Без підтримки держави загине рисівництво на півдні Одеської області. В цьому переконані всі керівники й спеціалісти рисосійних господарств Кілійського району, з якими довелося поспілкуватися кореспонденту Укрінформу в пору, коли закінчується другий обмолот.
Рис на кілійській землі вирощують уже понад 40 років - відтоді, як у заплаві Дунаю на солонцях і солончаках, не придатних ні на що інше, розбили рисові чеки. На створення "рисової" меліоративної системи тільки в Кілійському районі радянська держава витратила 22 мільйони доларів. Зате й продукт отримали унікальний. Український рис, як дізналися від учених придунайські аграрії, вийшов у світові лідери за якістю. А рис з Одеської області, визнають знавці й фахівці, виділяється навіть на цьому фоні, перевершуючи за смаком вирощений у Херсонській області та в Криму. Звідси спроби фальсифікації, коли за кілійський рис видають продукт іншого походження.
Україна має досягнення і в галузі селекції. Кілійські рисівники тісно співпрацюють з Інститутом рису Української академії аграрних наук, що знаходиться у кримському Скадовську. У Придунав'ї вирощують рис таких вітчизняні сортів як "Україна-96 ", "Пам'ять Тигичкіна", "Спальчик", "Антей", пробують російський "Рапан"...
У той же час, система зрошування в Кілійському районі з минулого століття не знала реконструкції. Канали замулилися, чеки втратили "плоскість", необхідну для рисового поля. Подекуди вони навіть виявилися нижчими за рівень скидового каналу. Незалежна Україна не вклала жодної гривні в реконструкцію меліоративної системи рисових полів.
Вирощування рису - трудомістке, витратне виробництво. Тільки підготовка грунту й посів передбачає десяток операцій. Щоб посіяти рис, треба вдвічі більше пального, ніж для інших зернових. Техніка потрібна на гусеничному ходу: колісна просідає і застрягає в мокрій землі. Збирають рис також у декілька етапів. Прямим комбайнуванням тут не обійдешся. Спочатку рис валять, дають підсохнути, підбирають і лише потім обмолочують. Але якщо ви хочете отримати з гектара на 700-800 кг більше, не уникнути другого обмолоту. Саме так діють у ТОВ "Придунайське рисове господарство". Молотарки потрібні спеціальні, звичайні агрегати на обмолоті швидко зношуються: рис - абразивний матеріал.
Для грунту ж необхідні добрива й гербіциди. Але нашим рисівникам вони не по кишені. Азотом грунт забезпечує люцерна - чудовий попередник для вологолюбної культури. А з бур'янами борються з допомогою все тієї ж води: заливають поле настільки, щоб бур'ян без доступу кисню вже загинув, а рис - ще ні. Справа делікатна, ризикована, пояснює керівник "Маяка" Костянтин Мица, але становище безвихідне. Зате виходить екологічно чистий продукт.
Правда, якщо вчасно підживлювати й боротися з бур'янами, урожай буде кращим. Так, у ТОВ "Дунай-Агро", яким керує Олександр Швайка, і добрива, і гербіциди внесли. Отримали на 202 гектарах найвищу в Кілійському районі врожайність - 64 ц/га. Але як і раніше не можуть собі дозволити купити рисозбиральний комбайн.
Держава ж тільки скорочує свою допомогу рисівникам. Якщо в 2004 році їм компенсували половину вартості електроенергії, затраченої на подачу води на рисові чеки, а торік - навіть до 80%, то нині просто платять 65 грн. за кожний политий гектар. Для рису це відсотків 20 реальних витрат. Щоб здешевити воду, беруть її тільки вночі, за пільговим тарифом. Але рисівництво - галузь оперативна. При нерівності нинішніх чеків іноді підтримка критичного рівня води буває справою годин, а не доби.
Велика помилка держави, вважають кілійські аграріїв, - розпаювання рисових чеків. Ці поля пов'язані меліоративною системою, і вийти з "рисового" кола неможливо. Якщо на цих землях не сіяти рис, чергуючи його з озимими й багаторічними травами, то через кілька років тут будуть солончаки, на яких не росте навіть бур'ян. У "Маяку" вже сотні таких гектарів.
Рис - культура вигідна, але при врожайності не нижче 30 ц/га. А навіть у нинішньому, сприятливому, році два з п'яти рисосійних господарств району - СПК "Дунай" і дослідне господарство "Кілійське" - ледь перетнули цю межу.
Але ж рисівництво, до того ж, ще й стимулює тваринництво: обов'язкова при сівозміні люцерна йде на корм худобі. Але й сам рис - вигідна культура. Навіть за нинішніх умов ТОВ "Придунайське рисове господарство" - підприємство, що динамічно розвивається: бере кредити, придбаває техніку, будує виробничі та службові приміщення. Купили два гусеничних комбайни. Планують у наступному році встановити обладнання для сушки зерна... Але й тут залежать від державної політики щодо вітчизняного виробника. Директор підприємства В'ячеслав Смирний звертає увагу на той факт, що в Росії за ввезення тонни рису треба заплатити 80 євро, а в нас - усього 12. У країні немає ринку рису. Тільки обговорюється ідея створення української асоціації рисівників.
Тим часом Україна здатна на 60% задовольняти свої потреби в рисі. Тільки в Придунав'ї можна отримувати з гектара до 90 центнерів "білого золота" (так тут раніше називали рис). Цього року зібрали в середньому по 44,4 центнера з гектара, засіявши рисом 2459 гектарів.
Кілійські рисівники й керівники сільського господарства району одностайні: галузь знаходиться на межі виживання. Без державної підтримки країна може залишитися без придунайського рису.
джерело : Укрінформ