу вихопити дітей. І саме бажання і кохання одне до одного допомагають їм втриматися на тонесенькій павутинці усвідомлення, щоб злетіти над проваллям і повернутися звідти з дорогоцінною здобіччу. Важко охопити самотність єдиної андрогінної істоти, яку найвища мить насолоди розриває навпіл, розкидуючи по різнобічча самотньості, обертаючи повноту на пустку, чи то пастку від “усього” до “нічого”. Лише ніжність чоловіка до жінки, наче милість переможця до переможеної, лише погляд в очі допоможуть пережити цю мить і відродитися для нового дня і нової ночи разом. Бо пара, то завжди  самодостатність, замкнутість один на одному і прояв цієї самодостаньості саме погляд очей в очі, проникливий, зацікавлений, теплий погляд. Не можна карати очіма, особливо дитину, бо це руйнує довіру, відносини, почуття безпеки поряд, руйнує все… Коли новонароджена ловить ротом материнські груди, коли її на вустах з”являються мозолі від сили і відчаю бажання вижити, даючи при цьому матері справжню насолоду, коли вона вперше посміхається – не будьте наївними, в ній промовляє невимовне. Ваша ласка і турбота їй потрібні аби втриматися у світлі дня, аби прірва не поглинула її довчасно, бо острах підказує їй, що вона ще не досить готова для цього зльоту. Чому так мало жінок вчених, політиків, письменниць в порівнянні з чоловіками? Чи не тому, що маленькі рученята немовлят, їх невиразні ще очі застять жінці весь світ, який звужується до розмірів колиски, чи може колиска стає великою, величезною наче Всесвіт? І жінка знаходить собі забаву – колихати своє немовля, свій світ, своє у плоть і кров переплавлене кохання. Діти не стільки кохають нас скільки потребують. Це батьки приречені на кохання до своїх немовлят, дошкільнят чи підлітків, бо вони впіймали нас своїми маленькими рученятами і забули відпустити. Ми кохаємо їх, але не маємо права заступати їм світло, бо належачи своїм дітям ми навряд чи маємо на них якісь права. Вони належать Богові, світу, країні в якій живуть, вони належать Богові і самим собі, якщо це їм вдається, а також своїм друзям, коханим, власним сім”ям і це правильно. Що ж залишається жінці окрім мудрості сили та терпіння, яких вимагає від неї світ увесь час? Дружні, довірливі стосунки з близькими, стосунки з Богом і те невимовне, що вона носить у грудях. Найнещасніше створіння, те що злякалось, підкорилось, повірило у власну слабкість і загубило свій світ, цілий світ запашний і привабливий наче щойно дозріле яблуко. Старі жінки з темними хустками на білосніжних косах, з руками спотвореними чи то прикрашеними часом. Ті, що любили і народжували, або не народжували, але любили. Злі і милосердні – вони до кінця життя намагатимуться примиритися з невимовним через молитву, дітей чи поринаючи у власну самотність. Найбільша самотність, то розлука з власною душею. Найбільша безпорадність, то зречення свободи вибору і своєї відповідальноті за нього.  Олена ГАЛАТ http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=508 У зв’язку з тим, що деякі засоби масової інформації та окремі оглядачі не зовсім точно описують політичну позицію Анатолія Матвієнка в питанні запровадження імперативного мандату депутатів місцевих рад, пресова служба Української республіканської партії „Собор” уповноважена надати наступні роз’яснення. Голова УРП „Собор” Анатолій Матвієнко... Политика 2007-02-26 У зв’язку з тим, що деякі засоби масової інформації та окремі оглядачі не зовсім точно описують політичну позицію Анатолія Матвієнка в питанні запровадження імперативного мандату депутатів місцевих рад, пресова служба Української республіканської партії „Собор” уповноважена надати наступні роз’яснення. Голова УРП „Собор” Анатолій Матвієнко обстоює запровадження дієвих механізмів відповідальності депутатів перед виборцями, які б служили загальному піднесенню якості місцевого депутатського корпусу.  Але він категорично проти підміни цієї відповідальності диктатурою партійних функціонерів, які вже продемонстрували свою корумпованість, сформувавши ганебні за рівнем партійні списки і привівши до рад тих людей, які потім масово дезертирували до інших фракцій. Анатолій Матвієнко вважає закон України про імперативний мандат депутатів місцевих рад таким, що суперечить загальносвітовій демократичній практиці. Окрім того, на думку Анатолія Матвієнка, цей закон порушує Конституцію України щонайменше тричі: - є чи не є особа депутатом місцевої ради, вирішують партійні органи, а не виборці відповідної громади, чим прямо заперечується принцип народовладдя; - зворотна сила закону в часі суперечить базовим принципам права, а відповідно до Конституції Україна є правовою державою; - оскарження рішень територіальних виборчих комісій можливе лише до ЦВК, чим порушується невід’ємне право громадянина звернутися по захист своїх прав безпосередньо до суду. Анатолій Матвієнко в питанні про введення в дію імперативного мандату не поділяє позиції Президента Віктора Ющенка, який підписав відповідний закон, та лідера БЮТ Юлії Тимошенко, яка цей закон ініціювала й ухвалення якого домоглася ціною голосування фракції БЮТ за подолання вето Президента України на антиконституційний закон про Кабінет Міністрів України. Однак це не означає, що лідер УРП „Собор” намагається такою своєю позицією не допустити об’єднання в опозиційну коаліцію фракцій „Нашої України” та Блоку Юлії Тимошенко, як про це повідомляли деякі видання. Мотивація Анатолія Матвієнка є іншою: Українська республіканська партія „Собор” у час, коли політичні сили часто сприймають Конституцію України як розмінну монету у політичних торгах і жертвують її принципами в ім’я досягнення власних цілей, заявляє про необхідність суворого та точного дотримання положень Основного Закону та чинного законодавства. В іншому разі заяви про наше прагнення до правової демократичної Європи нічого не значитимуть, оскільки не можна боротися за демократичні ідеали, використовуючи відверто недемократичні й неправові механізми й важелі. Саме виходячи з цих міркувань Анатолій Матвієнко  ініціював збір підписів народних депутатів України під поданням до Конституційного Суду з приводу визнання закону про імперативний мандат депутатів місцевих рад неконституційним. Як повідомлялося, під таким поданням вже зібрано 48 підписів. Паралельно Анатолій Матвієнко також ініціював розгляд цього питання  Венеціанською комісією. Ця комісія, як відомо, не розглядає звернення, які вже знаходяться на розгляді в уповноважених органах держави, нормативні акти якої оскаржуються. Виходячи з цього, відразу після отримання висновку Венеціанської комісії (це станеться орієнтовно в другій половині березня) Анатолій Матвієнко  передасть готове конституційне подання з зібраними під ним підписами до Конституційного Суду України. http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=507  Українська республіканська партія „Собор” вважає, що можлива участь артиста Андрія Данилка у вульгарному образі Вєркі Сердючки на конкурсі Євробачення є ганебною для України.  Партія відстоює принцип плюралізму, зокрема, й у питаннях смаку та естради, однак УРП „Собор” відзначає, що неприпустимо, аби Україну – країну з... Политика 2007-02-26  Українська республіканська партія „Собор” вважає, що можлива участь артиста Андрія Данилка у вульгарному образі Вєркі Сердючки на конкурсі Євробачення є ганебною для України.  Партія відстоює принцип плюралізму, зокрема, й у питаннях смаку та естради, однак УРП „Собор” відзначає, що неприпустимо, аби Україну – країну з тисячолітньою культурою та історією - на міжнародному конкурсі співаків представляв образ провідниці, яка спілкується суржиком та асоціюється з людиною низького інтелектуального рівня.  УРП „Собор” звертається до самого Андрія Данилка із закликом відмовитися від подальшої участі у відбірковому турі на Євробачення. Також партія солідаризується з тими громадськими структурами, які вже висловили протест з приводу самої можливості участі Вєркі Сердючки на конкурсі Євробачення як представника України.   Прес-служба УРП "Собор" http://www.urpsobor.org.ua/materials/?i=506 Коли постає питання, де державі брати гроші, напри­клад на виплату пенсій і зарплат, то відразу згадують, що національний бюджет можна поповнити за рахунок туристичної галузі. Відомо ж, «Україна – країна унікальна». Але налагодити туріндустрію заважає відсутність елементарної інфраструктури. Тепер ми стоїмо перед загрозою, що не буде куди... Политика 2007-02-22 Коли постає питання, де державі брати гроші, напри­клад на виплату пенсій і зарплат, то відразу згадують, що національний бюджет можна поповнити за рахунок туристичної галузі. Відомо ж, «Україна – країна унікальна». Але налагодити туріндустрію заважає відсутність елементарної інфраструктури. Тепер ми стоїмо перед загрозою, що не буде куди прокладати дороги, бо не буде що показувати. Те, що національна спадщина в Україні гине, визнають і в нас, і за кордоном. Чому так відбувається, що робити, аби зберегти хоча б крихти з того, що лишилося, – у розмові з Максимом Стріхою, керівником наукових програм Інституту відкритої політики. – Проблема охорони давніх замків, палаців, храмів, тобто всього, що ми називаємо національною  культурною спадщиною, здається, існує з тих часів, як Україна стала незалежною. У чому причина того, що впродовж усього цього часу її не те що не вирішили, а навіть поглибили? – На початку незалежності були певні позитивні зрушення, тоді ухвалили кілька прогресивних законів. На жаль, ситуація різко погіршилася із другої половини 90-х. На збереження, так би мовити, несакральної спадщини дуже негативно вплинуло зростання ціни на землю та нерухомість. Якщо в середині 90-х у Києві легко було знайти інвестора, котрий би вклав гроші в реставрацію особняка ХІХ ст., то з кінця 90-х це зробити неможливо: в умовах правового безміру стало значно легше знести цей особняк без погоджень або маючи фальшиві погодження й збудувати на тому місці висотку – прибуток через це незміренно більший. Що ж до сакральної спадщини, храмів, то з кінця 90-х відбулася остаточна змичка режиму Кучми із церквою Московського патріархату, і за електоральні послуги держава почала активно розплачуватися храмами. Однак негативні тенденції проявилися ще наприкінці 80-х. Спочатку всі радісно сприймали повернення церкві раніше відібраних храмів, потім же швидко з’ясувалося, що церква – ідеться про будь-яку – не має ані сил, ані фахівців, які б розуміли, що ці храми є об’єктами національної культурної спадщини, а не просто утилітарними приміщеннями для молитов. Хоча є відмінність між церквами: якщо «національні» українські церкви (беру в лапки, оскільки це слово, може, не зовсім коректне) – УПЦ КП і УГКЦ, усе ж таки намагаються з повагою ставитися до культурної спадщини, то для церкви Московського патріархату через її ідеологічну настанову «підтримання єдності східнослов’янських народів» низка стилів і періодів українського православ’я є просто неприйнятною. Коли на початку 90-х ченці в Лаврі зчищали пізньобароковий розпис київського шляхтича Івана Квятковського й на тому місці малювали псевдовізантійські мальовидла, це було не лише утилітарною, а й ідеологічною настановою. Щодо автокефальної церкви чи римо-католиків, то тут ситуація дещо інша. З римо-католиками є проблема боротьби за київський Миколаївський костел. Тут я можу зрозуміти вимоги парафії, але не можу підтримати вимоги позбавити столицю органної камерної музики. Стосовно автокефальної церкви, то вона, по суті, є конфедерацією різних єпархій, і тут усе залежить від місцевого єпископа. – Чому Закон України «Про охорону й використання па­м’яток історії та культури» вважають недосконалим? – На жаль, цей закон дає змогу отримувати хабарі людям, які підписують погодження. Крім того, його сформульовано так, що надто складно притягнути до відповідальності тих, котрі ці пам’ятки зруйнували. Тобто до цього закону потрібно внести поправки або взагалі підготувати нову його редакцію. Головне, що слід зробити в цій царині, – створити незалежну національну службу охорони культурної спадщини з реальними повноваженнями. Нині ж у Києві є Головне управління охорони культурної спадщини КМДА на чолі з відомим паном Кухаренком, яка є в структурі Головархітектури, яке, у свою чергу, найбільше зацікавлене в руйнуванні пам’яток. – Ви кажете про створення окремого міністерства? – Скоріше це має бути напівавтономна структура, ор­ган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Там мала би бути рада, до складу якої б уходили представники громадськості, експерти та яка б ухвалювала найвагоміші рішення. Така система добре діє в багатьох країнах, скажімо, у Великобританії, де держава, даючи гроші на ту саму культуру, водночас доручає їхній розподіл громадським структурам. Хоча це плани не для цього уряду. – Але ж нещодавно Янукович заявив, що доручив підготувати Державну програму збереження культурної спадщини в Україні. Як ви розцінюєте таку заяву? – Безумовно, це позитивна заява. Водночас я бачу, як це робиться на практиці. От вийшла постанова про утворення при Кабміні Комісії з питань повернення майна релігійним організаціям. Склад комісії: голова  – віце-прем’єр Табачник і ще велика кількість чиновників, які абсолютно не тямляться на значенні пам’яток. На всю комісію є троє людей, яких можна вважати фахівцями з питань культурної спадщини: Геннадій Боряк, заступник голови Держкомархіву, Яків Дігтяр, заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини, і Анатолій Колодний, заступник директора Інституту філософії. І коли виникне вибір між збереженням якоїсь пам’ятки або наданням цієї ділянки особі, наближеній до Партії регіонів чи БЮТ, з якою треба розплатитися за певні послуги, то переважать політичні інтереси. – Чи збираєтеся ви ініціювати звернення до Дмитра Табачника про включення в цю комісію фахівців? – Варто було б оформити від поважних наукових структур листи до віце-прем’єра із проханням увести до складу комісії таких-то осіб. Але боюся, що коли там з’явиться ще 2–3 людини, які можуть збурювати спокій, то це не змінить загального складу комісії. – Який тоді вихід? – Вихід в консолідованій позиції опозиційних сил у парламенті. Не можу сказати, що опозиція досі приділяла багато уваги цьому питанню. З кількома заявами виступила депутатська група УРП «Собор». Якби опозиція, використовуючи можливості доступу до парламентської трибуни, преси, частіше про це говорила, то це дало б змогу уникнути найфатальніших рішень і більше зберегти для майбутніх часів. В ідеалі я б уніс до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» одну-єдину зміну: об’єкти сакральної спадщини, які мають виняткову  історико-культурну вагу, не підлягають переданню релігійним громадам у по­стійне користування. І далі – доручення Кабміну сформувати список таких пам’яток. Гадаю, дуже просто пояснити всім і тому ж таки Януковичу, що Софійський собор є ідеальним резонатором, що ще починаючи із XVI ст. зображення Оранти почало відшаровуватися від стіни й тепер її більша частина висить у повітрі: 10-сан­тиметровий шар тиньку, проміжок, потім стіна, і все це тримається на дюбелях, які забивають реставратори із часів Петра Могили. Сучасна наука не може визначити критичний поріг, коли це унікальне зображення осиплеться. Очевидно, там може бути лише музей. – Напевно, що проблема реституції була в тій самій Польщі чи, скажімо, Литві. Як її там вирішували? – У Польщі цієї проблеми не було, оскільки пам’ятки не відбирали в церкви й храми за комуністів не закривали. Церква там завжди залишалася висококультурною, не було такого, як у нас: в ієрархії лишили тільки кагебістів. І сама структура католицького храму – без мозаїк, настінного розпису, як у православних храмах, – значно відпорніша щодо можливості пошкодження. – Якщо проводити анало­гію із православними святинями, то яка тоді ситуація із ними в Росії? – У Росії давно все це віддали на догоду церкві, тому конфлікту немає. Звичайно, є варіанти з пошкодженням розписів, але вони спокійніше до цього ставляться в ім’я державної величі й протести ліберальної інтелігенції глушать. Таким чином у Новгороді фактично загинула Софія. – Але ж проблему треба вирішувати. – В ідеалі має бути державне рішення – приблизно таке, як я казав. Далі – стіл переговорів. – Чи існує статистика, скільки й чого втрачено: церков та архівів, які горять (останні, крім того, ще й розкрадають), будівель, які руйнуються? – Загальної статистики, на жаль, немає. Але є красномовні випадки. Наприклад, на одній з прес-конференцій директор Національного Киє­во-Печер­ського  історико-культурного заповідника Сер­гій Кролевець сказав, що за державним рішенням із заповідника церкві було передано понад тисячу унікальних предметів із музейних фондів. Де вони поділися, у яких колекціях осіли? І що можуть зробити музейники? Вони ж державна структура. Наталя Дмитренко , тижневик «БЕЗ ЦЕНЗУРИ», 22 лютого 2007   ДОВІДКА «БЕЗ ЦЕНЗУРИ» Максим Стріха – член Національної комісії з питань ЮНЕСКО. У 1990–1994 рр. – депутат Київсь­кої міської ради. Заступник голови УРП «Собор». Працює  провідним  науковим співробітником Інституту фізики  напівпровідників НАНУ, письменник. Доктор фізико-математичних наук, дійсний член (академік) Академії наук вищої школи України. Народився 24 червня 1961 року в Києві, одружений, виховує доньку. Захоплюється класичною музикою, байдарковим туризмом і прогулянками в лісі. http://bezcenzury.com.ua/ua/archive/9267/politic/9287.html