 |
|
У попередніх номерах ми знайомили Вас, дорогі читачі, зі Згромадженням редемптористів та сестер редемптористок. Однак ця велика духовна родина багата на ще одну вітку: спільноту монахинь редемптористок, цілковито присвятили своє життя молитві і спогляданню Господа Бога.
Монахині редемптористки... Хто вони?
с. Марія Слєпченко
Молитовне життя
Погодьтесь, переважна більшість теперішніх людей з незрозумінням
сприймає монаха, котрий більшість свого дня проводить на молитві. Найчастіше цінність людини
вбачається не в тому, ким вона є, але похвалу отримує той, хто створює або набуває дорогу
матеріальну річ, заробляє чимало грошей, вдало почувається у бізнесі. Але тоді чому саме
монашество зробило такий великий вклад у розвиток світової культури і цивілізації? Можливо,
відповіддю є слова св. Августина, котрий сказав, що людина чутиметься розгубленою аж до того
моменту, коли заспокоїть своє серце в обіймах Бога. Господь Першорядною потребою для людини є
шукання Бога, виконування Його волі. Тому душа так є сповнена прагненням присутності Господа,
що ніякі інші речі не виповнять цього бажання.
Ось тому джерелом і метою молитовного монашого життя є передусім шукання
живого Бога. Контемплятивний монастир, немов радіо чи телебачення, завжди переконує людей, що
Бог існує, а для християнина не може бути нічого важливішого від Ісуса Христа, котрий є і буде
Богом всіх планет і народів. Монахи, котрі моляться, пробуджують духовний голод за Богом в
серцях інших.
З іншого боку, монаший спосіб життя не можна розглядати як досконаліший
чи вищий від мирянського. Монах не втікає від світу, його завдань і проблем. Справжнє покликання
до монастиря випливає з любові до Бога і до людей, що живуть у світі. Богопосвячена особа
прагне віддавати себе для інших, нести тягарі і труднощі цього світу, терпіти з убогими і
відкиненими. Глибока молитва найбільше допомагає у цьому. Чим інтенсивніше єднаємось з Богом,
тим дорожчою стає для нас ближній, його доля, радощі і смутки.
"Живий спомин", горіюча свічка...
Засновницею монахинь редемптористок була італійка Марія Челеста
Кростароза (1696-1755), котра жила у кризові часи для Церкви, де намагався запанувати дух
надмірної суворості і залякування людей пеклом, віддаляючи при цьому їх від життя Церкви і св.
Тайн. З іншого боку, діячі епохи Просвітництва переконували людей, що Бога не існує, а Церкву,
як "шкідника" для суспільства слід зліквідувати. Саме тому головним гаслом нового монастиря
редемптористок стала Спасителева заповідь любові до ближнього, подібно як Він нас полюбив,
віддавши своє життя задля нашого спасіння.
У своєму житті ми, редемптористки, не прагнемо за всяку ціну осягнути
власну досконалість але кожного дня все більше і більше ставати подібними до Христа
(переображуватись у Ньому), піддаючись впливу Св. Духа. Хочемо бути "живим спомином" Ісуса на
землі, згоряючи, немов свічка, для себе, а теплом з цього спалення огрівати всіх Божою любов'ю.
Мати Челеста відносить слова "живий спомин" не лише до окремих монахинь, а до спільноти в
цілому. Подібно, як на св. Літургії, на престолі "зникає" хліб і вино, перетворюючись в Тіло і
Кров Христа (хоча ззовні видається, що ніяких змін немає), так і в подвизі монахині: їй слід
"зникнути", стати прозорою, щоб у її обличчі люди бачили Христа. Саме тому монастирське життя
редемптористок є сповнене простоти і клімату любові, де ми одна одній, а також кожній людині,
що відвідує монастир, прагнемо поділитись відчуттям, що Бог її любить попри всі негаразди, які
зустрічаються в житті. Тримаємось такої засади: великим гріхом для редемптористки є брак
взаємної любові до інших.
День, сповнений молитвою
Як "маленька Церква", монаша спільнота завжди молиться. Ритм дня є
пронизаний молитвою і працею, а також спільними зустрічами, на яких ділимося нашим духовним
досвідом. Інколи просто, як у добрій сім'ї, перебуваємо разом. Наш день тримається на міцних
"одвірках": св. Літургії і Церковному Правилі , а також на особистій молитві і вивченні Св.
Письма та творів церковних авторів. Особиста молитва - найпрекрасніший момент для монахині, бо
є зустріччю з улюбленим Господом. Всі спільні молитви відбуваються у храмі, де вірні завжди
можуть до нас долучитись і так разом творити безперестанну молитву.
У спільноті стараємось розвивати чесноту гостинності. Хоча й живемо в
клявзурі (затворі), тобто не виходимо за межі монастиря, ми завжди відкриті для всіх, хто прагне
у нас наповнитись Богом, чи приходить за порадою в життєвих проблемах. Тоді, коли багато сімей
страждають від браку єдності, любові, ми є таким домом, де завжди хтось є і чекає на зранених
людей.
Можна сказати, що покликання редемптористки - бути "любов'ю в серці
Церкви" (св. Тереза з Лізьє). Сестра, стаючись обручницею Христа, стає нею для всіх осіб у
Церкві. Символічним виразом цього є темночервоний колір чернечого одягу сестер.
Нашу духовність ще називають сонячною, тобто усміхненою. Часом люди
дивуються, звідки в нас, жінок, закритих в клявзурі, стільки радості. А її джерелом є
споглядання Христа Відкупителя, заглиблення у Його таємницю Воскресіння. І ніхто й ніщо тієї
радості не може відібрати: ні випробування, ані хвороба чи труднощі.
P.S. В Україні ще немає жодного монастиря, про який йшлося у
статті. Авторка цих рядків є чи не єдиною українською контемплятивною редемптористкою, котра на
даний час перебуває за кордоном. Її мрією є, щоб хтось з українських дівчат вирішив приєднатись
до неї, а потім вони разом зможуть повернутись на рідні землі і заснувати монастир...